Економічна природа та суспільне призначення податків

Виконання дохідної частини державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів становило 337,6 млрд грн, що на 7,1 млрд грн, або на 2,1 %, менше відповідного показника попереднього року.

Річний план (з урахуванням змін) не виконано на 11,9 млрд грн, або на 3,5 %. План не виконано практично за усіма основними податковими джерелами надходжень.

 Зокрема, податок на прибуток підприємств перевиконано на 3,6 млрд грн, або на 6,2 %, податок на додану вартість – на 7,4 млрд грн, або на 5,5 %, акцизний податок з вироблених в Україні товарів – 4,4 млрд грн, або на 14,2 %, ввізне мито – на 1,8 млрд грн, або на12,0 %.

Частка податкових надходжень у структурі загальних надходжень зведеного бюджету порівняно з аналогічним періодом 2013 року зменшилася на 1,0 в. п. унаслідок зменшення частки податку на додану вартість на 2,2 в. п., рентної плати та зборів на паливно-енергетичні ресурси на 2,6 в. п.

Водночас частки податку на доходи фізичних осіб та зборів за використання природних ресурсів збільшилися на 1,0 та 2,6 в. п. відповідно. Частки решти податкових джерел змінились несуттєво.

Частка неподаткових надходжень зведеного бюджету збільшилась на 1,0 в. п. і становила 19,2 %. Основним чинником збільшення питомої ваги неподаткових надходжень стало зарахування до бюджету надходжень від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України обсягом 28,3 млрд. грн.

Частка податкових надходжень у структурі загальних надходжень державного бюджету зменшилася на 1,9 в. п. Зміни у структурі доходів державного бюджету в цілому подібні до змін у структурі доходів зведеного бюджету. До державного бюджету надійшло 262,8 млрд грн. податкових надходжень, що на 11,9 млрд. грн. або на 4,4 %, менше відповідного показника минулого року.

При чому до бюджету надійшло на 19,7 млрд грн, або на 7,0 %, менше, ніж було заплановано. Основним чинником невиконання став недобір податку на додану вартість. Невиконання плану було також зафіксовано й за такими видами платежів, як акцизний податок з вироблених в Україні товарів, ввізне мито та податок на прибуток підприємств.

У звітному періоді до державного бюджету надійшло податку на прибуток підприємств на 1,0 млрд. грн., або на 1,9 %, менше відповідного показника попереднього року. Загальний обсяг надходжень податку склав 54,3 млрд грн. Річний план виконано лише на 93,8 %. Зменшення обсягу податку на прибуток підприємств відбулося через скорочення надходжень податку з підприємств і організацій державної форми власності на 4,3 млрд грн.

Водночас надходження податку від підприємств з іноземним капіталом збільшилися на 2,2 млрд грн, або на 20,2 %. Крім того, зросли відрахування й від фінансових установ (банків та страхових комп ній) – на 1,6 млрд грн, або в 2 раза. Це, зокрема, пояснюється тим, що банківська система України відновила прибуткову діяльність, задекларувавши у 2014 році прибуток на рівні 1,4 млрд грн.

До державного бюджету надійшло 128,3 млрд грн податку на додану вартість, що на 10,6 млрд грн, або на 7,6 %, менше відповідного показника минулого року. Річний план не виконано на 5,5 %, що в номінальному вираженні становить 7,4 млрд грн. У розрізі окремих складових планові показники податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів річний план виконано на 92,7 % (–6,6 млрд грн), а план щодо податку на додану вартість із ввезених в Україну товарів – на 93,4 % (– 6,8 млрд грн). Не в повному обсязі здійснено й відшкодування ПДВ із бюджету: фактично було відшкодовано на 6,1 млрд грн, або на 10,2 %, менше від запланованого.

Попри невиконання річного плану, у 2014 році обсяги відшкодувань податку з бюджету збільшилися на 7,5 млрд грн, 2015 або на 16,3 %. [4] На основі вивчення вище викладених даних, можна стверджувати, що не в повному обсязі виконано план надходжень до державного бюджету за рахунок податкових надходжень.

