Сучасні форми об’єднання підприємств (на прикладі корпорації)

У процесі перерозподілу майна на користь ефективного власника зацікавлені всі учасники ринку: від дрібних акціонерів, які очікують прибутків від володіння акціями, до держави, яка зацікавлена в стабілізації виробництва і прибутковій роботі підприємств. Таким чином, корпоративне управління є досить важливим елементом економічних відносин.

Корпоративні відносини відчутно впливають як на виробничу діяльність підприємств, так і на соціальну обстановку, що в комплексі впливає на економічну стабілізацію не лише окремих суб’єктів господарювання, а й цілих галузей та контрагентів корпорації.

Незважаючи на ряд прийнятих за останні роки нормативно-законодавчих актів України, які стосуються вдосконалення корпоративних відносин, розвиток корпорацій випереджає законодавче забезпечення подальшого ефективного становлення фондового ринку та відносин між його учасниками. Тому важливу роль відіграють зусилля державних органів виконавчої влади на місцях, спрямовані на підтримку підприємств на етапі становлення і пристосування до умов конкурентного середовища.

Крім впровадження загальнодержавних заходів щодо регулювання корпоративної політики, здійснювати контроль за соціально-економічними результатами діяльності акціонерних товариств – учасників фондового ринку – та наслідками перерозподілу акціонерного капіталу необхідно на регіональному рівні. Локальна політика щодо стабілізації економіки та корпоративного розвитку набуває особливого значення і може сприяти менш болісному впливу ринкових перетворень на діяльність корпорацій та збереження інтересів учасників корпоративних відносин.

З метою своєчасного виявлення позитивних та негативних соціально-економічних результатів діяльності українських корпорацій та наслідків перерозподілу акцій, зокрема концентрації або зміни власника, попередження та усунення негативних наслідків їх діяльності, забезпечення балансу інтересів всіх учасників корпоративних відносин, необхідно створити таку модель поведінки, яка б відображала ефективні методи взаємодії держави, ринку і корпоративних утворень.

У системі корпоративних відносин, крім зовнішніх регуляторів, важливе місце займають внутрішні елементи корпоративного управління.

Однією з причин виникнення кризової ситуації на багатьох вітчизняних корпораціях є низький рівень управління. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність ефективних регуляторних систем. Досить дієвого і прийнятою є система контролінгу.

Контролінг – явище нове в теорії і практиці сучасного управління, яке виникло на межі економічного аналізу, планування, управління обліку, контролю та менеджменту. Термін «контролінг» походить від англійського to control, яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль [17; 24].

Сьогодні служби контролінг функціонують на всіх великих та на більш середніх підприємств країни з розвиненою економікою.

На практиці розрізняють різні сектори контролінг: фінансовий контролінг, контролінг збуту, контролінг виробництва тощо.

Вітчизняному корпоративному сектору запровадження системи контролінг вкрай необхідне, оскільки вона забезпечує виживання підприємства на рівнях як стратегічного так і тактичного управління.

Стратегічний фінансовий контролінг представляє собою комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довгострокового управління фінансами, вартістю та ризиками, а тактичний – представлений системою річних бюджетів і бюджетним контролем.

Контролінг є важливим засобом успішного функціонування корпорації, оскільки [18;6] :

• забезпечує керівництво і акціонерів необхідною інформацією для прийняття ефективних управлінських рішень шляхом інтеграції процесів її збору, обробки, підготовки, аналізу та інтерпретації;
• надає інформацію для управління ресурсами корпорації;
• забезпечує виживання підприємства на рівнях стратегічного і тактичного управління;
• сприяє оптимізації основної діяльності корпорації.

Проведене теоретико-методичне дослідження, практичний досвід роботи в державних структурах управління і контролю дали можливість авторові розробити модель запровадження комплексного економічного контролінг, яка передбачає узгоджені дії управління й регулювання як на рівні економічних суб’єктів, так і державних органів управління.

