Суть, показники та методи оцінювання якості продукції

Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я і майна людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Під стандартизацією розуміють  встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування  діяльності в певній галузі.

Існує хибна думка про  те, що стандартна продукція є синонімом низької якості, одноманітної, позбавленої смаку продукції. Але сама природа дає нам хороші приклади геніальної стандартизації. Так, відомо, що вся фантастична різноманітність живих істот на землі, які мають різну форму, забарвлення, способи поведінки, побудована всього лише з 22 "стандартних деталей" – амінокислот.

Стандартизація в техніці  є своєрідним відображенням об’єктивних законів еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона не є вольовим актом, який нав’язується технічному прогресу ззовні, а випливає як неминучий наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному рівні розвитку науки і техніки. З роками з’являються нові методи виробництва і матеріали, що призводить до заміни старих стандартів новими. В цьому безперевному процесі головна мета полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі економічного розвитку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні [9, 17].

Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі, Завдяки стандартизації суспільство має можливість свідомо керувати своєю економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості.

Стосовно продукції стандартизація охоплює:

• установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
• розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливо;
• умови спеціалізації й автоматизації виробництва;
• визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;
• формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;
• створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація продукції  здійснюється за певними принципами, головними з яких є:

• урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;
• гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності – з національними стандартами інших країн;
• взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;
• участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін - розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;
• відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

В умовах науково - технічного прогресу стандартизація є унікальною сферою суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти. В усіх промислове розвинених країнах підвищення рівня виробництва, поліпшення якості продукції і ріст життєвого рівня населення тісно пов’язані з широким використанням стандартизації.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови - документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охогшює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об’єктів стандартизації.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації – ISO, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ISO серії 9000.

Державні стандарти  України встановлюють на:

1.Вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2.Продукцію міжгалузевого призначення;

3.Продукцію для населення й народного господарства;

4.Організаційно - методичні та загальнотехнічні об’єкти (науково - технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

5.Елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

6.Методи випробувань. Вони містять обов’язкові й рекомендовані вимоги. До обов ‘язкових належать вимоги, котрі гарантують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України, або за необхідності встановлення вимог, котрі доповнюють чи перевищують такі за державними стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - у разі потреби поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільноїзгоди відповідних суб’єктів діяльності. Технічніумови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової підстави). Іх підприємства розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва. Об’єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування й продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.

Стандарти й технічні умови - це документи динамічного характеру. Їх треба періодично переглядати й уточнювати з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції, що виготовляється (проектується).                       

Сучасні напрямки вдосконалення  стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.

 Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

Сертифікація тісно пов’язана  з стандартизацією. Коли виробник продукції  вперше почав твердити, що вона відповідає вимогам загальноприйнятого стандарту, то тим самим уже зародилась найпростіша норма сертифікації. Клеймування, включення і перелік або похвала продукції, видача клейма чи сертифікату для підтвердження відповідності стандарту - все це входить в загальне поняття сертифікації.

Кожний вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана бсзсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3 - 4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь.

В Україні розрізняють  обов’язкову й добровільну сертифікацію. Обов‘язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб’єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з мстою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб’єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими (на договірних засадах).

Суб’єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації) повинні:

• у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об’єктів;
• забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано;
• реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;
• припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.

Організаційною основою  сертифікації продукованих підприємствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широко створюються нині.

Протягом останніх років  почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує  заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ISO. Цим комітетом розроблено:

• правила та порядок здійснення сертифікації продукції;
• критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);
• умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до серти-фікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

У кількох країнах уже  функціонують акредитовані в СЕРТИКО ISO й визнані світовим співтовариством  випробувальні центри, що видають  сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр  з випробування тракторів і сільськогосподарських  машин, у Франції - автомобілів, Чехії  та Словакії - електроустаткування  та медичної техніки.

На початку 1993 року Україна  стала членом ISO та Міжнародної електротехнічної комісії- ІЕС. Це дає їй право нарівні  з 90 іншими країнами світу брати  участь у діяльності понад 1000 міжнародних  робочих органів технічних комітетів  зі стандартизації та сертифікації й  використовувати понад 12000 міжнародних  стандартів.

З розвитком зовнішньоторгових  і економічних відносин, науки  і техніки виявилась необхідність проведення об’єктивних випробувань  виробів, незалежних як від виробника, так і споживача продукції, тобто  третьою стороною, що гарантувало  відповідність виробу певним вимогам  якості. Так з’явилась сертифікація в сучасному розумінні цього слова.

В наш час сертифікація стала одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об’єктивно оцінити продукцію, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її конкурентоздатаість.

За кордоном безпека продукції  для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією  і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для  того, щоб мати ринок збуту і  уникнути втрат при продажу своєї  продукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих випадках бувають і вищі. Так, наприклад, Сумський завод бурильних труб до сертифікації продавав їх по ціні до 600 доларів США за тонну, а після сертифікації - від 900 до 1600 доларів - в залежності від типорозміру .

Суттєвий вклад у вирішення  питань сертифікації, а також захисту  інтересів споживачів внесла ООН, яка  розробила і затвердила Основний міжнародно-правовий документ "Звід загальних керівних принципів ООН  щодо захисту інтересів споживачів".

В розробці і впровадженні нормативних документів, сертифікації продукції та систем якості активну роль відіграють такі міжнародні організації, як згадані в ч.1 ISO та ІЕС, з своїми технічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації лабораторій (ILAC), Всесвітній форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (ІАТСА), а серед європейських: Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація якості (ЕОQ), Європейський фонд з управління якістю (ЕFQМ), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (ЕQNЕТ), Європейська акредитація сертифікаційної діяльності (ЕАС) та інші.