Тому основними пропозиціями щодо покращення стану сплати податкових надходжень можна виділити наступні:

- формувати податкову систему, що заохочує процес накопичення  як для юридичних, так і для  фізичних осіб;

- налагодити диференційований  підхід при оподаткуванні підприємств виробничого і невиробничого сектора на основі стимулювання розвиваючих, зростаючих і усунення збиткових, застарілих, неефективних;

- стимулювати приватні інвестиції  в розвиток власної виробничої  бази;

- максимально скорочувати пільги, які не мають відношення до  інвестиційної діяльності, «розмивають» податкову базу і знижують збирання податків, виключати введення індивідуальних пільг.

На підставі аналізу загальних економічних умов і тенденцій податкового регулювання в період ринкового реформування української економіки зроблений висновок, що в Україні доцільно використовувати більш прості податкові інструменти, що характеризуються низькими граничними податковими ставками, гранично обмеженою кількістю податкових пільг (в основному стимулюють розвиток реального сектора економіки), єдиним методом визначення податкової бази по всіх податках.

 При цьому практика податкового регулювання країн з розвиненою ринковою економікою, заснована більшою мірою на теоріях економічного лібералізму і неокейнсианской концепції, також заслуговує на увагу з точки зору можливого запозичення окремих її інструментів, або проведення оцінки ефективності їх впливу на економіку. Проте перенесення адаптованих до конкретних умов однієї країни (країн) інструментів податкового регулювання може бути успішно реалізований лише в разі ефективного функціонування інституційної системи (судової, податкової, митної, банківської та ін.).

2.2 Аналіз регулятивної дії податків та їх впливу на соціально-економічний розвиток національної економіки

Вітчизняна економіка, як і більшість економік зарубіжних країн, за свідченням різних аналітичних і рейтингових агентств, увійшла в посткризовий період. Але це не призвело до суттєвого поліпшення умов господарської діяльності. Суб’єкти мікроекономіки та держава й надалі змушені задіювати різноманітні, насамперед внутрішні, резерви для підтримання належного рівня господарської взаємодії, досягнення нормального фінансового стану та створення засад для наступного економічного розвитку. При цьому залишаються, а в ряді випадків і загострюються, соціальні проблеми, вирішити які в докризовий, тим більше у кризовий період не вдалося. Для досягнення таких цілей використовуються традиційні і новітні економічні інструменти, серед яких вагоме (часто, перше) місце відводиться саме фінансовим важелям.

Система фінансових інструментів є досить різноманітною, про що свідчать дослідження вітчизняних науковців [1]. У складі фінансового механізму вони взаємодоповнюють один одного. Проте одними з найбільш активно використовуваних були й залишаються податкові важелі. Зауважимо, що вони є дієвими не тільки в руках держави. Використовуючи засоби податкового менеджменту, суб’єкти господарювання теж мають можливість застосовувати податкові інструменти у власних господарських інтересах. Рамки таких дій звичайно визначені чинним законодавчо-нормативним середовищем, висока якість якого є об’єктивною вимогою налагодження партнерських взаємостосунків між державою і платниками податків.

Особливі зміни в податковому праві, що є наслідком прийняття Податкового кодексу України і зумовлених ним інших законодавчо-нормативних актів, стосуються сфери оподаткування доходів. З урахуванням вище зазначеного, ця обставина зумовлює нагальність проведення наукових досліджень щодо подальшого впливу механізму прибуткового оподаткування на процес розширеного відтворення в інтересах розвитку всього українського суспільства.

Метод оподаткування як складова фінансового механізму держави фактично представляє собою глобальний, у межах визначеної території, перерозподіл вартості. Як зазначав Й.А. Шумпетер у своїй праці “Капіталізм, соціалізм і демократія”, “за сучасних умов з допомогою оподаткування … можливо – до меж, про які мріяти не могли соціалісти ХІХ ст., – відбирати у буржуазної верстви більшу частину того, що, згідно з марксистською термінологією, називається додатковою вартістю. … Незалежно від війни й справді відбувався величезний перерозподіл багатства, перерозподіл, який кількісно можна порівняти з тим, що його запроваджував Ленін” [2]. Іншими словами, Й.А. Шумпетер порівняв масштаби вартісного перерозподілу за допомогою оподаткування із примусовим рухом грошових і майнових активів, який зумовлюють революційні процеси.

Одночасно із застосуванням методу оподаткування активно постає питання про відповідність зумовленого ним перерозподілу принципам справедливості. Зауважимо, що згадані цитати Й.А. Шумпетера стосуються його поглядів щодо перерозподілу саме прибутку через оподаткування. Прибутковий податок (який залежно від форми доходу може бути представлений як індивідуальний або корпоративний) надає можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежами в державний бюджет [3].

