Теорія і методика журналістської творчості

Інший відомий український  громадський діяч Сергій Єфремов  свою концепцію функціонування журналістики виклав у циклі статей "Відгуки  з життя та письменства" на шпальтах "Нової громади" та "Літературно-наукового вісника". М. Грушевський став реформатором української журналістики. Він обґрунтував і ввів у практику принцип міжпартійності періодичної преси.  Одним із найплідніших етапів розвитку українського журналістикознавства стали 20-ті роки минулого століття. Праці М. Возняка, Б. Грінченка, В. Ігнатієнка, І. Кревецького, В. Щурата, С. Єфремова добре прислужилися у дослідницькому поступі наступних поколінь журналістикознавців, вони є певними орієнтирами і для нинішніх істориків і теоретиків журналістики.

З дотриманням нових  концептуальних та методологічних засад до висвітлення проблеми журналістики як виду творчої діяльності, підійшли  І. Крупський,  І. Матяш, І. Михайлин,  О. Мукомела, М. Нечиталюк, І. Павлюк, М. Присяжний, М. Романюк, Н. Сидоренко, Л. Сніцарчук, М. Тимошик, Б. Черняков та ін. До активного дослідження проблем журналістики і публіцистики, підготовки і перепідготовки журналістських кадрів долучаються В. Лизанчук, А. Москаленко, В. Качкан, В. Шкляр.

До проблеми вивчення журналістики як виду творчої діяльності не раз звертався у своїх працях В. Здоровега, В.Учонова, Л.Шибаєв та інші.

 

 

3. Методи наукових досліджень

 

 

Метолодологія наукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретних прийомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання  нових наукових результатів, досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань.

Методологія – сукупність методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки  об’єкта її пізнання.

Метод – спосіб пізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо). Існує багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можна назвати такі: описові, аналізу документальної інформації, дослідження текстів.

Описові методи:

Історичний метод передбачає вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічній послідовності. Вирізняють порівняльно-історичний та компаративний методи, коли шляхом порівняння виявляють загальне і особливе, а також причини цих подібностей і розходжень, що відбулися; зіставляють рівні розвитку досліджуваного об’єкта, визначають тенденції розвитку.

Біографічний метод  передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидців. Його використання можливе за умови, що зібрана інформація буде достатньою і панорамною.

У журналістикознавстві переважають три напрями біографічних досліджень: дослідження соціальних механізмів регулювання життя індивіда, соціальної зумовленості долі окремої людини; реконструкція соціального досвіду і його смислових структур, зокрема колективної історичної свідомості, субкультурних стильових форм. [10], а також дослідження процесу соціалізації особистості та інтерналізації (засвоєння) культурних зразків [23].

Ставлення науковців  до бібліографічного методу неоднозначне, адже дослідник змушений покладатися лише на суб’єктивну думку очевидця подій [23,14].

Проте цей метод використовують для збирання свідчень, спостережень очевидців історичних подій чи процесів, зокрема для дослідження тих  соціальних прошарків та процесів, які важкодоступні для безпосереднього вивчення: замкнені релігійні секти, ув’язнені тощо.

Найпопулярнішим різновидом біографічного методу є біографічне  інтерв’ю. Воно буває трьох видів:

- лейтмотивне, коли  респондента відразу підводять  до певної теми, спрямовуючи розмову  так, щоб він не відхилявся від заданої теми; 
          - наративне, коли співрозмовника просять докладно розповісти історію свого життя у вільній формі, але в хронологічний послідовності подій; 

-  відкрите, коли журналіст  виступає в ролі зацікавленого  знайомого, який в стилі повсякденної розмови ставить навідні запитання [23].

Класифікація застосовується для з’ясування зв’язків і закономірностей розвитку досліджуваних об’єктів. Основним її чинником є групування, що дає змогу поділити цілісну сукупність об’єктів або даних на однорідні групи так, щоб розходження всередині групи були менші, ніж між групами. При групуванні важливо забезпечити однорідність і порівнюваність ознак, за якими здійснюється розподіл [10].

За допомогою класифікації виявляють  загальні закономірності в різних явищах дійсності, окреслюють можливі причинно-наслідкові зв’язки між різнорідними фактами. Саме класифікація дає змогу побачити наявність цих залежностей.

