Теорія і методика журналістської творчості

Ще існують соціологічні методи збору інформації. Окрім спостереження, опитування, вивчення документів, соціологія значно частіше вдається до таких  методів, як контент-аналіз та експеримент. Дуже важливо, щоб журналіст сьогодні вмів скористатися методами соціологічного дослідження, був соціологічно грамотним. Це теж одна із ознак професіоналізму сучасного працівника ЗМІ.

При написанні матеріалу  «Загартовані полум’ям» [18, див. дод. 1]  використовувалися методи вивчення документів та інтерв’ю. Спочатку працівниками МНС були надані документи, які розкривали більше відомостей про ветерана Костенка Станіслава Петровича, його нагороди та біографічні дані. Потім була назначена зустріч, під час якої за допомогою методу спостереження вдалося розширити уявлення про людину, простежити особливості поведінки та манеру спілкування.

У матеріалах «Країна мрій» [19, див. дод. 2], «Стимуляція імпровізації» [21, див. дод. 3], «Могрицький ленд-арт» [20, див. дод. 4] основним методом збирання інформації є метод спостереження, оскільки всі ці журналістські твори – репортажі. Проте під час підготовки «Стимуляції імпровізації» було використано також методи інтерв’ю і вивчення наданих одним із організаторів Олександром Бондаренком документів. Під час фестивалей «Країна Мрій» та «Ленд-арт» у Могриці доводилося спілкуватися із багатьма люди, які були учасниками дійства, вони ділилися враженнями та самі створювали атмосферу фестивалів. Тому у відповідних матеріалах також використовувався метод інтерв’ю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ТВІР: ЗМІСТ І ФОРМА, ЕЛЕМЕНТИ І  СТРУКТУРА

 

 

3.1. Зміст і форма твору. Вибір жанру

 

 

Науковці й журналісти-практики широко оперують такими поняттями як зміст і форма твору.

Зміст – це певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів, що його утворюють і характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції [14].

Теорія літератури визначає зміст художнього твору в цілому можна визначити як те особистісне, ідейно-емоційне ставлення творця до предмета зображення, яке з вичерпною повнотою реалізується лише в ході самого зображення й лише частково поза ним і сприймається читачем більш-менш об’єктивно даної «картини життя», що постає в емоційно-оцінковій суб’єктивній свідомості особи, яка веде розповідь [2].

Форма – це спосіб об'єктивного існування і вираження змісту [17].

Зміст і форма - це досить місткі й багатопланові категорії. Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища і факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції і принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація, але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами - на рівні конкретного тексту - є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо [3].

Елементи змісту, так само як і елементи форми, перебувають у постійній взаємопроникності один з одним. Вони можуть взаємозбагачуватися, підпорядковуватися, доповнювати, переходити один в одного, обумовлювати один одного.  
 Зміст і форма – це завжди діалектична єдність, тобто тісна, нероздільна і водночас суперечлива. Їм властиві всі риси парності. Вони не можуть існувати в природі окремо одне від одного – вони дві сторони журналістського тексту.

Насамперед слід сказати  про таку специфічну рису журналістської творчості, як її документалізм [28].

Він проявляється передовсім у змісті, що, у свою чергу, впливає й на форму.

Ще одна специфічна риса, характерна для змісту й форми у журналістиці, – це більша (порівняно з художньою літературою) їх традиційність. Багато явищ життя, описані десятки і сотні разів, мають уже усталену, багатьма поколіннями журналістів вироблену форму відображення їх у ЗМІ. А це, у свою чергу, певною мірою обумовлює змістову визначеність публікацій.  
 Також специфічною рисою є те, що змісту і формі в журналістиці притаманна автономність. Будь-який художній твір щодо змісту і форми можна співвіднести з іншим таким же твором лише умовно. Що ж стосується змісту й форми конкретного журналістського твору певного видання, то вони, як правило, тісно пов'язані зі змістом і формою інших виступів даного номера, із характером та спрямуванням видання в цілому.

Журналістський твір вирізняється послідовним локанізмом з усіма особливостями для змісту й форми. Прагнення будь-якого видання до стислості, лаконізму у відображенні реалій дійсності примушує журналіста вибірково, вимогливо ставитися до різнобарвної палітри жанрів, вибирати з неї тільки ті, які допомагають йому передати прискорений пульс і ритм життя, його невпинний рух уперед.

