Економічна природа та суспільне призначення податків

 Таким чином, в якості соціальних  пріоритетів податково-бюджетної  політики України мають розглядатися  наступні:

– подолання крайніх проявів бідності та соціального виключення населення;

– зниження рівня майнового розшарування у суспільстві та становлення середнього класу;

– зниження масштабів безробіття шляхом розвитку підприємництва, сприяння створенню робочих місць тощо;

 – підвищення загального  рівня та якості життя населення;

 – розвиток сектору доступних  та якісних суспільних послуг.

Зважаючи на окреслені соціальні пріоритети, з метою моніторингу та оцінки соціальної ефективності податкової або податково-бюджетної політики видається можливим використання наведених нижче критеріїв.

Сучасне українське суспільство характеризується підвищення рівня майнової диференціації між високодоходними та низькодоходними групами населення, що пов’язано з нерівномірністю інтенсивності зростання їх середньодушових доходів. Враховуючи специфіку рівня та розподілу доходів населення України, прогресивне оподаткування доходів фізичних осіб залишається одним із найвагоміших та найефективніших інструментів державної політики щодо регулювання диференціації доходів населення. Як показує міжнародний досвід, прогресивні системи оподаткування застосовуються у більшості розвинених країн світу [8].

Прямі податки вважаються більш справедливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів, оскільки враховують платоспроможність платників податків і стягуються саме на стадії отримання доходу. Так, розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками, що мав місце у 1950–1970-их роках в західних країнах, дозволив перекласти основним тягар податків на заможні верстви населення та використати нагромаджені державою ресурси для реалізації соціальних програм, що стало вагомим чинником покращання рівня та якості життя населення цих країн.

 Проте необхідно зважати, що  сама по собі зміна шкали  оподаткування доходів не забезпечить  істотного впливу на диференціацію населення країни за доходами і, зокрема, на розподіл працюючих за рівнем доходів від зайнятості; реалізація цього завдання потребуватиме комплексних змінам у всій системі державних витрат.

Тому застосування всіх наведених механізмів є цілком виправданим з метою забезпечення соціальної орієнтації фіскальної системи; при цьому важливе значення має лише раціональне обґрунтування належного розміру та “правил гри” при їх стягненні, врахування інтересів всіх представників суспільства. На додаток до цього, доцільним видається й запровадження системи податкових пільг та послаблень в якості стимулів для розвитку соціальних інвестицій бізнесу.

 Добровільне спрямування бізнесом  частини прибутку на соціальні  цілі, зокрема допомогу незахищеним категоріям населення, реалізацію освітніх проектів та підтримку талановитої молоді, впровадження ресурсозберігаючих технологій та захист навколишнього середовища, розвиток місцевих громад та інфраструктури, підтримку інститутів культури та мистецтва, спорту, охорони здоров’я тощо, виступатиме важливим чинником забезпечення соціальної справедливості у перерозподілі доходів в суспільстві.

3.2 Зарубіжний досвід становлення і розвитку податків та можливості його впровадження в Україні

Результати досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців засвідчують, що кожна держава має свою неповторну податкову систему та механізми податкового регулювання соціально-економічного розвитку. Податкові системи суттєво різняться за кількістю податків та їх конструкцією, організацією та методикою адміністрування. Поряд з цим,  не можна заперечувати і значну подібність основних податків у країнах, що територіально наближені одна до одної, мають спільні політичні та економічні інтереси, історично взаємодіють у вирішенні глобальних питань розвитку [4].

Зокрема, для держав Європи такими податками є ПДВ, індивідуальні акцизи, податок на прибуток підприємств (корпорацій), податок з доходів фізичних осіб, тощо. Така подібність механізмів оподаткування дозволяє стверджувати про можливість запозичення і адаптування до національних умов зарубіжного досвіду податкового регулювання економічних та соціальних процесів.

Прийняття рішень щодо пільг та ставок ПДВ є правом урядів і парламентів європейських держав. На рівні ЄС діють Директиви, що здебільшого носять рекомендаційний характер. Однак, країни – члени ЄС використовують ці інструменти податкового регулювання у своїй економічній політиці на основі гармонізованих принципів, визначених Директивами.

Досить розповсюдженою є практика диференціації ставок цього універсального акцизу. Загалом стандартні ставки ПДВ в країнах ЄС варіюються у межах від 15% до 25% [7]. Одними з найвищих вони є у Швеції і Данії (25%). У Люксембурзі – 15%, Німеччині, Іспанії – 16%, Великій Британії – 17,5%, Греції – 18%, Нідерландах, Португалії – 19%, Франції – 19,6%, Австрії, Італії – 20%, Бельгії, Ірландії – 21%, Фінляндії – 22%, . На рівні ЄС погоджено, що стандартна ставка не може бути нижчою 15% .

