Реалізація основних принципів навчання в гімнастиці

1)РЕАЛІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ  НАВЧАННЯ В ГІМНАСТИЦІ

 

 Методика навчання гімнастичних  вправ базується на деяких  загальних засадах, тому при  вивченні вправ слід дотримуватись  принципів доступності та індивідуалізації, систематичності, наочності і  прагнути до того, щоб учні  свідомо й активно оволодівали  практичним матеріалом.

 

 Принцип доступності та індивідуалізації  передбачає облік індивідуальних  особливостей гімнастів і відповідність  рухових завдань, які пропонуються  їм. Для здійснення цього слід  враховувати індивідуальні властивості  кожного учня, його вік, стать,  рівень загальної і спеціальної  фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових  рухів. Якщо гімнастичні вправи  будуть надто складними, учні  їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода  їх здоров’ю.

 

 В основу принципу доступності  покладені правила дидактики:  “від легкого до важкого”, “від  відомого до невідомого”, “від  простого до складного”. Оцінюючи  трудність гімнастичних вправ,  слід розрізняти їх координаційну  складність і величину затрачених  фізичних зусиль. Перше і друге  не завжди співпадають. Наприклад,  деякі вправи силового характеру  можуть бути легкими в координаційному  відношенні і важкими в м’язових  зусиллях. Проте ряд координаційно  важких гімнастичних вправ не  потребують великих фізичних  зусиль.

 

 Суттєву роль в забезпеченні  доступності відіграє використання  спеціальних засобів і методів,  направлених на формування безпосередньої  готовності до виконання завдань.  Особливе значення при цьому  мають підготовчі, а, зокрема,  підвідні вправи. На сьогодні  розроблені системи підвідних  вправ для багатьох основних  рухових навиків. Проте в цілому  ця проблема ще до кінця  не вирішена. Необхідно провести  велику роботу по створенню  і упорядкуванню запасу підготовчих  вправ. Від цього залежить подальша  раціоналізація методики викладання  гімнастики.

 

 При вирішенні окремого завдання  велике значення має індивідуальний  підхід до кожного учня. Це  необхідно здійснювати як при  формуванні знань, умінь і навиків,  так і в вихованні фізичних  і духовних якостей. Індивідуальний  підхід виражається в диференціації  навчальних завдань і шляхів  їх виконання, норм навантаження  і способів його регулювання,  форм занять і прийомів педагогічного  впливу у відповідності з індивідуальними  особливостями гімнастів.

 

 Принцип систематичності проявляється  в неперервності і послідовності  занять, завдяки чому забезпечується  необхідний зв’язок між різними  сторонами навчального процесу  і його змістом. У процесі  занять слід точно дотримуватись  норм роботи і відпочинку з  урахуванням закономірностей фізичного  розвитку учнів. Відомо, що регулярні  заняття дають значно більший  ефект, ніж епізодичні, тому цей  принцип і передбачає неперервність  навчального процесу.

 

 Функціональні і структурні  зміни, які проходять в організмі  під час і в результаті виконання  гімнастичних вправ, зворотні, тобто  їм властивий зворотний розвиток  у випадку припинення їх. Досить  відносно невеликої перерви, як  розпочинається процес згасання  попередньо виниклих умовно-рефлекторних  зв’язків, знижується досягнутий  рівень функціональних можливостей  і навіть виникає регрес деяких  морфологічних показників (зменшення  питомої ваги активної м’язової  тканини, небажані зміни її  структурних компонентів і ін.).

 

Тому і зрозуміло, що оптимальні умови для фізичного удосконалення  створюються лише в тому випадку, коли процес навчання неперервний –  в тому розумінні, що він не має  перерви, яка приводить до небажаних  затрат. Успішно оволодіти спеціальними руховими навичками і високою  спортивною майстерністю можна лише при суворій регламентації занять і відпочинку. Для здійснення цього  принципу необхідно знати закономірності відновлення працездатності й індивідуальні  особливості та можливості учня. Цей  принцип передбачає певну систему розподілу програмового матеріалу і визначення необхідного часу для його засвоєння (робочі програми, робочі плани, графіки розподілу матеріалу, індивідуальні плани тренувань, конспекти і т.п.). При цьому слід враховувати, що на працездатність учнів впливає як фізичне, так і психічне навантаження. Особливо багато нервової енергії тратиться на початковій стадії вивчення елементу або з’єднання, виконання яких пов’язане з ризиком. У подібних випадках необхідно особливу увагу приділити дозуванню вправ.

