Податковий облік непрямих податків на підприємстві

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

Національний технічний університет 

«Харківський політехнічний інститут»

 

 

Кафедра «Фінансів та оподаткування»

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «УПРАВЛІНСЬКИЙ ТА ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК»

 

на тему:

«Податковий облік непрямих податків на підприємстві»

 

 

Студентки

Каун Ю. М.

Групи БФ – 10а

Спеціальність  «Менеджмент  організацій»

Науковий керівник

Гудковський С. Б.

 

 

 

 

ХАРКІВ  НТУ ХПІ – 2013

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………...….…..3

1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ………………..5

1.1.   Історія виникнення та розвиток непрямого оподаткування…………5

2.      Сутність непрямих податків та їх види………………………………..8
3.      Податковий облік ПДВ…………………………………………….…..11
4.      Податковий облік акцизу………………………………………….…...14
5.      Податковий облік мита………………………………………….……..18
2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ ПДВ………....21
6.     Коротка характеристика ПАТ «Криммолоко»…………………….….21
7.     Розрахунок та сплата податкового зобов’язанння з ПДВ…………....23
8.     Порядок складання і подання податкової звітності……………….....25
3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ……...28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК  Г

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В даній курсовій роботі розглянута тема податкового обліку  непрямих податків на підприємстві. Актуальність теми курсової роботи зумовлена багатьма факторами. До найголовніших з них належить насамперед той факт, що на етапі переходу до ринкової економіки податки в Україні перетворились в головне джерело наповнення Державного бюджету. По-друге, нині стала очевидною загальна тенденція до посилення ролі держави як суб’єкта політичної влади та одночасного звуження її ролі як безпосередньо господарюючого суб’єкта. В роботі розглянемо систему в цілому, з’ясуємо, яке місце непрямі податки займають в загальній системі оподаткування в Україні. Спираючись на нормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок на додану вартість», «акцизний збір», «мито». Будемо розглядати як формуються ставки непрямих податків, що є об’єктом оподаткування, якими нормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування в Україні.

Тема непрямого оподаткування  завжди була досить актуальною. ЇЇ вивченням  займалися так вчені як А. Вагнер, Д. Кейнс, Ф. Кене,  В. Парето, Д. Рікардо, А. Сміт, російські дослідники – В. Галкін, В. Глухов, І. Дольде, С. Іловайський, О. Ісаєв. Нині також досить велика кількість вітчизняних вчених досліджують дану тему, серед них: М. Дем’яненка, Т. Єфименко, М. Азарова, О. Василика та ін..

Стан непрямого оподаткування  в Україні має декілька головних 
проблем: зниження фіскальної потужності при наповненні бюджету; 
невідпрацьованість системи адміністрування, особливо ПДВ; критичний 
рівень бюджетних відшкодувань і взаємних заборгованостей з ПДВ; 
недостатня повнота охоплення платників податків і бази оподаткування; 
високий рівень ухилення на законних і фіктивних підставах від 
оподаткування; непрозорість функціонування митниці як головної 
інституції, що реалізує непряме оподаткування; недостатньо відпрацьоване 
планування та прогнозування доходів бюджетів від непрямих податків.

Основною метою даної курсової роботи є дослідження системи непрямого оподаткування на підприємстві та його удосконалення.

Відповідно до визначеної мети поставлені наступні завдання: 
• проаналізувати особливості непрямого оподаткування;  
•  оцінити економічну суть непрямих податків;  
•  вивчити основні проблеми непрямого оподаткування на підприємстві;  
• розробити шляхи вдосконалення непрямого оподаткування на підприємстві. 

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є система непрямого оподаткування на підприємстві ПАТ «Криммолоко». Предметом роботи є механізм стягування непрямих податків на підприємстві ПАТ «Криммолоко».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ
1. Історія виникнення і розвиток непрямого оподаткування

На сучасному етапі  розвитку наша держава знаходиться  на шляху встановлення тісних зв’язків з іншими державами, щоб посісти  гідне місце у світовому економічному просторі серед розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси, географічне положення, потенціальні можливості.

Провідну роль у мобілізації коштів у Державний бюджет відіграють податки. В основному за їх рахунок створюється фінансова база для виконання державою її функцій і завдань.

Теоретичне обґрунтування  податкових конвенцій базується  на принципах оптимуму Парето. Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-кого іншого [6. с.94].

Податки є індивідуальними  безповоротними цільовими платежами  юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.

Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, бо окремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків. Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державі збалансовану податкову систему.

