Управління оборотними коштами на підприємстві

Чиста реалізаційна вартість відображує суму коштів, яку  можна реально отримати при погашенні  дебіторської заборгованості. її визначають як різницю між загальною величиною  дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів, створеного за даною  заборгованістю. Величину резерву сумнівних  боргів розраховують виходячи з платоспроможності  окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості, яку здійснюють групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення  з установленням коефіцієнта  сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт ризику встановлює підприємство виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Як правило, цей коефіцієнт зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості [15, с. 83-95].

Величина  резерву сумнівних боргів – це сума добутків поточної дебіторської заборгованості на коефіцієнт ризику для відповідної групи. Нарахування  суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображується у  складі інших операційних витрат. Якщо дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги  визнається підприємством безнадійною, тобто такою, щодо якої існує впевненість  про її неповернення боржником або  за якою минув строк позовної давності, вона вилучається з активів з  одночасним зменшенням величини резерву  сумнівних боргів. Поточна дебіторська  заборгованість, не пов’язана з  реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням  втрат у складі інших операційних  витрат.

До заборгованості, не пов’язаної з реалізацією продукції, робіт та послуг, відносять заборгованість за розрахунками з бюджетом, заборгованість із нарахованих доходів, інші види заборгованості. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом – це заборгованість фінансових і податкових органів перед підприємством, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету. Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів показує суму нарахованих, але не сплачених дивідендів, процентів, роялті, інших доходів та винагород, що підлягають надходженню.

Грошові кошти та короткострокові фінансові  інвестиції є найбільш ліквідними активами підприємства. Грошові кошти – це кошти, в національній та іноземній валюті у касі підприємства, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути, використані для поточних операцій: оплати товарів, робіт і послуг, розрахунків із постачальниками, трудовим колективом, податковими органами, іншими суб’єктами ринку [4, с. 317].

Короткострокові фінансові інвестиції – це інвестиції на строк не більше як один рік, які  можуть бути вільно реалізовані в  будь-який момент. До таких інвестицій належать вкладення в короткострокові  державні цінні папери, комерційні цінні папери емітовані іншими суб’єктами ринку, – фінансовими інститутами та корпораціями, банківські депозити тощо. Часто високоліквідні фінансові інвестиції називають еквівалентами грошових коштів, оскільки вони можуть бути швидко перетворені в грошові кошти і забезпечують виконання зобов’язань підприємства перед кредиторами.

У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської  діяльності обсяг грошових коштів неперервно змінюється. Якщо підприємство ефективно  управляє оборотним капіталом, обсяг  грошових коштів завжди достатній для  забезпечення платоспроможності й  ліквідності підприємства. При цьому  якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти  своїми грошовими коштами, вкладаючи  їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов’язання перед кредиторами  і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.

Управління  виробничим процесом і оборотними активами на підприємстві належить до завдань, які вирішують менеджери-економісти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються  рухом фінансових ресурсів, активну  участь у вирішенні завдань, пов’язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери. До найважливіших із таких завдань  належать:

1. визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів;
2. мінімізація витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу;
3. управління чистим оборотним капіталом підприємства;
4. забезпечення ліквідності та платоспроможності,
5. формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів;
6. управління дебіторською заборгованістю;
7. управління грошовими коштами тощо  [6, с. 81-90].

У процесі  управління оборотними активами при  визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність  оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним  капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.

Незважаючи  на те що частка оборотних активів  в активах підприємства значною  мірою визначається його галузевою належністю, основну увагу при управлінні оборотним капіталом зосереджують на формуванні оптимальних для підприємства обсягу та структури оборотних активів. Обсяг оборотних активів має бути достатнім для забезпечення в довгостроковому періоді стабільної виробничої та фінансової діяльності підприємства. Крім того, він повинен бути оптимальним у контексті управління поточною діяльністю підприємства, тобто забезпечувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб’єкта на належному рівні [5, с. 27-35].

Оскільки  зміни в оборотних активах, як правило, пов’язані зі змінами в  поточних пасивах підприємства та зі змінами в ліквідності, управління оборотним капіталом обов’язково  включає управління чистим оборотним  капіталом (ЧК), який визначається як різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями (при визначенні чистого оборотного капіталу часто виключають короткострокові вкладення, не пов’язані з операційною діяльністю):

 

ЧК = ТМЗ + ДЗ + ГК – ПЗ      (1.1)

 

Де, ЧК –  чистий оборотний капітал,

ТМЗ –  Товарно-матеріальні запаси,

ДЗ –  Дебіторська заборгованість,

ГК –  Грошові кошти,

ПЗ –  Поточні зобов’язання.

 

Іншими  словами, управління оборотним капіталом  включає не тільки формування необхідного  обсягу оборотних активів, а й  визначення структури джерел їх фінансування, що є одним із завдань фінансової політики підприємства.

У процесі  визначення необхідного обсягу оборотних  активів підприємства можуть бути реалізовані  різні стратегії інвестування, серед  яких граничними є так звані «сильна» та «слабка» стратегії.

При «сильній»  стратегії інвестування підприємство підтримує необхідний обсяг реалізації за рахунок мінімального обсягу оборотних  активів. Реалізація такої стратегії  пов’язана, з одного боку, зі зростанням прибутковості та ефективності використання оборотних засобів, а з другого  – зі зростанням ризику можливих втрат  внаслідок нестачі грошових коштів або товарно-матеріальних запасів  для забезпечення неперервного й  стабільного виробничого процесу. Така політика інвестування оборотних  активів може використовуватись  і приносити значну вигоду лише в  умовах стабільного ринку та за наявності  на підприємстві висококваліфікованих менеджерів з управління оборотним  капіталом.

