Сучасні напрями стратегії економічного розвитку України

 

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України 

Полтавська державна аграрна академія

 

 

 

Кафедра економічної теорії та економічних досліджень

 

 

 

Міждисциплінарна  курсова робота

з  фундаментальних  економічних  дисциплін 

на тему «Сучасні напрями стратегії економічного розвитку України»

 

 

 

студентки Чеверди К.І.  
курсу       5    факультету   ОФ

групи    3    спеціальність «Облік і аудит»

 
_______________________( підпис)

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2012

 

Зміст

	Стр.
Вступ	3
РОЗДІЛ 1. ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ	4
1.1. Трансформація вітчизняної економіки:  умови та підходи	4
1.2. Стратегія структурних зрушень  у процесі розвитку економіки  України	7
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА РИНКОВА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ В МІКРОЕКОНОМІЧНОМУ  АНАЛІЗІ	12
2.1. Основна економічна проблема  та методи її вирішення на  рівні підприємства	12
2.2. Аналіз загальної рівноваги та  ефективність	16
2.3. Економічна теорія добробуту	21
РОЗДІЛ 3. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД ДО СТРАТЕГІЙ  СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ	25
3.1. Макроекономічні тенденції стабілізації  економіки України	25
3.2. Інструменти довгострокового макроекономічного  прогнозування	29
3.3. Моделювання макроекономічних процесів  в сучасних умовах	31
Висновки	36
Список  використаних джерел	38
Додатки	40

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

З моменту  здобуття незалежності Україна увійшла  в світове товариство як суверенна  держава, і перед нею постала  мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку.

Стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту країну постіндустріального типу, здатну забезпечити високий рівень життя населення. З того часу минуло два десятиліття; умови розвитку України, як внутрішні, так і зовнішні, змінювалися, відповідно змінювалася стратегічна політика, механізм її здійснення.

Я вважаю, кожний етап розвитку держави потребує постановки адекватних стратегічних цілей, їх конкретизації відповідно до окремих  сфер і галузей економіки. Ця думка  поділяється багатьма українськими економістами. Так Д. Г. Лук’яненко зазначає: «...Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація, то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює внутрішню і міжнародну конкурентноздатність національних підприємств та об’єднань».

Метою роботи є дослідження моделей макроекономічних процесів та інструментів, за допомогою  яких здійснюється макроекономічне  прогнозування.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено і  вирішено такі завдання:

• дослідити теоретичні основи трансформації української економіки;
• оцінити стан загальної рівноваги та проаналізувати методи вирішення основних економічних проблем.

Об’єктом  дослідження є процес економічного розвитку України.

Предметом дослідження є організаційні  засади і передумови стабілізації економіки  України.

РОЗДІЛ 1. ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ  ЕКОНОМІКИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

 

1. Трансформація вітчизняної економіки: умови та підходи

 

       Здобуття Україною незалежності вимагало радикальних перетворень у господарському житті країни. Однак українська посткомуністична політична верхівка була не готова і не здатна до рішучих дій, а, навпаки, була налаштована до повільних реформ та поступової трансформації економіки.                         Суть соціально-економічної трансформації у загальному вигляді мала зводитись до того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечити поступове економічне зростання.

      Зрозуміло, що кожне суспільство зацікавлене в мінімізації втрат, пов'язаних із такою зміною. З огляду на це при виборі економічної стратегії країна визначає свій особливий шлях поєднання перетворень із досягненням економічного зростання. Таким чином керівництво держави вирішує, які саме зміни слід здійснити, щоб вийти на шлях сталого економічного розвитку.

      Загалом стратегії економічної трансформації, реалізовані різними країнами, можна умовно розділити на три великі групи: модель трансформації країни, що розвивається; модель економічної реконструкції; модель системних перетворень. Першу модель, як правило, реалізують економічно відсталі держави. Її ключовий елемент – індустріалізація як основний засіб подолання економічної відсталості й скорочення розриву з індустріально розвиненими державами. Така стратегія була успішно реалізована в нових індустріальних

країнах. На практиці ця модель набуває двох основних форм – експортної орієнтації та імпортозаміщення. Корені цієї моделі можна знайти у країнах Західної Європи в добу промислових революцій.

       Модель економічної реконструкції була успішно реалізована в країнах Західної Європи та Японії після Другої світової війни. Післявоєнна реконструкція, паралельно з політичними

та економічними змінами, також відбувалася в  колишньому Радянському Союзі та країнах Східної і Центральної Європи, де була створена економічна система радянського типу. Модель системних перетворень можна розглядати як певну комбінацію елементів першої та другої стратегій. Але системні зміни передбачають перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової господарської системи.

     У процесі вибору моделі економічної трансформації необхідно детально проаналізувати вихідні економічні умови в країні. Ці умови неоднакові в різних країнах і значною мірою визначають стратегічний напрям перетворень, накладаючи певні межі на використання досвіду інших країн. Через те кожна країна виробляє та реалізує свою власну економічну стратегію (політику), в якій комбінуються елементи різних підходів до економічного зростання.

Вирішення проблеми трансформації української  економіки в напрямку її соціально  спрямованості є необхідною умовою зростання соціально-економічного добробуту населення до рівня  економічно розвинених країн. Упродовж останніх років в цьому процесі  суттєвих змін не відбулося. Економіка  України продовжує залишатися високозатратною  з надмірною матеріало- і енергомісткістю  ВВП порівняно з економічно розвиненими  країнами [1, с.223].

