Методологія та методика кримінологічних досліджень. Прогнозування та планування у профілактичної діяльності

Кримінологічні дослідження - це один з видів соціального дослідження в його широкому розумінні. Воно здійснюється з використанням всіх методів дослідження громадських явищ. При цьому враховуються особливості предмета та змісту кримінології.

Використовуються такі загальнонаукові  методи пізнання:

1) сходження від абстрактного  до конкретного;

2) гіпотеза;

3) системно-структурний аналіз;

4) історичний метод;

5) порівняння;

6) динамічні та статистичні методи.

1. Сходження від абстрактного  до конкретного. Цей метод пізнання передбачає певний рівень теоретичної підготовки дослідника, гіпотез висунення, використання теоретичних понять і уявлень, абстрактне мислення. Тут важливо мати на увазі два моменти.

Перший - теоретична, методологічна озброєність дослідника зумовлює і обсяг, глибину науку, а його шлях. Не слід кожного разу «танцювати від печі». Необхідно ознайомитися з тим, що було зроблено раніше. З цього погляду особливе значення має теоретичне знання про злочинність, її детермінації, ефективності тих чи інших заходів боротьби з нею. Не вдасться сформулювати науково-обгрунтованих положень тому, хто не оволодів теорією кримінології і виходить тільки з звичних уявлень про злочинність.

Другий - варто постійно пам'ятати про недостатню пізнане явища «злочинність» і процесів її продукування. Крім того, злочинність постійно змінюється. Тому у процесі досліджень кримінолог важливо бути «відкритою системою» і не прагнути «укладати» нові дані у вже наявні теоретичні уявлення і схеми. Необхідно враховувати їх, зіставляти з ними, але слід бути готовим обгрунтовано змінювати ці схеми, теорії. Без цього немає творчого розвитку теорії. Творчий розвиток завжди передбачає нові дослідження, отримання раніше невідомих даних і осмислення відповідних результатів.

2. Гіпотеза. Вона дає напрямок пошуку, акцентує увагу дослідника на тих чи інших моментах дійсності, дозволяє цілеспрямовано вести вивчення.

Гіпотеза по-перше, повинна узгоджуватися з встановленими в кримінології науково обгрунтованими положеннями, по-друге, характеризуватися обгрунтованої ймовірністю відповідного припущення.

Звідси  виходить, що не всяке припущення, строго кажучи, є гіпотезою. Зазвичай під гіпотезою розуміють таке припущення, яке заслуговує на те, щоб його перевірили.

Висування, формулювання гіпотези вимагає оцінки вже наявних теоретичних і  емпіричних даних, що їх співвідношення з предметом, об'єктом і завданнями дослідження. Ця робота проводиться в процесі підготовки дослідницької програми.

Наприклад, при вивченні причин регіональних відмінностей злочинності були висунуті наступні гіпотези:

а) відмінності злочинності в  краях, областях, республіках визначаються частково різним ступенем латентності злочинності, тобто його відображенням у кримінальній статистиці, і це змусило використовувати методики виявлення латентності злочинності;

б) визначаються відмінності економічними, соціально-культурними характеристиками регіонів, що виявлялося шляхом вивчення економічних, соціальних, культурних умов життя людей;

в) розходження визначаються характеристиками населення (в одних регіонах більше, ніж в інших, раніше судимих, алкоголіків, «Соціальних невдах» і т. д.), і відповідно досліджувалися процеси формування населення регіону, питома вага осіб, які раніше вчиняли злочини, алкоголіків, які не мали постійного джерела доходу, і т. д.;

г) розходження визначаються станом соціального контролю в регіонах, зокрема правоохоронній діяльності. Відповідно з'ясовувалося, як відбувається процес виявлення, захід злочинів, притягнення до відповідальності і покарання винних, як функціонують контролюючі органи,

 як забезпечується охорона  громадського порядку і т. д.

3. Системний підхід. Все частіше говорять про «системний рух», яке включає поряд з системним підходом загальну теорію систем, системний аналіз, філософське осмислення системності міра.

Цей метод припускає розгляд досліджуваного об'єкта (у нашому випадку злочинності  і суспільства) як певної складно  організованої системи, що має певну  структуру, яка містить певну  кількість взаємопов'язаних елементів.

4. Історичний метод. Він забезпечує вивчення злочинності в історичному розрізі, в русі. При аналізі злочинності береться, як правило, тривалий період, що дозволяє розкривати стійкі характеристики і тенденції злочинності, а також його взаємозв'язку з іншими явищами.