Поділ податків на прямі  і непрямі уперше було застосовано  в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямих і непрямих податків була сформована Джоном Локком, чим було започатковано в теорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу було покладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, що будь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника, Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, варто віддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Тому вважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.

Такої самої думки дотримувалися  і фізіократи, які, виходячи зі свого  головного положення, що лише земля дає чистий дохід, і лише він і може бути джерелом податків, вважали прямим податком тільки поземельний. Усі інші податки фізіократи називали непрямими, оскільки такі податки повинні, зрештою, “лягти на землю”. Так, Ф. Кене, голова фізіократів, говорячи про дію різних податків, вживає термін “прямий” та “непрямий” податок. Прямим податком він вважає лише той, який справляється безпосередньо з чистого земельного доходу, усі інші податки, в тому числі особисті, промислові і податки на доходи від грошових капіталів – непрямі. Послідовники поглядів фізіократів є Анн-Робер-Жак Тюрбо, який стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямий податок на землю (поземельний), єдиний, який є раціональним.

Пізніше економісти теж дотримувалися  поділу податків на прямі й непрямі  залежно від різних поглядів на перекладність  окремих податків, але вчення фізіократів, що лише земля дає чистий дохід  і тому вона повинна бути об’єктом оподаткування, викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цього приводу: “Для декого з економістів прямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих, кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагається оподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність.” [14].

Поділ податків, в основу якого покладено принцип перекладності  або неперекладності, протримався  упродовж ХVII-XIX століть.

Більшість фінансистів бачить різницю між прямими і непрямими  податками у більшій або меншій їх перекладності, у способі їх справлення або з осіб, яких передбачається оподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вони перекладуть із себе тягар податків на інших.

Такого погляду свого  часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платниками яких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують; при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, не повинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”. Цю ж точку зору поділяв і англійський вчений Дж. Стюарт Мілль. Поряд із критерієм перекладності він ставив критерій наміру законодавця. Але Вагнер вважав за необхідне, відповідно до потреб практики, встановити і друге “адміністративно-технічне” поняття прямих і непрямих податків, причому в основу поділу поклав спосіб встановлення податків. З цієї точки зору прямі податки призначаються і справляються на основі постійних даних, які заздалегідь визначаються, тобто за кадастрами, хоча й не лише за ними; непрямі податки – навпаки справляються на основі окремих, радше випадкових даних, а значить заздалегідь не визначаються. Так само визначав різницю між прямими і непрямими податками дореволюційний російський учений-фінансист Д. Львов [5. c 130].

Варто зазначити, що, на думку  А. Вагнера, податкова система лише тоді може упоратися зі своїми завданнями, коли вона відшукує і оподатковує  народний дохід і народне майно  – справжні податкові джерела  – в окремих, одиничних доходах  і майні. Для досягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування  доходів і майна відповідної  особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) під час їх споживання. Відповідно до цих трьох способів оподаткування маємо три основні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується в особливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки, а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки на прямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу при обговоренні різних податків.

Дехто з економістів, наприклад К.Г. Рау, стверджував, що суть непрямих податків полягає в тому, що вони радше “падають” на яку-небудь дію, факт ніж на особу. Таке саме визначення непрямих податків було і в німецького економіста К. Гофмана у його праці “ Вчення про податки”. Держава передбачає, що споживання платником певного предмета є ознакою існування в його доході податковоспроможних частин, і ставить податок у залежність від його споживання. Такі податки можуть бути названі податками на предмети споживання; вони відповідають податкам непрямим.

Визнаючи суть непрямих податків, варто прислухатись до думки професора  В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує між прямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності і податкового обов’язку”. У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідно може заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить у неї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податкову спроможність”. Отже, при опосередкованому встановленні платоспроможності стягуються непрямі податки.

 

2. Сутність непрямих податків та їх види

Податкова система більшості  країн світу, в тому числі й України, будується на сполученні між прямими та непрямими податками. Перші встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків, другі включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет; при непрямому оподаткуванні – суб’єктом цих відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).

Становлення системи оподаткування  в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону України “Про систему оподаткування” У ньому  було визначено принципи побудови і  призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний податок (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз) і мито.

У недалекому минулому, непрямі податки розглядались лише з негативної точки зору. Але характеризувати непрямі податки тільки як фінансовий тягар для населення – безглуздо, так як таким є всі податки. Мова може йти тільки про одне: наскільки вони торкаються різних верств населення та як виконують своє призначення.