Видатки державного бюджету України

           економіки;

     14) програми  реставрації пам'яток архітектури  державного значення;

     15) державні  програми розвитку транспорту, дорожнього  господарства, зв'язку,      

           телекомунікацій та інформатики;

    16) державні інвестиційні  проекти;

    17) державні програми  щодо ліквідації наслідків Чорнобильської  катастрофи, охорони  

          навколишнього природного середовища  та ядерної безпеки, попередження  та   

          ліквідації надзвичайних ситуацій  та наслідків стихійного лиха;

    18) створення та  поповнення державних запасів  і резервів;

    19) обслуговування  державного боргу;

    20) проведення  виборів та референдумів;[4 ст.87]

У Державному бюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Кабінет Міністрів України  щомісячно звітує перед Верховною  Радою України про витрачання коштів резервного фонду бюджету.

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування. Під бюджетним фінансуванням розуміють певну систему надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах.

Принципи бюджетного фінансування:

1. Цільовий характер бюджетних  асигнувань.

Бюджетні асигнування  мають використовуватися виключно за призначенням. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні  напрями використання бюджетних  коштів.

2. Отримання максимального  ефекту при мінімумі витрат. Це  досягається при оптимальному  фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку  держави та зворотного притоку  коштів від вирішення цих завдань.

3. Безповоротність бюджетних  асигнувань.

4. Безоплатність бюджетних  асигнувань. За користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких процентів.

Застосовують  такі форми бюджетного фінансування:

1. Фінансування за системою "нетто-бюджет". Ця форма характеризується  наданням бюджетних коштів на  досить обмежений перелік витрат, який затверджений у бюджеті.

2. Фінансування за системою "брутто-бюджет". Застосовується  для підприємств, установ, які  повністю фінансуються з бюджету.  За цією формою фінансування  бюджетні асигнування виділяються  на всі види витрат, які забезпечують  як поточну діяльність, так і  розширене виробництво, залежно  від специфіки підприємства, установи.

Методи бюджетного фінансування:

1. Пряме бюджетне фінансування. Сутність цього методу полягає  в наданні бюджетних асигнувань, які забезпечуються відповідними  джерелами надходжень.

2. Трансферти. У разі незабезпеченості  необхідних витрат відповідними джерелами надходжень або недостатності цих джерел на регіональному рівні використовуються дотації та субвенції.

3. Бюджетні позики. Вони  займають проміжне положення  між безповоротним бюджетним  фінансуванням і позиками комерційних  банків. Відмінність від бюджетного  безповоротного фінансування полягає  в тому, що цей вид позик надається з умовою повернення, але або взагалі без процентів, або за пільгові проценти, які набагато нижчі від процентів, які застосовують комерційні банки. Надання цього виду позик здійснюється на основі розпорядження Кабінету Міністрів України.

 

Розділ 2

Фінансування  державних функцій та програм

2.1. Видатки бюджету  на економічну діяльність.

На перехідному етапі  економіки України важливою є  роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки повинні спрямовуватись насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового  середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

• капіталовкладення
• операційні витрати
• кредити і дотації

Капіталовкладення  можуть здійснюватись за двома напрямками:

1. у відомчому розрізі
2. згідно з інвестиційними проектами.

Включення інвестиційних  проектів у бюджетне фінансування має  здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, економічна ефективність, соціальна  значущість проекту) проводиться тендер серед потенційних виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення  коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів зростання.

Таблиця 1. Видатки бюджету на розвиток економіки за 1997-2002рр. (млн. грн.)

Видатки зведеного бюджету  на розвиток економіки	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Усього	4423,6	5669	5820,5	6668,9	7301,8	6262,3
Промис-ть, енергетика, будівництво		3322,4		3409,4	3842,9	2473,3
С/г, лісове/г, рибальство, мисливство		607,6		885,7	1094,8	1377,6
Транспорт, зв’язок, телекомунікації, Інформатика, дорожнє господарство		1739		1891,2	1789,8	1816,7
Інші послуги пов’язані  з екон діял-тю				482,6	574,3	594,7
Питома вага у загал  сумі видатків, %	12,9	18,1	16,7	12,7	14,3	10,4

Проаналізувавши данні наведені у таблиці можна зробити висновок, що витрати на розвиток економіки  в останні роки зменшуються. Це об’єктивний  процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки  здійснюється за рахунок коштів підприємницьких  структур. Однак, навіть враховуючи цей  факт, виділених коштів не вистачає для оптимального фінансування економіки.

