Теоретичні основи економіки домогосподарств

Залишається гострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиною безробіття сільського населення  слід, на нашу думку, вважати структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великої рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості та диверсифікації економіки села.

За даними Держкомстату України, протягом 2005 - 2006 рр. рівень безробіття сільського населення працездатного віку за методологією МОП залишався без змін на рівні 6,6 %, в той час як рівень безробіття міського населення зменшився на 0,6 %. В першому півріччі 2007 р. тенденція збереглася: рівень безробіття сільського населення зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,1%, міського – на 0,3%. Між тим, за оцінками експертів Національного аграрного університету, рівень безробіття в сільській місцевості може бути на порядок вищим від офіційно зареєстрованого Держкомстатом і сягати 2,3 млн. осіб працездатного віку.

Найбільша кількість безробітних  реєструється через звільнення з  економічних причин, тобто найбільша  частка безробітних обумовлена складним фінансовим станом підприємств, що змушує керівників виробництва скорочувати робочі місця.

Не дивлячись на те, що кількість  новостворених робочих місць  зростає (у 2006 році їх було створено на 15,7 % більше ніж в 2005 році), проблему працевлаштування це не вирішує. Кількість  звільнених працівників в сільському господарстві у півтора разу перевищує число прийнятих. Станом на 1 січня 2007 року навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осіб проти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочої сили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки.

Зазначені особливості ринку праці  знаходять відображення й у значній  диференціації доходів та витрат домогосподарств у міських та сільських поселеннях. Зокрема, у 2006 р. частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими прожиткового мінімуму, становила у сільській місцевості 63,9 %, у місті – 44,6 %. Грошові витрати 49 % домогосподарств складали менш ніж 300 грн. на місяць, в той час як у місті таких було лише 19,9 %. Аналогічні показники для сукупних витрат (з урахуванням споживання продуктів особистого господарства, пільг та субсидій) складало 29 та 15 % відповідно. Статистичні дані свідчать також про збереження значного рівня натуралізації сільських домогосподарств: надходження від особистого підсобного господарства складали 14,9 % грошових доходів та 25,9 % сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості. З нашої точки зору, структурні зміни у сфері сільгоспвиробництва та відповідних цінових співвідношеннях вестимуть до зменшення цього джерела фінансових надходжень мешканців села[22].

Сучасний стан соціальної-економічної інфраструктури сільських територій підтверджує наявність глибокої кризи. Скрутне становище економіки села, тривале недофінансування соціальної сфери призвели до загрози фізичного руйнування її матеріально-технічного потенціалу.

Незважаючи на більш високий  рівень забезпеченості житловою площею (25 кв. м. на 1 мешканця у сільській місцевості проти 20,9 кв. м. у місті у 2006 р.), рівень благоустрою сільського житла здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Станом на 2006 рік лише 20,6 % житлової площі в сільській місцевості були обладнані водогоном, 16,3 – каналізацією, 25,3 % - центральним опаленням, 5,7 % - гарячим водопостачанням.

У незадовільному стані в селі перебувають об’єкти освіти, охорони здоров’я та культури. Наявна матеріальна база культурно-побутових об’єктів не відповідає нормам.

В сільській місцевості об’єкти  освіти в більшості випадків не мають  сучасних технічних обладнань для  навчання, не вистачає педагогічного  персоналу, а рівень його фахової освіти нижчий, ніж в місті. Охоплення дітей дошкільними закладами складало у 2006 р. в селі лише 28 %, в той час як у місті – 68 %. Введення в експлуатацію нових дитячих дошкільних установ відбувається украй нерівномірно та повільно.

До негативних наслідків в соціальному плані призводить руйнування інфраструктури сільських лікувальних установ. Потенціал сільських дільничних лікарень скорочувався із року в рік, і лише в 2006 році позначилася слабка тенденція до певного виправлення ситуації. Поспіль було практично припинені виїзні форми медичного обслуговування, знизилися обсяги та якість профілактичних медичних заходів.

При дуже низькому рівні введення в експлуатацію установ культури форсовано старіють та зношуються їх основні фонди, збільшується число об’єктів, що закриваються без подальшого відновлення їх функціонування. Чисельність закладів культури клубного типу в сільській місцевості скоротилась за 2001-2006 рр. на 5 % (900 одиниць), а порівняно з 1990 р. – на 20 %[23].

Вкрай низький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює реальні передумови для погіршення доходів та витрат домогосподарств в сільській місцевості. Подолання проблем, що склалися в цій галузі вимагає безпосереднього втручання держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села.

3 РОЛЬ ФІНАНСІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ  У ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ ДОМОГОСПОДАРСТВ  У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 Фінанси домогосподарств як основа розвитку людського капіталу

Одним із важливих напрямів функціонування домогосподарств як суб'єкта фінансових відносин є формування достатньої фінансової бази для можливості повноцінного розвитку кожного з  членів домогосподарства – безпосередніх  власників і носіїв людського  капіталу.

Процеси розбудови вітчизняної  економіки та встановлення ефективних механізмів взаємодії між суб'єктами зумовлюють активний науковий інтерес  до дослідження різних аспектів функціонування фінансів домогосподарств серед  науковців і економістів, зокрема таких, як С. Бєлозьоров, Н. Героніна, В. Глухов, Т. Кізима, І. Санько, В. Суркіна, С. Юрій та ін.

Динамічний характер розвитку та залежність від світових економічних  процесів вітчизняної економіки, тісний взаємозв'язок між загальною економічною  ситуацією в країні та спроможністю домогосподарств забезпечувати  власні потреби й формувати фінансові  ресурси для можливості розвитку людського капіталу, безпосереднім  власником якого є домогосподарство, зумовлюють необхідність дослідження  фінансів домогосподарств саме в  розрізі джерел формування доходів  з метою забезпечення умов для  розвитку людського капіталу кожного  з учасників домогосподарства, що функціонує як повноправний та самостійний  суб'єкт фінансових відносин.

Крім того, зміна ролі держави в забезпеченні умов життєдіяльності  домогосподарств, порівняно з планово-командною  моделлю функціонування економіки, необхідність сприйняття цих змін домогосподарствами та відповідного коригування функціонування цього суб'єкта визначають доцільність  розгляду безпосередньої діяльності домогосподарства щодо самостійного пошуку ефективних шляхів реалізації здатності до праці кожного з учасників домогосподарства.

Виокремлення домогосподарства як самостійного та повноправного суб'єкта, що безпосередньо задіяний у всіх процесах, пов'язаних з виробництвом, розподілом і споживанням ВВП  країни, зумовлює залучення цього  суб'єкта до фінансових відносин, у  тому числі через формування грошових потоків. Останні пов'язують домогосподарство з іншими учасниками, створюють умови для належного розвитку та задоволення потреб членів такого утворення та складають матеріальну основу фінансів домогосподарств.

Фінанси домогосподарств  визначають як «сукупність економічних  відносин, матеріалізованих у грошових потоках, у які вступають домашні господарства з приводу формування, розподілу й використання фондів коштів із метою відтворення та розвитку людського капіталу й задоволення потреб своїх членів».

Доцільно відзначити, що єдиної думки щодо тлумачення людського капіталу серед дослідників і науковців так і не було досягнуто. Однак у переважній більшості випадків до процесів формування та розвитку людського капіталу кожного окремого індивіда в першу чергу відносять саме здобуття освіти та подальше накопичення вмінь і навичок

Основою формування грошових потоків, що пов'язують домогосподарство з іншими учасниками та формують основні  джерела розвитку людського капіталу кожного з учасників домогосподарства, є доходи домогосподарства. Ринкові методи господарювання дають змогу існування різних форм доходів і можливих методів їх отримання, що є відносно новим явищем для вітчизняних домогосподарств. Крім того, мають місце певні зміни у підходах до раніше отримуваних доходів. Так, складовою доходів населення, що є доволі «звичною» для вітчизняних домогосподарств, ще з радянських часів є трансфертні платежі, які в переважній більшості випадків населення отримує від держави у вигляді соціальних виплат.

Соціальні трансферти (соціальні виплати) являють собою певні грошові кошти, які отримує населення від держави за умови настання певних подій: вихід на пенсію, хвороба, безробіття тощо. Однак, у переважній більшості випадків такі виплати фінансуються з фондів державного соціального страхування, джерелами формування яких є, зокрема, платежі робітників і роботодавців, тобто має місце процес перерозподілу грошових доходів.

Механізм перерозподілу  реалізується за допомогою низки  важелів державного втручання (податкової, цінової політики тощо), що дає змогу  домогосподарствам отримувати похідні  доходи: пенсії, стипендії та інші форми  соціальних виплат.

Проте розбудова вітчизняної  економічної системи з орієнтацією  на ринкові умови господарювання сприяла необхідності зміни механізму  формування деяких складових цієї групи  доходів. У першу чергу це стосувалось перебудови системи пенсійного забезпечення, створення системи медичного страхування тощо. Такі процеси пов'язані в першу чергу зі зміною ролі держави щодо соціального захисту населення в напрямку забезпечення певної мінімальної допомоги й активізації ролі та зацікавленості домогосподарств у формуванні належних сум коштів для тих потреб, якими раніше опікувалась держава.

Однак невідповідність соціальних стандартів, що встановлені законодавчими актами, реальним потребам життя вітчизняних домогосподарств і недосконалість механізмів їх формування та розрахунку нівелює можливість формування належного соціального мінімуму, а отже здійснює впливає як на розмір доходів домогосподарства та сплачених податків з отримуваних доходів, так і на можливі напрями витрачання коштів (наприклад, зумовлює необхідність здійснення додаткових витрат на освіту, охорону здоров'я тощо в умовах невідповідності гарантованого державою реальним умовам функціонування домогосподарств).

Рівень доходів і спроможність за їх рахунок забезпечувати не лише першочергові потреби індивіда, але й здійснювати розвиток людського капіталу, можна простежити за допомогою структури витрат домогосподарств.

За даними статистичних досліджень, у структурі сукупних витрат домогосподарств найбільшу питому вагу займають витрати на продукти харчування, що свідчить про низький рівень доходів населення та неможливість повноцінного розвитку, з огляду на необхідність забезпечення в першу чергу фізіологічних потреб індивідів.

Отже, повноцінне функціонування вітчизняних домогосподарств значно обмежено недостатніми фінансовими  ресурсами цього суб'єкта. Крім того, ринкові умови господарювання визначають набуття більшої самостійності  для домогосподарств, зокрема щодо створення умов для власного розвитку та формування людського капіталу, що вимагає від домогосподарств  здійснення додаткових витрат. Крім того, доцільно відзначити, що дослідники фінансів домогосподарств наголошують також на важливості зворотного впливу, адже «збільшення людського капіталу – як сукупності знань, навичок, умінь, особистих здібностей конкретної людини до тієї чи іншої діяльності – позначається передусім на її доходах».

Отже, витрати на розвиток безпосередньо людського капіталу кожного окремого індивіда, за умови  ефективності їх здійснення, в майбутньому  стають основою для збільшення доходів  і відповідного розширення матеріальної складової можливостей забезпечення належних умов не лише функціонування, але й розвитку кожного учасника домогосподарства.

Проте розвиток людського  капіталу тісно переплітається безпосередньо  з процесами власної реалізації домогосподарства на ринку праці. Адже здобуті знання та навички, як одна зі складових людського капіталу, не можуть бути реалізовані без залучення  домогосподарства безпосередньо до трудової діяльності, що в умовах ринкової економіки визначає необхідність формування у населення позиції використання та реалізації ресурсу «робоча сила» в першу чергу як джерела отримання прибутку, тобто визначає доцільність розгляду домогосподарства безпосередньо як підприємця що реалізує належний йому ресурс з метою отримання максимального прибутку.

За переконаннями науковців, формування знань про підприємництво було пов'язане з поєднанням фрагментарних суджень і не було результатом цілеспрямованого дослідження, що тією чи іншою мірою вплинуло на відсутність загальновизнаних теорій підприємництва.

У переважній більшості випадків до одного з засновників досліджень, присвячених підприємництву, відносять Р. Кантільона, який пов'язував підприємництво з ризиком. Певні напрацювання щодо дослідження підприємництва були зроблені А. Смітом.

Економіст вважав, що підприємництво націлено на свідомий ризик щодо реалізації комерційної ідеї з метою отримання прибутку. Продовження окреслених ідей знайшло відображення в роботах Ж.Б. Сея. Науковець запропонував розглядати підприємництво як діяльність, пов'язану з пошуком комбінацій факторів виробництва з метою їх найефективнішого використання та відповідного одержання максимального прибутку. В той же час вчений звертав увагу на тісний зв'язок підприємництва з новаторською та інноваційною діяльністю.