Шпаргалка по "Финансам"

6. План  виробничої діяльності підприємства. Наводяться характеристика виробничого  процесу на підприємстві, схеми  виробничих потоків, пропозиції  покупця щодо вдосконалення виробничого  процесу на підприємстві на  основі впровадження прогресивної  техніки та технології.

7. Організаційний  план. Подається інформація про  існуючу організаційну структуру  підприємства та пропозиції покупця  щодо її вдосконалення, дані  про забезпечення підприємства  робочою силою, кваліфікацію працівників,  діючу систему заробітної плати, преміювання, їх середні розміри та ін.

8. Охорона  навколишнього середовища. Наводиться  інформація про стан навколишнього  середовища, існуючі проблеми, першочерговість  їх вирішення, джерела фінансування  природозахисних заходів з визначенням  термінів виконання.

9. Фінансовий  план та програма інвестицій. Вказуються обсяг інвестиційних  вкладень у підприємство та  джерела їх отримання, наводяться  прогнозні показники прибутків  та збитків, а також балансу  підприємства. Подається баланс, звіт  про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік.

Складання бізнес-плану має велике значення для підприємств, якщо у них бракує власних фінансових ресурсів для  виконання того чи іншого проекту. У  цьому разі такий документ є одним з основних, що необхідні підприємству для звернення до інших інвесторів з проханням залучення їх фінансових ресурсів для фінансування проекту або до банку для одержання з цією метою позикових коштів.

40. Фінансовий план підприємства, його зміст і порядок складання.

Планування  виробничо-фінансової діяльності на підприємствах  передбачає складання виробничого  і фінансового планів. Фінансовий план є складовою бізнес-плану  підприємства і має вигляд таблиці, в якій відображаються розрахунок обсягу фінансових результатів, а також обсяги надходжень і напрямки використання фінансових ресурсів підприємства в запланованому році. 
Призначення фінансового плану полягає у визначенні обсягу фінансових результатів, а також сукупної потреби підприємства у певних розмірах фінансових ресурсів, необхідних для фінансування передбачених обсягів розширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань, розв'язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства. 
Необхідність фінансового плану полягає в тому, щоб дати можливість керівництву підприємства дістати уявлення про те, який обсяг фінансових результатів підприємство планує отримати у плановому році, які фінансові ресурси, у яких обсягах і звідки надходять, на які цілі вони витрачаються, виявити резерви збільшення власних фінансових ресурсів, здійснювати режим економії та контроль за цільовим використанням коштів. 
Фінансовий план кожне підприємство складає самостійно за встановленою формою. Фінансовий план державного підприємства складається з двох частин: 1. Формування чистого прибутку. 2. Джерела формування і надходження коштів та напрямки їх використання. 
У першій частині фінансового плану передбачається розрахунок фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства, а також чистого прибутку і його розподіл. 
Друга частина фінансового плану містить сім розділів: 
1. Джерела формування і надходження коштів. 
2. Приріст активів підприємства. 
3. Повернення залучених коштів. 
4. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів. 
5. Покриття збитків минулих періодів. 
6. Елементи операційних витрат. 
7. Розрахунок податку на додану вартість. 
Річний фінансовий план складається з поквартальним розбиттям за його показниками. В основу складання фінансового плану покладено балансовий метод, тобто узгодження витрат з джерелами їх фінансування. 
Дані для складання фінансового плану беруться з відповідних таблиць (розрахунків), що входять у фінансове планування: розрахунок прибутку підприємства; розрахунок нормативів власних оборотних активів і джерел їх покриття; розрахунок амортизаційних відрахувань; розрахунок капітальних вкладень (інвестицій) і джерел їх фінансування; розрахунок залучення кредитів банку; розрахунок сум податків і платежів, що сплачуються до бюджету і централізованих фондів тощо. 
Складаючи фінансовий план, слід ураховувати, що сума витрат і відрахувань має відповідати сумі доходів і надходжень коштів. Однак враховуючи, що одним видом джерел (прибутком) можуть покриватися кілька видів витрат, перед складанням фінансового плану необхідно взаємоузгоджувати (збалансовувати) ці витрати з джерелами їх покриття. Це здійснюється шляхом складання перевірочної таблиці шахової форми. 
Складений фінансовий план (проект) державного підприємства з пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтований зміст окремих його показників, а також аналіз господарсько-фінансової діяльності підприємства за попередній звітний рік, подається його керівником до вищого органу, уповноваженого керувати відповідним державним майном, до 1 травня року, що передує планованому, для його розгляду і затвердження. Вищий орган не пізніше як до 1 липня має розглянути і затвердити поданий фінансовий план. Затверджений фінансовий план є основою для організації фінансової роботи і контролю за надходженням прибутку, фінансових ресурсів і цільовим їх використанням. 
Державні підприємства щоквартально мають аналізувати виконання фінансового плану. За результатами аналізу повинен складатися звіт про виконання його показників. Складений звіт подається вищому органу у строки, встановлені для здачі фінансової звітності. 
Форма річного фінансового плану, порядок складання та затвердження для підприємств інших форм власності встановлюється їх власниками.