Результати контролінг можуть бути використані для розробки пропозицій із питань [18;6]:

- підвищення ефективності діяльності корпорацій на відповідних ринках області в умовах формування конкурентного середовища та розвитку фондового ринку;

- при розробці програм  та стратегій економічного і  соціального розвитку регіону;

- для координації дій  державних структур управління, постійного контролю за виконанням завдань відповідних структур підрозділів;

- з метою прийняття  державними органами оптимальних  управлінських рішень [18; 3-7].

Оцінювання підприємницької діяльності корпорацій доцільно проводити на регіональному рівні, а результати комплексного контролінгу можуть використовуватися центральним и державними органами для вдосконалення чинного законодавства, прийняття регуляторних актів та управлінських рішень, спрямованих на зміцнення корпоративного сектора економіки.

2. Соціально-економічний розвиток корпорацій.

Великі корпорації та їх об’єднання забезпечують технологічний процес, економічне зростання і соціальну захищеність громадян у розвинених країнах. Особливо вагомими є їхні позиції в наукомістких, інформаційних та природо експлуатуючих галузях економіки.

В умовах глобалізації все помітнішим стає вплив корпорацій, особливо ТНК та їх філій, на соціально-економічний розвиток країн, що приймають, а саме: спираючись на об’єктивні і неминучі пробіли в законодавстві, учасники ринку здійснюють легальне захоплення власності і контролю в інших, консервативних господарюючих суб’єктів, орієнтованих більше на довгостроковий розвиток власного бізнесу, ніж на ризикові короткострокові операції з фінансовими активами, тобто спостерігається експансія зарубіжного бізнесу з реалізацією власних стратегічних цілей, де питання розвитку національної, а особливо, регіональної економіки немає місця.

За таких умов актуальним постає завдання пошуку нових методологічних підходів до розробки стратегій соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням об’єктивного процесу формування та впливу великих корпоративних структур.

Підвищення ролі корпоративної ланки в регулюванні процесів трансформації всієї економіки і забезпеченні економічного зростання протягом останнього десятиріччя стало визначальним фактором високої конкурентоспроможності економіки провідних країн світу не лише за абсолютними, але й за важливими окремими показниками. Великі корпорації створюють реальні передумови для динамічного промислового і технічного розвитку. Тенденції формування і функціонування корпорацій відображають закономірності розвитку світового господарства і мають універсальний характер. До таких закономірностей слід віднести концентрацію капіталу, інтеграцію капіталу, інтеграцію промислового і фінансового капіталу, диверсифікацію форм і напрямів діяльності, глобалізацію діяльності та інтернаціоналізацію. Зокрема інтегруюча тенденція зберігає свою роль основи підтримки стабільності розвитку виробництва і посилання контролю над ринковою ситуацією у розвинених країнах. Тому ключовими інтеграційними лініями розвитку великих корпорацій стали [19;8] :

1. входження до їх складу фінансових компаній, які, по-суті, виконують функції уповноважених комерційний банків, надаючи кредити, позики, страхові та лізингові послуги, управляючи портфелями цінних паперів і т. ін.;
2. транс націоналізація, що передбачає, окрім всього іншого, розвиток партнерських відносин з фінансовими органами держав, що приймають.

Сучасні корпорації в розвинених країнах мають багатогалузеву структуру виробничих комплексів та замкнуті цикли виготовлення товарів, як правило, кінцевого попиту; вони функціонують переважно в наукомістких секторах обробної промисловості, їх системи управління забезпечені досить досконалою мультидивізіональною структурою. Але не всі ці параметри сьогодні характерні для українських великих компаніях, тому вони скоріше є прототипами корпорацій у розвинених країнах.

Сьогодні визнано, що діюча система ринкових відносин виявилась більш ефективною, ніж система відносин, що склалась на певний момент у менеджменті централізованих великих підприємств. Тому виникло прагнення запозичити принципи організації більш ефективної системи і з’явилась концентрація «внутрішніх ринків», спрямованих на формування достатньо мобільних ринкових факторів виробництва, для яких характерне короткотермінове партнерство.

