Сучасні напрями стратегії економічного розвитку України

Протягом  багатьох років здійснювалася розробка комплексу інструментів довгострокового  прогнозування на базі міжгалузевих балансових розрахунків. Розробка стратегії  довгострокового розвитку потребує особливої уваги до таких факторів економічного розвитку, як виробничий потенціал, ресурсні та інфраструктурні  обмеження та ін. протягом багаторічних робіт сформувався комплекс моделей, який включає міжгалузеву модель, модель енергетичного балансу, модель розвитку інфраструктури та відповідні регіональні моделі. Це дало можливість досліджувати питання ресурсного забезпечення економічного зростання, врахувати  регіональну складову прогнозу, а  використання за основу розрахунків  міжгалузевої моделі забезпечило необхідний рівень узгодження результатів [6, с.17].

Розглянемо  систему моделей, які визначають інструменти довгострокового прогнозування.

Розрахунок  зведеного фінансового балансу. Блок розрахунку зведеного фінансового  балансу включає розрахунок консолідованого  бюджету і резервного фонду. Фінансові  надходження до резервного фонду  складаються із податків. Витрати  резервного фонду є екзогенним параметром політики уряду. Можлива реалізація сценарію з використанням засобів  резервного фонду. В такому випадку  відбувається зміна об’ємів резервного фонду, а також показників консолідованого бюджету, який пов’язаний з динамікою державних витрат, а через них і з усією системою міжгалузевих розрахунків.

Модель  енергетичного балансу. В ряді випадків розробка комплексного макроекономічного  прогнозу потребує більш детального вивчення окремих складових економічної  динаміки. Так як прогнозно-аналітична система орієнтована на довгострокове  прогнозування, то у схему розрахунків  включені моделі, які дозволяють здійснити  більш повний опис основних ресурсних  і структурних обмежень економічного зростання.

Інфраструктурна модель. Довгострокове прогнозування  передбачає перспективну оцінку основних обмежень економічного зростання. У  такому взаємозв’язку оцінка перспектив розвитку виробничої інфраструктури набуває  ключового значення при розробці комплексних прогнозів соціально-економічного розвитку країни. Інфраструктурна модель складається з двох основних блоків: транспорт і зв’язок. Модель прогнозування  транспортного комплексу включає  підмодель для прогнозування  вантажних перевезень, яка спирається на інструменти міжгалузевого балансу  і відповідні транспортні матриці, а також систему рівнянь для  прогнозування пасажирообороту. На відміну від транспорту галузь «Зв’язок»  мало представлена у міжгалузевих балансах [16, с.32].

Даний підхід до розробки комплексного інструментарію довгострокового прогнозування  на базі міжгалузевих розрахунків не вичерпується описаною системою моделей. Зокрема, подальший розвиток комплексу  моделей можливий у розробці таких  її складових, як демографія і зайнятість, а також моделі внутрішньої торгівлі та інвестиційного блоку.

 

 

3.3. Моделювання макроекономічних  процесів в сучасних умовах

 

         Проблеми моделювання макроекономічних процесів у сучасних умовах набувають особливого значення. Це пов’язано, перш за все, з необхідністю більш обґрунтованого визначення ключових орієнтирів та параметрів економічної політики. Крім того, при прогнозуванні тенденцій економічного розвитку необхідно враховувати багато сценарних факторів, що пов’язані з бюджетною, податковою, митною, інвестиційною, валютно-курсовою політикою уряду тощо.

Оцінка  стану кожної держави здійснюється за допомогою системи індикаторів, які включають понад 20 показників економічного, екологічного та соціального  становища. При цьому показники  групуються за такими класифікаційними ознаками як бідність і стан соціальної сфери, рівень ключових економічних  показників, довгострокові тенденції  розвитку, структура економіки, рівень цін і стан державних фінансів, стан торгівлі, платіжного балансу, рівень зовнішнього боргу [6, с.16].

Одним з  підходів до класифікації показників розвитку країни є оцінка країни за завданнями, які необхідно вирішити для забезпечення якості життя. Ця класифікація запропонована ООН в межах  програми розвитку країн. Згідно з цією програмою до таких завдань віднесено  наступні: ліквідація зубожіння та голоду, забезпечення екологічної рівноваги, стимулювання тендерної рівності, боротьба з захворюваннями та інші.

