Організація обліку та методика економічного аналізу операцій банку з готівковими коштам

В економічній  теорії під інститутами розуміють  існуючі формальні та неформальні  обмеження певної діяльності й фактори  обов’язковості, що структурують їхню взаємодію. На думку класика інституціоналізму Д. Норта, інститути створюють базові структури, за допомогою яких люди досягли порядку і знизили рівень своєї невпевненості [35, с. 240].

Відповідно  до своєї теорії в складі інститутів Д. Норт виділив три головні складові:

1) формальні  правила (закони, адміністративні  акти, офіційно закріплені норми права);

2) неформальні  обмеження (традиції, звичаї, договори, добровільно взяті на себе зобов’язання, норми та кодекси поведінки);

3) механізми  примусу, що забезпечують дотримання правил (суди, поліція).

Наявність інститутів і їхня взаємодія формують певну  інституційну структуру, яку слід розглядати як упорядковану сукупність інститутів, що створюють механізми економічної поведінки та визначають правила взаємодії суб’єктів господарювання в рамках їхньої господарської діяльності.

Формальні та неформальні  правила, норми взаємовідносин, механізми  та способи забезпечення їхньої реалізації в сукупності утворюють інституційну основу управління суспільним розвитком. Тому під інституційними засадами слід розуміти правові норми та систему договірних відносин або структуру управління, що об’єднує окремі інститути та їхні структурні підрозділи, а також визначає способи та методи їхньої взаємодії.

Необхідність підтримання  існуючого рівня та розвитку інституційних засад обумовлює потребу в створенні та реалізації певного інституційного механізму, який формується під впливом взаємодії інститутів і організацій.

Характерна риса реалізації інституційного механізму – поява  нових інститутів і форм взаємодії. Як свідчить практичний досвід, поява нових інститутів (або зміна інституційних засад) відбувається тоді, коли існуючі засади не дозволяють реалізувати фундаментальні принципи розвитку даної системи або виникають нові можливості одержання прибутку, який не можна одержати в існуючому інституційному середовищі(системі).

Основні інститути  грошового обігу: Національний банк України, банківські установи, суб’єкти господарювання, фізичні особи та установи, що обслуговують і контролюють процес грошового обігу. В нашій країні регулювання готівкового грошового обігу здійснюється відповідно до Законів України та нормативно-правових актів Національного банку. Так, згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня – єдиний законний платіжний засіб в Україні, що приймається всіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території держави для проведення грошових трансфертів і здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.

У ст. 92 Конституції  України зазначається, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно Законами України. Згідно зі ст. 99 Конституції забезпечення стабільності гривні - основна функція Національного банку України.

У ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» уточнено, що кошти існують у готівковій (грошові знаки) та безготівковій (записи на рахунках) формах. Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість, а гривня – національна валюта України, використовується для проведення переказів і платежів.

Одним із ключових моментів організації та регулювання саме готівкового грошового обігу є надання Національному банку відповідно до Указу Президента України «Про виключне право Національного банку України» від 28.09.2004 № 1142/2004 виключного права на виготовлення грошових знаків – банкнот і монет України всіх видів, заборона використання для будь-яких виробів, окрім грошових знаків, з найменуваннями «банкнота», «монета», «гривня», «копійка» або співзвучних їм назв, номіналу та інших ознак грошових знаків, що дозволяє забезпечити потреби готівкового грошового обігу в банкнотах і монетах, запобігти несанкціонованому виготовленню та введенню в обіг грошових знаків.

Законом України «Про Національний банк України» визначено, що емісійним центром держави є Національний банк, а його повноваження у сфері організації та регулювання готівкового обігу полягають у:

- визначенні номінального ряду та дизайну банкнот і монет;

- забезпеченні  виготовлення грошових знаків;

- регулюванні та прогнозуванні  готівкового обігу;

- розробці систем захисту  грошових знаків від підроблення;

- встановленні правил  визначення платіжності банкнот і монет;

- забезпеченні підтримки  готівкової грошової маси в  належному стані;

- організації інкасації  та перевезення банкнот і монет;

- організації та проведенні  емісійно-касової роботи тощо.