41. Оперативне фінансове планування.

У підвищенні ефективності виробництва велику роль відіграє оперативне управління. Разом  з тим ефективність управління виробничими  процесами, регулювання розрахунків  з працівниками підприємства, покупцями  та постачальниками, ланками фінансово-кредитної системи (бюджетом, централізованими позабюджетними фондами, установами банків та ін.), забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежать від організації оперативного фінансового планування, яке включає складання насамперед платіжного календаря.

Платіжний календар — це документ, у якому відображаються поточні надходження коштів підприємства на певний період.

Призначення платіжного календаря полягає у  встановленні розмірів поточних витрат та надходжень коштів, послідовність  та термін виконання підприємством всіх розрахунків на певний період. Цей календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечувати своєчасне виконання розрахунків і платіжних зобов'язань, встановлювати зміни та рівень платоспроможності, фінансування нормальної господарської діяльності підприємства у відповідному періоді.

Платіжний календар складається на короткі  проміжки часу — місяць, 15 днів, декаду. Найдоцільніше складати платіжний  календар на місяць з подекадним розбиттям.

Платіжний календар складається з двох розділів.

У першому  розділі вказуються всі види витрат (платежів) підприємства за плановий період: на виплату заробітної плати і  прирівняних до неї платежів; суми податків і платежів, що сплачуються  в бюджет і позабюджетні фонди; на оплату рахунків постачальників за товарно-матеріальні цінності й надані послуги, виконані роботи з капітального будівництва та капітального ремонту; суми сплачуваної простроченої кредиторської заборгованості; суми кредитів і відсотків, що погашаються за ними; інші види платежів.

У другому  розділі відображаються залишки  коштів за рахунками в банках та в касі підприємства, а також очікуваних надходжень коштів з різноманітних  джерел: виручка від продажу основних фондів і товарно-матеріальних цінностей; надходження від погашення дебіторської заборгованості, з централізованих джерел, у вигляді кредитів банків та ін.

При складанні платіжного календаря  використовуються дані обліку операцій за рахунками в банках та в касі підприємства; планові дані про строки випуску і продажу продукції, надання послуг; договори з постачальниками на поставки матеріальних ресурсів; відомості про термінові і прострочені платежі постачальникам та підрядникам; встановлені відповідно до чинного законодавства строки виплати заробітної плати працівникам підприємства; узгоджені з податковим органом (встановлені законодавством) строки сплати відповідних податків та платежів у бюджет та позабюджетні фонди;

кредитні  договори з банками; затверджені  розміри видачі; строки погашення  кредиту та розмір сплати за нього; дані про стан дебіторської та кредиторської заборгованості тощо.

Відношення  між розділами календаря —  надходженнями та витратами коштів — має бути таке, щоб забезпечити  їх рівність або перевищення надходжень коштів над їх витратами.

Зайві кошти в цьому разі залишаться на поточному рахунку підприємства і це означатиме стійкість його фінансового стану та платоспроможність в наступному періоді. Перевищення витрат над надходженнями коштів свідчить про зменшення можливості підприємства щодо покриття наступних витрат і тому підприємство повинно відшукати резерви збільшення обсягів грошових надходжень за рахунок збільшення обсягів реалізації продукції, вжиття заходів щодо прискорення розрахунків за неї, стягнення дебіторської заборгованості, скорочення відповідних видів витрат або перенесення їх оплати на наступні періоди тощо.

Однак незалежно від співвідношення дохідної і видаткової частин платіжного календаря  його складання та використання в  оперативному управлінні підприємства дають можливість здійснювати контроль за надходженням коштів та їх цільовим використанням, що сприяє укріпленню розрахунково-платіжної та фінансової дисципліни.

42. Підприємство як суб'єкт господарювання, отримання доходів і економічні  відносини.