 При цьому більшість країн  використовує знижені ставки  податку на продовольчі товари (за визначеним переліком), продукцію сільського господарства, медикаменти, книжково-журнальну та газетну продукцію, послуги з перевезення, інколи – туристичні та готельні послуги, безалкогольні напої. Раніше у деяких випадках також існували підвищені ставки на тютюнові вироби, автомобілі, ювелірні вироби, хутро. Однак, останнім часом уряди відмовилися від їх використання.

Застосування знижених ставок також регламентується узгодженими на рівні ЄС документами. Ним передбачено три можливих види таких ставок:

• перша і друга знижені ставки – не менше 5%: застосовуються до продуктів харчування та безалкогольних напоїв, тваринних кормів, тварин, насіння, рослин, складників для приготування продуктів харчування, послуг водопостачання, фармацевтичних товарів (включно із засобами гігієни та ветеринарними препаратами), медичних та стоматологічних послуг, медичного обладнання для інвалідів та послуг з його ремонту, книг, газет, журналів (крім рекламних видань);
• третя знижена ставка – не менше 12%: застосовується членами ЄС, які за станом на 01.01.1991 року використовували знижені ставки до товарів і послуг, не передбачених наведеним вище переліком.

Перша знижена ставка має найнижчий рівень у Великій Британії (5%), Франції (5,5%), Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах (по 6%). У Німеччині та Іспанії вона складає по 7%, у Греції – 8%, в Австрії та Італії – 10%, у Швеції та Португалії – 12%, в Ірландії – 13,5%, у Фінляндії – 17%.

Друга знижена ставка може бути і меншою за 5%, якщо для країни не закінчився період застосування перехідного порядку (тобто не настала дата переходу на загальний (остаточний) порядок та не прийнято рішення на рівні ЄС щодо цього порядку). Тому у Франції ця ставка складає 2,1%, у Люксембурзі – 3%, у Греції, Іспанії та Італії – 4%, у Ірландії – 4,3%, в Португалії – 5%, у Швеції – 6%, у Фінляндії – 8%. Варто відзначити, що ряд держав не використовує другу знижену ставку (наприклад, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Нідерланди, Німеччина).

Третя знижена ставка запроваджена лише в кількох країнах і її рівень складає в Австрії, Бельгії та Люксембурзі – 12%, в Ірландії – 13,5%.

Перелік товарів і послуг, що оподатковується за тією чи іншою з наведених ставок, визначається на рівні внутрішнього законодавства країн в межах, окреслених Директивами ЄС. Так, наприклад, Данія прийняла рішення взагалі не застосовувати знижені ставки ПДВ. Окремі ж країни застосовують їх не до всіх допустимих товарних груп чи товарів.

В рамках ЄС також визначена узгоджена позиція країн-членів щодо звільнень від оподаткування ПДВ. При цьому знову ж таки рішення про звільнення конкретних операцій, товарів чи товарних груп в межах визначеного Директивами переліку приймається кожною державою виходячи з національних традицій оподаткування, потреб врегулювання економічних і соціальних проблем на конкретному етапі розвитку. Тому існують рішення національних урядів, згідно яких операції і товари, визначені Директивами ЄС як потенційно пільгові, на території окремих країн оподатковуються ПДВ за зниженими або й стандартними ставками. Щоправда, це не стосується експортно-імпортних операцій, міжнародних перевезень та операцій у межах міжнародних договорів, щодо яких звільнення від оподаткування запроваджені всіма членами ЄС з метою забезпечення вільного функціонування системи міжнародної торгівлі та спільного ринку (адже, саме це і було найпершою метою створення співтовариства).

Досвід розвинених країн щодо використання інвестиційних податкових скидок та інвестиційних податкових кредитів засвідчує також необхідність паралельного запровадження окремих обмежень користувачам цих преференцій. Такі обмеження спрямовані як на посилення стимулюючої дії податку на прибуток, так і на попередження можливого зниження його фіскальної ефективності та надлишкових втрат бюджету. У цьому питанні також існують значні варіації рішень відповідно до національних особливостей розвитку економіки і традицій оподаткування. Так, можуть обмежуватися: часові періоди користування преференціями, граничні суми преференцій (в абсолютних або відносних показниках), суми інвестиційних витрат (виходячи з яких визначається сума преференції), території застосування преференцій, перелік галузей – користувачів преференцій, розміри підприємств – користувачів (малі, середні).

