Теоретичні основи економіки домогосподарств

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи економіки домогосподарств

1.1 Сутність та поняття економіки домогосподарств

1.2 Джерела формування фінансів домогосподарств та їх структура

1.3 Основні фактори, які впливають на попит та пропозицію домогосподарств

1.4 Класифікація доходів та видатків домогосподарств

2. Аналіз соціально-економічного становища домогосподарств в Україні

2.1 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домо- господарств України в 2007-2008 роках

2.2 Фінансові ресурси домогосподарств в умовах трансформації економіки

2.3 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств

3. Роль фінансів домогосподарств  у фінансовій системі домогосподарств  у контексті глобалізації

3.1 Фінанси домогосподарств як основа розвитку людського капіталу

3.2 Механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств у фінансовій сфері

3.3 Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

Ринок являє собою систему економічних  відносин, які виникають у процесі  обміну продуктами як товарами шляхом купівлі-продажу. Через механізм обміну процес виробництва пов'язується з процесом споживання, і таким чином створюються необхідні умови для задоволення суспільних потреб у формі платоспроможного попиту.

В змішаній економіці ринок виконує  головну координуючу роль. Але  ринок — це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремих елементів, видів ринку. Серед останніх важливе місце займають ринок ресурсів і ринок продуктів (споживчих товарів та послуг).

У процесі макроекономічного кругообігу ці два види ринку тісно взаємодіють  між собою. В результаті такої взаємодії національний продукт розподіляється між суб'єктами ринку відповідно до його законів, а між окремими сторонами економіки досягається рівновага.

В основі макроекономічного аналізу  лежить модель кругообігу, яка відображає взаємопов'язаний і безперервний рух  ресурсів, виготовлених продуктів і  доходів між економічними суб'єктами. У кожній національній економіці є три основні економічні суб'єкти — домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов'язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв'язків, то існує ще й четвертий суб'єкт економічного життя країни - решта світу (сектор закордон).

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

 

1.1 Сутність та поняття домогосподарств

 

Домогосподарство (household) - суб'єкт економіки, що складається з одного провідного самостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільно й ведучих спільне господарство. Як правило, така група осіб об'єднана родинними або сімейними зв'язками. Домогосподарства є об'єктом вивчення економіки, соціології, психології й ін. суспільних наук.

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі  економічних відносин. В Україні  з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування[1].По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання[2].

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити  поведінку об'єкта аналізу в чистому  вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.[3]

 

1.2 Джерела формування фінансів домогосподарств та їх структура

 

Кількісно фінанси населення безпосередньо  пов'язані із новоство-реним продуктом — доданою вартістю. Новостворений продукт (чистий продукт) складається з необхідного продукту (оплата праці) та доданого продукту (прибутку). Фінанси населення відображають переважно розмір необхідного продукту, що забезпечує відтворення робочої сили (оплата праці), і частково — доданий продукт (виплати населенню з прибутку).

Формуючись за рахунок розподілу  і перерозподілу новоствореної  вартості у виробничій та невиробничій сферах, а також у сфері державних  фінансів, фінанси домашніх господарств  збільшуються за рахунок власної  господарської діяльності населення і доходів від інвестування на фінансовому ринку.[4]

До джерел формування фінансів домогосподарств належать:

- заробітна плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах (у складі собівартості продукції і послуг);

-пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань);

- доходи від підсобного господарства;

- доходи від надання послуг населенню;

- доходи від володіння цінними паперами;

- інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо).

Обсяг фінансів домашніх господарств  і їх структура за джерелами надходжень залежать від впливу низки чинників, основним з яких є рівень розвитку економіки країни. За допомогою цього чинника визначають частку національного доходу, що спрямовується на споживання у вигляді як оплати праці, так і соціального захисту з боку держави непрацездатних членів суспільства.

Важливим чинником є також розвиненість ринкових відносин, від якої залежить ступінь економічної активності працездатного населення, що дає  змогу підвищити доходи від самостійної  діяльності в межах домогосподарства.

Збільшення фінансів населення  безпосередньо пов'язане з підвищенням  продуктивності праці, що дає змогу  підприємствам збільшити фонд оплати праці без втрати конкурентоспроможності продукції.[3]

Структура фінансів домогосподарств  за напрямками розподілу коштів формується виходячи з необхідності першочергового забезпечення розширеного відтворення  робочої сили, тобто залежить від  обсягу витрат на фізіологічні потреби  населення, які є пріоритетними. Таким чином, що менший загальний фонд споживання країни, то більша питома вага витрат на життєзабезпечення населення і відповідно менші витрати на духовний розвиток людини та інвестиційна спроможність населення.

Структура витрат домашніх господарств:

- придбання матеріальних благ для відтворення робочої сили у її фізичному вигляді;

- витрати на оплату послуг, що забезпечують фізичне відтворення робочої сили (відпочинок, платне медичне обслуговування);

- витрати на духовний розвиток і освіту для відтворення якості робочої сили (як доповнення до безкоштовного бюджетного фінансування);

- податки та збори;

- страхові внески;

- довгострокові вклади населення в цінні папери і банківські депозити;

- витрати на розвиток приватного підприємництва.

Матеріальні цінності, які купує населення, називаються матеріальними благами. Структуру витрат на матеріальні блага, що споживає населення, утворює співвідношення витрат на окремі види товарів (продукти харчування, одяг тощо). У розвинених країнах сучасна структура споживання, яка визнана оптимальною, приблизно така: продукти харчування — 30 %, інші матеріальні блага — 70 %.

Нині в Україні структура  споживання протилежна, що свідчить про низький життєвий рівень населення і неможливість за рахунок фінансів домогосподарств забезпечити всебічний розвиток особистості. Фінансова політика держави має сформувати структуру видатків, наближену до розвинених країн, але це можливо тільки в разі збільшення загального обсягу фінансів населення.[3]

 

1.3 Основні фактори, які впливають на попит та пропозицію домогосподарств

 

На попит домогосподарства впливає  сукупність факторів, серед яких найвагомішими  є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.

Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу:

а) зміна обсягу споживання блага  в тому ж напрямі;

б) зміна обсягу споживання блага  в протилежному напрямі;

в) відсутність реакції попиту на зміну доходу.

Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють  вищі та нижчі блага.

Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби. Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.

Іншим фактором попиту, якому в  мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку[4].

Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена  викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбудеться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в якому зміниться ціна. Внаслідок цього індивід буде реалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

 

Рисунок 1.1. Виведення функції попиту домогосподарства

 

Підвищення ціни блага Х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву байдужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва частина рис. 1.1). Вона є графічним зображенням функції попиту домогосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який вперше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідніших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задоволення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить дешеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподарства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних продуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них[5].

Проте явище збільшення попиту при  зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе  в інших випадках, не пов'язаних з  ситуацією низького рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче[3].