З метою  контролю основних показників розвитку кожна країна розробляє систему  національних рахунків національних рахунків, яка дає можливість відстежувати послідовність взаємопов’язаних процесів і явищ в економіці країни (обсягів  та структури виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів).

У сучасних наукових дослідженнях фактори економічної  безпеки поділяють на три групи: економічна незалежність, стійкість  і стабільність економіки, здатність  до саморозвитку і прогресу (рис. 3.1).

Усі перелічені фактори носять якісний характер і можуть бути виміряні тільки експертним методом. Разом з тим опосередкований  рівень цих факторів може бути визначений показниками, які відповідають на питання, чи досягнуто мету, або чи є умови  для її досягнення [4, с.26].

Рис. 3.1. Класифікація факторів економічної  безпеки

 

При побудові моделі економічного розвитку країни доцільно розглянути валовий національний дохід і валовий внутрішній продукт  на одну особу, оскільки ці показники  є найбільш узагальнюючими при визначенні економічного стану країни. В якості факторів, які впливають на рівень ВВП на одну особу, беруться такі, як рівень інфляції, податкове навантаження, частка податкових надходжень у доходах бюджету, реальна ставка по депозитах, експорт товарів і послуг у відсотках від ВВП, імпорт товарів і послуг у відсотках від ВВП.

Рівень  інфляції характеризує раціональність багатьох процесів у економіці країни. Однак, враховуючи, що згідно з класичною  теорією інфляція є проявом кризи  втрат або кризи обсягів виробництва, тому показник рівня інфляції потребує більш глибокого дослідження , виявлення  факторів, що спричинили даний рівень.

Податкове навантаження є показником, який має  бути оптимізований: позитивний вплив  цього фактору на обсяги виробництва  має свою верхню межу, після чого зростає частка тіньової економіки, знижуються надходження податків до державного та місцевих бюджетів, знижується чистий приток капіталу до країни.

Частка  податкових надходжень у доходах  бюджету, з одного боку, характеризує ефективність податкової системи держави, а з іншого – рівень централізації  функцій, які бере на себе державний  та місцеві бюджети.

Важливим  показником стану економіки країни є реальна ставка по депозитах. Ставка по депозитах є нижньою межею  ефективності інвестицій, крім того, реальна  ставка по депозитах є показником, який визначає доцільність створення  капіталу у вигляді вкладень у  банківську систему, а звідси і наявність  в країні кредитних ресурсів, що є важливою складовою успішної діяльності підприємств.

Експорт товарів і послуг характеризує експортний потенціал країни і в свою чергу  залежить від наявності інноваційної інфраструктури, рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, рівня  її лібералізації, закріпленої законодавчо.

Обсяги  імпорту товарів і послуг свідчать про відкритість економіки країни та рівень конкуренції. Показники експорту та імпорту консолідуються у показнику  сальдо балансу товарів та послуг, яке повинно бути позитивним. Дослідження цих показників за структурою експорту та імпорту, а також за окремими видами аналогійних товарів дозволяє виявити ефективність експортно-імпортної діяльності, цінову політику підприємств, недоліки у регламентації зовнішньоекономічної діяльності [4, с.29].

Таким чином, на основі моделі розвитку економіки  можна, по-перше, зробити оцінку залежності макроекономічних показників від показників, що характеризують економічний стан країни. При цьому модель дозволяє відтворювати складні нелінійні  залежності. По-друге, подальші дослідження  доцільно спрямувати на визначення ієрархії факторів та, на цій основі, розкриття  сутності економічних явищ, що мають  місце в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Кінцевою  метою економічної трансформації  перехідного суспільства в Україні  є створення умов для переходу до ефективної економічної системи, яка б забезпечувала оптимальні темпи зростання ВВП та високий  життєвий рівень населення. Досягнення цієї мети потребує економічної стабілізації з дальшим переростанням у  економічне пожвавлення, а відтак піднесення. Якщо розкрити кінцеву мету реформування, то вона передбачає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до пост індустріального суспільства. Останнє є суттєвим для вибору засобів економічного регулювання.