Безпосередньо за організацію  готівкового грошового обігу в системі Національного банку відповідає Департамент готівково-грошового обігу, який є замовником грошових знаків від імені Національного банку. На Департамент покладено обов’язки щодо визначення обсягів та організації виготовлення банкнот і монет, затвердження зразків, узгодження строків виробництва грошових знаків, координації процесів обігу готівки між установами центрального банку, банками та їх клієнтами.

За організаційно-управлінською  структурою Департамент готівково-грошового обігу складається з трьох управлінь, до складу кожного з них входить по три відділи, що відповідають за виконання певних функціональних обов’язків (рис. 3.1). Департамент очолює директор, на якого покладено обов’язки з організації роботи та виконання завдань і функцій Департаменту.

З метою забезпечення виконання  зазначених завдань Департамент реалізує організаційно-технічні, управлінські, облікові та регулятивні функції. Зокрема:

– визначає порядок  ведення касових операцій, зберігання грошових знаків, установлює їхні номінали, системи захисту, платіжні ознаки, вимоги до дизайну, умови вилучення з обігу зношених, пошкоджених та підроблених банкнот і монет, організації автоматизованих технологічних процесів оброблення готівки тощо;

– складає баланс готівки Національного банку, визначає потребу в окремих номіналах і подає пропозиції керівництву Національного банку щодо обсягів виготовлення банкнот і монет на Банкнотно-монетному дворі;

– аналізує стан готівкового обігу, обсяги та джерела  надходжень і напрями видачі готівки, проведення готівкових розрахунків і готує пропозиції щодо їхнього вдосконалення та скорочення обсягів готівкового обігу;

– надає пропозиції щодо застосування санкцій за порушення суб’єктами господарювання норм із регулювання обігу готівки;

– організує роботу з безперебійного забезпечення потреб економіки готівкою, розглядає заявки щодо підкріплення її запасів і вивезення та надає територіальним управлінням та Центральному сховищу емісійні дозволи;

– контролює  дотримання вимог щодо зберігання цінностей, розглядає та погоджує проектну документацію з обладнання та облаштування касових вузлів і грошових сховищ територіальних управлінь Національного банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1. Функціональна структура Департаменту готівково-грошового обігу

 

Виходячи з  завдань і функцій Департаменту, можна вважати, що, з точки зору інституційної структури, він основний організаційний елемент системи безпосередньої організації, регулювання та контролю готівкового грошового обігу в країні.

Разом із тим  зазначимо, що досвід багатьох центральних  банків свідчить про певну децентралізацію їхніх функцій щодо організації готівкового грошового обігу. Зокрема, все більша частина роботи з організації грошового обігу перекладається на банківські установи, за їхній рахунок здійснюється фінансування певних витрат. Широкого розповсюдження набуває аутсорсинг щодо виконання окремих функцій центральних банків у сфері готівкового обігу, зберігання частини резервів готівки на договірних умовах у сховищах банків тощо. Запровадження такої практики дозволяє не тільки зменшити витрати центральних банків і скоротити персонал, а головне, позбавити працівників центральних банків від виконання допоміжних функцій і спростити механізми управління готівковим обігом.

Відзначаючи виняткову  важливість діяльності Департаменту, зазначимо, що з метою виконання покладених на нього функцій він тісно співпрацює з іншими державними та недержавними організаціями, зокрема: з банківськими установами; підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, Державним комітетом статистики, Пенсійним фондом України, Інтерполом, центральними банками інших країн тощо.

