Валютний ринок України

• фізичними особами — резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
• кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
• рахунків у іноземній валюті філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють підприємницької діяльності;

• здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання  цінних паперів, за винятком цінних паперів  або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами  — резидентами як дарунок або  у спадщину.

Вивезення, переказування  і пересилання за межі України  валютних цінностей не завжди потребує ліцензування. Зокрема, не потребують індивідуальних ліцензій такі операції:

• здійснення платежів у  іноземній валюті, що провадяться  резидентами за межі України на виконання  зобов'язань у валюті перед нерезидентами  щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності  та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

• вивезення, переказування  і пересилання за межі України  фізичними особами — резидентами  іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

• вивезення, переказування  і пересилання за межі України  фізичними особами — резидентами  і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в  Україну на законних підставах;

• здійснення платежів за межі України в погашення кредитів, наданих в іноземній валюті;

• вивезення за межі України  в іноземній валюті прибутку від  іноземних інвестицій (репатріація  прибутку);

• вивезення за межі України  іноземної інвестиції в іноземній  валюті, раніше здійсненої на території  України, в разі припинення інвестиційної  діяльності [22, с. 6-9].

Торгівля іноземною валютою  на території України резидентами  і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові  установи, що отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, а також для власних потреб. Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання ними зобов'язань перед нерезидентами. Усі поточні валютні операції здійснюються на умовах тод, том або спот.

Операції з купівлі-продажу  іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються уповноваженими банками  та уповноваженими кредитно-фінансовими  установами на міжнародних валютних ринках або на міжбанківському валютному  ринку України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи мають  право від свого імені і  за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб —  резидентів і нерезидентів і продавати  її фізичним особам — резидентам. Вони також можуть відкривати на території  України пункти обміну іноземних  валют, у тому числі на основі агентських угод з іншими юридичними особами  — резидентами.

Пункти з обміну валют  здійснюють конверсійні операції з  готівковою іноземною валютою, що віднесена  Національним банком України до групи  вільно конвертованих валют. Обмінні  пункти здійснюють обмін валют як для резидентів, так і для нерезидентів. Режим роботи пункту встановлюється банком або установою, яка відкрила пункт. При цьому в прикордонних зонах, морських та річкових вокзалах, аеропортах пункти обміну повинні працювати  не менше 20 год на добу, в усіх інших  місцях — не менш як 8 год [13, с. 59-65].

Обмінні пункти ведуть облік  купленої та проданої валюти за встановленою формою суворої звітності, надають  квитанції про купівлю-продаж іноземної  валюти і подають звіт уповноваженим  банкам, а також є підзвітними  НБУ. Як правило, один із працівників  обмінного пункту зараховується  до штату банку, оскільки обмінний пункт-агент здійснює операції не з власною валютою, а з валютою банку за його дорученням. Уповноважений банк забезпечує власні обмінні пункти авансом у національній та іноземній валютах, бланками суворої звітності, іншими матеріалами до початку робочого дня. Порядок забезпечення обмінних пунктів, які здійснюють свою діяльність на основі агентської угоди, обумовлюється самою угодою.

Протягом робочого дня  уповноважені банки повинні забезпечувати  безперебійну діяльність обмінних пунктів, підкріплювати національною та іноземними валютами, здійснювати оперативний  контроль за їх діяльністю.

Сума комісії, що сплачується  агенту з обміну валюти, не має перевищувати 2% від суми валюти, наданої для  конверсії, і повинна сплачуватись у національній валюті за курсом НБУ  валюти, наданої для конверсії [20, с. 217-220].

На період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку в порядку, встановленому Національним банком України, за винятком деяких випадків. Обов'язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті:

• що надходять у вигляді кредитів, позик і фінансової допомоги від уповноважених банків, уповноважених кредитно-фінансових установ, нерезидентів і міжнародних фінансових організацій;

• суми надходжень в іноземній  валюті, які повністю направляються  резидентами на погашення заборгованості за кредитами, позиками, фінансовою допомогою  та зобов'язаннями за договорами міжнародного лізингу;

• що перераховуються на територію України з метою  здійснення інвестицій;

• які придбані на міжбанківських валютних біржах через уповноважені банки та кредитно-фінансові установи протягом терміну, встановленого валютним законодавством України для розрахунків  з нерезидентами;

• що надійшли на користь  резидентів-посередників за договорами консигнації або за агентськими  угодами і які підлягають перерахуванню  резидентам та нерезидентам (крім комісійної винагороди, яка підлягає обов'язковому продажу);

• що належать уповноваженим  банкам та уповноваженим кредитно-фінансовим установам;

• депозити, розміщені резидентами  в уповноважених банках та уповноважених  кредитно-фінансових установах, включаючи  проценти, нараховані за ними, а також  інвестиції, здійснені резидентами  за межі України, у разі їх повернення власнику;

• що надходять транспортним організаціям та підприємствам зв'язку від експорту власних послуг та направляються  ними на експлуатаційні витрати, пов'язані  з обслуговуванням їх транспортних засобів або наданням послуг зв'язку за межами України, а також що надходять  риболовецьким суднам та направляються  ними на експлуатаційні витрати, пов'язані  з обслуговуванням цих суден  за межами України;

• що надходять безплатно  у вигляді добровільних пожертвувань;

• проценти, нараховані на залишки  коштів в іноземній валюті на рахунках резидентів — юридичних осіб [11, с. 300-312].

