Теоретичні основи економіки домогосподарств

Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни  його ціни характеризує показник цінової еластичності. Якщо еластичність нульова, то кажуть, що попит на це благо нееластичний, тобто ніяк не реагує на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни. Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо: підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай[6].

Ступінь реакції попиту на певне  благо залежно від зміни цін  інших благ вимірюється за допомогою  показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток.

Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 1.1.

Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти:

а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства і навпаки;

б) ефект заміни, оскільки зміна  ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим  у комплементарному чи субститутивному  зв'язку.

Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків  цінових зрушень, зокрема при  здійсненні державою прямого чи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи порізному можуть впливати на попит окремих груп населення  залежно від їхнього рівня  доходів, структури потреб тощо, а  отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.

 

Таблиця 1.1 Класифікація благ відповідно до реакції попиту

Показник еластичності попиту	Більше нуля	Менше нуля
Доходна еластичність Цінова еластичність Перехресна еластичність	Вище благо Звичайне благо Благо-субститут	Нижче благо Гіф енське благо Благо-комплемент

 

Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму[7]. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом. Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд:

 

                                                             W(T-F) = Pxi,                                      (1.2)

 

де W - ставка заробітної плати;

Т - загальний фонд часу;

F - вільний час;

Р - ціна споживчого блага;

Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання відбувається наступним чином, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Оптимальний план домогосподарства з урахуванням вільного часу

 

Знаючи оптимальний вільний  час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний  час, тобто 

                                                     T - F' = L*,                                         (1.3)

де L* - оптимальний робочий час.

Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує незалежний від праці  доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну допомогу тощо)[19]. Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.

Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взаємозв'язок між  її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід  згоден жертвувати на користь споживання. Теоретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що пропозиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших - знижується (рис. 1.3).

Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, оскільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у вільний час[8].

Рис.1.3. Крива індивідуальної пропозиції праці

 

Якщо W1 < W < W2, підвищення заробітної плати стимулює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення заробітної плати призведе до протилежних результатів - пропозиція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах індивід все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає потреби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує задоволення потреб домогосподарства[9].

 

1.4 Класифікація доходів та видатків домогосподарств

 

Фінанси домогосподарств класифікуються за різними ознаками. За найпоширенішою схемою фінанси домогосподарств поділяються залежно від факторів і джерел доходів, У цьому разі розрізняють:

- оплату найманої праці;

- доходи від особистого підсобного господарства та промислів, а також від надання послуг;

- соціальні трансферти;

- доходи від тіньової та напівлегальної економіки.

Також поділяють фінанси домогосподарств  за складом груп. У яких можливе  формування загальних об'єднаних  фінансових потоків (доходів, фондів, видатків). Наприклад:

- фінанси одинаків (неодружена молодь, холостяки, розведені, вдівці та ін.);

- фінанси родин, домогосподарств — часткових і повних (чоловік і жінка, їхні діти й батьки);

- фінанси укрупнених родин (основна родина, далекі родичі, утриманці, а також у зв'язку з появою забезпечених родин, хатньої робітниці, вихователі й ін.).

Фінанси домогосподарств характеризуються структурою видатків за їх соціальною значущістю:

- фінанси життєзабезпечення (підтримки життя, умов існування й відновлення працездатності);

- фінанси професійного й соціального розвитку й поновлення трудових ресурсів (утворення, підвищення культурного рівня, виховання й навчання дітей);

- фінанси поліпшення умов життя й середовища перебування (умов роботи, відпочинку, проживання);

 

- фінанси соціальних пріоритетів (добровільне або необхідне створення й підтримка адекватного соціального іміджу).

В усіх зазначених вище схемах структури фінансів домогосподарств можливе докладне знання їх загальних доходів.[5]

Доходи домашніх господарств. В  умовах ринкової економіки чітко  охарактеризувати обсяг і структуру  доходів домогосподарств досить складно. Є дві позиції:

а) наймана праця, й особисті господарства, й індивідуальні промисли вважаються своєрідним видом бізнесу й належать до структури підприємницьких фінансів. У цьому разі до складу фінансів населення входять хіба що соціальні трансферти (пенсії й допомоги інвалідам тощо);

б) до фінансів домогосподарств належать усі доходи й видатки окремої особистості або групи людей, і фактично всі види підприємницьких доходів і видатків входять до складу фінансів домогосподарств і включаються в цю сферу.

