Шпаргалка по "Финансам"

Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно  до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна  фінансова стійкість (трапляється  на практиці дуже рідко) - коли  власні оборотні кошти забезпечують  запаси й витрати;

2) нормально  стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

3) нестійкий  фінансовий стан - коли запаси  й витрати забезпечуються за  рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

4) кризовий  фінансовий стан - коли запаси  й витрати не забезпечуються  джерелами їх формування і  підприємство перебуває на межі  банкрутства. Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Оцінку  фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

 

52. Банкрутство підприємства. Мета фінансової санації підприємства.

Банкрутство підприємств - це пов'язана із недостатністю  активів у ліквідній формі  неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і зобов'язання перед бюджетом.

Ознаками  можливого банкрутства підприємства є: падіння ринкової ціни цінних паперів  підприємства; зниження потоку грошових надходжень від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів; підприємство працює у галузі, де велика імовірність банкрутства; підприємство недавно почало своє функціонування; зменшення сум дивідендів.

Виробничі і фінансові аспекти, що вказують на фінансові труднощі підприємства: неможливість отримання додаткових фінансових ресурсів; нездатність погасити прострочені зобов'язання; погана система фінансової звітності; переміщення сфери діяльності в галузі, не пов'язані з основним бізнесом підприємства; нездатність підприємства контролювати свої витрати; високий рівень конкуренції.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або за умови незгоди  кредиторів з її умовами. У постанові  про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає ліквідаційну комісію (вона складається із представників кредиторів, банків, фінансових органів і фонду державного майна), яка оцінює майно підприємства-боржника, проводить роботи зі стягнення дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами і складає ліквідаційний баланс.

З моменту  визнання підприємства банкрутом в  першу чергу припиняється підприємницька діяльність боржника, до ліквідаційної  комісії переходить право розпорядження  майном боржника; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута і припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості боржника.

Майно, що залишилося після задоволення  вимог кредиторів, передається власникові, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Якщо майна банкрута вистачає, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

У міжнародній  практиці в умовах економіки, що стабільно функціонує, для оцінки імовірності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана.

В умовах перехідної української економіки  використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього  можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

Окрім того, акціонерний капітал підприємства в ринкових умовах становить практично  завжди 100%, на відміну від українських підприємств, де ця частка переважно менша, тобто чисельник показника значно більший, ніж у наших умовах.

Санація - це система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству  підприємств і оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.

Основними методами проведення санації є:

злиття  підприємства з більш потужною компанією;

випуск  нових акцій чи облігацій для  мобілізації грошового капіталу;

збільшення  банківських кредитів і урядових субсидій;

перетворення  короткострокової заборгованості у довгострокову.

Метою санації є покриття поточних збитків  та усунення причин їх виникнення, збереження ліквідності та платоспроможності  підприємства, скорочення усіх видів  заборгованості, покращення структури  оборотного капіталу.

Добровільна ліквідація підприємства - це процедура ліквідації боржника, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками підприємства і кредиторами.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура  ліквідації боржника, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду.

Згідно  діючого законодавства санація  може проводитися протягом 12 місяців, але за клопотанням комітету кредиторів можна продовжити санацію ще на 6 місяців.

Суть  стратегії санації полягає у  виборі найкращих варіантів розвитку підприємства та найоптимальнішої політики капіталовкладень.

На  основі стратегії розробляють програму санації, тобто програму прогнозованих  і взаємопов'язаних заходів, спрямованих  на вихід підприємства з фінансової кризи.

Рішення про проведення санації підприємства чи його ліквідацію приймаються на основі висновків санаційного аудиту, основною метою якого є оцінка придатності підприємства для санації, тобто визначення глибини фінансової кризи та виявлення можливостей її подолання. Цей аудит може здійснюватись за рахунок коштів інвесторів або продажу частини майна підприємства.

 

53. Ліквідація підприємства і розробка стратегії.

Ураховуючи  багатоплановий характер діяльності підприємств, існує необхідність існування певного  переліку взаємопов’язаних стратегій, що являють собою так званий “стратегічний набір”.

Стратегічний  набір – це система стратегій  різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку функціонування та розвитку підприємства, а також рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі. Стратегічний набір – це не демонстрація загальних намірів, а акцентування на визначних характеристиках та особливостях окремих підприємств.

Не  може бути двох ідентичних стратегічних наборів, якими керуються фірми, навіть якщо вони належать до однієї й тієї самої галузі. Це пояснюється умовами функціонування кожного з підприємств: особливостями адаптації внутрішнього середовища до вимог зовнішнього оточення, а також ступенем активності впливу керівництва на формування середовища функціонування організації взагалі.

