Сучасні форми об’єднання підприємств (на прикладі корпорації)

Перелічені пропозиції дадуть змогу природним чином формувати великі виробничі комплекси.

У сучасних умовах активізація організаційного резерву розвитку економіки України набуває дедалі більшого значення для вирішення актуальних завдань суспільства. Необхідно розробити довгострокову стратегію організаційних перетворень на засадах раціонального поєднання різних типів підприємств з урахуванням вимог науково-технічного та соціального прогресу. Для цього потрібно здійснити відповідні наукові дослідження, щоб визначити чітку концепцію розвитку та конкретні шляхи досягнення поставленої мети.

Вихідною позицією трансформування організаційних структур в економіці України має стати її інтеграція в європейську та світову економічні системи, яка супроводжуватиметься  посиленням конкуренції вітчизняних та іноземних компаній. У сучасній світовій економіці висока конкурентоспроможність товару є запорукою успіху компанії [30;54].

Для забезпечення захисту національних інтересів в умовах посилення глобальної конкуренції необхідно створити конкурентоспроможні на світових ринках модернізовані формування вітчизняних товаровиробників. Особливо важливим є інтеграційне трансформування організаційної будови української будови економіки, спрямована на посилення взаємодії її суб’єктів та на об’єднання їх ресурсів. Це відповідає прогресивним тенденціям організаційного розвитку світової економік, які орієнтуються на нові принципи менеджменту, що передбачають посилення уваги  до взаємозв’язку внутрішніх процесів у господарській організації зі змінами у зовнішньому середовищі [31;84]. Конкурентоспроможність фірми почали безпосередньо пов’язувати з її належністю до тієї чи іншої системи взаємодії підприємств. Якщо раніше ефективність окремої господарської організації визначалася через співвідношення її затрат і результатів, то тепер основним фактором впливу на цю ефективність є взаємодія фірми з контрагентами, тобто інтегрування.

Поширення інтеграційних процесів передбачає насамперед посилення технологічних і відтворювальних взаємозв’язків щодо випуску кінцевої продукції, об’єднання підприємств з однаковою цілеспрямованістю та створення на цій основі ефективних організаційних структур інтегрованого типу. В умовах перехідної економіки інтеграційна компонента має враховуватися під час реструктуризації окремих підприємств. У свою чергу, об’єднання підприємств має прискорити їх адаптацію до вимог ринку, дасть змогу уникнути прорахунків в умовах ускладнення виробничої та комерційної діяльності, поліпшити ресурсні забезпечення ля структурної перебудови виробництва та його технічного переоснащення [32].

Також однією з основних проблем є проблема корпоративного управління. Воно зумовлене недосконалістю інститутів власності та структури управління, відсутністю ефективних механізмів саморегулювання  та браком практики ефективного впровадження загальних принципів корпоративного управління, які базуються на міжнародному досвіді. Глибоке дослідження корпоративного управління в Україні виявило існування значної кількості проблем, які можуть бути поділені на три основні групи: історичні, управлінські та законодавчо-практичні.

Історичні проблеми пов’язані із приватизаційними процесами в Україні, роллю держави у взаємовідносинах із корпораціями в перехідний період та ідеологією внутрігосподарського управління. Корпоративні підприємства створюються, в основному, не класичним шляхом об’єднання капіталів, а шляхом розподілу статутних фондів державних підприємств під час приватизації.

Історичні проблеми формування корпоративного сектора визначають такі риси  корпоративного управління [13;6]:

• неефективна, дуже розпорошена структура акціонерного капіталу в процесі приватизації;
• провідна роль реформування державної власності у формуванні корпоративного сектора економіки;
• наявність у держави великої кількості акцій і необхідність розв’язання проблеми управління державними корпоративними правами;
• фіскальна політика зумовлює більш потужне податкове навантаження на акціонерний капітал порівняно з іншими формами капіталу, крім того ставить акціонерів підприємств різних галузей у неоднакові податкові умови;
• використання в управлінні підприємствами з боку менеджерів поведінки, притаманної приватним власникам.

Законодавчо-практичні проблеми обумовлені недосконалістю відповідної нормативної бази, що не дозволяє своєчасно вирішувати ті проблеми, які виникають внаслідок недоліків чинного законодавства та відсутністю навіть мінімального дотримання вимог, встановлених законодавством [33;44]. Так, відсутність регламентування багатьох аспектів діяльності має можливість ігнорувати або прямо порушувати законні права та інтереси акціонерів без формального порушення норм чинного законодавства. Тому законодавчо-практичні проблеми доцільно поділити на дві підгрупи проблем: законодавчі та практики господарювання, які включають такі групи проблем – порушення участі акціонерів в управлінні, порушення компетенції загальних зборів акціонерів та спостережних рад, існування особистої зацікавленості посадових осіб, порушення права на частку у прибутку та активах, недостатній рівень поінформованості акціонерів про діяльність товариства, порушення прав на розпорядження акціями як старих, так і нових випусків.

