Теоретичні основи економіки домогосподарств

Розгляд підприємництва, в першу чергу як новаторської діяльності, був характерним і для І. Шумпетера. Автор вважав, що функція підприємництва насамперед орієнтована на певні революційні дії щодо запровадження нових способів та розробку нових підходів до ведення діяльності. На думку дослідника, для розвитку підприємництва необхідними є дві умови: організаційно-господарське новаторство й економічна свобода. Ідея новаторства для розгляду підприємництва є основною і у П. Друкера, хоча науковець не зменшує важливість пошуку ефективних комбінацій факторів виробництва.

Серед сучасних дослідників і науковців у питаннях щодо дослідження підприємництва активно використовуються напрацювання попередників, зокрема відбуваються спроби узагальнення та групування, що дає змогу визначення певних ознак, характерних для підприємництва: ризиковість, ініціативність, необхідність пошуку ефективних комбінацій факторів виробництва та новаторський характер.

Усі ці окреслені ознаки наявні і за умови реалізації домогосподарствами своєї здатності до праці, адже кожен  з учасників домогосподарства на власний ризик приймає рішення, пов'язані зі сферою своєї професійної діяльності, шляхом комбінації можливих варіантів реалізації своїх вмінь і знань з метою отримання прибутку. Як ініціатор зміни місця або сфери роботи, здійснюючи постійне вдосконалення своїх знань і кваліфікації, учасник домогосподарства виходить на ринок як вільний агент, який поєднуючи свій потенціал з певною галуззю, має змогу покращити функціонування цього напряму господарювання.

В кожному конкретному  випадку реалізація підприємницької діяльності в напрямі використання ресурсу «робоча сила» – це самостійний та ініціативний процес, який є індивідуальним з огляду на унікальність кожного окремого індивіда. Розгляд власної здатності до праці – як певного товару, що потребує реалізації, вимагає від особи певних дій у напрямку пошуку ринків збуту цього товару, що визначає необхідність акцентування уваги на доцільності розробки певних стратегій розвитку власного людського капіталу та пошуку можливих комбінацій поєднання знань і вмінь із потенційними сферами трудової діяльності.

В подальшому такий підхід знаходить продовження вже безпосередньо в напрямку визначення особи щодо способу реалізації – чи то заснування та ведення власного бізнесу, чи то реалізації себе як найманого працівника, проте підприємницький підхід (наявність ініціативності, ризиковості, новаторства) наявний вже безпосередньо на стадії формування людського капіталу (як сукупності певних знань, вмінь), реалізації здатності до праці та визначення індивіда щодо сфери та способу подальшої трудової діяльності.

Отже, побудова ринкових відносин в України визначає необхідність переорієнтації вітчизняних домогосподарств  на більшу самостійність, зокрема щодо взаємовідносин з державою, у всіх аспектах діяльності цього суб'єкта, що зумовлює важливість формування належної фінансової бази для його повноцінного функціонування та можливості розвитку людського капіталу.

Аналіз доходів вітчизняних домогосподарств свідчить про наявність проблемних аспектів їх формування, що визначає доцільність і необхідність:

– розвитку та підтримки малого підприємництва і сімейного бізнесу – оскільки саме приватні підприємці основою формування середнього класу, наявність якого – це одна з умов перспективності розвитку економіки країни та підвищення матеріального рівня громадян;

– проведення просвітницької та роз'яснювальної роботи серед  населення щодо можливих шляхів та інструментів інвестування коштів з  метою отримання додаткових джерел доходів;

– встановлення показників соціальних стандартів, що відповідають реальним потребам життя домогосподарств з метою зняття необхідності для домогосподарства здійснення додаткових витрат для задоволення найнеобхідніших потреб своїх учасників, що відповідно зменшує потенційні можливості домогосподарства у процесах розвитку людського капіталу.

Крім того, реалізація учасниками домогосподарства підприємницького підходу в напрямку отримання прибутку від використання власної здатності до праці є однією з першочергових умов за для можливості повноправної участі домогосподарства в економічних відносинах, адже подальший розвиток домогосподарства як суб'єкта ринкових відносин, що задіяний у процесі виробництва та є одержувачем прибутку та залучається до фінансових відносин, безпосередній вибір способів і напрямів трудової діяльності залежить від сприйняття домогосподарствами своєї ролі та прав у цих процесах і використання всіх можливостей ринкових умов господарювання.

