Сучасні напрями стратегії економічного розвитку України

Центральним поняттям економіки обміну є поняття  ефективності у розподілі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Паретто) розподілу  благ, якщо неможливо через перерозподіл покращити чиєсь становище без  погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Розглянемо  графічну інтерпретацію моделі загальної  рівноваги для економіки обміну – модель Еджворта. Для цього  достатньо обмежитись випадком двох індивідів ( і ), які мають початкові запаси двох благ та , відповідно в обсягах ( ) і ( ). Сукупні запаси цих благ та фіксовані:

, .                       (2.1)

Графічно  всі можливі варіанти розподілу  двох благ між двома споживачами  можна показати на діаграмі Еджворта для споживання (Додаток А), на якій суміщаються дві системи координат  – одна для учасника (початок системи координат у нижньому лівому кутку – точка ), інша система для (початок системи координат у правому верхньому кутку – точка ). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами благ, згідно з умовою (2.1). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу двох благ між двома учасниками.

Для кожного  з учасників можна побудувати його криві байдужості, які відповідають певним рівням корисності: для  – , для – (Додаток Б). Тут величини і перераховані у послідовності зростання рівнів корисності. Початковий розподіл благ у точці дає змогу учасникам досягти рівнів корисності та . Якщо порівняти стан зі станом (який досягається внаслідок певного обміну благами), то учасник не погіршує свого становища, а учасник – поліпшує, бо досягає вищого рівня корисності  в точці , ніж в точці . Якщо ж порівняти варіант з розподілом , тоді, відповідно, учасник внаслідок обміну підвищує корисність з рівня до рівня , а учасник – не погіршує свого становища. При обміні, що веде до розподілу , обидва учасники покращують своє становище. Отже, всі варіанти перерозподілу, які відповідають точкам заштрихованого сектора (окрім точки ), означають покращення за Паретто [8, с.164].

Кожен окремий  споживач досягає ефективної структури  споживання, якщо ця структура, згідно з його уподобаннями, відповідає структурі  цін, тобто: .

Але ринкові  ціни для кожного варіанту розподілу благ однакові для всіх споживачів. Отже, якщо кожен споживач досягає ефективності у споживанні, то для граничних норм заміщення, та , споживачів і повинне виконуватись співвідношення

.            (2.2)

Це і  є умовою ефективності (оптимальності  за Паретто) в обміні, тому що при  виконанні співвідношення (2.2) покращення за Паретто за наявних доходів  споживачів та фіксованих цін уже  неможливе [8, с.165].

Ефективність  у виробництві досягається при  такому розподілі ресурсів між галузями, що неможливий їх перерозподіл, який збільшував би виробництво будь-якого блага  без зменшення виробництва хоча б одного з інших благ.

Для геометричної інтерпретації проблеми розподілу  ресурсів скористаємось графічною  моделлю Еджворта для виробництва.

Нехай для  виробництва двох благ та (кожне з яких випускає одна фірма) використовується два види ресурсів у фіксованих обсягах – праця ( ) і капітал ( ), які розподіляються між двома виробничими процесами так, що виконуються балансові умови:

, .                      (2.3)

Графічно  всі можливі варіанти розподілу  двох обмежених ресурсів між двома  фірмами можна показати на діаграмі Еджворта для виробництва (Додаток  В), на якій суміщаються дві системи  координат – одна для виробника  блага  (початок системи координат у нижньому лівому кутку – точка ), інша для виробника блага (початок системи координат у правому верхньому кутку – точка ). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами ресурсів, згідно з умовою (2.3). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу ресурсів між двома фірмами.

Для кожної з фірм можна побудувати ізокванти, які відповідають певним обсягам  випуску: для першої –  , для другої – (Додаток Г). Початковий розподіл ресурсів у точці дає змогу фірмам забезпечити обсяги випуску та . Всі варіанти перерозподілу ресурсів, які відповідають точкам заштрихованого сектора (окрім точки ), означають покращення за Паретто.