Податкові канікули – ще один потужний інструмент стимулювання економічного розвитку, що, як правило, використовується у складі податку на прибуток. Однак, він характеризується також наявністю суттєвого недоліку: можливістю використання з метою ухилення від оподаткування. Так, господарюючі суб’єкти можуть спеціально створювати нові структури, на які розповсюджується режим податкових канікул, та проводити через них свої операції з метою зменшення загальних сум податкових зобов’язань. Очевидно, саме з цієї причини у сучасних умовах більшість розвинених країн Європи відмовилися від використання даної податкової преференції. Зберегли її Італія (у застосуванні до господарюючих суб’єктів південної і центральної частин країни, а також північних гірських регіонів) та Франція (у застосуванні до новостворених акціонерних товариств, для яких обов’язок повної сплати податку на прибуток настає лише з шостого року функціонування. До того часу вони у перші два роки можуть не сплачувати даний податок, на третій – сплаті підлягає лише 25% належного за цей рік, на четвертий – 50%, на п’ятий – 75%). Також Португалія застосовувала податкові канікули до кінця 2001 року, однак про продовження терміну дії цієї преференції загальнодоступна інформація відсутня (у всякому разі, з джерел, доступних в Україні).

Інструменти податкового регулювання, що використовуються у складі податку з доходів фізичних осіб, також відзначаються потужною дією на соціально-економічні процеси в цілому та соціально-трудові зокрема, а тому зарубіжний досвід їх застосування є не менш цікавим у контексті нашого дослідження. Даний податок як цілісна система об’єднує у своєму складі механізми, що дають можливість державі впливати на людей як суб’єктів економічної діяльності, індивідів, особистостей, визначаючи їх поведінку через дохідне становище. Адже «основою формування прибуткового оподаткування населення в світі є соціально-трудові відносини.

Розробляючи механізми справляння податку на нерухоме майно, важливо також забезпечити недоторканість права громадян на житло. З цією метою слід передбачити пільги у формі неоподатковуваного мінімуму площі житла. Серед фахівців немає єдиної думки щодо того, яким саме він має бути. Житловий кодекс України, що діє ще з радянських часів, законсервував застарілу норму житлового забезпечення у розмірі 13,65м2 на одну особу, яка навряд чи є обґрунтованою у сучасних умовах. Середній показник житлового забезпечення громадян України за даними 2006 року склав 22,2м2 на одну особу [102, с. 431]. Враховуючи тенденції до його збільшення на 0,2м2 за рік, можна запропонувати неоподатковуваний мінімум житла 23м2 у розрахунку на особу власника, членів його сім’ї та утриманців (по закінченню адаптаційного періоду після запровадження податку на нерухомість буде досягнуто приблизно такого середнього рівня забезпечення громадян житлом).

Що ж до інших пільг, то, на нашу думку, краще уникати їх використання, встановивши помірний рівень ставок податку. Таким чином забезпечуватиметься дотримання принципів рівності і справедливості в оподаткуванні.

Важливим елементом адміністрування податку на нерухоме майно, за нашим переконанням, є запровадження обов’язку декларування своїх статків фізичними особами. Розуміючи проблеми літніх людей, можна передбачити на адаптаційний період створення територіальних волонтерських служб, що надавали б допомогу стосовно заявлення майна. Дане рішення видається нам більш оптимальним, ніж прийняте в Російській Федерації, де податок сплачується на основі врученого платнику платіжного повідомлення, виписаного податковою службою. Практично російський варіант на визначеному етапі призвів до перевантаження податкових підрозділів, які в умовах постійного зростання кількості власників не справляються з підготовкою повідомлень. Крім того, величезні труднощі в реалізації свого обов’язку податкові інспектори відчувають в організації стосунків з власниками дач, садових будинків, гаражів (оскільки останні значний період часу не перебувають за місцем знаходження об’єкта нерухомості). Названі проблеми як в Росії, так і в Україні, можуть бути повністю зняті лише в одному випадку: за умови створення єдиної бази даних по об’єктах нерухомості. До того часу запропонований нами механізм може слугувати вирішенню окремих проблем справляння, хоча він також не є абсолютно досконалим.

Таким чином, введення податку на нерухоме майно найближчим часом (як того хоче уряд) можливе. Питання лише в розробці оптимальних механізмів справляння, які враховували б реалії сьогодення та інформаційно-технічні проблеми. Прийняття ж відповідного рішення дозволило б виправити вади конфігурації чинної податкової системи та забезпечити вихідні умови посилення її регуляторного потенціалу через запровадження фіскальних компенсаторів ухилень від сплати прибуткових податків та сприяння дотриманню принципів справедливості. Необхідність цього підтверджується не лише зарубіжним досвідом, а й результатами аналізу проблеми, здійсненого вітчизняними науковцями [12].