Слід відзначити, що сьогодні готівковий грошовий обіг детально регламентується нормативними актами Національного банку, основні серед яких Інструкція про касові операції в банках України від 14 серпня 2003 року № 337, якою визначено порядок і вимоги щодо здійснення банками касових операцій у національній та іноземній валютах, урегульовано взаємовідносини з основними інститутами готівкового грошового обігу та Інструкція з організації емісійно-касової роботи в системі Національного банку України від 11 листопада 2008 року № 365, яка регулює порядок проведення операцій з емісійно-касової роботи в системі Національного банку. Відповідно до нормативних документів банки можуть здійснювати касові операції лише на підставі ліцензії Національного банку.

Виходячи з  інституційних засад організації, регулювання та контролю готівкового грошового обігу, основними принципами здійснення касових операцій повинні бути:

- достатність  і своєчасність забезпечення  фізичних і юридичних осіб  готівкою в необхідній кількості, необхідної якості та структури номіналів;

- визначення  та забезпечення справжності  та платіжності банкнот і монет;

- забезпечення  обов’язковості приймання готівки  на вимогу клієнтів;

- повнота та  своєчасність оприбуткування готівки  та зарахування її на рахунки клієнтів;

- обов’язковість  обміну не придатних до обігу банкнот і монет на придатні;

- організація  належного контролю за касовими операціями та дотриманням касових лімітів;

- реалізація  договірних засад роботи з  готівкою;

- створення  безпечних умов роботи з готівкою  та її збереження.

Відповідно до Інструкції про касові операції в банках України інституційний механізм управління готівковим обігом включає взаємодію підрозділів Національного банку, зокрема Банкнотно-монетного двору, Центрального сховища, територіальних управлінь, банківських установ і клієнтів банків. Згідно з розробленими Департаментом готівково-грошового обігу планами виготовлення банкнот і карбування монет Банкнотно-монетний двір виготовляє готівку та передає її до Центрального сховища.

На підставі розроблених Департаментом готівково-грошового обігу планів випуску банкноти та монети відповідно до укладених із банківськими установами договорів передаються з оборотних кас територіальних управлінь до операційних кас банків, а потім видаються клієнтам банків (рис. 3.2).

 

 

                                                    1

 

                             

                                       2                            3

 

                                      

                                      4                             5                    

 

                            6        7                                   6         7

                            8        9                                   8          9

 

 

 

Рис. 3.2. Схема руху готівки в банківській системі України

 

 

 

Позначення:

1. Поповнення  резервних фондів банкнот і  монет у Центральному сховищі.

2. Підкріплення  запасів готівки в грошових  сховищах територіальних управлінь  на підставі їхніх заявок та емісійного дозволу Департаменту готівково-грошового обігу.

3. Вивезення  на підставі заявки територіального  управління НБУ надлишків готівки  та не придатних до обігу  грошових знаків із грошових  сховищ територіальних управлінь до Центрального сховища.

4. Підкріплення  оборотних кас територіальних управлінь НБУ.

5. Укладення  готівки з оборотних кас до  запасів готівки в грошових  сховищах територіальних управлінь  НБУ.

6. Підкріплення  операційних кас банків відповідно  до договорів на обслуговування.

7. Здача надлишків  готівки та здача для обміну не придатних до обігу грошових знаків із операційних кас банків до оборотних кас територіальних управлінь НБУ.

8. Видача готівки  юридичним і фізичним особам  із операційних кас банків.

9. Інкасація  та здача готівки до операційних  кас банків.

10. Продаж надлишків готівки банками на міжбанківському ринку.

Важливі етапи  в становленні та розвитку вітчизняної  системи організації готівкового  грошового обігу – затвердження Національним банком України «Концепції вдосконалення організації роботи з готівкою в Україні на 2008–2012 роки», яка містить суттєві пропозиції щодо вдосконалення інституційної структури готівкового грошового обігу – створення регіональних касових центрів, перерозподіл функцій у сфері грошового обігу між окремими структурними підрозділами Національного банку тощо. Головна мета реалізації Концепції – забезпечення стабільності та ефективного управління готівковими грошовими потоками, які повинні сприяти економічному зростанню та підвищенню добробуту населення.