Основною  ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства — суб'єкти господарювання. На підприємствах виробляється продукція і надаються послуги, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів підприємств. 
Відповідно до Господарського кодексу України підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності. 
Підприємство, як правило, є юридичною особою, що визначається відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов'язаннями цим майном, наявністю поточного рахунка в банку і діє від свого імені при вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах управління, суду, прокуратури та ін. 
Підприємство як суб'єкт господарювання здійснює незаборонені законом держави різні види господарської діяльності, самостійно розпоряджається випущеною продукцією, отриманими від її продажу виручкою і прибутком, що залишаються у нього. 
Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності або повного господарського ведення. 
Джерелом формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності, придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян; інші не заборонені законодавством джерела. 
Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення. 
У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає у відносини з його засновниками — юридичними і фізичними особами з приводу створення статутного доходу. 
Статутний капітал використовується на придбання основних фондів і формування оборотних активів у розмірах, необхідних для здійснення нормальної виробничо-фінансової діяльності. У цьому разі підприємство вступає у відносини з постачальниками сировини, матеріалів, основних засобів та ін. Придбані сировина, матеріали і основні засоби використовуються підприємством з метою виробництва нового продукту. Таким чином, початковий статутний капітал інвестується в підприємство з метою створення нового продукту, нової вартості. Створений продукт реалізується за відповідними каналами і відпускними цінами, у результаті чого підприємство отримує виручку. 
Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може залучати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства. 
Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою виготовлення продукції і отримання прибутку. 
Використовуючи власні фінансові ресурси для розвитку виробництва і отримання прибутку, підприємство водночас бере участь у формуванні різноманітних державних позабюджетних фондів, що підтверджує наявність розподільчих процесів у підприємстві, пов'язаних з використанням його фінансових ресурсів.

Фінансові результати діяльності підприємств, їх зміст і значення для розширення виробництва 
У виробничо-фінансовій діяльності суб'єктів господарювання бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного суб'єкта господарювання — якомога ефективніше використати ці фактори. 
Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання. 
Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами. 
Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий дохід. 
Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. Чистий дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці. 
Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства. 
Отже, прибуток — це частина чистого доходу, одна з його форм. Визначається він у встановленому порядку. 
За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби. 
Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів прибутку розраховується за певною схемою і має власний розмір. 
Загальний прибуток — це прибуток від продажу продукції та надання послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат. 
Чистий прибуток — це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет. Фінансові результати діяльності підприємств, їх зміст і значення для розширення виробництва 
 

43. Фінансові результати діяльності  підприємств, їх зміст і значення для розширення виробництва.

У виробничо-фінансовій діяльності суб’єктів господарювання бере участь велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного  суб’єкта господарювання — якомога  ефективніше використати ці фактори. Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб’єктів господарювання. Економічний підсумок виробничої діяльності суб’єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами. 
Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий і чистий дохід, прибуток. Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний порядок розрахунку. Вироблена суб’єктами господарювання валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість — валовий дохід. Валовий  дохід — це частина вартості валової продукції за вирахуванням матерiально-грошових витрат, крім тих, що використані на оплату праці. 
Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від обсягу виробленої продукції та використаних на її виробництво матерiально-грошових ресурсів, крім тих, що використовуються на оплату праці. 
Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу виробництва продукції та зниження матерiально-грошових витрат. 
Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий дохід. 
Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. Чистий дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці. Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства. 
Чистий дохід підприємства, у свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання. 
Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю. 
Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції. 
Отже, прибуток — це частина чистого доходу, одна з його форм. Визначається він у встановленому порядку. 
За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.

Крім  прибутку від продажу на підприємствах  розраховуються прибутки від основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів 
прибутку розраховується за певною схемою і має власний розмір. 
Загальний прибуток — це прибуток від продажу продукції та надання послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат. 
Чистий прибуток — це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет. Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних 
показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів Державного бюджету.

44. Виручка (виторг), її  планування  і використання.

Підприємство  як суб'єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно  мати відповідні обсяги основних виробничих фондів і оборотних активів, а в їх складі — грошові кошти.

Вони  формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України  джерелами формування майна і  коштів підприємств є грошові  та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін.

Основним  видом доходів підприємств, одержаних  у процесі їх виробничої діяльності, є виторг (дохід) від продажу продукції, товарів, надання послуг та інших  видів діяльності. Виторг (дохід) — це сума коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, надання послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами).

Продаж  продукції та надходження виторгу  є останньою завершальною стадією  кругообігу коштів підприємства.

Виторг  використовується підприємствами для  придбання потрібних для здійснення нового циклу виробництва сировини, матеріалів тощо, утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються у процесі виробництва, оплату праці працівників, сплату податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди, погашення кредитів банку та відсотків за ними, сплату пені, штрафів тощо.