Розкриті проблеми відображають такі риси та особливості корпоративного управління, які можуть бути передбачені внутрішніми та зовнішніми законодавчими нормативними актами [33;44]:

• директивний шлях формування у більшості акціонерних органів перших органів корпоративного управління;
• недостатня роль у корпоративному управлінні акціонерних товариств спостережних рад;
• великі масштаби прихованого скуповування акцій колишнім керівництвом акціонерних товариств і пов’язаними із ними особами;
• відсутність сильного зовнішнього контролю за діяльністю органів управління.

Управлінські проблеми полягають у низькому рівні професіоналізму керівників та уособленні корпоративної культури лише з психологією керівників. Для ефективного управління та прибуткової діяльності акціонерних товариств необхідно підвищувати рівень підготовки кадрів, орієнтованих на використання переваг корпоративного управління. При цьому компанії не вважають за доцільне проводити тренінг та навчання членів спостережної ради відповідно до конкретних потреб компанії. В результаті цього члени спостережної ради не володіють належними знаннями та навичками для ознайомлення з усіма новими законами та нормативними актами, змінами кон’юнктури ринку, комерційними ризиками. Для вирішення цієї проблеми доцільно встановити на законодавчому рівні вимоги щодо особистих та професійних якостей кандидатів на посаду членів виконавчого органу, а саме: наявність відповідної освіти, стажу роботи за основним видом діяльності такого товариства, бездоганної ділової репутації. Також необхідно встановити правила належного виконання службових обов’язків, за порушення яках передбачити дострокове зняття з посади та зобов’язання відшкодувати завдані товариству збитки.

ВИСНОВКИ

Сучасні корпорації – плід багатовікової еволюції організаційно-правових форм господарювання та пошуку оптимальних шляхів залучення інвестиційних ресурсів в економіку окремих держав.

Корпорація є об’єднанням капіталів, а не об’єднанням осіб, тобто власником майна, переданого товариству, є корпорація, а не його члени. Члени корпорації об’єднані спільністю загального корпоративного інтересу, який іноді відрізняється від приватного інтересу кожного з них.

Управління корпорацією здійснюється через спеціально створювані органи, членами яких можуть бути як учасники корпорації, так і наймані працівники для здійснення управлінських функцій. Кожний з учасників корпорації наділяється корпоративними правами. 

Початок розвитку корпорації був закладений ще у Стародавньому світі, перш за все, у Римській імперії, тобто у римському праві. Певний внесок у становлення корпорацій внесло середньовіччя, зокрема поширення набуло створення гільдій за предметом діяльності купців. На основі аналізу наукових поглядів на процес становлення корпорацій як суб’єктів економічних відносин встановлено, що загальновизнаними першими попередниками і прототипами сучасних акціонерних корпорацій англійська і голландська Ост-Індійські компанії.

Іноземні підприємці вклали свій капітал переважно в наступні галузі промисловості, металургійну і металообробну, зайнявши домінуючі позиції порівняно з російським капіталом.

Організаційно-правова форма корпорацій виявилася надзвичайно економічно вигідною та отримала досить широке поширення у різних країнах світу і сьогодні уявити економічний обіг без цих суб’єктів майже неможливо.

Розвиток корпоративних форми організації виробництва обумовив необхідність розроблення антимонопольного законодавства з метою попередження монополізму і недобросовісності конкуренції.

Активний розвиток корпоративного права у країнах Західної Європи вимагає відповідного адаптування українського законодавства до права Європейського Союзу у досліджуваній сфері, що сприятиме уніфікації правоположень та їх однорідного застосуванню на практиці.

Законодавчо закріплені можливості моделювання відносин між підприємствами стали підґрунтям для виникнення інтегрованих структур та об’єднань у багатьох західних країнах.

Інтеграція у формі концерну володіє практично всіма перевагами компанії з юридичною відповідальністю, не зважаючи на юридичну і господарську самостійність учасників, що надає можливість ефективно діяти у ринковому середовищі і залучати значні обсяги інвестиційних ресурсів.

Корпоративні структури, створені у формі фінансово-промислових груп, є результатом об’єднання промислового і банківського капіталів.

Система розвитку корпорації повинна являти собою функціонально взаємопов’язаний комплекс окремих елементів управління, які в контексті організаційно-структурного підходу на певний момент часу не локалізовані в межах тієї чи іншої системи, але завжди стратегічно зорієнтовані на стійкий економічний розвиток.

Процес глобалізації світової економіки та розширення ринків призвів до розвитку транснаціональних корпорацій, які сприяють процесам інтеграції на міжнародному рівні і які трансформували світову економіку у міжнародне виробництво, забезпечивши при цьому розвиток науково-технічного прогресу за всіма його напрямками.

Завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити контроль за відносинами, які виникають між учасниками фондового ринку і корпоративних відносин.

Та одним із найважливіших завдань держави є регулювання соціальних процесів для забезпечення соціальної стабільності, оскільки всі державні заходи економічної політики тягнуть за собою соціальні наслідки. Соціальна спрямованість економіко-політичних заходів має бути багатоаспектною і враховувати інтереси всіх громадян держави.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Поважный А. С. Трансформационные  процессы корпоративного управления / НАН Украины. – Донецк, 2001. – 290 с.
2. Румянцев С. А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток. – К.: Знання, 2003. – 150 с.
3. Задихайло Д. В., Кібенко О. Р. Корпоративне управління: Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с.
4. Грідчіна М. В. Корпоративні фінанси (зарубіжний досвід і вітчизняна практика): Навчальний посібник – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2002. – 232 с.
5. Гладунов О. В., Дейнека О. В. Використання методів корпоративного управління для формування системи менеджменту у вітчизняних акціонерних товариствах // Економіка і управління. – 2002. - №3. – С. 53-58.
6. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07. 12. 2000 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 1-2.
7. Господарський кодекс України від 16. 01. 03 // Голос України. – 2003. - № 49-50.
8. Бартошек М. Римськое право: Понятия, термины, определения / Пер. с чешск. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
9. Ягмурджи А. Еволюція становлення та розвитку корпорацій: організаційно-економічний аспект // Вісник економічної науки України. – 2008. - №1. – С.128-131.
10. Кушнерук А. С. Форми і методи розвитку корпоративних підприємств у західних країнах // Актальні проблеми економіки. – 2008. - №2. – С. 100-107.
11. Сірко А. Корпоративна власність у транзитній економіці // Укономіка України. – 2003. - №2. – С. 57-64.
12. Сірош М. В. Національна модель корпоративного управління // державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2003. - №6. – С. 32-36.
13. Геєць І. О. Особливості формування сучасного корпоративного сектора економіки України // Економіка. Фінанси. Право. – 2009. - №5. – С. 3-6.
14. Долішній М. І. Регіональна економіка на рубежі ХХ-ХХІ ст. – К.: Наукова думка, 2006. – 512 с.
15. ТОП-100. Рейтинг лучших компаний Украины // Инвестгазета. – 2006. – №2. – 21 июня. – 65 с.
16. Закон України від 1995. 11. 21. №437/95-ВР «Про промислово-фінансові групи в Україні» // Ліга Закон: http://www.liga.net
17. Виноградов С. Л. Эволюция взглядов на контроллинг. – М.: Финансы и статистика. – 2002. – С.24.
18. Птащенко Л. О. Методичні основи оцінки ефективності забезпечення корпоративних інтересів // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №10 (77). – С. 3-7.
19. Федулова Л. І. Корпоративні структури в стратегії соціально-економічного розвитку регіонів // Регіональна економіка. – 2007. - №3. – С.7-16.
20. Герасимчук З. В., Ковальська Л. Обґрунтування вибору стратегії формування та нарощення виробничого потенціалу регіонів України // Регіональне економіка. – 2002. - №4. – С. 82-90.
21. Геєць І. О. Концептуальні підходи щодо визначення категоріального апарату поняття «корпорація» // Економіка, фінанси, право. – 2009. - №4. – С. 10-12.
22. Кужель М. Ю. Економічні засади формування корпоративних структур // Корпоративний капіталізм: передумови становлення. – К.: Видавничий дім «Корпорація», 2007. – С. 105.
23. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 535 с.
24. Звіт ДКЦПФР // Ринок цінних паперів в Україні. – 2007. - №35-37.
25. Кидуэлл Дэвид С. Финансовые институты, рынки, деньги. – СПб.: Питер. – 2000.
26. Ходарківська В. П., Беляєв В. В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. – К.: ЦУЛ, 2002.
27. Нізков О. Перспективи роботи недержавних пенсійних фондів на ринку цінних паперів України // Цінні папери України. – 2002. – №18. – С. 8-9.
28. Глушко О. О. Активізація НДДКР у корпораціях: світовий досвід і Україна // Економіка і прогнозування. – 2005. - №4. – С. 67-79.
29. Савельєва Т. Проблеми розвитку великих корпоративних структур в економіці України // Економіка і політика. – 2007. - №3. – С. 25-28.
30. Кочетков Ю. Экономика Латвии в условиях глобализации // Вопр. экономики. – 2005. - №2. – С. 142.
31. Вайбер Р. Эмпирические законы сетевой экономики // Пробл. теории и практики управления. – 2003. – №4. – С. 82-88.
32. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. – 3-е изд., доп. – М.: ИНФРА-М, 2000.
33. Мендрул О. Корпоративне управління: усталені характеристики та особливості їх реалізації в національній моделі // Ринок цінних паперів України. – 2002. - №9-10. – С. 51-58.