 Вперше запроваджений у Англії в 1798 р. (на постійній основі – у 1842 р.) податок на доходи фізичних осіб Й.А. Шумпетер назвав дитиною капіталістичного суспільного устрою. Проте це “дитя”, якщо дати йому перерости й посісти чільне місце в сім’ї соціальних інститутів, здатне придушити свою матір – економіку та зруйнувати свій дім – податкову державу [6]. Тому, як писав А. Сміт, держава повинна створювати такі податкові умови для капіталу, щоб він залишався у своїй країні [7].

Незважаючи на таке критичне сприйняття прибуткових податків, вони є невід’ємною складовою будь-якої сучасної податкової системи. Зокрема, в європейських країнах (ЄС-27) надходження від прибуткових податків за 2013 р. у середньому становлять 11,4% сукупного ВВП. В цьому вони тільки дещо поступаються непрямим податковим платежам і обов’язковим внескам на соціальне страхування (аналогічний показник – по 13,1% ВВП) [8]. Подібна ситуація спостерігається і в Україні, економіка якої теж потрапила під вплив світової економічної кризи. Так, у 2013 р. надходження до державного бюджету України від податку на прибуток підприємств і ПДФО разом становили 8,5% ВВП країни, що в півтора рази менше від аналогічного показника щодо непрямих податків (12,3%).

Узагальнюючи статистичні дані (таблиця 2.2), можна констатувати, що прибуткові податки, виконуючи роль фіскального інструмента держави, все ж таки поступаються в цьому податкам на споживання та іншим податковим надходженням до бюджету. Проте це жодним чином не применшує їхньої ваги як державного фінансового регулятора процесів відтворення у суспільстві.

Таблиця 2.2   Структура доходів зведеного та Державного бюджетів України

за 2011-2014 роки, % [9]

Вітчизняні науковці провели глибокий аналіз суті регулюючої функції податків, у тому числі і прибуткових, зазначаючи при цьому її дискусійний характер. Так, органічно властивий податкам вплив на поведінку платників, що не залежить від волі держави, на думку ряду авторів, становить зміст регулюючої функції податків. На думку інших – здатність податків впливати на економічну поведінку платників є наслідком самого факту вилучення частини їхніх доходів, побічним ефектом оподаткування, тобто характеристикою фіскальної, а не регулюючої функції податків. Натомість регулююча функція зводиться винятково до цілеспрямованої діяльності держави, її свідомого впливу на економіку. Компромісним є третій підхід, автори якого вважають, що зміст регулюючої функції становить і здатність податків впливати на поведінку платників незалежно від волі держави, і її свідоме використання державою з метою регулювання економіки [10]. Вважаємо, що за будь-якої з названих точок зору регулююча функція податків спрямована на досягнення визначених цілей податкової політики завдяки дії податкового механізму [11].

Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому податку, пов’язаному з використанням доходів юридичних і фізичних осіб. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси суб’єктів розподільних відносин у суспільстві [12]. Підтримуємо поширене твердження про те, що вагома роль прибуткових податків у фінансовому регулюванні економіки зумовлена механізмом їх запровадження, який передбачає використання таких його інструментів, як диференціація ставок і надання податкових пільг [3]. У зв’язку з цим виникає науково-практичний інтерес щодо особливостей їх застосування, які є наслідком значних законодавчих нововведень у податковій сфері, насамперед, прийняття Податкового кодексу України.

Регулятивна дія податків має своїм наслідком вплив як на економічну сферу, так і на соціальні процеси в суспільстві. Коли йдеться про податок на прибуток, звичайно, слід акцентувати увагу на його ролі як економічного інструмента держави.

Застосування поетапного зменшення ставки податку на прибуток з 25% (станом на 01.01.11 р.) до 16% (станом на 01.01.14 р.), на перший погляд, повністю відповідає його вищевказаному призначенню. Вагомість такого висновку посилює порівняння розмірів вітчизняної ставки податку на прибуток з аналогічним показником в інших країнах, наприклад, у європейських (таблиця 2). Тільки в 11 із 40 європейських країнах корпоративний прибутковий податок сплачується за ставкою, нижчою за вітчизняну базову (16%).

Таблиця 2.3  Максимальні ставки прибуткових податків у країнах Європи [4]