Економічна природа та суспільне призначення податків

 

 

ЗМІСТ

	ВСТУП	6
Розділ 1 Теоретичні основи розвитку податків, їх суспільнО-фіскальне та соціально-економічне призначення		8
1.1	Економічна природа податків, їх характерні ознаки та функції	8
1.2	Класифікація податків та їх елементи	14
1.3	Становлення і розвиток податків в Україні	18
РОЗДІЛ 2 Аналіз соціально-економічної ролі та фіскальної ефективності податків в Україні		24
2.1	Аналіз фіскальної ефективності податків та їх впливу на формування доходів державного бюджету	24
2.2	Аналіз регулятивної дії податків та їх впливу на соціально-економічний розвиток національної економіки	31
Розділ 3 перспективи підвищення соціально-економічної ролі та фіскальної ефективності податків в УКРАЇНі		38
3.1	Необхідність та передумови підвищення соціально-економічної ролі та фіскальної ефективності податків в Україні	38
3.2	Зарубіжний досвід становлення і розвитку податків та можливості його впровадження в Україні	43
	Висновки	50
	Список Використаних Джерел	52
	Додатки	54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність. Вагома роль у формуванні доходної частини державного бюджету належить податкам. Без податків не може існувати держава, власне, їх виникнення пов'язують із виникненням держави. Однак раніше податки мали форму безсистемних платежів, що справлялися в натуральному вигляді, а в постійне і вагоме джерело державних доходів вони перетворилися із плином віків.

 Сьогодні податки розглядаються  як невід'ємний елемент держави, об'єктивно необхідне і загальновизнане економічне явище. Податкова форма одержавлення ВВП стала не тільки фінансовою основою існування держави, а й мірилом її можливостей у світовому економічному просторі, знаряддям досягнення соціального миру та злагоди, за ними закріпилася провідна роль у системі фінансових відносин та функція згладжування вад ринкового саморегулювання, створення додаткових стимулів підвищення підприємницької, ділової, інвестиційної активності, вирішення проблем мотивації до праці, зниження рів ня безробіття, соціального захисту населення.

Як наслідок, носії фіскальної суті перетворилися у вагомий важіль регулювання макро- та мікроекономічних пропорцій. У цьому контексті особливої актуальності набуває питання теоретико-методологічного обґрунтування концепції податкового регулювання національної економіки, а це потребує правильного розуміння соціально-економічної природи податків. Питання податків складні та багатогранні, тому над їх вирішенням пра- цювало не одне покоління науковців.

Мета полягає в розкритті соціально-економічної природи податків.

Вагомий внесок у розвиток теорії та прак- тики оподаткування здійснили класики економічної науки – А. Сміт, Ж. Сісмонді, Д. Рікардо. Значний внесок у розроблення теорії оподаткування зробили маржиналісти ( Л. Вальрас, Е. Сакс, Дж. Кларк) та їх послідовники (Дж. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу), представники історичної школи ( А. Вагнер), кейнсіанці (Дж. Кейнс і його послідовники), інституціоналісти ( П. Самуельсон, Дж. Б'юке- нен, В. Нордхауз). Плідними є праці в зазначеному напрямі сучасних українсь- ких учених. Особливо актуальними для вітчизняних дослідників виявилися пи- тання податкових ставків, податкового тиску, податкового планування. За цими напрямами працюють: В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, В.М. Опарін, В.М. Федовсов та ін.

Однак податки досі залишаються однією з найдискусійніших категорій економічної думки. Серед дослідників немає узгодженості щодо сутності податків та їх впливу на соціально-економічний розвиток суспільства, немає чіткого розмежування видів податків, їх змісту та рис. Зазначене формує актуальність теми дослідження, визначає його мету і структуру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Теоретичні основи розвитку податків, їх суспільнО-фіскальне та соціально-економічне призначення

 

 

 

1. Економічна природа податків, їх характерні ознаки та функції

 

 

Фінансова наука протягом великого періоду часу вивчала перш за все один з найголовніших елементів державного господарства - податки. Це одна з основних категорій фінансової науки. Тому важливо розуміти їх природу. Складність розуміння природи податків обумовлена тим, що податок - це одночасно економічний, господарчий та політичний прояв реального життя. Російський економіст М.Алексеєнко ще у XІХ ст. відмітив таку особливість податку: з одного боку, податок - один з елементів розподілу, одна із складових ціни, з аналізу якої (тобто ціни) по суті і розпочалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягнення та застосування податків є однією з функцій держави.

Теоретично економічна природа податку полягає у виявленні джерела оподаткування (капіталу, доходу) і того впливу, який здійснює податок у решті решт на приватні господарства і народне господарство як єдине ціле (теорія ціни і теорія перекладення). Таким чином, економічну природу податку слід шукати в сфері виробництва та розподілу.

Як відомо, реальний процес оподаткування здійснюється державою і залежить від ступеню розвитку її демократичних форм. Тому дослідження природи податку фінансова наука проводила в рамках вчення про державу. Свого часу П. Прудон влучно висловив думку, що "по суті питання про податок є питанням про державу".

По мірі свого розвитку вчення про державу відкривало нові можливості і для з’ясування природи податку.

Труднощі вивчення податку полягали в тому, що дві науки - економічна та політична - займались податком, кожна не вважаючи його "своїм". Відокремлення фінансової науки в самостійну дозволили їй в останній чверті XІХ- на початку XX ст., застосовуючи ідеї неокласичної школи і вчення про правову державу, обґрунтувати необхідність стягнення податків, сформулювати визначення податку, іншими словами з’ясувати природу податку, яка концептуально не заперечується і наприкінці XX ст.