Кожна окрема фірма використовує ефективну комбінацію ресурсів, що мінімізує вартість виробництва, якщо виконується умова:

.

Але ринкові  ціни факторів і для кожної ситуації на ринку однакові для всіх фірм. Отже, якщо кожний виробник досягає ефективності у виробництві , то для граничних норм технологічного заміщення та , у виробництві, відповідно, благ та має виконуватись співвідношення

.           (2.4)

Це і  є умовою ефективності у виробництві, тому що при виконанні співвідношення (2.4) покращення за Паретто за наявних  запасів ресурсів неможливе [8, с.168].

Для ефективного  функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних благ має бути таким, щоб структура  виробництва благ при ефективному  використанні ресурсів збігалася із структурою споживання, яка визначається умовою (2.4). Тобто споживачі повинні  бути готові заміщати блага у своєму споживчому кошику в такій само пропорції, як економіка може трансформувати одне благо в інше. Такий збіг можливий, коли всі ринки є повністю конкурентні  і на кожному з них встановлюються ефективні ціни: . Звідси випливає, що

.             (2.5)

Умова (2.5) дозволяє поєднати умови (2.2) та (2.4):

.

Ця рівнясть є умовою ефективного розміщення ресурсів [8, с.170].

 

 

2.3. Економічна теорія добробуту

 

Економічна  теорія добробуту – це загальна назва нормативного аспекту економічної  теорії, яка вивчає умови економічного оптимуму. Зокрема те, як визначити, що один стан суспільства кращий ніж  інший, яка політика може бути застосована  для переходу економіки в інший  стан [8, с.172].

Центральними  положеннями цієї теорії є теореми  економіки добробуту.

 

Перша теорема  економіки добробуту стверджує, що за певних умов конкуренції ринки  ведуть до оптимального за Паретто розміщення ресурсів, тобто конкурентна економіка досягає певної точки на кривій виробничих можливостей. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.

Друга теорема  економіки добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Паретто може бути досягнутий конкурентною економікою (в якій всі ринки відповідають умовам повної конкуренції), тобто будь-якому оптимуму за Паретто (точці на кривій виробничих можливостей) відповідають система цін і розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги. [8, с.172].

Проте, існують  ситуації, коли саморегульований ринок  не досягає станів, ефективних за Паретто. Такі ситуації об’єднуються назвою неспроможність ринку.

Проявом неспроможності ринку є неповна  конкуренція на багатьох ринках. Неповна  конкуренція веде до втрат в ефективності порівняно із ситуацією повної конкуренції. Специфічною проблемою є існування  галузей із спадною вартістю виробництва (природних монополій), які через  технологічні особливості не відповідають формальним умовам теорем економіки  добробуту. З метою підвищення ефективності функціонування економіки державна влада проводить відповідну антимонопольну політику і регулює діяльність природних  монополій.

Ще одним  проявом неспроможності ринку є  неповна інформація учасників щодо цін та інших аспектів функціонування ринків, знання про які необхідні  всім учасникам для прийняття  ефективних рішень. Приватний ринок  часто не забезпечує учасників необхідною інформацією, і тут знову необхідна  певна підтримка з боку державної  влади у вигляді законодавства  про захист прав споживачів, фінансування інституцій по поширенню окремої  інформації (бюро погоди) та інше.

 

Також, існують  проблеми, що пов’язані ще з двома  проявами неспроможності ринку - існування  зовнішніх ефектів та проблемою  суспільних благ.

Початок історії економічної теорії добробуту  пов’язують із класичною політичною економією VІІІ ст. Так А.Сміт ставив добробут у залежність від продуктивності суспільної праці та її пропорційності потребам споживачів, вважаючи джерелом добробуту факторні доходи (зарплату, прибуток, ренту), які можна обрахувати об’єктивно.

В кінці  ХVІІІ ст. Дж. Бентам запропонував визначати добробут щастям найбільшої кількості людей. Адже людина є виключно споживачем, який спрямований на негайне задоволення потреб. Чим більше щасливих людей, тим більший добробут нації.