Сутність проблеми полягає  в тому, що, по-перше, є галузі, які  без державної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але  вони суттєво впливають на загальний  стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в ринкових умовах тільки при державній  підтримці можуть розвиватися наукоємні  та технологічно складні виробництва. По-третє, в Україні ще залишається  значна кількість підприємств сфери  матеріального виробництва, які  потребують фінансової підтримки. Необхідність існування державного сектора економіки  і бюджетного фінансування виробництва  є незаперечною, про що свідчить досвід розвинутих країн світу. Однак  обсяг державної власності в  Україні повинен відповідати  оптимальним межам, які визначаються специфікою певного історичного  етапу розвитку суспільства, станом економіки, завданнями, які вирішує  держава, та її фінансовими можливостями.

Основні напрямки розвитку економіки визначаються Кабінетом  Міністрів України, установами Академії наук України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, держава повинна підтримувати експортні галузі. На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, металургія, сільське господарство. Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготовки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних коштів на ці цілі залучаються ресурси підприємств і кредити банків. Відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використовуються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утримання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ветеринарної мережі та інших бюджетних установ агропромислового комплексу.

За рахунок бюджету  фінансуються заходи з поліпшення родючості  та рекультивації земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтримки  фермерських господарств, проведення земельної реформи тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі  з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітного насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери  у сільській місцевості тощо.

2.2 Видатки бюджету  на соціальний захист населення  і соціальну сферу.

Видатки на соціальну сферу  займають чільне місце в системі  видатків бюджету.  Це пов’язано  насамперед з тим, що галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої  сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей  соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі  руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура  цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей  з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

Соціальна сфера більшою  частиною фінансується  з місцевих бюджетів, лише загальнодержавні заходи, програми, установи фінансуються з  державного бюджету. Таке розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки міські органи влади краще  розуміються на проблемах підконтрольних їм територіям.

Витрати на соціально-культурні  заходи визначаються за допомогою економічних  нормативів та фінансових норм. Економічні нормативи, що регулюють фінансові  відносини в соціальній сфері, мають  відображати можливості держави  щодо задоволення потреб регіону  чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального  розвитку. Крім того, нормативи мають  виражати оптимальне співвідношення інтересів  у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих  регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території  чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися  на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави  для задоволення потреб соціального  забезпечення. Витрати на зазначені  цілі можуть збільшуватися за рахунок  доходів, які отримує установа, або  за рахунок додаткових джерел, вишуканих  місцевими Радами народних депутатів.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ  соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. Використання таких норм дозволяє орієнтувати  роботу таких закладів на досягнення кінцевих результатів: навчання дітей, підготовку спеціалістів, надання допомоги хворим. Крім того використання таких  норм збільшує самостійність закладів на використання бюджетних коштів і  збільшує їх зацікавленість в раціональному  і законному використанні ресурсів.

Бюджетні норми можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Збільшення норм пов’язано  з зростанням зарплати, зміною цін  та тарифів, з появою додаткових можливостей  по фінансуванню видатків в місцевих бюджетах.

 Щоб мати більш  реальну картину фінансування  соціальної сфери, розглянемо  видатки із зведеного бюджету.

Таблиця 2. Видатки на фінансування соціальної сфери за 1997-2002рр. (млн. грн.)

Видатки зведеного бюджету  на соціально-культурні заходи	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Усього	15949,3	13094,2	13455,4	19060,5	25519,6	33868,7
Освіта	5033,7	4564,2	4719,5	7085,5	9449,3	12269
Наука	582,9	319,7	294,9
Охорона здоров'я	3955,9	3632	3808,7	4888,2	6156,3	7537,9
Фізична культура	167,4	140,2	204,3	253,3	300,2	352,1
Соціальний захист населення	5607,7	4227	4147,1	5985,2	8121,8	12643,9
Культура і мистецтво	482,1	387,5	97,7	634	819,5	804,7
Засоби масової інформації	116,3	143,3	67,5	214,3	257,8	252,8
Питома вага у заг сумі видатків,%	46,5	42	38,6	39,6	46	56,1

В Україні законодавством передбачено такі статті видатків у  соціальній сфері:

1. освіта:

           • спеціалізовані школи (у  тому числі школи-інтернати), засновані  на державній  формі власності;

           • загальноосвітні школи соціальної  реабілітації;

2. охорона здоров'я;
3. соціальний захист та соціальне забезпечення:

           • державні спеціальні пенсійні  програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам керівного і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

           • державні програми соціальної  допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма  протезування; програми і заходи  щодо соціального захисту інвалідів,  у тому числі програми і  заходи Фонду України соціального  захисту інвалідів; відшкодування  збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням  в Україну кримськотатарського  народу та осіб інших національностей,  які були незаконно депортовані  з України; щорічна разова грошова  допомога ветеранам Великої Вітчизняної  війни);