Сучасні форми об’єднання підприємств (на прикладі корпорації)

Підґрунтям для поширеного розвитку корпоративних структур в Україні має бути відповідне законодавство, яке регламентує порядок їхнього утворення та принципи дії. На жаль, здобутки вітчизняного права в даній сфері як за кількістю, так і за якістю не відповідають усталеним нормам, що, в кінцевому підсумку, багато в чому пояснює відсталість процесів трансформації підприємств у нові форми порівняно навіть з країнами колишнього соціалістичного табору. Так, незважаючи на те, що Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» [16] ще у 1995 р. визначено порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних промислово-фінансових груп та визначено фінансово-економічні умови їх діяльності, процес формування ПФГ й до цього часу перебуває на початковому етапі. Стосовно останнього фактора слід зазначити, що у країнах із стабільною економікою великий бізнес постійно перебуває в центрі уваги державної промислової політики. Сьогодні економія на масштабах виробництва стала найважливішим фактором конкурентоспроможності великих корпоративних структур на світовому ринку, особливо в наукомістких галузях.

Проблемною слід вважати ситуацію, пов’язану із систематичним зниженням обсягів інвестиційних потоків, причинами якого є, перш за все, використання інвесторами мало прозорих «сірих» схем для організації вкладень (прикладом слугує структура власності Кременчуцького НПЗ: завод контролювався компанією «Укртатнафта», власниками якої є «Татнефть» (8,6% акцій) і уряд Татарстану (28%), що тісно пов'язаний з компанією, як і еффільовані з «Татнефтью» офшорні компанії AmRus та Sea Group (18% акцій) [19; 13]. Слід зазначити, що експансія російських бізнес-груп в Україні стала особливо активною наприкінці 90-х – початку 2000 р. Проте в 2004-2005 рр. почалося певне гальмування цього процесу, що пов’язано з посиленням позицій власне українських груп. Окрім того, багато колишніх російських інвестицій стали предметом судових розглядів. Водночас, найбільш привабливими для російського бізнесу стали такі нові сфери, як агробізнес, роздрібна торгівля, споживчі товари та харчова промисловість. Зокрема підприємства харчової промисловості, залучивши капітал транснаціональних корпорацій, стали об’єктами, в які найбільше інвестовано іноземного капіталу. Прихід іноземного капіталу посилив конкуренцію на ринках продукції та став причиною значної концентрації виробництва на деяких з них. На найбільш привабливих ринках іноземний капітал виявляє свою готовність до реструктуризації власності та консолідації активів.

Найактивнішими учасниками національного ринку злиття та поглинання є підприємства кондитерської, молочної, пиво безалкогольної, цукрової галузей промисловості. Так, серед підприємств харчової галузі активно нарощують зарубіжну експансію підприємства кондитерської та алкогольної промисловості. Зокрема, активними поглиначами на зовнішньому ринку виступають корпорації «Рошен», «Київ-Конті», «АВК». В 1998 р. на український ринок прийшла американська інвестиційна компанія Food Master International, яка була створена з метою інвестування в молочний бізнес країн СНД. Посилення конкуренції на ринку України стало причиною намірів продажу FMI своїх українських активів компанії Laktalis. Відмова транснаціональних компаній від розвитку молочного бізнесу в Україні відкрила шлях для російської інвестиції, яка менш вибаглива до факторів зовнішнього середовища та більш стійка до їх негативного прояву. Зокрема в листопаді 2001 р. 80% акцій ВАТ «Галактон» були продані російському продовольчому холдингу «Планета Менеджмент», створеному колишніми власниками «Сибнефть», якій належить понад 10 молочних підприємств у РФ та Україні. Основними спонукальними мотивами до придбання молочних підприємств в Україні для російського бізнесу стали: низька капіталізація українських молочних компаній, відсутність конкуренції між молочними брендами, відсутність нових технологій.

Для прикладу більш конкретного можна привести корпорацію «ROSHEN». Вона є лідером українського ринку шоколаду, заснована в 1996 році. Об'єднує 4 кондитерські фабрики - Вінницьку, Київську, Маріупольську та Кременчуцьку. А з 2002 року до складу корпорації увійшла Ліпецька кондитерська фабрика "Ліконф" (Росія), із виробничими потужностями до 30 тис. т продукції на рік. У 2006 році до складу корпорації приєдналася Клайпедська кондитерська фабрика (Литва).

Український ринок кондитерських виробів завершив етап свого формування і знаходиться в стані жорсткої конкурентної протидії. Утримання і заохочення нових споживачів можливе за рахунок новинок продукції, рекламної та маркетингової політики, пошуку нових ринків збуту (переважно за рахунок експорту), а також - освоєння виробництва некондитерської продукції (снеки, кава і т.д.). ведучі українські кондитерські компанії планують закріпить свої лідируючі позиції за рахунок експорту продукції в Росію, Грузію, Казахстан, Вірменію, Азербайджан, Балтику, Молдову та інші країни.