Вислів "форма відповідає змісту" правдиво констатує єдність цих двох категорій двох складових одного журналістського тексту. Але йдеться не просто про єдність, а про діалектичну, а отже, суперечливу, єдність. А раз так, то відповідності між цими категоріями може і не бути. На практиці часто буває, що глибокий зміст втілюється в невибагливу примітивну форму і, навпаки, досить помітна, приваблива форма може прикривати слабкий, убогий зміст.

Важливим є вибір  жанру журналістського твору, тобто історично сформованого стійкого типу медіатвору з відповідною структурою, способом засвоєння фактичного матеріалу та функціями [26, 38].

Григораш визначає жанр як «усталений тип твору, який склався  історично і відзначається особливим  способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури.» [3, 76].

Традиційно в ураїнській журналістиці за функціонльними призначеннями  виділяють такі жанрові групи  як інформаційні, тобто різновити  медіатекстів, основною функцією яких є інформування, повідомлення первинних  фактів без глибокого аналізу чи оцінних суджень, аналітичні, які, на відміну від інформаційних, вирізняються висвітленням проблем з використанням думаок, оцінок, суджень, та художньо-публіцистичні жанри – тексти авторської журналістики, особливістю яких є художня образність, емоційність і т.п.

Проте один із російських дослідників журналістики пропонує поділяти жанри журналістики не на три, а на п’ять груп: оперативно-новинні (замітки у всіх різновидах); оперативно-дослідницькі (інтерв’ю, репортаж, звіт); дослідницько-новинні (кореспонденція, коментар, рецензія); дослідницькі (стаття, лист, огляд); дослідницько-образні (нарис, есе, фейлетон, памфлет) [12].

Твори журналістики поділяються  на жанри за певними критеріями. Серед них – об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору. Інший, один із найважливіших критеріїв поділу творів на жанри є призначення виступу. Багато чого залежить від мети, яку ставить перед собою автор. Якщо журналіст бажає повідомити про якийсь факт, то доцільно було б використовувати жанр замітка, хроніка, тобто ті жанри, які часто об’єднують одним словом «новини». Якщо є необхідність детальніше відтворити події, автор вдається до звіту, репортажу. Позиція ж конкретної людини потребує діалогічної форми відтворення реальності. Тоді використовується такий жанр як інтерв’ю у його різних модифікаціях – від фіксації висловлювання людини до аналітичного діалогу між журналістом та його співрозмовником.

Необхідність не просто повідомити про щось, а проаналізувати явище, сукупність фактів, суспільні процеси, порушити ту чи іншу підказану життям проблему оживила такі жанри, як коментар, стаття, огляд, синтетичні аналітико-публіцистичні програми телебачення і радіо.

Нарис дає можливість розкрити ті чи інші тенденції, явища, процеси через зображення людини чи соціальної групи людей. Це один із літературознавчих жанрів, який зближує журналістику із літературою. Політичний портрет відображає за допомогою певних соціолого-публіцистичних засобів відповідні політичні постаті, що діють на політичній арені. Сатиричні замітки, фейлетон, памфлет дають змогу висміяти, засудити негативні явища життя, відступи від норм моралі.

Третім критерієм поділу творів на жанри є масштаб охоплення  дійсності або масштаб узагальнення – він дає змогу диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів.

Особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму – четвертий  критерій поділу журналістських виступів на жанри. У кожному з жанрів використовуються певні мовностилістичні засоби. Так, те, що виглядає цілком природнім у діловій кореспонденції, не годиться для нарису чи заміток публіциста, у яких має бути наявним образне відтворення дійсності, і зовсім не підходить для нарису інструктивний тип мислення [7, 146].

Дуже широким жанровим діапазоном володіє репортаж. Він може означати метод подачі подієвої інформації та поширений жанр. Французські дослідники вважають, що мета репортажу – донести всі враження від події за допомогою органів відчуття журналіста. Тому цей жанр вважається суб’єктивним, він відображає події, апелюючи саме до відчуттів [27].

 

 

3.2. Композиція. Фабула. Сюжет

 

 

Ще під час збору  інформації, її систематизації, осмислення важливо думати над структурою та будовою майбутнього твору. Залежно від задуму, кількості зібраної інформації, обсягу твору та інших причин архітектоніка твору, тобто його композиція може бути різною.

Уже на стадії задуму, коли майбутній твір народжується в свідомості автора як ще далекий і невизначений обриспевний порядок викладу  вже намічається, бо впорядковується спостережений фактичний матеріал і враження від нього, зароджується намір по-своєму їх викласти і донести до аудиторії. Але в подальших творчих зусиллях та пошуках той первинний обрис може змінюватися або й зникнути зовсім, натомість народжується новий, більш продуманий і обгрунтований [17]. 

