Проблеми генетичної модифікації в Україні та світі

FAO/WHO пропонує наступну  схему перевірки нових білків  на алергенність: 1. Характеристика  організму-донора гена за його  алергенними властивостями.

2. Проведення порівняльних  досліджень з відомими алергенами  на наявність подібних епітопних  до IgE ділянок молекули та інших  ідентичних амінокислотних або  полісахаридних послідовностей.

3. Дослідження In Vitro З сироваткою крові людей з клінічними симптомами алергії на відомі алергени.

4. Визначення стійкості  досліджуваного білка до травних  ферментів (як правило використовують  пепсин).

5. Перевірка імуногенності  на тваринах за допомогою стандартних  модельних тестів з оральною  сенсибілізацією щурів або інтраперітонеальною  сенсибілізацією мишей.

Генна модифікація може викликати ряд незапланованих ефектів, пов'язаних із зміною експресії генотипу організма-реціпієнта, що проявляється у продукуванні нових білків та біологічно активних речовин або зміні фізичних, хімічних і біологічних властивостей специфічних для даного організму білків внаслідок пошкодження відповідної кодуючої або регуляторної ділянки ДНК. Виявлення цих змін становить певні труднощі, викликані саме їх непередбачуваністю. Особливо велика ймовірність таких ефектів виникає при використанні мало вивчених біологічних об'єктів або при модифікації декількома генами.

Визначення непередбаченого перенесення генів. При оцінці генетично модифікованих організмів розглядається небезпека перенесення їх генів у генотип мікрофлори кишечника. що, наприклад, може відбуватися з генами, кодуючими резистентність до антибіотиків. По-перше, такий обмін між мікроорганізмами є доведеним і відносно добре вивченим, по-друге, ці гени часто використовуються у генній інженерії у якості маркерів [5]. Проте, обмін генами у мікроорганізмів відбувається і у природних умовах, тому серйозної небезпеки для довкілля він не являє хоча і може викликати певні негативні наслідки [6]. У цілому ж перенесення генів від одних живих організмів іншим є надзвичайно малоймовірним, оскільки цей процес вимагає спонтанного проходження багатьох біохімічних реакцій, які до того ж повинні відбуватися у певній послідовності. Перенесення генів з рослинної ДНК до мікроорганізму вимагає наступних умов: вивільнення ДНК у процесі травлення, уникнення гідролізу певної ділянки ДНК, що кодує конкретну ознаку, проникнення цього гена у мікробну клітину, включення у мікробну хромосому або плазміду, експресію закодованих у ньому білків. При цьому, вбудована ділянка у генетично модифікованих рослинах становить 0,0001 - 0,001% від загальної кількості нуклеотидів ДНК. Таким чином, хоча теоретично трансформація рослинних генів у бактеріальний геном не виключена, її ймовірність становить 2·10-17 [6]. Самовільне включення чужорідних генів у геном людини і тварин практично виключене у зв’язку з набагато складнішим у них, порівняно до бактерій, механізмом регуляції вказаних процесів.

Модифікована ДНК за будовою не відрізняється від природної, їх біологічні властивості є однаковими, тому самовільне перенесення генів від генетично модифікованих організмів є таким же малоймовірним явищем, як і перенесення їх від звичайних природних організмів. Проте, у комплексі досліджень аспект перенесення генів повинен враховуватись [5, 7,]. Незважаючи на низьку ймовірність переходу рослинних генів у ДНК бактерій, ведуться інтенсивні наукові дослідження спрямовані на видалення генів стійкості до антибіотиків з геному рослин.

Дослідження експресії генів. Сучасні методи аналізу білків, зокрема двовимірний гель-електрофорез з наступною масспекрометрією і комп'ютерним аналізом фракцій, дають можливість проводити рутинні протеомічні дослідження генетично модифікованих продуктів. Важливість цього аспекту перевірки є динамічність фенотипу, порівняно до статичного генотипу. Генотип кожного організму є стабільним протягом життя, тоді як детермінований генотипом білковий його склад може коливатися у кількісному і якісномувідношенні. Важливе значення для таких досліджень має створення придатних для використання у широких масштабах протеїнових мікрочіпів.

Серед біохімічних методів, що використовуються для дослідження генетично модифікованих організмів, поширені газова хроматографія, високоефективна рідинна хроматографія, ядерний магнітний резонанс. Ці методи дозволяють визначати у досліджуваних об'єктах речовини небілкової природи, що особливо важливо для виявлення біологічно активних сполук.

Останнім часом у біології починають використовувати метод біологічних мікрочіпів (microarray technology), перевагою якого є можливість одночасного проведення великої кількості специфічних реакцій з визначення взаємодії біополімерів між собою та з низькомолекулярними лігандами. В результаті, у відносно простих паралельних експериментах вдається зібрати значну кількість інформації [38]. Метод ДНК-мікрочіпів може бути застосований і при оцінці генетично модифікованих організмів [35, 37], хоча багато фахівців вказують на необхідність його подальшого вдосконалення і не рекомендують для використання у якості контрольного методу.