 

 Важливим моментом у реалізації  цього принципу є старанний  підхід до обліку зростання  фізичного розвитку, до засвоєння  програмного матеріалу, до якості  виконання вправ, а також реєстрація  досягнень і невдач на змаганнях,  виконання контрольних норм, зобов’язань  тощо. Реалізуючи цей принцип  доцільно дотримуватись наступного  порядку навантаження, враховуючи  його направленість: силові –  швидкісні – на витривалість. При тому після занять, спрямованих  переважно на розвиток витривалості, передбачається такий інтервал  активного і пасивного відпочинку, який би виключав вплив небажаних  наслідків на чергові вправи  швидкісного або силового характеру.

 

 Подібний порядок виправдовує  себе в багатьох випадках, але  він, звичайно, не єдиний доцільний.  Адже послідовність занять і  вправ залежить від багатьох  конкретних умов, при тому і  від особливостей контингенту  учнів, від загальної направленості  занять на етапах навчального  процесу, від величини застосовуваних  навантажень і особливостей їх  динаміки і т.п. Врахувати всю  сукупність тих умов і, стосовно  них, вибрати найбільш доцільний  шлях, звичайно, не просто. На сьогодні  ця проблема вирішується далеко  не в повному обсязі. З часом,  безперечно, буде досягнуте по-справжньому  оптимальне програмування кожного  заняття і системи занять в  цілому. Майбутнє за сучасними  методами оптимального програмування  і моделювання.

 

 Принцип наочності передбачає  широке застосування різноманітних  засобів і прийомів, які в достатній  мірі забезпечують глибоке розуміння  суті вправи, яка вивчається, і сприяє створенню правильної уяви про техніку гімнастичного елементу.

 

 Практичне пізнання, як відомо, починається з чуттєвої сфери  – “живого споглядання”. Живий  образ вправ, які вивчаються, формується  при безпосередній участі як  зовнішніх, так і внутрішніх  рецепторів – сприймаючих органів  зору, слуху, вестибулярного апарату,  рецепторів м’язів і т.п. Суттєво  при тому, що інформація різних  чутливих органів доповнює одна  одну, уточнює загальну картину  руху. Чим більше інформації отримає  учень від чутливих органів,  тим скоріше і легше (при  відповідно рівних умовах) формуються  на цій основі рухові уміння  і навики, тим результативніший  прояв фізичних і вольових  якостей.

 

 Принцип наочності реалізується  шляхом показу натуральних рухів  (безпосередня наочність), демонстрації  різних засобів наочності й  образного пояснення (опосередкована  наочність – малюнки, кінограми  і відеоматеріали, графіки, макети, додаткові зорові орієнтири і  т.п.).

 

 Завдяки застосуванню наочності  учні набувають достовірних знань  і поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних  ознак вправ, які вивчаються, їх  технічної основи, спорідненого  зв’язку та ін., а також значно  сприяє підвищенню активності  учнів у засвоєнні матеріалу,  мобілізує їх увагу, підвищує  інтерес до занять.

 

 Для підвищення ефективності  в реалізації принципу наочності  слід враховувати вікові особливості  учнів, об’єм загальних і спеціальних  знань, якими вони володіють,  рівень їх технічної підготовки (руховий досвід).

 

 У навчальному процесі з  гімнастики використовуються такі  методичні прийоми:

 

1. Показ вправи. Ним широко користуються  в роботі з молодшими школярами,  з новачками, при розучуванні  нових вправ.

 

 При демонструванні слід  звертати увагу на основні  елементи, що становлять основу  техніки вправи, супроводжуючи це  лаконічним поясненням. Показ вправ  має бути зразковим естетично  і за технікою. Якщо з якихось  причин (наприклад, матеріал складний) учителеві не під силу продемонструвати  вправу, можна показати загальну  її структуру або докладно  пояснити техніку. Для показу складних вправ можна залучати добре підготовлених учнів.

2) 1.3.3.Старший школьный возраст (15--17 лет)

 

Физическая работоспособность  юношей и девушек приближается к  работоспособности взрослых. В этом возрасте постепенно замедляется рост в длину и увеличивается поперечный рост грудной клетки и плечевого  пояса; интенсивно растет мускулатура, увеличиваются ее силовые возможности. Деятельность сердечно-сосудистой и  нервной систем становится более  уравновешенной. Повышается интерес  к выполнению упражнений, требующих  больше силы и ловкости.

