Физкультурные занятия

 

Більшість дослідників (В.М. Зациорський, В.П. Філін та ін.) дійшли такого висновку: фізіологічні механізми, які є основою розвитку та прояву спритності, залежні від рухливості нервових процесів і тісно пов’язані з координаційними здібностями центральної нервової системи, її пластичністю. Тож ЦНС забезпечує формування складної координації та швидке її переключення на основі створення нових тимчасових зв’язків.

 

Упродовж дошкільного віку в  дитини значно покращується координація  довільних рухів. Рухові дії дошкільників у кожній такій віковій групі  виконуються все чіткіше й  точніше. Наприкінці дошкільного дитинства, за відповідного навчання, діти оволодівають умінням дозувати свої м’язові зусилля, у них покращується регуляторна функція кори головного мозку. Тому в цей період створюються необхідні передумови для оптимального розвитку спритності, що забезпечує вдосконалення координаційних можливостей дітей у різноманітних видах рухових дій.

 

Рівень розвитку спритності в дошкільників має пряму залежність від обсягу раніше сформованих умінь та навичок, тому що збільшення арсеналу різноманітних  рухів позитивно впливає на функціональні можливості їхнього рухового аналізатора. Отже, чим більший діапазон рухової координації засвоїть дитина, тим швидше вона оволодіє будь-яким рухом, тим вище в неї буде рівень розвитку спритності. На розвиток спритності в дошкільників впливають різноманітні фізичні вправи: загальнорозвивальні, основні рухи (стрибки, метання, вправи з рівноваги тощо), вправи в шикуванні та перешикуванні, які вимагають для правильного їхнього виконання відповідної координації рухів. Широке застосування різноманітних вправ під час занять фізичною культурою, ранкової гімнастики та прогулянок значною мірою збагачує руховий досвід дітей, сприяє їхньому координаційному розвитку. Однак із автоматизацію навички значення цих фізичних вправ як засобу розвитку спритності значно знижується. Існує кілька напрямів у розвитку спритності дошкільників. Як указувалося вище, використання різноманітних вправ, за умови наявності в них елементів новизни, стимулює вдосконалення цієї якості. Відповідно рекомендується, особливо в старших групах, під час виконання загальнорозвивальних вправ частіше змінювати вихідні положення, запобігати стандартних і одноманітних повторень, частіше використовувати вправи з предметами (гімнастичні палиці, скакалки, м’ячі тощо). Слід також ширше застосовувати вправи, які забезпечують сприймання дитиною своїх рухів та положень тіла, диференціації м’язових відчуттів, тому що на цій основі в дітей формується вміння керувати руховими діями.

 

Із цією метою дітям пропонують виконувати вправи з конкретним руховим завданням – цільовою настановою, точно дотримуватись напрямку, амплітуди, швидкості та величини м’язових зусиль. Наприклад, стрибнути в довжину з місця на певну відстань (через "струмок"); у глибину, із приземленням в обумовлене місце (стрічка або аркуш паперу); метання предметів, намагаючись влучити в ціль та ін. Це дає можливість "відчути" рухи при першому їхньому виконанні, а потім повторити тим самим способом зі зміною цільової настанови (наприклад, місце приземлення в стрибках у глибину змінюється). Цінність цих вправ у тому, що умови їхнього виконання постійно варіюються, усе це обумовлює формування пластичної навички, більшого пристосування її до змінних обставин.

 

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й колоді різними способами, ходьба на лижах, катання на ковзанах та велосипеді, а також загальнорозвивальні вправи. Повністю виправдано, з погляду покращення координації ряду рухів (ходьба, біг, загально-розвивальні вправи), виконувати їх із музичним супроводом на заняттях і в ранковій гімнастиці. Формування вмінь перебудовувати рух відповідно до зміни характеру музики (висота звучання, темп) удосконалює пластичність навички, відповідно – підвищує рівень розвитку спритності в дітей. Отже, розвиток спритності має йти шляхом підвищення координаційної складності вправ, за обов’язкового дотримування таких вимог: точності виконання вправ та взаємної узгодженості елементів рухів.

 

Ефективним засобом розвитку спритності в дітей є виконання вправ  із раптово зміненими ситуаціями, зі швидким реагуванням на раптові  зміни обставин й відповідне прийняття  оптимального рішення, яке проявляється в конкретній руховій дії. Найвищу  доцільність тут мають рухливі ігри як універсальний засіб розвитку різних сторін цієї якості. Рухливі ігри та вправи спортивного характеру (у старших вікових групах) відносяться до найбільш дієвих та доступних засобів, які стимулюють розвиток цієї якості в дітей 3-х–6-ти років.

 

Гнучкість – це здатність виконувати рухи з найбільшою амплітудою. Тож  гнучкість характеризує ступінь  рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від  форми та будови суглобів, еластичності м’язів та зв’язок, а також від функціонального стану центральної нервової системи та рухового апарату. До того ж найбільше значення має зміна процесів напруження й розслаблення тих м’язових груп, які підлягають розтягуванню. У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного розвитку гнучкості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарату – висока еластичність м’язів, рухливість хребетного стовпа – сприяють підвищенню ефективності вправ для розвитку цієї якості. Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів.

