Управління витратами підприємства

    В торгівлі поточні витрати підприємств завжди називали витрати обігу – це виражені в грошовій формі витрати на доведення товарів від виробника до споживача (витрати на оплату праці, транспортування товарів, утримування основних фондів, оплату послуг інших підприємств та ін.).

Сума та склад витрат обігу  визначаються Типовим положенням у  складі витрат обігу та порядку їх планування та розподілу в торгівельній діяльності [16, 151].

При введенні у 1997 році нині діючого законодавства про оподаткування  прибутку підприємств в господарській  практиці України, з'явилось нове економічне поняття валові витрати.

У зв'язку з цим виникла  необхідність розмежування традиційного поняття витрат від нового поняття  валові витрати. Одночасно корисно  звернути увагу на назву та трактування  витрат у закордонній практиці.

     Як помічено в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (ВВ) – це сума будь-яких витрат в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів, робіт або послуг для подальшого використання у своїй господарчій діяльності.

Таким чином, валові витрати  принципово відрізняються від витрат обігу тим, що до їх складу входить  оплата товарів, сировини, матеріалів, вартість здобутих цінних паперів, об'єкту застави, балансова вартість основних фондів за змушеною їх зміною.

Разом с тим, до складу валових  витрат входять всі витрати, які  входять до витрат обігу (послуги  транспорту, відсотки за кредит, витрати  по оренді, витрати по оплаті праці  та ін.) [12, 151].

Валові витрати незрівнянно  більші витрат обігу. При цьому необхідно  звернути увагу на амортизаційні  відрахування. Як відомо, амортизаційні  відрахування входять до витрат обігу, однак до складу валових витрат для  цілей оподаткування сума амортизації  основних фондів не входять

 

1.2.  Основні  поняття та процедури в системі  управління витратами

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами  має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні  підсистеми: пошук і виявлення  чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують  відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з  певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються  норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми  витрат – це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних  витрат з плановими (нормативними) дає  змогу в процесі аналізу оцінювати  роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження [16, 408].

Отже, одним із найважливіших  показників, які впливають на фінансовий стан підприємств, є їхні поточні  витрати.

За економічною сутністю, поточні витрати підприємств  становлять собою витрати живого та упредметненої праці на здійснення поточної виробничої та інших видів  господарчої діяльності. За натурально-речовим  складом – це спожита частина  матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Собівартість  продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто  витрати, що забезпечують процес відтворення  всіх факторів виробництва (предметів  і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються  за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону  праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати [18, 266-267].

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати  на виготовлення нових видів продукції  в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових  виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації  виробництва.

Обслуговування виробництва  містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані  з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення  основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими  процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка  безпеки потребують витрат на створення  необхідних санітарно-гігієнічних  умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього  природного середовища.

До витрат на оплату праці  та підготовку кадрів входять виплати  працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні  послуг), витрати пов'язані з найманням  робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять  відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності  між справжніми витратами на виробництво  та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати  на оплату часу працівникам, які залучаються  для виконання державних або  громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг) [18, 267].

Склад витрат, які входять  до собівартості, не є незмінним, він  може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати  витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового  періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво  продукції за даними бухгалтерського  обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий  виріб або замовлення, що виконується  в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють  технологічну, цехову, виробничу собівартість [18, 268].

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним  процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів  на виготовлення продукції.

Виробнича собівартість – це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також  індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовленім продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева – відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Структура собівартості – це по елементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури  собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною  є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного  синтезу);

в) фондомісткість (капіталомісткі) виробництва (підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

г) трудомісткі виробництва (підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне  приладобудування)

1.3 Методи розрахунку витрат підприємства

Під методом розрахунку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних  про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного  завдання. Заведено розрізняти витрати  загальні (сукупні) та витрати на одиницю  продукції. Загальні витрати - це витрати  на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції  обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні. Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

 

с,=∆С/∆N де

 

С, — граничні витрати; де ∆С - приріст загальних витрат; ∆N приріст обсягу продукції на одиницю  його натурального виміру.

 На підставі зв'язку  з обсягом виробництва витрати  поділяють на постійні та змінні.

 Постійні витрати є  функцією часу, а не обсягу  продукції, їхня загальна сума  не залежить від кількості  виготовленої продукції (зрозуміло  у певних межах). Лише за істотних  змін обсягу виробництва, наслідком  яких є зміни виробничої та  організаційної структури підприємства, стрибкоподібне міняється величина  постійних витрат, після чого  вона знову залишається постійною.  До постійних належать витрати  на утримання та експлуатацію  будівель і споруд, організацію  виробництва, управління. На практиці  до групи постійних відносять  також витрати, які хоч і  змінюються внаслідок зміни обсягу  виробництва, але не істотно,  їх називають умовно-постійними.

 Змінні витрати - це  витрати, загальна сума яких  за певний час залежить від  обсягу виготовленої продукції.  У свою чергу, їх можна розділити  на пропорційні та непропорційні.

 Пропорційні витрати  змінюються прямо пропорційно  обсягу виробництва. Для них  коефіцієнт пропорційності Кп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

 Непропорційні витрати  поділяються на прогресуючі та  дегресуючі. Прогресуючі витрати  зростають у більшій мірі, ніж  обсяг виробництва, Кп>1. Вони  виникають тоді, коли збільшення  обсягу виробництва потребує  більших витрат на одиницю  продукції. Це, наприклад, витрати  на відрядно-прогресивну оплату  праці, додаткові рекламні та  торгові витрати та ін. Дегресуючі  витрати зростають менше ніж  обсяг виробництва, Кп< 1. До них  належить широке коло витрат  на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

 Динаміка витрат на  одиницю продукції є іншою  і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати  на одиницю продукції залишаються  на одному рівні незалежно  від обсягу виробництва. На  графіку їхня лінія буде паралельною  осі абсцис. Постійні витрати  зменшуються на одиницю продукції  зі зростанням її обсягу за  параболічною кривою. Для дегресуючих  і прогресуючих витрат залишається  та сама динаміка, тільки виражена  помітніше.