 

Занятия основной и атлетической (для  юношей) гимнастикой в этот период должны быть направлены на совершенствование  физических качеств и подготовку юношей и девушек к трудовой деятельности. ,

 

Занятия основной гимнастикой с  юношами и девушками имеют  существенные различия и проводятся раздельно. Юношам необходимо в совершенстве овладеть основными прикладными  двигательными навыками. Они должны уметь преодолевать естественные и  искусственные препятствия, бросать  мячи разного веса на дальность и  в цель, лазить по канатам, шестам, владеть  приемами переноски живого груза  и различных предметов, выполнять  подъемы переворотом, перевороты в  сторону и вперед.

 

В процессе занятий этими упражнениями нужно развивать силу, выносливость, быстроту, ловкость, воспитывать настойчивость, трудолюбие.

 

Девушки старшего школьного возраста значительно прибавляют в весе. Сила мышц отстает в развитии, и ее нужно систематически развивать. Особое внимание следует уделять укреплению мышц брюшного пресса, плечевого пояса, ног. С этой целью целесообразно  выполнять общеразвивающие упражнения с набивными мячами, палками, на гимнастической стенке, скамейке. Учитывая склонность девушек к танцевальным движениям, следует включать в урок упражнения художественной гимнастики, а также  танцевальные шаги и пляски.

 

Наряду с этим надо совершенствовать у девушек такие качества, как  ловкость, быстрота, выносливость, для  чего необходимо применять прыжки (в  длину, высоту, с подвесных площадок, через различные препятствия), метание  мячей разного веса, лазанье, преодоление  препятствий, упражнения в равновесии, подвижные игры, акробатические упражнения. Методы обучения принципиально ничем  не отличаются от описанных для детей 12--14 лет.

ВСТУП

 

 

Рухова активність - це будь-яка  м'язова активність, що дозволяє підтримувати гарну фізичну форму, поліпшувати  самопочуття, забезпечувати приплив  енергії, що дає додатковий стимул життя.

Загальновідомо, що в процесі еволюції людини зміни функцій організму торкнулися в більшому чи меншому ступені всіх систем людини.Найбільш значні зміни перетерпіли психіка людини і процеси її впливу на регулятори життєвих функцій організму. Науково-технічний прогрес у процесі еволюції людини постійно збільшувався обсяг необхідної інформації, тобто навантаження на розум, у той же час обов'язкове фізичне навантаження зменшувалося. Це привело до порушення системи рівноваги, що склалася в людському організмі.

 

Людське тіло протягом тисячоріч виробило здатність зустрічати зовнішній  подразник мобілізацією фізичних резервів. В даний час сила подразників  постійно зростає, фізичні сили приводяться  до готовності до дії, а реалізувати  їх не представляється можливим. Велику частину фізичного навантаження виконують за Людину механізми. Ми як би перебуваємо в ситуації постійної  готовності до дії, що нам не дозволене  виконати, і тіло, зрештою , починає  випробувати негативні наслідки такого стану.

 

Збільшення емоційних навантажень  неминуче (потік інформації постійно росте), а фізичні навантаження постійно скорочуються. Для створення умов підтримки свого здоров'я на необхідному  рівні потрібна фізичне навантаження. Людина повинна сам виробити в  собі постійну звичку займатися фізичними  вправами, щоб забезпечити гармонічна рівновага між розумовими і фізичними  навантаженнями. Це одна з основних частин індивідуальної системи здорового способу життя. Тренованість додає людині впевненість у собі. Люди, що постійно займаються фізичною культурою, менше піддані стресу, вони краще справляються з занепокоєнням, тривогою, пригніченістю, гнівом і страхом. Вони не тільки здатні легше розслабиться, але і вміють зняти емоційна напруга за допомогою визначених вправ. Фізично треновані люди краще справляються з хворобами, їм легше вчасно засипати, сон у них міцніше, їм потрібно менше часу, щоб выспаться. Деякі фізіологи вважають, що щогодини фізичної активності продовжує життя людини на 2-3 години.

ВИСНОВОК

 

 

В умовах сучасного світу з появою пристроїв, що полегшують трудову діяльність (комп'ютер, технічне устаткування) різко  скоротилася рухова активність людей  у порівнянні з попередніми десятиліттями. Це, в остаточному підсумку, приводить до зниження функціональних можливостей людини, а також до різного роду захворюванням.

 

Інтелектуальна праця різко  знижує працездатність організму. Але  і фізична праця, характеризуючи підвищеним фізичним навантаженням, може в деяких випадках розглядатися з  негативної сторони.