 

Розвиваючи гнучкість у дошкільників, слід дотримуватись певної міри, чітко дозувати навантаження і не прагнути надмірного розтягування м’язів та зв’язок. Рухи на розтягування виконуються з поступовим збільшенням амплітуди, так, щоб не викликати больових відчуттів. Для оптимального розвитку гнучкості в дітей 3-х–6-ти років використовують вправи, що сприяють розтягуванню м’язів і зв’язок опорно-рухового апарату. Вони виконуються із великою амплітудою. Максимальний ефект дають за умови систематичного застосування їх у комплексах ранкової гімнастики, фізкультурних хвилинках, заняттях із фізичної культури. Раціональними тут є пружні рухи (нахили й випрямлення тулуба, напівприсідання) та махові рухи верхніми і нижніми кінцівками з різних вихідних положень. При виконанні цих вправ дітям, ураховуючи їхній вік і підготовленість, бажано давати певну цільову установку: торкнутися підлоги м’ячем або паличками прапорців; не згинаючи ніг у колінах, зробити мах ногою так, щоб торкнутися носком долоні простягнутої руки тощо. Це підвищує активність дошкільників усіх вікових груп, стимулює їх свідоміше виявляти свої рухові здібності.

 

Удосконаленню гнучкості, окрім загальнорозвивальних вправ, сприяють стрибки, метання, лазіння, танцювальні рухи під музичний супровід. Однак необхідно врахувати, що рухливість суглобів збільшується при підвищенні температури м’язів. Тому перед вправами на гнучкість слід виконати рухи, що допомагають розігріти основні м’язові групи тулуба і кінцівок.

 

Отже, для дошкільників застосовуються вправи на розтягування, в основному, в активному руховому режимі. При цьому слід пам’ятати, що розвиток гнучкості не повинен призводити до порушень постави дітей, які можуть спричинятися надмірним розтягуванням зв’язок, а також недостатнім розвитком окремих м’язових груп, наприклад спини, живота ("м’язовий корсет").

 

Витривалість характеризується як здатність людини до тривалого виконання  динамічної роботи на необхідному рівні  інтенсивності та як здатність протистояти  втомі. Витривалість у цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму. Розвиток витривалості, на відміну від інших рухових якостей, вимагає особливого підходу через небезпеку, яка викликана негативним впливом великих навантажень на організм дітей 3-х–6-ти років. У дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на ріст і розвиток дитини, а тому надто великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на її організмі. Застосування великих фізичних навантажень неприпустимо через те, що в цей віковий період відбувається інтенсивне вдосконалення тимчасових зв’язків, які регулюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Великі навантаження, які вимагають від організму максимального проявлення своїх функціональних можливостей, можуть заважати правильному формуванню цих умовно-рефлекторних зв’язків (О.В. Коробков, М.Я. Горкін).

 

Рівень витривалості людини має  тісний зв’язок із працездатністю організму в розумовій і фізичній праці. Тому стимулювання розвитку цієї якості в дошкільні роки створює  певні передумови для підготовки дитини до школи, більш успішного подолання навчальних навантажень, меншої стомлюваності під час уроків і, відповідно, кращого засвоєння знань зі шкільних предметів (М.В. Антропова, Ю.К. Бабанський та ін.). Протягом дошкільного віку в дітей відбувається інтенсивне збільшення витривалості (у хлопчиків на 55 %, у дівчаток на 75 %). Результати статичної витривалості в хлопчиків усіх вікових груп вищі, ніж у дівчаток. З віком ця різниця в показниках витривалості збільшується. Витривалість до статичних зусиль обумовлюється передовсім діяльністю центральної нервової системи. З віком у дітей збільшується здатність нервової системи тривалий час підтримувати збудження нервових центрів до статичних напружень (А.М. Маркосян).

 

У дітей 3-х–6-ти років доцільно розвивати витривалість до праці помірної та перемінної інтенсивності. При цьому фізичні навантаження повинні суворо відповідати анатомо-фізіологічним особливостям організму дитини. Розвиток загальної витривалості треба розглядати як фактор, який сприяє природному становленню цієї якості, зміцненню здоров’я та підвищенню працездатності організму дошкільників.

 

Найбільш поширеним засобом  розвитку витривалості в дошкільників є загальнорозвивальні вправи. Однак  під час використання цих вправ  необхідно дотримуватися оптимальних інтервалів для відпочинку між їхнім виконанням. Незначні паузи (15–20 с), необхідні для зміни вихідного положення та нагадування наступної вправи, дозволяють дошкільникам здійснювати рухову діяльність при високій активності серцево-судинної та дихальної систем.