За допомогою маркетингових досліджень керівництво підприємства одержує необхідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть купувати споживачі та які вироби вони купуватимуть в майбутньому, про ціни, які споживачі готові заплатити, про те, у яких регіонах і на які вироби найбільш високий попит, де збут продукції підприємства може принести найбільший прибуток.

Бюджет маркетингу склав - 405784 грн: 1) на формування системи розподілу і товарообігу - 134500 грн; 2) на стимулювання збуту - 149284 грн;3) на інші маркетингові заходи - 122000 грн.

Об'єм виробництва кондитерських виробів за 2007 рік склав 1020-1022 тис. тон, вартістю близько 1,5 млрд. дол. За минулий рік структура виробництва кондитерської продукції була розподілена таким чином: доля виробництва нешоколадної продукції склала 24%, шоколаду та шоколадних виробів - 30%, мучних виробів - 46%. Продаж шоколадних виробів зріс на 10% - до 230 тис тонн. А загальний обсяг виробництва кондитерських виробів у 2007 році перевищив 1 млн. тон. Експерти пояснюють зростання виробництва кондитерських виробів підвищенням доходів населення та культури споживання солодощів. В середньому щороку один українець споживає майже 2,5 кг шоколадних цукерок.

За своєю організаційною структурою корпорація «ROSHEN» є функціональним холдингом. Усю свою продукцію корпорація представляє під маркою «ROSHEN», покликаною втілювати в собі головні принципи діяльності компанії - сполучення традицій українських кондитерів з новітніми європейськими технологіями, незмінно високу якість продукції і доступні ціни. За результатами аналізу фінансово-виробничого стану, можна зробити висновок про те, що досліджуване підприємство знаходиться в стабільному фінансовому стані. Оцінюючи динаміку розрахованих показників, представляється можливим, дати позитивну оцінку їх зміні. Така динаміка показників засвідчує наявність позитивних змін у фінансово-господарській діяльності досліджуваного підприємства. А отже, існують всі передумови для підтримки лідируючих позицій на ринку. У залежності від різних критеріїв кондитерські вироби корпорації ROSNEN представлені на усіх сегментах ринку, тому компанії слід використовувати диференційований маркетинг.На ринку кондитерських виробів кожен сегмент за певних обставин може виступати як інший сегмент. Слід постійно слідкувати за змінами споживчих мотивацій й відповідно реагувати на них. Для компанії важливим є утримання своєї репутації як надійної, тому вона повиння підтверджувати довіру покупців якістю продукцію. Для запобігання можливості надання переваг конкурентам, необхідно постійно слідкувати за їх діяльністю й за змінами на ринку. Також слід продовжувати й вдосконалювати розробку нових технологій в галузі кондитерських виробів. Потрібно розширювати канали збуту, відкриття фірмових магазинів ROSHEN. Також у перспективі є розвиток просування товарів, розвиток реклами, зацікавлення споживачів, надання інформації про переваги нашої компанії. Так як компанія представлена на різних сегментах ринку, то їй слід поступово розвивати й розширювати кожний з них, використовуючи ті переваги, які вона має на ринку й запобігти реалізації погроз.

До галузей, в яких національний капітал довів свою здатність щодо організації високотехнологічного виробництва, належить лікеро-горілчана та виноробна. Зокрема, за станом на 1 січня 2005 р. в Україні налічувалось 125 виробників лікеро-горілчаної продукції. Виробництво алкоголю належить до галузей, які найбільш успішно і динамічно розвиваються. Зростання обсягу виробництва алкогольної продукції в 2006 р., порівняно з попереднім періодом, стало понад 80%, а в окремих підприємствах («Союз-Віктан») – понад 240% [19; 13].

РОЗДІЛ 3.  Особливості розвитку корпоративних утворень      на сучасному етапі ринкових відносин в Україні.

3.1. Сучасний стан корпоративних утворень.

В умовах ринкових відносин застосовується система національних рахунків, які формує сукупність показників  послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Відповідно до Міжнародних стандартів, системи національних рахунків Організації об’єднаних націй 1993 року Держкомстатом розробляються Національні рахунки, в системі яких інституційні одиниці групуються на 5 секторів, а їх суб’єкти взаємодіють між собою на ринках ресурсів, товарів та послуг, фінансовому ринку. Серед цих секторів виділяють такі [22;105] :

• нефінансові корпорації – інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;
• фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);
• сектор загального державного управління – органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;
• сектор некомерційних організацій – обслуговує домашні господарства; до нього входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств, для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів.