А.Пігу у  праці «Економічна теорія добробуту» уперше використав поняття показників суспільного добробуту. У поняття  індивідуального добробуту він  включав показники якості життя  – умови довкілля, відпочинку, доступність  освіти, громадський порядок, медичне  обслуговування тощо. Він вважав, що оптимум добробуту можливий лише при державному втручанні у механізм використання ресурсів та розподілу  доходів, й підкреслював, що економічний  добробут жодною мірою не рівнозначний загальному добробуту, оскільки він  не включає такі елементи, як оточуюче середовище, взаємовідносини між  людьми, житлові умови, громадський  порядок.

Дж. М. Кейнс  був упевнений, що рівень добробуту  визначає держава, впливаючи на рівень зайнятості ресурсів  та розмір національного  доходу. Він ввів у науку поняття  ефективного попиту, який вважав головною умовою зростання національного  доходу і зайнятості.

Стверджуючи, що немає чіткої межі між економічним  і неекономічним добробутом, А. Пігу звертав увагу на те, що "економічний  добробут не слугує барометром або  показником добробуту в цілому", оскільки "добробут часто змінюється, тоді як економічний добробут залишається  на попередньому рівні; і при цьому  зміни економічного добробуту рідко  відповідають таким самим змінам добробуту в цілому"4. Відтак вчений наголошував на тому, що поняття індивідуального добробуту не зводиться до його економічного аспекту і включає такі показники якості життя, як умови довкілля, умови праці та відпочинку, доступність освіти, громадський порядок, медичне обслуговування тощо.

На відміну  від своїх попередників В.Паретто  не визнавав кількісну корисність. В.Паретто сформулював принцип, відповідно до якого максимум добробуту досягається  при оптимальному розміщенні ресурсів, коли будь-який їх перерозподіл не збільшує корисності в суспільстві. Поліпшення за Паретто – це розподіл ресурсів таким чином, що при підвищенні добробуту  одних людей добробут інших не погіршується. В.Паретто розумів, що загальний суспільний добробут не може залежати тільки від обсягу матеріальних благ, доступних завдяки раціональному  егоїзму та особистому інтересу, без  їх розподілу на засадах гуманістичної  етики. Він визнавав основним джерелом добробуту суспільства державний  бюджет, вважаючи, що через бюджетно-податкову  політику держава має забезпечувати  реалізацію соціальних цілей. Вважається, що за критерієм В.Паретто виправдана тільки та фінансово-економічна політика, котра нікому не наносить шкоди.

Щоб вирішити проблему обмежень за В.Паретто Н.Калдор і Дж.Хікс уже в ХХ ст. запропонували  принцип компенсації, відповідно до якого суспільний добробут зростатиме якщо індивіди, які отримали певний виграш, можуть компенсувати збиток тим, хто його поніс, але при цьому  залишитись у виграші. Оскільки збільшення корисності одних перевищує збитки інших, то це значить, що сумарна суспільна  корисність зросла – у цьому суть даного критерію [5, с.71].

Усі названі вчені розглядали добробут як суму кількісних, таких, що підлягають виміру, корисностей для всіх індивідів і для суспільства. Відповідно оптимальним вважався такий перерозподіл ресурсів, який максимізував добробут [3, с.25].

Отже, економічна теорія добробуту стала поступово  трансформуватися у теорію суспільного  вибору, в рамках якої здійснюється позитивний аналіз того, як формуються та реалізуються різноманітні суспільні  переваги. Ця проблема економічної  науки має тісний зв’язок з  теорією держави і права, правилами  голосування, поведінкою виборців тощо [3, с.28].

 

 

РОЗДІЛ 3. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД ДО СТРАТЕГІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

 

1. Макроекономічні тенденції стабілізації економіки України

 

На сучасному  етапі розвитку перехідних процесів у вітчизняній економіці необхідне  дослідження проблем макроекономічної нестабільності і її впливів на різні  сторони суспільного виробництва  й, насамперед , на підприємницьку діяльність, що стає важливим фактором стійкого функціонування економіки й суспільства.