 

Підвищення моторної щільності  занять із фізичної культури, оптимальне дозування вправ позитивно впливають  на розвиток витривалості в дітей  усіх вікових груп. Тривалість пауз між виконанням основних рухів у  процесі занять має бути 30–40 с після вправ середньої та низької інтенсивності (метання предметів у ціль та на дальність, вправи в рівновазі, стрибки в довжину з місця, глибину та ін.) і 1,5–2 хв після вправ високої інтенсивності (стрибки у висоту та довжину з розбігу, лазіння по гімнастичній стінці або канату, біг в естафетних іграх тощо). Указані інтервали для відпочинку дітей дозволяють починати наступне повторення вправи при збереженні позитивних змін в організмі після попередньої праці. Циклічні рухи (ходьба, біг, пересування на лижах тощо), рухливі ігри з елементами бігу, стрибків, лазіння сприяють удосконаленню функцій серцево-судинної та дихальної систем, підвищують фізичну працездатність та забезпечують розвиток загальної витривалості в дитини.

 

З метою розвитку цієї якості в дітей 3-х–6-ти років доцільно використовувати рухливі ігри, в яких короткочасно повторюються дії сюжетного характеру ("Горобчики та автомобіль", "Гуси-лебеді", "У ведмедя у бору" та ін.). У цих іграх розвивається витривалість різного виду, в тому числі до безперервної роботи циклічного характеру. Фізичне навантаження дозується кількістю повторень гри, часом безперервної ігрової діяльності дітей та тривалістю пауз для відпочинку між її повтореннями. При цьому слід ураховувати складність диференційованого підходу до дозування навантаження на організм дитини та чіткість спрямованості його в процесі рухливої гри.

 

Окрім вищевказаних засобів, значний  ефект для розвитку загальної  витривалості мають вправи спортивного  характеру: ходьба на лижах, катання на ковзанах, плавання, їзда на велосипеді тощо. Виконання цих рухів відбувається в помірному та рівномірному темпі, що повністю відповідає можливостям дитячого організму. Усі ці засоби фізичної культури здійснюють суттєвий вплив на вдосконалення вегетативних функцій та систем організму дитини, підвищують його витривалість до різних м’язових зусиль. Цим створюється певний резерв для підвищення загальної працездатності дітей дошкільного віку.

 

ЛІТЕРАТУРА

Вильчковский Э.С. Педагогические основы процесса формирования двигательной подготовленности детей 3-7 лет : автореф. дис… д-ра пед. наук : 13.00.01, 13.00.04 / Э.С. Вильчковский ; Киевск. гос. пед. ин-т им. М. Горького. – К., 1989. – 44 с.

Вильчковский Э.С. Психолого-педагогические основы системы физического воспитания дошкольников / Э.С. Вильчковский // Воспитание детей дошкольного возраста : монография / Л.Н. Проколиенко, Т.М. Титаренко, С.П. Тищенко и др. / под ред. Л.Н. Проколиенко. – К. : Рад. школа, 1990. – С. 319–364.

Будь здоровим, малюк : програма з фізичного виховання для дітей, які мають порушення опорно-рухового апарату / укл. Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко. – К. : ІЗМН, 1997. – 64 с.

Вільчковський Е.С. Сюжетні заняття  з фізичної культури з дітьми дошкільного  віку / Е.С. Вільчковський, Г.В. Біленька, О.Л. Богініч. – К. : ІЗМН, 1996. – 74 с.

Вільчковський Е.С. Критерії оцінювання стану здоров’я, фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей  дошкільного віку : навч. посібник / Е.С. Вільчковський. – К. : ІЗМН, 1998. – 64 с.

Вільчковський Е.С. Система фізичного виховання молодших школярів : навч.-метод. посібник / Е.С. Вільчковський, М.П. Козленко, С.Ф. Цвек. – К. : ІЗМН, 1998. – 232 с.

Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного  віку : навч. посібник / Е.С. Вільчковський, О.І. Курок. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2004. – 428 с.

Вільчковський Е.С. Фізичне виховання  дітей у дошкільному закладі / Е.С. Вільчковський, О.І. Курок. – К. : РВВ ГДПУ, 2001. – 216 с.

Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку : навч. посібник / Е.С. Вільчковський. – Львів : ВНТЛ, 1998. – 334 с.

Здоровий малюк : програма з фізичної культури для дітей від народження до трьох років для батьків  та вихователів дошкільних закладів / укл. Е.С. Вільчковський. – К. : ІЗМН, 1997. – 40 с.

Програма з фізичної культури для  дошкільних закладів фізкультурно-оздоровчого  напряму / укл. Е.С. Вільчковський. –  К. : ІЗМН, 1998. – 64 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Уся навчально-виховна робота  з фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку здійснюється з урахуванням віку, стану здоров’я, самопочуття, рівня фізичного та психічного розвитку та підготовленості дітей, реальних умов роботи дошкільного навчального закладу і його окремих груп, родинного виховання і здійснюється шляхом проведення обов’язкових занять відповідно до розкладу та режиму їх проведення та виконання загартувальних процедур, фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня. Сумарний обсяг рухової активності, що здійснюється дітьми у процесі щоденної життєдіяльності, базується на їх індивідуальних можливостях та задовольняє біологічну потребу у рухах.