Розрахунки між резидентами  і нерезидентами в межах торговельного  обороту здійснюються через уповноважені банки в іноземній валюті. Розрахунки у валюті України допускаються тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Резиденти і нерезиденти  — фізичні особи мають право  продавати іноземну валюту уповноваженим  банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які отримали ліцензію Національного  банку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам-резидентам. Крім того, фізичні особи-резиденти  мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших  кредитно-фінансових установах або  за їх посередництвом у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів.

Наймодавці-нерезиденти  здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України в готівковій або безготівковій формі.

3. Місце України на світовому валютному ринку

Інституціональна структура  міжнародних валютно-кредитних і  фінансових відносин включає в себе багаточисельні міжнародні організації. Одні з них, володіючи більшими повноваженнями і ресурсами, здійснюють регулювання  міжнародних валютно-кредитних і  фінансових відносин, Інші являють  собою форум для міждержавного  обговорення, вироблення консенсусу і  рекомендацій по валютній і кредитно-фінансовій політиці. Треті забезпечують збір інформації, статистичні і науково-дослідницькі видання по актуальним валютно-кредитним  і фінансовим проблемам і економіці  в цілому. Деякі з них виконують  всі перераховані функції.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації умовно можна назвати міжнародними фінансовими  інститутами. Ці організації об’єднує спільна ціль — розвиток співробітництва  і забезпечення цілісності і стабілізації складного і протирічного світового  господарства, регулювання МЕВ, в  тому числі валютно-кредитних і  фінансових. До них відносяться: Світовий банк. Міжнародна асоціація розвитку, міжнародне агентство по інвестиційним  гарантіям і ін., а також регіональні  банки розвитку, валютно-кредитні і  фінансові організації ЄС.

До організацій, що мають  світове значення, відносять передусім  спеціалізовані інститути 00Н — МВФ  і група МБРР, а також ГАТТ. Безпосередня роль 00Н в міжнародних  валютно-кредитних і фінансових відносинах обмежена.

Спеціалізований заклад ООН  — економічна рада — створила регіональні  комісії — для Європи, Африки, Азії, Латинської Америки. Дві останні  сприяли організації Азіатського  банку розвитку і Міжамериканського  банку розвитку. Спеціальні фонди  доповнюють ці організації [4, с. 97-112].

Організація Європейського  економічного співробітництва, створена в 1948р. в зв’язку з здійсненням "плану Маршалла", потім переорієнтувалась  на створення Європейського платіжного союзу (1950-1958рр.), а в 1961р. була замінена Організацією економічного співробітництва  і розвитку (ОЕСР, Париж). Сьогодні ОЕСР включає 24 країни, на долю яких приходиться 16% населення і 2/3 світового виробництва  Заходу. Ціль ОЕСР — сприяння економічному розвитку і 4>інансовій стабілізації країн-членів, вільній торгівлі, розвитку молодих країн. ОЕСР — своєрідний клуб промислове розвинутих країн для  обміну думками і координації  економічної політики, включаючи  валютно-кредитну і фінансову, веде науково-дослідницьку роботу, є центром  прогнозування і міжнародних  співставлень на базі економічних моделей  світової економіки (двічі на рік) [6, с. 167-182].

Міжнародні фінансові  інститути переслідують наступні цілі:

• Об’єднати зусилля світового співтовариства в цілях стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;
• Здійснювати міждержавне валютне і кредитно-фінансове регулювання:
• Спільно розробляти і координувати стратегію і тактику світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Далі коротко охарактеризуємо  найважливіші організації в міжнародних  валютно-кредитних відносинах:

До числа найважливіших  організацій в міжнародній економічній  сфері, що володіють найбільшою вагою, відноситься Міжнародний валютний фонд, штаб-квартира якого знаходиться  в Вашингтоні. Він був створений  в результаті проведення в 1944р. в  м. Бреттон-Вудсі (США) міжнародної конференції, на якій були прийняті нові міжнародні принципи валютної політики, покладені  в основу післявоєнної міжнародної  валютної системи країн ринкового  господарства.

В даний час членами  МВФ є більше 160 країн, його діяльність підпорядкована інтересам забезпечення стабільності валютно-фінансової системи світу. США в МВФ володіють найбільшими сумами квот і, відповідно, володіють "контрольним пакетом" в його керівних органах. Кредити МВФ, як правило, надаються під програми зміцнення фінансово-економічного положення країн і мають зв’язаний характер, обумовлений виконанням вимог спеціалістів МВФ. Фонд здійснює великий вплив на всю систему валютно-фінансових відносин в світовому господарстві, оскільки його норми регулювання здійснюють безпосередній вплив на рух осудних капіталів в світовому господарстві.

У процесі становлення  Української держави гостро постали  питання співробітництва з такими глобальними міждержавними організаціями, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Ці фінансово-кредитні інституції є частиною системи світового  господарства. Світ вступив у той  етап 1’озвнтку, коли дуже важливого  значення набуває координація зусиль у сферах, які досі вважалися внутрішньою  справою країни [19, с. 164-172].

Світовий банк та МВФ становлять подвійну міждержавну опору, що підтримує  світову економічну та фінансову  структуру. Ці інститути займаються економічними проблемами, спрямовуючи  свої зусилля на розширення та зміцнення  економіки держав, які є їхніми членами. Обидві організації проводять  щорічні зустрічі, що широко висвітлюються  у засобах масової інформації. Вони мають спільну бібліотеку та інші служби, постійно обмінюються  економічними даними, іноді організовують  спільні семінари, щодня перебувають  у робочих контактах і час  віл часу формують спільні місії. Штаб-квартири організацій знаходяться  у Вашингтоні.