Типологія – це метод (результат) наукового пізнання, систематизації, класифікації на основі загальних для них ознак і властивостей. Цей метод зорієнтований на пошук стійких ознак і властивостей досліджуваних об’єктів. Центральне поняття типології – тип як модель, що відбиває деякі ознаки певної кількості явищ, але свідомо ігнорує несуттєві ознаки [10].

Типологізація – це виявлення  подібності й розходження досліджуваних  соціальних об’єктів чи явищ, пошук надійних способів ідентифікації їх, а також критеріїв групування в межах прийнятої дослідником моделі. Результатом типологізації є виділення певних типів досліджуваних об’єктів чи явищ [23].

Методи аналізу документальної інформації:

Документальна інформація – це будь-яка інформація, що зафіксована  в друкованому чи рукописному  тексті, на фото- чи кіноплівці, на цифрових носіях тощо. У журналістикознавстві поняття документації відрізняється від загальновживаного (документи – матеріали офіційних органів)

За способом фіксування інформації розрізняють письмові, статистичні, іконографічні, фонетичні, технічні. Бувають  цільові документи, тобто обрані самим дослідником, та наявні. За ступенем персоніфікації вони поділяються на особисті – документи індивідуального обліку, мемуарні записки тощо, та безособові – статистичні або інші архіви, матеріали преси, протоколи зборів та ін.

Залежно від статусу  документи бувають офіційні(протоколи, архіви, постанови тощо) і неофіційні (особисті документи, статистичні узагальнення і т.д.)

За джерелом інформації документи поділяються на первинні та вторинні. До первинних належать, наприклад, записи прямого спостереження, до вторинних – обробка його даних, узагальнення чи опис на основі первинних джерел.

Документи – це головне  джерело інформації в журналістикознавстві. Її доповнюють дані опитувань, спостережень чи експериментів. Матеріали ЗМК  є особливою групою документів.

Методи дослідження текстів:

Традиційні методи визначають тему й ідею, аналізують образи, жанри, оцінюють художньо-стилістичні засоби тощо.

Новітні базуються на психологічних особливостях людини, що віображається в її мові: на рівні  граматики чи лексики.

Психіатричний метод виявляє в тексті характеристики його автора, а психоаналітичний підхід оцінює наявність у тексті лексики, яка належить до прихованої агресивності і т.п.

Мотиваційний аналіз визначає вираженість у тексті предикативні мотивації, емоційно-лексичний аналіз дає змогу оцінити емоційну насиченість тексту, структуру оцінки за найбільш значущими емоційно-оцінними критеріями, а отже, визначити емоціогенність тексту.

Контент-аналіз досліджує  значеннєвий зміст тексту, морфологічний  – його зовнішню форму. Ці методи придатні й для дослідження розмовної мови об’єкта інтересу. Спільне їх використання дає змогу повно намалювати психологічний портрет автора тексту.

Контент-аналіз – це метод  збирання кількісних даних про досліджуване явище чи процес, які містяться в документах. Йому піддають книги, газетні чи журнальні статті, оголошення, телевиступи, фотографії, малюнки, інші твори мистецтва і офіційні документи. Основне завдання аналізу – на основі масиву текстів реконструювати картину світу автора, виділити значущі елементи опису тем та інтерпритувати їх.

Контент-моніторинг –  це моніторинг ресурсів  для автоматизованого пошуку інформації в Інтернеті, який грунтується на контент-аналізі. Це змістовий аналіз інформаційних  потоків, який відбувається постійно протягом тривалого часу й має на меті отримання певних якісних і кількісних зрізів.

Контент-аналіз можна  використовувати і як основний метод, спрямований на отримання важливої інформації про досліджуване явище  і як допоміжний метод або процедуру  обробки даних, отриманих в інших дослідженнях або як один метод у комплексі з іншими.

Спостереження:

Спостереження – це пряма  реєстрація подій очевидцем. Спостерігач  або самостійно спостерігає події, що відбуваються, або користується даними спостережень інших осіб (чи приладів) [10, 15].

Спостереження як самостійний  метод краще застосовувати в  таких дослідженнях, які не вимагають  репрезентативності даних, а також  тоді, коли інформацію не можна отримати ніякими іншими методами.

Спостереження може бути структурованим й неструктурованим; проводитися в польових умовах або лабораторії, систематично чи несистематично, за участю дослідника чи без нього. Наукове спостереження дає можливість не лише збирати факти, а й робити узагальнення [10.16].