Наприклад, за типами доходів домогосподарств  розрізняють заробітну плату, виплати  й доплати, виручку від реалізації товарів і майна, відсотки, дивіденди, курсові різниці, пенсії, допомоги, спадщини, подарунки та ін.

Формування доходів домогосподарств  відбувається майже у всіх сегментах  ринку: на ринку трудових ресурсів (заробітна  плата й інші виплати, компенсаційні, стимулювальні платежі), ринку товарів (доходи від реалізації товарів власного виробництва, творчості, від продажу  майна тощо), фінансовому ринку (доходи від фінансових, фондових, валютних інвестицій, компенсаційно-інвестиційні доходи).

В умовах ринкової економіки активну  роль у доходах населення відіграють фінансово-кредитні інститути, фондовий ринок, що дають змогу отримувати додаткові доходи кредитного й інвестиційного характеру (відсоток з банківських  вкладів, відсотки й дивіденди з  боргових та пайових цінних паперів, позитивні курсові різниці з операцій з фінансовими інструментами).

Утворення фондів домогосподарств. Доходи домогосподарств, потрапивши в розпорядження  осіб, які приймають рішення щодо їх використання, групуються у фонди.

За формами утворення фонди  у фінансах домогосподарств можуть бути у такому вигляді:

- незафіксованому (без спеціальної концентрації й обмеження);

- фізично обмеженому (суми грошей, що зберігаються окремо);

- документально зафіксованому (рахунки, в тому числі цільові, цінні папери та ін.).

Комерційні й ощадні банки беруть активну участь у формуванні й  підтримці режиму фондів домогосподарств  у формах документарної фіксації під час надання індивідуальних сейфів, трастових послуг, залучення  коштів на різні рахунки. Однак нестабільність фінансового ринку, брак системи страхування приватних заощаджень, невисокі гарантії збереження й повернення вкладень призводять до того, що кошти домогосподарств різного призначення зберігаються в будинках, квартирах, інших приміщеннях і місцях, що зменшує їх потенційну інвестиційну ефективність, а іноді й зумовлює фізичне знищення.

За цільовим призначенням і функціями  фонди домогосподарств поділяються  на:

- фонди життєзабезпечення (харчування, необхідний одяг, житло, ліки);

- фонди розвитку (навчання та ін.);

- фонди відновлення (відпочинок);

- фонди поліпшення середовища перебування (житло, дачі та ін.);

- фонди формування й підтримки іміджу (престижний одяг, коштовно- сті тощо);

- резервні фонди (непередбачені випадки, обов'язкові платежі).

Обсяги коштів, що концентруються у відповідних фондах, форми їх утворення, структуризація системи  грошових фондів домогосподарств залежать від обсягів, періодичності, стабільності доходів, особливостей професійних  занять населення, соціокультурних факторів, асортиментів і цін на товарних ринках, умов проживання в конкретних регіонах.

Видатки домашніх господарств. Сформовані доходами домогосподарств і згруповані у фондах ресурси використовуються під впливом внутрішніх мотивів і зовнішніх факторів, утворюючи видатки домогосподарств.

Видатки домогосподарств також  значно диверсифіковані й розрізняються за низкою ознак. Наприклад, за роллю, яку вони відіграють у фінансах домогосподарств, вирізняють:

- споживчі (придбання товарів і послуг);

- виробничі (у звичайне або розширене відтворення особистого виробництва, промислів, творчості);

- інвестиційні (у кредитну систему або фондовий ринок). Велике значення має величина видатків, їхня структура та динаміка окремих статей.

У зв'язку з цим привертають увагу  постійні та змінні за величиною видатки, фіксовані (постійні або умовно постійні), видатки, що зменшуються та знижуються. Розрізняють видатки і за такими ознаками: