Рухова активність як основа здорового способу життя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

дипломна робота

 

 

 

 

 

 

 

 

РУХОВА АКТИВНІСТЬ ЯК ОСНОВА ЗДОРОВОГО  СПОСОБУ ЖИТТЯ

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………….3

 

Розділ І. Рухова активність та її вплив на організм людини........5

1.1 Програма занять з фізичного виховання у вищих навчальних

            закладах………………………………………………………….5

1.2.Рухова активність  та здоровий спосіб життя……………………...7

1.3.Фізіологічні резерви організму………………………………........21

1.4.Вплив оздоровчої  фізичної культури на організм………..……...23

1.5.Норми рухової активності…………………………………………30

 

Розділ ІІ. Методи та організації дослідження……………………..43

2.1. Методи дослідження………………………………………………43

2.2 .Організація дослідження………………………………………….46

 

Розділ ІІІ. Результати власних досліджень………………….........48

3.1. Оцінка фізичної підготовленості………………………………..48

3.2. Оцінка рухової активності……………………………………….49

 Висновки…………………………………………………………….51

 

Список використаних джерел………………………………………52

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність. Проблема формування зміцнення і збереження індивідуального здоров'я лишається актуальною і на сьогодні [44]. Для її вирішення застосовуються різні підходи. При цьому особливе місце для підтримки і зміцнення здоров'я належить руховій активності [37]. Проте, при наявності великої кількості публікацій про значимість фізичних вправ для людини до сьогодні не має чіткого обгрунтування типів і рівнів щоденної рухової активності, необхідних для підтримки функціональних можливостей сумісних з оптимальним станом здоров'я. Цьому питанню присвячені лише окремі дослідження зарубіжних і вітчизняних авторів [37,41,50,51]. Разом з тим дана робота особливо актуальна Це пов'язано зі специфікою сучасного життя і тенденцією основної маси студентів до гіпокінезії, що в свою чергу призводить до зниження функціональних можливостей організму, появи надлишкової маси тіла, яка у сполученні з іншими негативними чинниками грає суттєву роль у рості захворюваності.

В зв'язку з цим, для  виявлення основних закономірностей  формування потреб у рухах суттєво  важливим є встановлення природного рівня фізичної активності сумісної з оптимальним станом здоров'я та фізичною підготовленістю.

У теперішній час визначені фізіологічні критерії розподілу осіб в групи  з низькою, середньою і високою  рухової активності. Більшість цих  результатів було отримано при спостереженні за дітьми дошкільного і шкільного віку, з чоловіками І зрілого віку. [4,38,41,50,51]. В зв'язку з цим оцінка потреби в руховій активності і її індивідуальних особливостей у студентів є актуальною.

 

 

 

 

Мета – визначити добову рухову активність студентської молоді.

Завдання:

1. Вивчити стан проблеми щодо  потреби забезпечення достатньої  рухової активності серед студентської  молоді. 

2. Визначити фізичну підготовленість  студентів.

3. Визначити добову  рухову активність  студентів.

Об’єкт дослідження: процес  фізичного виховання студентів.

Предмет дослідження: рухова активність  студентської молоді.

Гіпотеза дослідження: Передбачається, що визначення рухової активності студентів ВНЗ дозволить удосконалити процес фізичного виховання у вищому навчальному закладі.

Структура та обсяг роботи: дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 58 сторінок друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Огляд  літератури

 

1.1. Програма  занять з фізичного виховання у ВНЗ

Сучасні умови соціально-економічного розвитку вимагають нового підходу  до розвитку фізичної культури, фундаментального обґрунтування норм фізичного виховання.

Одним із засобів успіху в розвитку фізичної культури студентської молоді є науково-обгрунтована програма та апробовані на практиці форми спрямованого використання методів фізичної культури у вузі [49,34]. У фізичному вихованні студентської молоді склалася проблемна ситуація, яка полягає у протиріччі між рівнем соціальних вимог і ефективністю фізичного виховання. Вирішення цієї проблеми тільки лише шляхом покращення матеріальної бази та підвищення рівня професійної підготовки педагогічних кадрів в межах  сучасних можливостей очікуваного результату не дають [49].

Необхідно шукати інші шляхи підвищення ефективності фізичного виховання у ВНЗ. Провідні спеціалісти у цій області до основних напрямків роботи відносять: удосконалення внутрішньо-системних зв’язків і відносин у системі освіти; підвищення якості програмно-нормативного забезпечення. При цьому слід відзначити, що фізичне виховання як частина загальної системи освіти, повинно змінюватися у відповідності з особливостями його розвитку та функціонування. Аналіз сучасних літературних джерел, нормативних документів, які регламентують перебудову освіти України [18,19,20], програмного та нормативного забезпечення фізичного виховання, а також реального стану справ на практиці, дає підставу вважати, що вищевказана відповідальність не досягнута.

Однією із слабких  ланок є програмно-нормативне забезпечення фізичного виховання у вузі. Програма з фізичного виховання, що використовується сьогодні  у ВНЗ (1990р), містить жорстку регламентацію, яка не дозволяє враховувати етнічні, географічні, матеріально-технічні та інші умови.

Діюча програм недостатньо враховує послідовність навчального матеріалу для різних вікових груп і навчальних закладів різного типу, що сприяє виникненню невідповідності вимогам принципів доступності, систематичності, слідування від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до важкого та ін.

Метою фізичного виховання  у вузі є формування фізичної культури студента і здатність реалізувати  її у соціально-професійній сфері, фізкультурно-спортивній діяльності та в сім’ї.

Процес занять фізичним вихованням передбачає вирішення таких виховних, освітніх та оздоровчих завдань:

• виховання потреби у фізичному вдосконаленні та здоровому способі життя;

• формування системи теоретичних знань і практичних навичок у галузі фізичної культури;

• забезпечення необхідного рівня професійної готовності майбутніх спеціалістів, що включає фізичну підготовленість, тренованість, працездатність, розвиток професійно-значимих фізичних якостей та психологічних здібностей;

• повноцінне використання засобів фізичної культури для профілактики захворювань, збереження та зміцнення здоров’я, оволодіння  навичками з самоконтролю у процесі фізкультурно-спортивних занять;

• залучення студентів до активної фізкультурно-спортивної діяльності із засвоєнням цінностей фізичної культури і набуттям досвіду її використання з метою всебічного розвитку особистості.

Існуюча система фізичного  виховання у вузах не дозволяє у повній мірі вирішувати поставленні  завдання. Причинами такого стану  справ є: мала кількість закінчених науково-дослідних робіт з вікових проблем рухової активності із залученням даних генетики, ендокринології, імунології, антропології, фізіології, біохімії, біофізики, медицини, психології та педагогіки; мало педагогічних кадрів, які ставлять за мету не тільки освітні, але й оздоровчі завдання; недостатня матеріальна база, обладнана сучасними приладами для експрес-діагностики ефективності педагогічного процесу; не готуються до профілактичної роботи з використанням засобів фізичного виховання лікарі; погана організація роботи –відомча відокремленість, відсутність матеріальних стимулів [53].

 

2. Рухова активність та здоровий спосіб життя

Приблизно 30% населення  України складає молодь від 16 до 29 років. Молодь –це майбутнє України. Поряд з цим вона вирішує багато проблем сьогодення. Отже, вона повинна бути здоровою та фізично загартованою. На початку ХХ століття передбачалось, що здоров’я кожного наступного покоління буде генетично поліпшуватися відносно завдяки постійного удосконалення рівня технізації умов праці та життя. Але з’являється багато чинників, про наявність яких вчені навіть і непідозрювали. Прискорення процесів праці і життя, швидка зміна екологічних умов, зниження фізичного навантаження та зростання нервово-психічних напружень; збільшення інформаційного потоку і навіть природні катаклізми та регіональні військові конфлікти. Все це стимулює омолодження багатьох хвороб, які раніше зустрічалися у більш старшому віці. У першу чергу –це серцево-судинні та виразкові захворювання [48].

Нині, серед молоді розповсюджене  уявлення про те, що хвороби приходять у похилому віці, коли активне життя вже минуло. Це призводить до того, що роль молоді у підтримці та зміцненні особистого здоров’я мінімальна.

В дослідженнях[48], які проведені на початку 2005-2006 навчального року серед першокурсників свідчать, що 17,8% студентів не хвилюються за своє здоров’я або байдуже ставляться до нього. І це при тому, що 35,1% з них належать за станом здоров’я до спеціальної медичної групи. Окрім того більшість з них має декілька захворювань.

За даними багатьох дослідників, переважна більшість студентів (80%) або взагалі не займається фізичними вправами у вільний від навчання час, або займається ними від випадку до випадку. Отже, необхідна норма рухової активності студентів, що становить 16-18 год. на тиждень, задовольняється лише на 16-25 % [55,48].

В дослідженнях Головченка О.І. встановлено, що спеціально організована та спонтанна рухова активність учнів  середнього шкільного віку знаходиться  на низькому рівні. Енерговитрати учнів  на спонтану рухову активність вірогідно вищі за енерговитрати на спеціально організовану рухову активність.

Шалар О.Г. вказує на ефективний шлях поліпшення рухової активності через  самостійні заняття фізичними  вправами [56].

Критерієм ефективності фізкультурно-оздоровчих занять серед  дівчат є збільшення об’єму та інтенсивності добової рухової активності, зниження кількості повторних захворювань та пропущених через хворобу навчальних дні, підвищення рівня здоров’я та фізичної підготовленості, підвищення інтересу та мотивації до систематичних занять фізичною культурою та спортом [4].

Дослідження Долженко Л. студентів за різними рівнями  соматичного здоров’я встановило, що безпечний рівень здоров’я характеризується найліпшими показниками, а саме, низьким  рівнем захворюваності, повною відсутністю  ризику розвитку серцево-судинних захворювань, а також високим відсотком молоді, яка самостійно займається різними видами рухової активності. Також вказує на те, щоз погіршенням характеристик показників знижується і рівень соматичного здоров’я, а найгірші показники належать до низького рівня, що виявляється високим рівнем захворюваності, найбільшою кількістю хронічних захворювань, найбільшою кількістю явного ризику розвитку серцево-судинних захворювань, низьким рівнем рухової активності студентів.

Недостатня рухова активність –гіпокінезія, що є передумовою найбільш масових захворювань, -уражує  не лише молодь, а й старші, свідоміші контингенти населення. Багато в чому це пов’язано з тим, що пропоганда оздоровчих знань ведеться у формі рекомендацій.

Здоров’я повинно стати для молоді одним із найважливіших пріоритетів серед багатьох цінностей сучасної людини. Необхідно пам’ятати, що здоров’я кожної людини не може бути її особистою цінністю –це надбання держави, тому молодь повинна дбайливо відноситися як до свого здоров’я, так і здоров’я інших; а держава має дбати і створювати умови для занять фізичною культурою та спортом.

Нині як ніколи гостро стоїть проблема зміцнення здоров’я населення за допомогою засобів  фізичної культури. Фізична культура і масовий спорт набувають першочергового значення у загальному комплексі умов, які визначають оптимальний рівень життєдіяльності організму людини.

Всякий рух, будь-яка  м’язова активність –це не тільки витрати енергії, але і її накопичення. Коли людинаіде, біжить, стрибає, виконує вправи з гантелями чи займається на тренажерах, її дихання стає прискореним, швидше б’ється серце, інтенсивніше рухається по судинах кров, організм більше споживає кисню і насичується поживними речовинами, тобто сам собі повертає витрачену енергію, але уже з надлишком, з відсотками. Утворюється деякий енергетичний капітал, що забезпечує у кожен наступний момент ще більше витрачання енергії [8].

Рухаючись, людина сама якби заводить годинник свого життя. Якби не робота м’язів –енергетичні потенціали не накопичувалися б. Не створювалась би протоплазма –жива речовина клітки, а це означає, що сам процес росту і розвитку був би неможливим [9,10].

Ті, хто активно займаються фізичною культурою, мають більш  високий рівень працездатності і  менше мають шансів захворіти. Працездатність у них на 5-10% вище, ніж у тих, хто не займається  фізичними вправами. Завдяки підвищеному опору організму захворюванням фізкультурники втрачають протягом року у 3-4 рази менше робочого часу через хвороби, ніж не фізкультурники.

Фізична культура дає можливістьзберігати тілесне здоров’я, робити своє тіло красивим, вміти керувати ним і, що особливо важливо, значно розширювати діапазон пристосувальних механізмів організму, підвищувати його стійкість до впливу несприятливих чинників: гіпоксії, переохолодження, проникаючої радіації, інфекції, дії токсичних речовин, а також розвитку злоякісних новоутворень тощо.

Науково-технічний прогрес  і комп’ютерні технології, які  позбавляють людство від багатьох видів фізичної праці, значення фізичної культури не тільки не зменшують, а навпаки, у зв’язку з гіпокінезією та гіподинамією ще більше зростає і є основною складовою здорового способу життя.