2. МАРКУВАННЯ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

На даний час не існує єдиної міжнародної системи маркування генетично модифікованої продукції, що утруднює оцінку їх вмісту в продукції. Законодавчі акти різних держав встановлюють свої внутрішні правила. Маркування генетично модифікованих продуктів у США рекомендується, але не є обов’язковим. У країнах ЄС вимоги більш жорсткі. Всі продукти, у яких вміст генетично модифікованих компонентів перевищує 0,9%, підлягають обов'язковому маркуванню у вигляді позначки на упаковці. Крім того, у країнах ЄС перед надходженням на ринок кожен генетично модифікований продукт повинен отримати рекомендацію на продаж.

Початок маркування трансгенів в Україні перенесли на 1 грудня, з 1 листопада Кабмін повинен був зобов’язати українських виробників маркувати продукти харчування, які містять генетично модифіковані організми (ГМО) у кількості, що перевищує 0,9 відсотка, що було зроблено.

Також 18 лютого 2009 р. була прийнята та затверджена постанова Кабінету Міністрів України, в якій йдеться про те, що всі продукти харчування та косметичні засоби, що містять ГМО повинні маркуватися. Це маркування не повинно залежати від відсоткового вмісту ГМО.

Можна навести кілька прикладів за напрямами правового регулювання:

1. Інформаційний. Конвенція про доступ до інформації, участь 
громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, 
що стосуються довкілля, ратифікована Законом України №832-14 від 6 липня 
1999 р., містить положення про застосування її до рішень щодо видачі дозволів на умисне вивільнення генетично змінених організмів у навколишнє 
середовище. Є в ній і деякі загальні положення про одержання інформації 
громадськістю, форми обговорення і погодження рішень тощо. В рамках 
зобов'язань, взятих на себе нашою державою, мабуть, було б доцільно почати з прийняття відповідної програми інформування населення про ГМО.

2. Аналітичний. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин» №301 від 20 травня 2005 р. проведення експертизи сортів рослин в Україні на наявність генетично модифікованих організмів, у тому числі під час сертифікації сортів рослин, які ввозять або вивозять, було віднесено до 
компетенції цього органу. Відповідні структури МОЗ України здійснюють 
санітарно-гігієнічну та харчову оцінку. Це означає, що стосовно трансгенних 
рослин склалися деякі елементи системи біобезпеки. Але ГМО можуть 
використовувати й у тваринництві, харчовій промисловості та медицині тощо. Система національної біобезпеки має тоді поширюватися й на ці сфери, 
регулювати компетенцію відповідних органів, порядок проведення ними 
експертиз, надавати критерії визначення безпеки продукції з ГМО.

3.  Експортно-імпортний. «Тимчасовий порядок ввезення та випробувань трансгенних сортів рослин», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1304 від 17 серпня 1998 р., фактично не діє, оскільки не містить розподілу відповідальності міністерств у рамках державного контролю за ГМО в Україні. Досить дієвим актом є Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва, затверджені Наказом Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук №184/82 від 20 вересня 2000 р. Але вони регулюють дуже невелику частину ввозу та вивозу продукції, що містить ГМО. Прийняття потрібних правових актів має врахувати необхідність внесення змін у спеціальне законодавство, зокрема митне, податкове та законодавство, що стосується інформаційної власності.

4. Торгівля. Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №185 від 11 липня 2003 р. (редакція від 11 листопада 2006 р.), передбачають, що не допускаються до продажу фасовані вітчизняні та імпортні харчові продукти без маркування державною мовою України, яке має містити в доступній для сприйняття покупцем формі інформацію, в тому числі про наявність у харчовому продукті компонентів з генетично модифікованої сировини (у разі, якщо використання таких компонентів передбачено нормативними документами або нормативно-правовими актами на цей харчовий продукт). Подібні норми щодо необхідності маркування є і в деяких інших правових актах, що здебільшого стосуються захисту прав споживачів. Але, як зазначалося вище, реалізацію цих товарів потрібно починати з інформування споживачів про властивості ГМО.

5. Виготовлення продукції з використанням ГМО. Значна частка у використанні таких організмів припадає на виготовлення продуктів харчування. Стаття 8 Закону України «Про дитяче харчування» №142-16 від 14 вересня 2006 р. передбачає, що сировина, яку використовують у виробництві продуктів дитячого харчування, не може містити гормональних препаратів та генетично модифікованих організмів.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ВМІСТУ ГМО У ХАРЧОВИХ ПРОДУКТАХ, ЩО БУЛИ ПРИДБАНІ В ТОРГІВЕЛЬНІЙ МЕРЕЖІ М. КИЄВА

Таблиця 1. «Результати досліджень вмісту ГМО у харчових продуктах»