Становлення домогосподарств  як повноправних і самостійних учасників  економічних відносин визначає їх більшу незалежність і самостійність, зокрема  щодо забезпечення свого існування  та розвитку. Це зумовлює необхідність подальших досліджень щодо можливостей прогнозування та планування джерел доходів, форм і методів управління фінансовими ресурсами для вітчизняних домогосподарств.[24]

3.2 Механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств у фінансовій сфері

Протягом останніх десятиліть в Україні і в світі спостерігається розвиток досить розгалуженого фінансового ринку. Внаслідок сек'юритизації активів та випуску крупними фінансовими установами боргових зобов'язань на ринку з'явилися складні фінансові інструменти. При цьому звичайні кредитні продукти стають дедалі складнішими та важкими для розуміння пересічними споживачами.

Користування цими продуктами вимагає спеціальних знань. Крім того, в умовах світової фінансової кризи було підірвано довіру до фінансових інституцій. Повне її відновлення можливе лише за умови підвищення фінансового освітнього рівня споживачів фінансових продуктів. Тому на перше місце для продавців фінансових послуг, а також фахівців у сфері підготовки економічно обізнаних кадрів, стає питання підвищення фінансової грамотності населення та довіри до фінансової системи.

Проблемі фінансової грамотності  в Україні тільки починає приділятися  увага, на відміну від найближчого  сусіда – Росії, де на сьогодні розроблено державою Концепцію фінансової грамотності, Державну програму з підвищення фінансової грамотності та впроваджено певні заходи їх реалізації. Питанню підвищення фінансової грамотності населення як одного з пріоритетів державної політики приділяє увагу у своїй роботи Д. В. Радзішевська. Проблемам навчання в галузі особистих фінансів присвячено праці таких російських науковців, як В. С. Савенока та М. М. Євдокимова. Питанням формування фінансової грамотності населення займаються російські вчені Л. В. Стахович, Л. Ю. Рижановська. В Україні аспекту фінансової грамотності практично не приділено уваги з боку вчених. Існують лише окремі невеликі дослідження у роботах стосовно фінансової системи та фінансового ринку, наприклад, у монографії С. В. Науменкової та С. В. Міщенко.

Виходячи з того, що зазначена  проблема є мало дослідженою, поставлено завдання – визначити механізм взаємодії  різних інститутів в процесі підвищення фінансової грамотності населення та висвітлити проблеми залучення до фінансової освіти фахівців фінансового ринку.

Рівень фінансової грамотності населення країни має позитивний вплив як на економіку держави, так і на рівень добробуту і доходів його громадян, а саме:

- підвищує рівень користування фінансовими продуктами, прозорість фінансового ринку, його стабільність;

- підвищує фінансовий добробут домогосподарств завдяки раціоналіза- ції сімейного бюджету, розвитку здатності управляти власними фінансами протягом життєвого циклу родини;

- забезпечує захист населення від шахрайства, підвищує фінансову безпеку громадян;

- сприяє підвищенню професійної кваліфікації працівника, що, в свою чергу, допомагає домогосподарству покращити своє матеріальне становище, а з іншого боку - роботодавці отримують більш кваліфіковані трудові ресурси;

- підвищується рівень комфорту осіб пенсійного віку в більшій мірі за рахунок індивідуальних фінансових рішень.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного Агентством США з міжнародного розвитку - , взагалі в Україні 4% опитаних оцінює свою фінансову грамотність на «відмінно», 18% – «добре», 41% – «задовільно», 24% – «незадовільно», 11% – не відповіли. Найвищий рівень самооцінки продемонстрували респонденти у Західному регіоні: 8% – «відмінно», 22% – «добре», 42% – «задовільно», 15% – «незадовільно», 10% – не відповіли.

В блоці питань стосовно загальної фінансової обізнаності  не знайшлося жодного респондента, який би відповів на «відмінно». Розбіжність із самооцінкою велика – чотири з п'яти українців виявили вкрай низький рівень знань – менше половини правильних відповідей. Тобто рівень підготовленості населення до участі у фінансових операціях є досить низьким. Опитування також показало, що у найближчі два роки знизиться рівень користування фінансовими послугами, однак українці хотіли б знати більше про кредитування, Інтернет-трейдерів, форми та методи інвестицій на ринку цінних паперів України.