Вирішального  значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована  структурна політика та її інституціональне забезпечення. Така політика конкретизується в заходи, до яких належать:

• системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;
• ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована із внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;
• міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежності від окремих зарубіжних ринків;
• становлення власних транснаціональних економічних структур із глобальним менеджментом;
• забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз.

Однією  із особливостей ринкової економіки  є те, що рівновага на окремому ринку  залежить від рівноваги на інших  ринках. В умовах вільної конкуренції  сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги  на всіх ринках).

Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку і здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів). Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Конкурентна рівновага – це набір цін, за якого величина попиту відповідає обсягу пропозиції на кожному ринку. Але не всі ціни відповідають стану рівноваги. Це буде тільки тоді, коли граничні норми заміщення благ на ринках будуть відповідати співвідношенню цін.

Сутність  макроекономічної стабілізації полягає  в подоланні макроекономічної незбалансованості, характеризується коливанням обсягу національного  продукту, рівнів цін і зайнятості та браком умов для впевненого зростання  обсягу ВВП. Коливання цих величин  має в основному циклічний  характер, тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди  відхилень та зменшення глибини  спаду. Свого конкретного змісту вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня  ВВП до його потенційного рівня і  на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін.

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи  різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення  функціональних взаємозв’язків між ними. Будь-яка модель є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бардиш Г. Трансформація української економіки: стан і перспективи розвитку / Г. Бардиш // Регіональна економіка. – 2007. – №4. – С.223 – 231.
2. Біла Н.Г. Економічна криза та структурні зрушення в економіці / Н.Г. Біла // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво.– 2009. – №5. – С.21 – 26.
3. Галушка З. Розвиток теорії добробуту: суперечності чи неможливості прийняття ефективних рішень? / З. Галушка // Економічна теорія. – 2008. – №1. – С.22 – 29.
4. Галушко О.С. Моделювання макроекономічних процесів на основі інтелектуальних технологій / О.С.Галушко // Вісник економічних наук України. – 2007. – №2. – С.25 – 33.
5. Городецька М.О. Економічна теорія добробуту: історія становлення та розвитку / М.О.Городецька // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. – 2010. – №2. – С.70 – 72.
6. Кузьмін О.Є. Симуляційне моделювання економічних процесів / О.Є. Кузьмін, В.В. Козик, Ю.І. Сидоров, В.Е. Єрашок // Наука та інновації. – 2011. – №1. – С.16 – 25.
7. Мікловда В. Макроекономічні тенденції стабілізації економіки України та перспективи економічного зростання / В. Мікловда, Н. Пітюлич, В. Шинкар // Регіональна економіка. – 2004. – №1. – С.7 – 15.
8. Мікро- та макроекономіка: Підручник / за ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 517 с.
9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Мочерний С.В. – К.: Академія, 2005. – 640 с.
10. Піндайк Р.С. Мікроекономіка: Навчальний посібник / Р.С. Піндайк, Д.Л.Рубінфелд. – К.: Основи, 1996. – 646 с.
11. Рабштина В.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник / В.М. Рабштина, С.П. Ярошенко. – Суми: Слобожанщина, 1998. – 290 с.
12. Реутов В.Є. Регіональний вимір структурних зрушень в економіці України / В.Є. Реутов // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2010. – №2. – С.172 – 179.
13. Солтис В.В. Політична економія: Посібник / Солтис В.В. – Київ: Зовнішня торгівля, 2007. – 432 с.
14. Філіппов В.В. Основні напрями макроекономічного регулювання трансформаційної економіки України / В.В. Філіппов // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. – 2010. – №3. – С.38 – 40.
15. Шелегда Б. Стратегія структурних зрушень у процесі розвитку економіки України / Б. Шелегда, Н. Касянова // Економіст. – 2008. – №12. – С.38 – 42.
16. Широв А. Об инструментарии долгосрочного макроэкономического прогнозирования / А. Широв, А. Яновський // Экономист. – 2008. – №2. – С.31 – 44.
17. Ястремський О.І. Основи мікроекономіки: Підручник / О.І. Ястремський, О.Г. Гриценко. – К.: Знання, 1998. – 714 с.