Дане групування свідчить про потужність корпоративного сектора, до якого відносяться фінансові та не фінансові корпорації. Крім того, державними корпоративними правами управляють уповноважені особи, які відносяться до сектора загальнодержавного управління; соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій належать до сектора некомерційних організацій; послугами фінансових та нефінансових корпорацій постійно користуються домашні господарства.

Корпорації являють собою суб’єктами фондового ринку – невід’ємною складовою частини ринкової економіки. Ринок цінних паперів надає можливість суб’єктам господарювання залучати інвестиції для розвитку виробництва продукції, збільшення власного капіталу, фінансових активів, сприяння прискорювання процесів реформування економіки.

Ступінь розвитку фондового ринку характеризується, в значній мірі, кількістю посередників, різноманітністю послуг, які вони надають, та встановленими між ними взаємовідносинами [23;245].

Діяльність в організації торгівлі на ринку цінних паперів в Україні здійснюють фондові біржі та торговельно-інформаційні системи, загальна кількість яких налічує десять, в тому числі вісім фондових бірж.

Що стосується фінансових корпорацій, то вони діють на ринках банківських і страхових послуг та на інвестиційному ринку[24;7].

Іншими фінансовими корпораціями виступають страхові компанії. Крім фінансового посередництва, що полягає у здійсненні виплат своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування, страхові компанії можуть використовувати страхові внески на інвестиційну діяльність, зокрема придбання облігацій, акцій, заставних та ін. цінних паперів [25]. Можна стверджувати, що страхові компанії являються важливим елементом корпоративного сектора економіки і виступають на ринку інститутом, де одні фінансові активи перетворюються на інші.

На сьогоднішній день в Україні сформувався досить потужний, хоча і недостатньо розвиненим корпоративний страховий ринок. Він може стати потужним джерелом розвитку інвестиційного ринку, але лише за умов досягнення ним відповідного рівня. Серед основних причин, крім низького рівня страхової культури населення, можуть виділити і недосконале державне регулювання зазначеної сфери економічних відносин.

Іншими інституціями, які діють у корпоративному секторі економіки, є інститути спільного інвестування. Вони представлені інвестиційними корпораціями, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси інвестиційних компаній формуються за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, активи – за рахунок придбання пайових і боргових цінних паперів інших емітентів [26].

На початку 2007 року в Україні діяло 266 фондів, створених відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Перспективними фінансовими корпоративними утвореннями для розвитку соціальної політики та інвестиційного ринку в Україні є недержавні пенсійні фонди, діяльність яких регламентується Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [27;8].

Всі ці положення можуть стати дієвим та ефективним механізмом залучення внутрішніх інвестицій у розвиток та становлення корпоративної власності та задоволення економічних інтересів інвесторів.

3.2. Проблеми корпоративних  підприємств та шляхи їх вирішення.

Зміни, що відбулися у суспільно-економічній системі за останні роки, спричинили істотні перетворення в організації господарської діяльності та появу нових організаційних структур. Водночас масового цілеспрямованого руху до прогресивних організаційних формувань поки що не спостерігається. Це зумовлено низкою причин, зокрема відсутністю чіткої моделі організаційного устрою майбутньої економіки і відповідної державної політики, спрямованої на її впровадження.

Важливими причинами уповільнених темпів поширення передового досвіду виступають також недосконалість існуючої системи стимулювання новаторської діяльності та впровадження підприємствами несуттєвих нововведень, які не вимагають великих витрат і не розраховані на перспективний розвиток підприємств.

 Для покращення зазначеної ситуації необхідно [28;79]:

• сформувати інституціональні законодавчі умови для комплексної підтримки інноваційної діяльності і бізнесу взагалі;
• удосконалити податкову систему з метою створення вигідних умов для ведення інноваційної діяльності;
• проводити заходи зі стимулювання науково-технічної інноваційної діяльності;
• зорієнтувати науку на вирішення завдань інноваційного розвитку;
• сприяти розвитку інноваційної діяльності в регіонах;
• сприяти трансферу технологій в корпоративному секторі.

Формування великих виробничих комплексів в Україні дасть змогу розв’язати головну проблему: локалізувати негативні явища в різних секторах економіки України і регіонах. Для реалізації цих завдань необхідно [29;28]:

• Верховній Раді України щонайшвидше прийняти Податковий кодекс, Закон «Про корпорації». Ці законодавчі акти сприятимуть створенню великих корпоративних структур;
• Не подрібнювати великі виробничі комплекси, а навпаки – укрупнювати їх методом злиття або поглинання, а на цій основі створювати промислові, фінансово-промислові групи та інші великі господарські структури. Це дасть можливість витіснити посередницькі структури або ж залучити їх до виробничого процесу як структурні підрозділи знов утворюваних великих господарських суб’єктів;
• Верховній Раді України прийняти Закон «Про пільгове оподаткування великих виробничих комплексів, що створюються методом злиття або поглинання».