Управління оборотними коштами на підприємстві

Покрити цю потребу лише власними джерелами  стає практично неможливим. Тому формувати  оборотні кошти лише за рахунок власних  джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості ВАТ «Смолопереробний завод» щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. [14, с. 88].

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у  вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними  потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно  ув’язати всі джерела оборотних  коштів і справляють активний вплив  на раціональне формування запасів  сировини, матеріалів, готової продукції  та інших видів матеріальних цінностей.

Планування  потреби в позикових оборотних  коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку  нормованих товарно-матеріальних цінностей  і визначення потреби в кредиті.

Сума  кредиту з урахуванням залишку  нормованих товарно-матеріальних цінностей  визначається для кожного об’єкта  як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими  цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий  кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком  до одного року. Однак на практиці терміни  надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

До залучених  належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам  у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням  векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується  боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає  фактично перетворення товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений  попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює  вексель. [16, с. 389].

Досить  поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.

Кредиторська  заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних  коштів, її породжує брак власних оборотних  коштів. Наявність кредиторської  заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу  підприємства коштів інших суб’єктів  господарювання.

Іншими  словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов’язання підприємства, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими  кредитами.

Кредиторська  заборгованість є допустимою, якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів. [16, с. 266].

За кредиторської  заборгованості постачальникам залучення  коштів відбувається у товарній формі  на відміну від власних оборотних  коштів і банківського кредиту, які  виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської  заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних  коштів, особливо – від розміру  та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості  різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних  і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний  вплив на процес виробництва, на фінансові  результати і фінансовий стан ВАТ  «Смолопереробний завод», сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

 

3.2. Рекомендації щодо підвищення ефективності використання оборотних коштів

 

 Для  забезпечення безперебійного процесу  виробництва поряд з основними  виробничими фондами необхідні  предмети праці, матеріальні ресурси.  Предмети праці разом із засобами  праці беруть участь в створенні  продукту праці, його споживчій  вартості і утворенні вартості. Оборот речових оборотних виробничих  фондів (предметів праці) органічно  пов'язаний з процесом праці  і основними виробничими фондами.  Кругообіг грошових коштів починається з моменту оплати підприємством матеріальних ресурсів і інших елементів, необхідних виробництву, і закінчується поверненням цих витрат у вигляді виручки від реалізації продукції. Потім грошові кошти знов використовуються підприємством для придбання матеріальних ресурсів і запуску їх у виробництво.

Управління  оборотними коштами полягає в  забезпеченні безперервності процесу  виробництва і реалізації продукції  з найменшим розміром оборотних  коштів. Це означає, що оборотні кошти  підприємства мають бути розподілені  по всіх стадіях кругообігу у відповідній  формі і в мінімальному, але  достатньому об'ємі. Оборотні кошти  в кожен момент завжди одночасно  знаходяться на всіх трьох стадіях  кругообігу і виступають у вигляді  грошових коштів, матеріалів, незавершеного  виробництва, готових виробів [28, с. 48-49].

У сучасних умовах, коли підприємства знаходяться  на повному самофінансуванні, правильне  визначення потреби в оборотних  коштах має особливе значення.

Процес  розробки економічно обґрунтованих  величин оборотних коштів, необхідних для організації нормальної роботи підприємства, називається нормуванням  оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає у визначенні сум оборотних коштів, необхідних для утворення постійних мінімальних  і в той же час достатніх  запасів матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва  і інших оборотних коштів. Нормування оборотних коштів сприяє виявленню  внутрішніх резервів, скороченню тривалості виробничого циклу, швидшій реалізації готової продукції.

При формуванні запасів ми повинні враховувати, що при цьому фірма терпить  збиток. Витратами на зберігання - це упущена вигода або недоотриманий  прибуток за відсутності можливості використовувати капітал в інших  цілях, іншими словами, альтернативна  вартість, базова (нормальна, потрібна) прибутковість від вкладень в  запаси. Вкладення в запаси вигідні, якщо приносять велику віддачу, чим  альтернативне використання капіталу, і ми повинні розуміти, що вкладаючи  гроші в запаси ми відмовляємося  від використання фінансового ресурсу  для інших цілей (будівництва  нового складу, розширення асортименту, закупівлі нового устаткування, транспортних засобів, вкладення грошей в банк і покупки цінних паперів) [29, с. 58].

Категорія змінного оборотного капіталу відображає додаткові поточні активи, необхідні  в пікові періоди або як страховий  запас. Наприклад, потреба в додаткових виробничо-матеріальних запасах може бути пов'язана з підтримкою високого рівня продажів під час сезонної реалізації. В той же час у міру реалізації зростає дебіторська  заборгованість. Додаткові грошові  кошти необхідні для оплати постачань  сировини і матеріалів, а також  трудовій діяльності, передуючих періоду  високої ділової активності.

З позиції  повсякденної діяльності найважливішою  фінансово-господарською характеристикою  підприємства є його ліквідність, тобто  здатність вчасно гасити короткострокову  кредиторську заборгованість. Для будь- якого підприємства достатній рівень ліквідності є одній з найважливіших  характеристик стабільності господарської  діяльності. Втрата ліквідності загрожує не лише додатковими витратами, але  і періодичними зупинками виробничого  процесу.