Багато  українських дослідників справедливо  вказують на три групи основних причин, що призвели до глибокої економічної  кризи в Україні. Перша – успадкування Україною недоліків від колишнього СРСР. Друга група причин пов’язана  з діями українських «реформаторів». За даними українського економіста С.Мочерного  ці дії слушно конкретизуються у  таких найважливіших чинниках: відсутності  науково обґрунтованої стратегії  реформ; руйнуванні державного управління економікою в умовах абсолютного  переважання державної власності; шоковій лібералізації цін і  ліквідації та знеціненні трудових заощаджень; кланово-номенклатурному характері  роздержавлення і приватизації; придушенні національного виробника і привілейованому  становищі посередників; масовому відтоці  капіталу за кордон; відсутності ефективної національної економічної політики. До третьої групи причин належать чинники, що зумовлені самим процесом трансформації адміністративно-командної системи в ринкову економіку взірця ХІХ ст. Безумовно, що найважливішою є друга група причин [1, с.224].

Ринкова економіка – це економіка соціальної спрямованості. Якщо підходити до оцінки цього визначення з позиції кількісних ознак, то в економічно розвинених країнах  на базові галузі і галузі засобів  виробництва припадає 20 – 30% ВВП, а  на галузі соціального спрямування  і надання послуг – 80%. Це означає, якщо в Україні ці показники мають  діаметрально протилежне значення, то їх потрібно спрямувати до рівня економічно розвинених країн [14, с.97].

У 1991 р. для  нормального функціонування власної  економіки Україна мала самодостатній  економічний, технічний, технологічний, сировинний і людський потенціал. Тільки урядові тоді потрібно було створити комплексну програму стратегії розвитку економіки України на далеку і  близьку перспективу. Тоді видно  було б, які у такій моделі розвитку є надлишок або нестача виробничих потужностей. Така модель прояснила  б потребу ув’язати пропорції  розвитку української економіки, у  яких галузях і як нарощувати виробничі  потужності, у яких пропорція необхідно  трансформувати всю економіку, щоб  вона набула соціальної спрямованості. А оскільки така комплексна програма не була створена, а існувала «багатовекторність», то у таких умовах українська економіка  була спрямована без чітко окресленого  курсу [14, с.39].

Відсутність ефективного державного регулювання  в українській економіці з  перших місяців її незалежності призвела до неприпустимих перекосів. Внутрішній попит опустився нижче критичної  межі. В Україні культивується  надмірна величина експорту, що припадає на сировинний сектор. Це призводить до виснаження національних природних  ресурсів і втрати державою частини  природної ренти, що створює загрозу  економіці.

.

       Входження України у нове століття було пов’язане з більш продуманими й

обґрунтованими  підходами до вибору вченими моделей  економічного розвитку. Реальні тенденції світового розвитку підтверджують суттєвість та необхідність впровадження в країні концепції економічного зростання, над розробкою якої успішно працюють науковці Інституту економічного прогнозування НАН України.

      Цілком доречним та актуальним з огляду на високий національний інтелектуальний потенціал є доповнення цієї концепції провідними вченими країни моделлю інноваційно орієнтованого економічного розвитку. Однак слід

узагальнити: вагомі теоретичні пошуки українських  вчених-економістів залишаються  поза увагою державних структур, які кидаються від одних економічних експериментів до інших, залежно від інтересів партійних вождів, зовсім не прислухаючись до рекомендацій науки.

На сьогоднішній день розроблена Програма економічних  реформ на 2010 – 2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна  держава».

Таким чином, кінцевою метою економічної трансформації  перехідного суспільства в Україні  є створення умов для переходу до ефективної економічної системи, яка б забезпечувала оптимальні темпи зростання ВВП та високий  життєвий рівень населення. Досягнення цієї мети потребує економічної стабілізації з дальшим переростанням у  економічне пожвавлення, а відтак піднесення. Якщо розкрити кінцеву мету реформування, то вона передбачає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до пост індустріального суспільства.

 

 

 

 

 

1.2. Стратегія структурних зрушень  у процесі розвитку економіки  України

 

        Економіка будь-якої країни як об’єкт досліджень є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв’язок.

       Співвідношення, які відбивають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттям структури економіки.

Системний характер економіки є проявом нерозривного взаємозв’язку її окремих складових. Існування систем саморозвитку неможливе без відповідності зміни їх внутрішньої структури зміні властивостей їх зовнішнього середовища. Передумовою та умовою такого узгодження системи є інформація щодо стану власних елементів системи та стану істотних елементів зовнішнього середовища.

Сучасні структурні зміни в економіці  промислово розвинених країн мають  системний характер і є частиною глобальних мак розмін, що зумовлює перехід індустріального до постіндустріального  суспільства. Ці зміни характеризуються відносним зменшенням частки традиційних  галузей економіки (в першу чергу  сільського господарства, добувних та переробних галузей промисловості), а також зростанням питомої ваги сфери послуг, високотехнічних і  наукоємких галузей, що акумулюють новітні  досягнення науково-технічного прогресу [12, с.172].

У структурних  змінах, які мають місце в економіці  України, необхідно відзначити поглиблення  деформації відтворювальної структури, надмірне розбухання сировинного сектору  на збиток споживацькому та інноваційно-інвестиційному секторам. На сьогодні економіка ще не в змозі задовольнити потреби  населення в продовольстві, промислових  товарах і послугах та забезпечити  не тільки розширене, а й просте відтворення, оновлення основного капіталу.