Сучасні форми об’єднання підприємств (на прикладі корпорації)

Отже, у вузькому значенні «корпорація» - договірне господарське об’єднання громадян або підприємців, створене на основі поєднання загальних економічних інтересів учасників, для одержання максимального фінансового результату від його діяльності. У широкому значенні «корпорація» - договірне господарське об’єднання підприємств, створене на основі поєднання загальних економічних інтересів, для одержання максимального прибутку від господарської діяльності та вкладених інвестицій.

Серед найбільш поширених доцільно виділити такі форми корпоративних структур як концерн, холдинг, картель, синдикат, трест, асоціація, фінансово-промислова група, транснаціональна корпорація.

Міжнародний картель – угода (союз) монополій різних країн про розподіл ринків збуту, про встановлення монопольних цін, використання патентів та ін., найчастіше в рамках однієї галузі.

Синдика́ти — одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників, зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами.

Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню.

У господарській практиці в асоціації об'єднуються виробничі, торговельні чи інші підприємницькі структури. Вони створюються з метою координації комерційної діяльності, реалізації спільних програм, спільного захисту інтересів членів асоціації фінансової підтримки спільних комерційних програм, розподілу (спеціалізації) виробництва. Асоціація є юридичною особою, може мати самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, товарні знаки, власну символіку. Асоціація не відповідає за зобов'язання своїх членів і навпаки. Керівництво асоціацією здійснюється обраною загальними зборами радою (правлінням), оперативне керівництво - виконавчою дирекцією, яку призначає рада. Контроль за діяльністю асоціації, виконавчої дирекції здійснює наглядова рада (ревізійна комісія). Асоціація як неприбуткові громадські об'єднання не проводять комерційної діяльності, але можуть створювати виробничі, торговельні та інші комерційно-підприємницькі структури.

Концерн є інтегрованою структурою, тобто об’єднанням підприємств, які мають обмежену самостійність і єдине ядро власності та контрольний орган. Концернами часто називають промислові корпорації, наявність в яких кредитно-фінансових установ є досить поширеною. Концерн може бути створений в результаті об’єднання підприємств за умови наявності виробничого ядра.

Іншою формою поширених інтегрованих структур є холдинг. Холдинг є юридичною особою, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній та виконує функції централізованого управління пов’язаними між собою на основі інтеграції капіталу компаніями. Відмінність холдингу від концерну полягає у відсутності угод між учасниками.

Наступною поширеною формою інтегрованої структури є консорціум. Консорціум – тимчасове об’єднання організацій для реалізації конкретної виробничої, науково-технічної або економічної програми. Організаційно-економічні стосунки між учасниками консорціуму визначені угодою, а майно, яке передається консорціуму, не є спільною власністю, предметом спільного управління шляхом утворення інституту довірчого  управління.

Інтегральні корпоративні структури, які створено у формі фінансово-промислової групи, є результатом об’єднання промислового і банківського капіталів. При цьому цілі фінансових установ та організацій зорієнтовані на підвищення ефективності використання капіталу за рахунок диверсифікації вкладень. Мета промислових підприємств за цієї форми інтеграції – підвищення конкурентоспроможності продукції.

Активно впливаючи на міжнародну економіку, міжнародні транснаціональні корпорації формують основні відносини, видозмінюють їх форми. Сучасні транснаціональні корпорації на додаток до існуючого міжнародного обміну товарами і послугами утворюють міжнародне виробництво, відповідну міжнародну сферу послуг і міжнародну фінансову сферу, які сприяли перетворенню міждержавних міжнародних економічних відносин в глобальні.

Крім того, транснаціональні корпорації трансформували світову економіку в міжнародне виробництво, забезпечивши при цьому розвиток науково-технічного прогресу у всіх його напрямках: технічного рівня і якості продукції, ефективності виробництва, удосконалення форм управління підприємствами [10;100-107].

 

 

3. Особливості формування сучасного корпоративного сектора економіки України.

 

Сучасна економіка  України функціонує в умовах становлення ринкових відносин, основною ознакою яких є формування корпоративного сектора як базового серед нових організаційно-правових форм господарювання з певною системою впливу на учасників корпоративних відносин із метою ефективного використання об’єднаного капіталу. Формування корпоративного сектора економіки в процесі приватизації (реформування державної власності).

В активі корпоративного сектора нашої країни вже близько 70% загального обсягу промислового виробництва [11;57]. Отже, за статистичними параметрами, цей сектор став домінуючим у структурі національної економіки.

Важливість формування сучасного корпоративного сектора та корпоративного управління забезпечила розроблення державної програми корпоративного управління, національних принципів та кодексу корпоративного управління, а також створення державної системи підготовки і перепідготовки фахівців для роботи у цьому секторі економіки.

Останнім часом було підготовлено ряд важливих документів з проблем корпоративного управління, а саме: проект Закону України «Про господарські товариства», проект Концепції розвитку корпоративного управління в Україні, Рекомендації кращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України [12;32-33].

Можна стверджувати, що урядом України, функціональними інститутами приватизації і корпоратизації за наукової підтримки створені теоретичні та практичні основи для формування корпоративного сектора економіки України, метою якого є організація ринково орієнтованих підприємств та підвищення ефективності функціонування організаційних формувань корпоративного типу на основі: використання переваг корпоративного устрою суб’єкта господарювання, забезпечення інвестиційних інтересів широких верств населення України, участі їх у користуванні, розпорядженні та управлінні майном окремих суб’єктів господарювання корпоративного типу, вирішення складних проблем бізнесу за рахунок об’єднань зусиль, інтелекту та капіталів різних груп акціонерів тощо, завдяки чому уможливлюється й вирішення ряду соціально-економічних проблем держави.