Добре сформований стратегічний набір  – той, що відображає досягнутий рівень розвитку, особливості та умови його подальшого руху, відповідно до обраних  стратегій. До стратегічного набору підприємства, що діє в умовах кризи, в обов’язковому порядку, повинен входити блок антикризових стратегій. А саме: антикризова маркетингова стратегія, антикризова виробнича стратегія, антикризова кадрова стратегія та антикризова фінансова стратегія.

Маркетингова стратегія разом з тактичним вирішенням поточних завдань представляє цілісний єдиний процес управління ринком з боку підприємств виробників товарів. Як короткострокові, так і довгострокові маркетингові програми вимагають розробки і застосування такої стратегії, яка за заданих умов забезпечила б підприємству бажаний рівень ділової активності і ефективності діяльності. Тому доцільно детально розглянути особливості саме антикризової маркетингової стратегії.

Стратегія маркетингу служить локомотивом  інших складових стратегічного плану управління підприємством. Ця стратегія повинна бути націлена на підтримку і розвиток продажів, вдосконалення виробництва відповідно до запитів покупців, розвиток інтелектуального потенціалу співробітників фірми, асортименту, що виявляється в розширенні, і якості вироблюваних товарів. Залежно від прогнозу ситуації на ринку і можливостей самого підприємства вибирається тип антикризової маркетингової стратегії:

· Стратегія  повернення підприємства на ринок. Припускає  появу підприємства на колишньому ринку зі своїми товарами або послугами, що не є новинкою для даного ринку і що також є у конкурентів. Для реалізації цієї стратегії необхідне поліпшення організації маркетингу і збуту. Дана стратегія найменш витратна для відновлення платоспроможності підприємства, особливо для того випадку, коли ніша залишилася не зайнятою конкурентами або ринок продовжує розширюватися. Така стратегія застосовується для підприємств з продукцією, що має ринковий попит. Реалізується на початковому етапі відновлення нормальної діяльності підприємства.

· Стратегія  розвитку ринку. Підприємство розширює збут своїх товарів і (або) послуг в результаті пошуку і створення  нових ринків збуту. Для реалізації цієї стратегії необхідне встановлення нових прямих контактів із споживачами продукції, активізація створення на нових ринках дилерської мережі, впровадження інструментів аналізу конкуренції, планування і проведення рекламної кампанії. Дана стратегія виправдана тоді, коли підприємство прагне розширити свій ринок проникненням на нові географічні ринки за рахунок скорочення витрат і підвищення якості, тобто зростання конкурентоспроможності продукції. 
· Стратегія розробки товару. Здійснюється за допомогою створення принципово нових або модифікації товарів, що випускаються, вже є на старих ринках. Застосовується для підприємств, що не мають продукції, що має попит у покупців, а також, якщо вже є розробки товару ринкового попиту. Дана стратегія вимагає вкладення додаткових фінансових коштів в розробку, освоєння і просування на ринок нового товару.

· Стратегії  диверсифікації. Припускає, що підприємство намагається вийти на нові ринки, для чого вводить в свій асортимент нові товари. Також ризикована стратегія, вона може зажадати великих інвестицій. В умовах недостатньої інформованості про запити клієнтів і їх фінансове благополуччя така обставина є скрутною для підприємств, що мають великі борги. Стратегія припускає розробку нових продуктів, що упроваджуються на нові ринки.

· Стратегії  відходу з ринку (ліквідація підприємства як господарюючого суб’єкта або підрозділу). Стратегія приймається тільки після ретельного аналізу економічної (продовження функціонування) і ліквідаційної вартостей. В даному випадку задіяний і соціальний чинник – ліквідація може привести до різкого загострення соціальної напруженості. Ліквідація підприємства може бути як добровільною, так і примусовою (на вимогу кредиторів через суд).

В процесі  розробки і ухвалення стратегічного  набору підприємства бажана концентрація зусиль на пошуку оптимального варіанту, що вимагає мінімум витрат початкового етапу і що забезпечує в перспективі максимум віддачі від інвестицій. Найбільш раціональною представляється наступна логіка:

1) зосередження  зусиль на невитратних способах, продовжуючи випуск вже освоєної  продукції і що продається на старих ринках;

2) залучення  щодо малих інвестицій для  продажів продукції на нових  географічних ринках;

3) перехід  до більш амбітних інвестиційних  проектів для виходу з новим  товаром на колишні ринки і  так далі.

 

54. Державна фінансова підтримка санації підприємств.

Якщо  мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило  для успішного проведення санації  чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийняте рішення про надання  державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України "Про підприємства" у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно  вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована  санаційна підтримка може здійснюватися: прямим бюджетним фінансуванням та непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств  відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий  викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна  підтримка у вигляді повного  або часткового викупу державою акцій  підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства. Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансове неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).