«Слабка»  стратегія інвестування характеризується високим рівнем оборотного капіталу, яким підприємство підтримує визначений обсяг реалізації. Основними результатами реалізації такої стратегії є  наявність у підприємства достатнього  для стабільної виробничої діяльності обсягу оборотного капіталу й зниження рентабельності виробничого процесу  внаслідок неефективного використання ресурсів. Як правило, до такої політики інвестування оборотних активів  фінансові менеджери вдаються у  разі нестабільної роботи постачальників, зростання цін на сировину та матеріали, а також при можливих не передбачуваних змінах на ринках збуту продукції  та в розрахунках з іншими суб’єктами ринку [14, с. 53-58].

У процесі  реалізації будь-якої політики управління оборотним капіталом підприємства повинні намагатись прискорити оборотність  оборотних активів з тим, щоб  вивільнити частину оборотних коштів та поліпшити ефективність їх використання. Прискорення оборотності може відбуватися  на всіх стадіях кругообігу:

1. на стадії формування запасів – за рахунок ви значення зайвих запасів та їх ліквідації, оптимального вибору постачальників і поліпшення організації постачання;
2. на стадії виробництва – за рахунок впровадження нових технологій та підвищення ефективності праці, що сприятиме скороченню виробничого циклу без зниження якості продукції, яку виробляють;
3. на стадії реалізації продукції – за рахунок раціональної організації збуту, що, зокрема, забезпечується формуванням і реалізацією ефективної кредитної політики [19, с.328].

Підвищення  оборотності обігових коштів дає  змогу збільшити обсяги виробництва  й реалізації продукції без залучення  додаткових фінансових ресурсів.

При визначенні потреби в оборотному капіталі та реалізації тієї чи іншої політики інвестування оборотних активів  потрібно також враховувати стан економіки в цілому. Підприємства, які організовують свою діяльність в умовах перехідної економіки, як правило, підтримують значний рівень оборотного капіталу, зокрема товарно-матеріальних запасів, що обумовлено необхідністю забезпечувати  в умовах нестабільного ринку  неперервність та рентабельність виробничого  процесу.

Залежність  між рівнем оборотного капіталу та прибутком показано на рис. 1.3. При  низькому рівні оборотного капіталу підприємство може не мати достатнього  рівня прибутку в результаті нестачі  оборотних коштів і втрати ліквідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3 Залежність між рівнем оборотного капіталу і  прибутком

Зростання рівня оборотного капіталу до деякої величини забезпечує неперервний і  стабільний виробничий процес за рахунок  оптимальних для даного підприємства обсягу товарно-матеріальних запасів, залишку грошових коштів на рахунку  та необхідного в конкретних умовах обсягу дебіторської заборгованості.

В результаті ефективного використання ресурсів прибуток досягає максимальної величини. Подальше нарощення обсягу оборотних  активів приводить до виникнення надлишкових товарно-матеріальних запасів, невиправданої дебіторської заборгованості, неефективного використання грошових коштів, що негативно впливає  на ефективність усієї виробничо-господарської  діяльності підприємства та призводить до зниження прибутку.

Компроміс між ризиком втрати ліквідності  при низькому рівні оборотного капіталу та зниженням ефективності виробничо-господарської  діяльності внаслідок зростання  обсягу оборотних активів можуть забезпечити наявність на підприємстві кваліфікованих фінансових менеджерів та розробка й реалізація ними ефективної політики управління оборотним капіталом [12, с. 72].

 

1.2 Управління товарно-матеріальними запасами, дебіторською заборгованістю та грошовими коштами

 

Товарно-матеріальні  запаси призначені для використання у виробничо-господарській діяльності. Вони включають сировину й матеріали, незавершене виробництво, готову продукцію  та інші запаси. Оскільки процеси виробництва  і реалізації продукції практично  ніколи не бувають ідеально узгоджені  в часі, обсяг запасів може коливатись у значних межах. Крім того, на обсяг  сировини, матеріалів і готової продукції  впливає багато інших чинників.

Так, запаси готової продукції залежать від  стабільності попиту, змін в обсягах  ринку, сезонного коливання цін, строків зберігання, тривалості переробки, сезонності постачання та реалізації тощо. Продукцію також можна випускати  і реалізувати партіями з метою  економії витрат, що призводитиме до періодичних  коливань залишку готової продукції  на складі.

Запаси  сировини, матеріалів і комплектуючих  залежать від стабільності в роботі постачальників та в збуті продукції, сезонності виробництва, мінливості цін  на сировину і готову продукцію. Якщо передбачаються збої та зміни цін  у постачанні чи збуті, доцільно тримати  більші запаси сировини, матеріалів та комплектуючих. Запаси потрібно збільшувати  також при розширенні виробництва  та зростанні обсягів реалізації. Слід також зазначити, що більші партії сировини можуть поставлятися зі знижкою  або потребувати менших транспортних витрат у розрахунку на одиницю обсягу чи ваги [8, с. 351].

Крім  достатнього обсягу запасів готової  продукції, сировини і матеріалів на підприємстві необхідно мати достатній  обсяг незавершеного виробництва  для забезпечення неперервності  та гнучкості виробничого процесу. Правильно визначені запаси сировини, матеріалів і готової продукції  забезпечують безперебійну роботу підприємства при збоях у постачанні та важко  прогнозованому збуті. Результатом  формування недостатнього обсягу запасів  можуть бути порушення графіка виробничого  процесу, зменшення обсягів збуту, втрата репутації підприємства на ринку.

Утримання певного обсягу товарно-матеріальних запасів на підприємстві завжди пов’язано  зі значними витратами, оскільки необхідно  витрачати кошти на оренду складських приміщень, пошук покупців і постачальників, оплату праці співробітників, які  займаються зберіганням та транспортуванням запасів, тощо.