Зібраний фактаж потрібно розмістити на певній кількості сторінок, тоді постає питання компонування майбутнього твору.

Композиція – це конструювання, з’єднання частин журналістського твору в єдине ціле відповідно до задуму автора; побудова журналістського тексту. Композиція зумовлена специфікою журналістського матеріалу, його комунікативною метою, здібностями автора [26].

У процесі компонування твору особливо відчувається єдність  змісту і форми, думки і структури твору, його задуму і жанру.

Композиційною основою  репортажу є подія. Перебіг події  становить своєрідний хребет твору, що надає йому певної динаміки.

У газетному репортажі  про подію розповідається, у телевізійному  – вона відтворюється. В основі звіту лежить важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови – збори це чи сесія, конференція чи нарада. Тут багатоважить вміння відбирати найголовніше.

Оглядовий матеріал компонується по-іншому. У його композиційній  основі – система взаємопов’язаних подій, які не так аналізуються, як з’ясовується тенденція їх розвитку за певний відрізок часу.

Складною є композиція творів, які можна віднести до художньо-публіцистичних жанрів – есе, нарису, фейлетону. Крім аналізу фактів та явищ, проблеми розкриваються через людей, шляхом образного відтворення й узагальнення дійсності. А це неможливо без розгляду життєвих суперечностей, без відображення конфліктів [7, 99].

Конфлікт журналістського  твору – це нерідко суперечність між тим чи іншим життєвим явищем і позицією автора. Такий конфлікт лежить в основі статті, огляду чи навіть рецензії. Автор може заперечувати відтворювані явища як негативні. Це характерно майже для всіх критичних виступів, а їх сьогодні немало. Розповідь тримається саме на такому протиставленні. Воно ж є засобом зацікавлення читача, зосереджує його увагу, хоч у традиційний літературний сюжет не виливається [7, 102].

Сюжет – система послідовно й реально відтворених подій, учинків, стосунків персонажів у  хкдожньому, публіцистичному творі [26, 80].

Паралельно вживається термін фабула – хронологічне розгортання  подій та думок. «Цей літературний термін – зазначає Дмитро Прилюк, - найбільш точно виражає смисл формотворчих процесів, які мають місце в  журналістиці. Якщо факт – це фабула, то розкриття його і є розгортанням фабули в просторі часу з метою повнішої передачі змісту [17].

У журналістських творах використовуються елементи сюжету, які  сприяють поглибленню пізнання головної думки в особиливий образний спосіб, адже автор публіцистичного твору, на відміну від наукової праці, часто описує певні епізоди, картини, життєві пригоди та історії.

Виділяючи в журналістському  творі структурні компоненти, виявляються  характерні елементи. Це можуть бути цифри, статистичні дані, а також епізоди, сцени. У творах органічно поєднуються певні описи подій, екскурси в минуле, а також відтворення картин природи, обстановки. Сюди ж можна віднести образи людей, розкриття людської, національної, соціальної сутності персонажів через їх характеристику, діалоги чи монологи. У всьому домінує авторська думка.

Досконалий авторський твір можливий лише за умови неможливості вилучення з нього жодного  епізоду, факту чи думки.

 

 

3.3. Діалектика змісту  і форми

 

 

Аналізуючи матеріали  «Загартовані полум’ям» [18, див. дод. 1], «Країна мрій» [19, див. дод. 2], «Стимуляція імпровізації» [21, див. дод. 3], «Могрицький ленд-арт» [20, див. дод. 4] можна зробити висновки, що форма відповідає змісту даних матеріалів, бо не лише зібрані факти та явища дійсності, але й тема, ідея, задум виступили як складові його змісту. Теми та ідеї журналістських матеріалів уже визначалися в цій роботі. Також вже йшлося про інформаційний привід кожного з них та задуми їх написання. Зміст кожного з творів має вступну частину. Журналістський твір «Загартовані полум’ям» починається з інформації про свято пожежників України та надає читачам загальної інформації про МНС в Сумській області, продовжується розповіддю про ветерана Костенка Станіслава Петровича. Жанр цього журналістського виступу можна визначити як нарис, що за типологією належить до художньо-публіцистичних жанрів, або ж за Кройчиком до дослідницько образних. Події у матеріалі описуються у прямій хронологічній послідовності. Сюжет матеріалу концентричний, оскільки увага зосереджена довкіл конкретних подій, тобто довкіл біографії пожежника.