Питання фінансової грамотності  є важливим як для особистості, так  і суспільства, про це свідчать слова  віце-президента Ради з фінансової грамотності при Президенті США Дж. Брайанта: «Фінансова культура у сучасному розвинутому та динамічному світі стала ще одним життєво необхідним елементом в системі навичок та правил поведінки. Фінансова грамотність дозволить людині не залежати від обставин, від волі інших людей, системи. Освічена людина сама обере ті життєві шляхи, які будуть для неї найбільш привабливими, створюючи матеріальну основу для подальшого розвитку суспільства».

З боку держави, перш за все, необхідне уточнення цільових груп населення, на які слід спрямувати зусилля; по-друге, дослідити існуючий стан рівня фінансової грамотності українців (частково здійснено); по-третє, розробити схеми та механізми залучення у процес фінансової освіти фахівців фондового ринку та представників бізнесу, органів державної влади, закладів освіти, а також організувати інформаційне забезпечення цього процесу.

З боку бізнесових структур є необхідність залучення професіоналів-практиків до фінансової освіти населення шляхом формування інституту фінансових консультантів та індивідуалізації інформаційного середовища через «горизонтальні», неформальні соціальні канали комунікації (соціальні мережі, блоги, друзі). Родина є основою, що дає цільові установки на подальший розвиток та отримання знань з фінансів.

У той же час, якщо у батьків  достатньо високий рівень знань у галузі фінансів, є практичний досвід користування певними фінансовими послугами, то існує висока ймовірність того, що й діти будуть прагнути отримати більш якісні знання та практичний досвід в цій сфері.

У зв'язку із вищезазначеним виникають питання: чи є зацікавленість професійних учасників фондового  ринку, спеціалістів у банківській галузі в підвищенні фінансової грамотності населення та яким чином залучити їх у процес підготовки фахівців.

Стосовно першої складової  – відповідь позитивна, про що свідчать певні заходи, що проводяться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Агентством з розвитку інфраструктури фондового ринку та фондовою біржею України. Наприклад, конкурс «Біржова УНІВЕРсіада 2012», організаторами якого виступають «Українська біржа» та ІГ «Універ». Щодо другого питання, то слід зауважити, що підготовкою фінансово грамотного громадянина займаються фахівці у сфері освіти та науки. Якщо проаналізувати сучасний стан підготовки наукових кадрів в галузі економіки, то можна спостерігати наступну картину: хоча чисельність працівниківдослідників наукових організацій у секторі вищої освіти за період 2008-2010 рр. зменшилася на 341 особу або на 4%, але докторів економічних наук у 2009 р. було 1164, в той же час у 2010 р. – 1255 осіб, кандидатів економічних наук у 2009 р. – 9368, у 2010 р. – 10014 осіб. Таким чином, науковий потенціал у галузі економічних наук досить значний, однак у науковців немає мотиваційних чинників, які б спонукали їх до практичної діяльності в сфері підвищення фінансової грамотності населення.

Професійні учасники фондового  ринку, які працюють із фізичними  особами, – в основному трейдери, кількість яких становить близько 3500 осіб, ними в середньому за місяць укладалося 55000 угод, середній розмір яких становив 15 тис. грн. Загальний обсяг торгів у 2011 році склав 54,4 млрд. грн., з них 32,4 млрд. грн. наторгували фізичні особи. Загальна кількість фізичних осіб-учасників торгів на фондовому ринку у жовтні 2011 р. становила 8837. Однак у цієї категорії осіб часто немає педагогічної освіти, вони не володіють методиками викладання економічних наук, тобто не мають теоретичної та методологічної бази стосовно процесу навчання, застосування інноваційних технологій в освіті.

Враховуючи кількість  працездатного населення в Україні (20,22 млн. осіб) та його практично 100% фінансову  неграмотність, на одного «вчителя» (професійного учасника фондового ринку) припадає 2300 дорослих, які потребують навчання. Отже, необхідно поширювати коло таких  професіоналів, які здібні достатньо швидко опанувати засади педагогічної діяльності та методики викладання, здатні професійно надавати консультативні послуги населенню. Тобто на сьогодні існує проблема розробки ефективного механізму взаємодії закладів освіти, професійних учасників фінансового ринку та домогосподарств у ліквідації фінансової неграмотності населення.