Якщо  грошові кошти, дебіторська заборгованість і виробничо-матеріальні запаси підтримуються на відносно низьких  рівнях, то вірогідність неплатоспроможності  або браку коштів для здійснення рентабельної діяльності велика. Безумовно, взаємозв'язок має складніший вигляд, оскільки не всі поточні активи в  рівній мірі позитивно впливають  на рівень ліквідності. Проте можна  сформулювати простий варіант управління оборотними коштами, що зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення поточних активів над  поточними зобов'язаннями, тим менше  міра ризику; таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу [29, с. 97].

Абсолютно інший вигляд має залежність між  прибутком і рівнем оборотного капіталу. При низькому рівні оборотного капіталу виробнича діяльність не підтримується  належним чином, звідси — можлива  втрата ліквідності, періодичні збої в  роботі і низький прибуток. При  деякому оптимальному рівні оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше підвищення величини оборотних  коштів приведе до того, що підприємство матиме у розпорядженні тимчасово вільні, недіючі поточні активи, а також зайві витрати фінансування, що спричинить зниження прибутку. Політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності і ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих завдань:

1) Забезпечення платоспроможності. Така умова відсутня, якщо підприємство не в змозі оплачувати рахунки, виконувати зобов'язання і, можливо, оголосить про банкротство. Підприємство, що не має достатнього рівня оборотного капіталу, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності.

2) Забезпечення прийнятного об'єму, структури і рентабельності активів.

Відомо, що різні рівні різних поточних активів  по-різному впливають на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо-матеріальних запасів вимагає відповідно значних  поточних витрат, тоді як широкий асортимент готової продукції надалі може сприяти  підвищенню об'ємів реалізації і збільшенню доходів. Кожне рішення, пов'язане  з визначенням рівня грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, має бути розглянуте як з позиції рентабельності даного вигляду активів, так і з позиції  оптимальної структури оборотних коштів [21, с. 129].

Ліквідність і прийнятна ефективність поточних активів в значній мірі визначаються рівнем чистого оборотного капіталу. Якщо виходити із сповна реальної умови, що короткострокова заборгованість не може бути джерелом покриття основних засобів, то очевидно, що значення цього  показника міняється від нуля до деякої максимальної величини . При  нульовому значенні показника ―чистий  оборотний капітал‖ ризик втрати ліквідності досягає максимального значення; із зростанням значення цього показника ризик убуває. Максимального значення чистий оборотний капітал теоретично може досягти в тому випадку, якщо відсутня короткострокова кредиторська заборгованість. В цьому випадку він дорівнює вартості поточних активів, а ризик втрати ліквідності дорівнює нулю.

При виробленні оптимальної політики управління запасами підприємству необхідно брати до уваги наступне:

1) рівень запасів на момент замовлення;

2) мінімально допустимий рівень запасів (страховий запас);

3) оптимальна партія замовлення.

Для оптимального управління запасами необхідно:

1) оцінити загальну потребу в сировині на планований період;

2) періодично уточнювати оптимальну партію замовлення і момент замовлення сировини;

3) періодично уточнювати і зіставляти витрати на замовлення сировини і витрати по зберіганню;

4) регулярно контролювати умови зберігання запасів;

5) мати хорошу систему обліку [26, с. 247].

Моніторинг  стану запасів повинен забезпечувати  безперервне порівняння нормативних  параметрів з фактичними. А розрахунок нормативних характеристик запасів (у натуральному вираженні) дозволить  обґрунтовано формувати бюджети  і перейти до оптимізації витрат, пов'язаних з формуванням і підтримкою запасів.

Розробка  правил визначення моменту і обсягу замовлення, визначення пріоритетів  при поповненні запасів дозволить  отримати відносно прості способи регулювання  параметрів замовлення. Крім того, необхідно  налагодити суворий контроль за ходом  виконання замовлень, що забезпечує зворотний зв'язок, необхідний для  ухвалення ефективних оперативних  рішень по закупівлях.

Оптимальне  управління готовою продукцією має  на увазі облік наступних чинників:

1) готова продукція зростає у міру завершення виробничого циклу;

2) можливість ажіотажного попиту;

3) сезонні коливання;

4) залежані і неходові товари.

При управлінні дебіторською заборгованістю необхідно  проводити: облік замовлень, оформлення рахунків і встановлення характеру  дебіторської заборгованості; проводити  АВС-аналіз дебіторів; аналіз заборгованості по видах продукції для визначення невигідних з точки зору інкасації  товарів; оцінку реальної вартості існуючої дебіторської заборгованості; зменшення дебіторської заборгованості на суму безнадійних боргів; контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості; визначення конкретних розмірів знижок при достроковій оплаті; оцінка можливості факторингу - продажі дебіторській заборгованості Тривалість одного обороту оборотних коштів зменшується за рахунок скорочення виробничих запасів, виробничого циклу і часу доставки готовій продукції. Норми виробничих запасів скорочуються шляхом регулювання норм витрати сировини і матеріалів, заміни дефіцитної сировини на дешевше, використання відходів виробництва, підвищення якості використовуваного матеріалу, збільшення швидкості доставки матеріалів, скорочення часу навантажувально-розвантажувальних робіт, вживання тари багаторазового користування, уніфікації деталей і вузлів, скорочення номенклатури запасних частин і так далі. В результаті проведення організаційно-технічних заходів скорочуються середньодобові витрати матеріальних цінностей і інтервал між постачаннями і, відполвідно, потреба в оборотних коштах.