З укріпленням податкової системи як основного джерела державних доходів, почали створюватися теорії, які дістали назву "індивідуалістичні". Вони базувалися на ідеї невторгнення держави в економіку, на ідеї невиробничого характеру державних послуг. Теорії давали обґрунтування податку та його визначення.

Найбільш поширеною є теорія користі, обміну еквівалентів, послуги -відплати, атомістична теорія, яка походить із приватноправового погляду на державу. Вона знаходиться у тісному зв‘язку з вченням про державу, як результат згоди між громадянами.

Теорія обміну послугами відповідала умовам середньовічного ладу із домінуванням договірних відносин.

Атомістична теорія виникла в епоху просвіти в ХVІІ-ХVІІІ ст., її батьківщина - Франція. Воблан (1707) і особливо Монтеск’є (1748) розглядали податок, як плату, яка вноситься кожним громадянином за збереження його приватної та майнової безпеки, за захист держави та інші послуги.

Паралельно з теорією "суспільного договору" розробляється теорія "фіскального договору", яка по-своєму пояснювала сутність оподаткування. Згідно з першою, люди об'єднувались в держави з метою охорони життя, свободи та майна кожного, згідно з другою - всі ті, хто приймає участь у такій угоді для цієї охорони і за цю охорону "віддають частину свого майна, щоб бути впевненими в іншій частині і спокійно користуватися нею".

Монтеск’є визначав податок, як "частину, яку кожний громадянин дає із свого майна з метою отримання охорони іншої частини або користування нею з більшою насолодою". Думку таку в тій чи іншій формі потім підтримають багато філософів та державних діячів. Мірабо писав, що "податок є попередня плата за надання захисту суспільного порядку".

В ХVІІІ ст. виникає ідея податку, як страхової премії. При цьому одні вважали, що платники податку виступають як члени страхової організації, а інші - що платник податку схожий на комерсанта, який страхує свій товар від ризику, пов’язаного з небезпеками мореплавання, і сплачує страхову премію.

Основне місце в індивідуалістичних теоріях податку займає класична школа в особі А. Сміта, Д. Рікардо та їх послідовників, заслуга яких полягає в розробці питання економічного походження податку.

А. Сміт виступає прихильником принципу, який в сучасній літературі носить назву "принцип еквівалентності" або "принцип насолоди", що показує його збіг з Т. Гоббсом, який визначає податок, як платежі, що віддаються добровільно. В трактовці податку А. Сміт стояв на позиціях теорії обміну, еквіваленту.

Д. Рікардо, слід за А. Смітом дотримується "речового, матеріального погляду на господарство", виключаючи таким чином державні послуги із ряду виробничих витрат. Звідси і його розуміння податку : "Нема податків, які не гальмували б накопичення, оскільки немає ні одного податку, який не заважав би виробництву".

В першій половині XIX ст. швейцарський економіст Ж. Сісмонді (1773-1842) в своїй головній праці "Нові начала політекономії" (1819) формулює теорію податку, як теорію насолоди. Він вважає податок платою за насолоди.

Податок у нього є і жертва. Все залежить від співвідношення між ціною блага від держави і жертвою у вигляді податку : "Податок є жертва; але в той же час і благо, якщо послуги держави приносять нам більше насолоди, ніж скільки віднімає у нас жертва, ціною якої ми їх отримаємо. Тому потрібно відмовитись від насолоди, якщо вона дорога, якщо купівля її зачіпає необхідне".

Таким чином, і у Ж. Сісмонді в обґрунтування податку покладена теорія обміну, еквіваленту в сучасному її варіанті.

Теорія жертви - одна з перших теорій, яка містить ідею примусового характеру. Саму ідею податку як жертви можна знайти у фізіократів при обґрунтуванні єдиного поземельного податку : "Якщо держава всією заможністю, всім своїм надбанням завдячує землі, природним силам, то і всі жертви, які держава може вимагати від народу, повинні бути отримані із цього ж джерела".

Ідея примушення зі сторони держави, ідея визначеної частки або ставки, встановлених або вирахуваних державою, без всякої залежності від волі платника знайшла свій розвиток в теорії колективних потреб. Ця теорія відобразила реалії останньої чверті XIX- початку XX ст., обумовлені різким зростанням державних витрат і необхідністю обґрунтування відповідного росту податкового навантаження.

Всі відомі фінансові школи: німецька, італійська, австрійська, американська єдині в тому, що розглядають податок як еквівалент за надані послуги, звідси зрозуміло, що примусовий характер податку - це найбільш характерна ознака, що відрізняє податок від мита, від доходів із доменів та регалій.

Сучасне визначення податку можна знайти в одному з найбільш популярних в американських коледжах та університетах підручнику К.Р. Макконнелла, С.Л. Брю "Економікс": "Податок - примусова сплата уряду домогосподарством або фірмою грошей (або передача товарів та послуг), в обмін на які домогосподарство або фірма безпосередньо не отримують товари або послуги, причому така виплата не є штрафом, накладеним судом за незаконні дії".

Розуміння податку як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до бюджетів органів суспільної влади різних рівнів прийнятливе лише для практичних цілей. Будь-який податок, крім фіскальної та регулятивної дії, має ще й побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки. Тому податки варто розглядати не просто як економічну, а як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками із переміщенням цієї частки через бюджет до усього населення держави. Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні – це такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються лише державою. Причому, якщо держава – орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, і оплата державних благ – єдине можливе використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою – виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода «блага-податки».