Опитування:

Найчастіше опитування зустрічається у вигляді інтерв’ю та анкетного опитування. Багаторазове опитування (панель) характеризується постійністю предмета й теми дослідження, а також постійними періодичністю проведення та сукупністю респондентів.

Слід пам’ятати, що дані, отримані  опитувальними методами, віддзеркалюють суб’єктивні думки респондентів. Тому опитування бажано поєднувати із контент-аналізом або зі спостереженням чи експериментом [23, 33].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ДОТЕКСТОВИЙ ЕТАП РОБОТИ ЖУРНАЛІСТА

 

 

2.1. Інформаційний привід

 

 

Процес написання журналістського  матеріалу значно полегшується наявністю  іформаційного приводу – події  або явища, яке може зацікавити  зацікавити реципієнта того чи іншого ЗМІ. Найцікавішими інформаційними приводами зазвичай є конфлікти позицій, події міжнародного характеру або ті, що значно впливають на життя країни чи її окремих регіонів, надзвичайні ситуації та їх наслідки, неочікувані події або заяви. Не настільки цікавими для журналіста, але найбільш реальними є коментарі та прогнози представників різних організацій, їхні досягнення, запуск нової продукції, послуги чи проекту, впровадження нових технологій, участь організацій в різних соціальних програмах тощо.  На створення інформаційного приводу передусім впливає характер цільової аудиторії, зокрема її національні, соціальні та інші стереотипи і настанови.

Отже, інформаційний привід для факту – це подія, новина, яка робить її вартою висвітлення у ЗМК. Особливістю інформаційного приводу для факту є те, що факт, у якому висвітлюється ця подія, може у свою чергу стати інформаційним приводом для іншого матеріалу в іншому жанрі [32].

Інформаційний привід для  замітки – це подія, новина, яка  робить її вартою висвітлення у ЗМК. Подія у замітці теж може стати  інформаційним приводом для іншого матеріалу в іншому жанрі. Основна відмінність інформаційного приводу для факту і для замітка є те, що замітка, крім запитань, відповіді на які вимагає факт, дає додаткову детальнішу інформацію, дає відповіді на запитання чому? і як?

 Для кореспонденції – подія, новина чи ситуація, яка робить її вартою детальнішого висвітлення порівняно з фактом чи заміткою. Найчастіше кореспонденція може стати інформаційним приводом для статті чи журналістського розслідування. Інформаційним приводом виступатиме не так подія чи ситуація, як проблема чи явище, які зачепила кореспонденція.

Для звіту – подія, яка робить її вартою детального хронологічного чи хронікально-реферативного висвітлення. Звіт може стати інформаційним приводом як для статті чи журналістського  розслідування, так і для портрету, нарису, фейлетону, репліки, памфлету.

Для репортажу – неординарна  подія, новина чи ситуація, яка робить її вартою висвітлення саме через  створення ефекту присутності аудиторії  на місці події. Вибір на користь  репортажу, а не на користь іншого інформаційного жанру можна зробити тоді, коли інформаційний привід дає змогу не лише поінформувати аудиторію, а й здивувати її. Репортаж стає інформаційним приводом для інтерв’ю, статті, журналістського розслідування.

Журналіст і редактор самостійно визначають, у якому жанрі висвітлювати ту чи іншу подію або ситуацію. Але коли вже прийнято рішення давати репортаж, це має відбуватися згідно з вимогами, які ставляться до репортажу.

Для інтерв’ю – подія, яка потребує процитованого факту, думки, оцінки, позиції особи, яка найбільшою мірою причетна до цієї події, особи, на якій ця подія може позначитися. Інтерв’ю може стати інформаційним приводом, як для статті чи журналістського розслідування, так і для портрету, нарису, фейлетону, репліки, памфлету.  

Прикладом застосування інформаційного приводу стали журналістські матеріали, опубліковані в газеті «Сумщина». Так, інформаційним приводом для матеріалу під назвою «Загартовані полум’ям» [18, див. дод. 1] стало професійне свято працівниців МНС. Не менш цікавою для написання була біографія Костенка Станіслава Петровича – людини, яка зробила величезний вклад у справу винайдення і створення автомобілю газоводяного гасіння вогню.