Існують три основні моделі корпоративного управління – англо-американська, західноєвропейська (німецька) та японська, достатньо досліджені і функціонують з високим рівнем ефективності в розвинутих країнах. Тим не менше, в сучасних умовах господарювання доцільно визначити ще одну модель із власними характеристиками та своєрідними підходами до формування корпоративних відносин – це модель постсоціалістичних країн, до якої належить і Україна.

Крім зазначених моделей корпоративного управління, у світі сформувалися дві управлінські системи корпоративного регулювання, які характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень та реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. Інсайдерські системи управління існують, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється юридичними та фізичними особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розповсюдженою, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією [13; 3-6].

Структура моделі корпоративного управління в Україні ґрунтується на специфіці розподілу управлінських функцій між акціонерами і менеджерами компанії. У своїй основі дана модель перебуває на стадії свого активного становлення, формально включаючи окремі, розрізнені компоненти усіх трьох традиційних моделей. Такими компонентами є власність, притаманна аутсайдерським моделям; тенденція до концентрації власності і контролю, запровадження елементів перехресного володіння і формування складних корпоративних структур різного типу, що властиво інсайдерським моделям, в яких визначені пільги отримують робітники і (або) менеджери підприємства.

Теоретичною основою створення корпоративного сектора економіки в Україні є формування адекватного інституційного середовища на основі національних  принципів корпоративного управління. Останні повинні носити універсальних характер в країнах, де відбуваються глибокі якісні процедури з реформуванням економіки (див. додаток A).

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОРПОРАЦІЙ

 

2.1. Методичні оцінки  ефективності забезпечення корпоративних                        інтересів.

 

Незважаючи на очевидні переваги та потужність сформованого корпоративного сектору, корпоративна форма підприємництва не має належного правового закріплення в українському законодавстві, не врегульовані її відносини з іншими економічними суб’єктами, не відпрацьована зовнішня і внутрішня методологія забезпечення корпоративних інтересів.

Концептуальний підхід до визначення методичних основ оцінки ефективності забезпечення корпоративних інтересів передбачає розгляд складових механізму корпоративного управління, який містить елементи зовнішньої та внутрішньої сфер ( рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Елементи механізму корпоративного управління

 

Основні методологічні положення становлення ефективної акціонерної власності зводяться до визначення [18;4]:

• механізмів регулювання та впливу на державному і регіональному рівнях;
• поточних і перспективних цілей діяльності;
• організаційної структури і методів управління;
• наслідків впливу елементів зовнішнього середовища.

В Україні, як і в інших країнах світу, діє відповідний механізм, покликаний регулювати відносини в корпоративному секторі економіки, що складається з державних і недержавних чинників. До елементів механізму відносяться, зокрема, фондовий ринок, інвестиційний клімат, податкова та фінансово-кредитна політика, корпоративне управління,конкурентна та регуляторна політика, які мають ряд недоліків і проблемних питань, що потребують вирішення на загальнодержавному рівні.

Потреба в переосмисленні ролі держави та її функцій на етапі розвитку ринкових відносин, коли приватний сектор вже майже сформований, обумовлена множинністю обставин. По-перше, фіскальна політика, застосовувана сьогодні, не дає  дієвих результатів поповнення бюджету і не забезпечує детінізації економіки. Відсутність державної політики реформованих, а також державних підприємств, спрямування коштів від приватизації не в реальний сектор економіки не сприяють прибутковості суб’єктів  господарювання , а недосконалість податкового законодавства не стимулює досягнення рентабельності та прибутковості.

По-друге, перехід до ринкових відносин потребує вдосконалення механізмів державного регулювання діяльності суб’єктів – всіх учасників ринку, зокрема в сфері корпоративного управління і контролю, розробки та впровадження ряду підзаконних заходів щодо практичного застосування конкурентного законодавства, досягнення умов добросовісної конкуренції для суб’єктів всіх форм власності і правового статусу.

По-третє, держава має забезпечити прозорість трансформаційних процесів, фондового ринку та діяльності всіх учасників корпоративних відносин.

Такий методичний підхід до вдосконалення законодавства сприятиме розробці та впровадженню дієвих механізмів не лише регулювання діяльності суб’єктів ринку й відносин між ними, а й політичній та економічній стабілізації.

Оскільки домінуючою в усьому народногосподарському комплексі України стає корпоративна форма, провідним напрямом державного регулювання має стати розробка та запровадження заходів вдосконалення фондового ринку, корпоративного управління і контролю. При цьому з огляду на важливість акціонерної власності для економіки країни держава мусить мати у своєму розпорядженні ефективні механізми впливу та регулювання діяльності акціонерних товариств. Крім загальних питань регулювання діяльності суб’єктів підприємництва, слід вирішувати і специфічні проблеми, пов’язані з тим, що акціонерні товариства є одним з головних учасників фондового ринку. Фондовий ринок, як фінансовий макроекономічний інститут, залучає фінансові ресурси і стає безпосереднім учасником інвестиційного процесу.

Практика свідчить, що концентрація акціонерного капіталу та перерозподіл корпоративного контролю може відбуватися шляхом [18;5]:

• викупу товариством акцій дрібних акціонерів (працівників і сторонніх осіб) із подальшим перерозподілом між керівництвом;
• викупу акцій товариства торговцями цінними паперами з метою їх концентрації та перепродажу за більш високими цінами;
• придбання голосуючих і контролюючих пакетів акцій товариства через інвестиційні фонди і компанії, комерційні банки, довірчі товариства, біржі;
• здійснення представницької діяльності з цінними паперами від імені, за рахунок і на ім’я власників цінних паперів;
• погашення акціями товариства боргових зобов’язань перед кредиторами;
• обміну цінними паперами між товариствами-партнерами з метою зміцнення ділових стосунків.