Корпоративна форма господарювання найбільш ефективно використовується в крупному виробництві, основні принципи функціонування якого полягають у наступному [19;8-9] :

• економічна система капіталу корпорації існує незалежно від її власників;
• власники корпорації несуть лише обмежену відповідальність за результати діяльності;
• корпорація володіє правом власності й укладає контракти від свого власного імені та ін.

Tаким чином, під корпоративною структурою слід розуміти сукупність окремих одиниць господарюючої системи, де кожна складова може функціонувати завдяки взаємодії з іншими елементами і являє собою внутрішню організацію, що розвивається за власними законами і набуває свого змісту в інтеграції за виробничо-технологічними та фінансовими зв’язками з прагненням досягти єдиної мети, беручи участь у капіталі один одного чи взаємодіючи у фінансовій та виробничій сферах та маючи єдиний координаційний центр.

Загальні завдання корпоративних структур [19;9] :

1. концентрація інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки;
2. забезпечення фінансовими ресурсами сфери промислових НДДКР;
3. прискорення НТП;
4. підвищення експортного потенціалу та конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств;
5. формування раціональних технологічних та коопераційних зв’язків;
6. розвиток конкурентного економічного середовища.

Однією із серйозних проблем корпорацій є високі кон’юнктурні ризики, які можуть бути спричинені слабкістю економіки в цілому, невпевненістю щодо стійкості партнерів, неможливістю доступу до недорогих довгострокових кредитів та ін. щоб уникнути впливової сили таких ризиків, корпорації створюють власні допоміжні виробництва, збутові ланки, тобто нарощують вертикальну інтеграцію.

В Україні сьогодні можна визначити наступні напрямки трансформації компаній, що сприяють забезпеченню стабільності та конкуренто-спроможності:

• вдосконалення корпоративної побудови;
• зміни в корпоративному управлінні;
• формування «правильної» виробничої структури і продаж непрофільних активів;
• дивідендна політика;
• інтернаціоналізація бізнесу.

Проте досі ще спостерігаємо розтягнутий процес реорганізації господарюючих суб’єктів різними, не регульованими з боку держави, способами (наприклад, шляхом викупу контрольних пакетів акцій більш потужними корпораціями, процедур банкрутства та ін.). Як показові приклади останнього часу можна навести факти зникнення з українського ринку крупних нафтотрейдерів Дніпропетровської області «Авіас» і «Сентоза Ойл» та їх реорганізації в інший трейдер «Авіас Плюс» з метою збереження монопольних позицій на ринку нафтопродукту та уникнення штрафних санкцій. Практикується також система штучного банкрутства підприємств, наприклад, спроба оголосити банкрутом «Енергетичну компанію України». Банкрутство та ліквідація підприємства може стати і наслідком невдалої реструктуризації компанії, прикладом чого є Азовське морське пароплавство, що свого часу було одним із найбільш великих підприємств у країні, активи якого в результаті банкрутства були згодом передані приватній структурі «Торговий дім Донбасу». Мотивацією об’єднання шести підприємств із заготівлі та переробки металобрухту в складі єдиної компанії «ЄвроФінанс» була необхідність оптимізувати виробничі витрати та рівень цін на метал,що відвантажується на українські металокомбінати.

За даними рейтингів «ТОП-100», як у 1996, так і 2006 р., основу великого бізнесу становили переважно сировинні корпорації, насамперед, нафтогазової, металургійної, хімічної галузей; дещо активніше розпочалося формування корпоративних структур у машинобудуванні та автомобілебудуванні [15; 65]. Як і раніше, в загальному рейтингу відсутні корпорації в сфері високих технологій, де невеликі компанії тільки продовжують нарощувати свій потенціал. У розрізі регіонів найбільш успішні великі компанії в м. Києві, Донецьку, Придніпровському регіонах (див. додаток Б), що тісно корелює із показниками технологічного рівня регіонів.