В останні  роки виділяються декілька п'ятирічних  періодів, що відображають різні етапи  життя російського суспільства: досоціалістичних, соціалістичний різних періодів (нарощування темпів економічного, соціального розвитку та період застою), періодів перебудови і реформ

При вивченні регіональних відмінностей злочинності  застосовується порівняльно-історичний метод як різновид історичного. При цьому дотримується: а) порівняння однотипних явищ протягом одного й того ж періоду (злочинності неповнолітніх, молоді і т. д.) у різних регіонах; б) порівняння одних і тих же характеристик в різні періоди в кожному з регіонів

Історичний  метод використовується в кримінології і для виявлення дієвість різних підходів до боротьби зі злочинністю  та окремими її відамі1. Нерідко він застосовується в комплексі з порівняльним методом (порівняльно-історичний підхід)

5. Порівняльний метод використовується широко. Порівнюється злочинність в різних державах, у різних регіонах держави, злочинність осіб різного статі, віку, соціального положення і т.п. При цьому з'являється можливість отримати нові дані про причини злочинності, так як відмінності злочинності накладаються на відмінності соціально-економічних та інших характеристик держав, регіонів

При використанні методу подібності встановлюються повторювані характеристики злочинності  і повторюються умови життя людей, що збігаються в просторово-часовому відношенні з характеристиками злочинності. Відповідні збігу служать підставою для подальшого дослідження факту і механізму взаємозв'язків цих умов і злочинності

При використанні методу відмінності встановлюються злочинності ті характеристики, які  зустрічаються в одних державах, регіонах і не виявляються в інших. Такого роду матеріал також служить базою для висування і перевірки гіпотез про причинного злочинності залежності від конкретних умов середовища

У кримінології порівняльний метод набуває особливого значення при виявленні специфіки чого-небудь. Так, при вивченні особливостей особистісних характеристик злочинців, умов їхнього формування і життєдіяльності разом зі злочинцями обов'язково вивчається так звана контрольна група. Наприклад, для з'ясування специфіки правосвідомості неповнолітніх злочинців разом з цими особами опитувалися їх однолітки, які навчалися в тих самих навчальних закладах, але не що здійснювали злочинів. Порівняння відповідей цих двох груп опитаних дозволило виявити особливості позиції тих, хто скоював злочини. Без контрольної групи в таких випадках дослідження проводити не можна

Підбір контрольної групи залежить від завдань, які вирішує дослідник. Наприклад, в одному з досліджень неповнолітніх для контрольною групою неповнолітніх злочинців служили їхні ровесники-відмінники. Автор зробив висновок про те, які обставини бувають пов'язані зі злочинним або дуже старанним поведінкою

6. Динамічні й статистичні  методи. Вони широко використовуються в кримінологічних дослідженнях. Особливо статистичні методи, розраховані на дослідження масових явищ, одним з яких є злочинність

Динамічні і статистичні методи дають різне знання. Динамічні закономірності - це закономірності розвитку. Їх застосування безпосередньо веде до виявлення причинних залежностей. Наприклад, протягом 20 років здійснювалось всебічне вивчення особистісних характеристик і долі більш 140 чоловік, які у неповнолітньому віці вчинили злочини. Дослідження Перший етап - це вивчення випробуваних у віці 14-17 років, відразу після скоєння злочину; друге - через 10 років; третє - ще через 10 років. Це дозволило встановити, з якими обставинами і як саме було пов'язано злочинну поведінку на першому етапі, потім рецидив злочинів у одних, виправлення інших, крайня деморалізація третьіх.

Статистика, знаходячи та вимірюючи загальні властивості, встановлює загальні закономірності статистичні, засновані на дії закону великих чисел. Вона не пояснює внутрішній механізм формування закономірностей, не виокремлює причинні залежності.

Пошук статистичних закономірностей здійснюється шляхом знаходження і вимірювання  загальних властивостей явищ. Наприклад, раніше було статистично доведено, що серед рецидивістів від 60 до 80% здійснювали перший злочини в неповнолітньому віці. Але на чому заснована ця закономірність статистична? Вона сама по собі не пояснює, чому відбувається таке явище. Згадуване що триває вивчення особистості в її взаємодії із соціальним середовищем дозволило виявити механізм такого явища. Було показано, в яких саме обставинах і з якими особистісними характеристиками випробувані ставали рецидивістами, ніж вони відрізнялися від виправишся осіб.

Зі статистичним дослідженням завжди пов'язаний пошук закономірностей, але встановлення їх характеру (причинного, зв'язку станів чи іншого) вимагає застосування комплексу методів.

При статистичному дослідження використовуються узагальнюючі показники. До них ставляться такі вимоги основні:

а) досліджувана сукупність повинна бути однорідною по складу.

б) досліджувана сукупність повинна бути досить масовою, інакше на результат можуть вплинути випадкові відхилення. За цього кримінологи не аналізують злочинність в розрізі місяців року, по кварталах. Якщо їм необхідно виявити сезонні коливання злочинності, то береться значна кількість років і тільки тоді робиться висновок про закономірності сезонних коливань злочинності.

У процесі  досліджень нерідко застосовується вибіркове спостереження, але при цьому важливо забезпечити отримання представницьких (репрезентативних) даних.

 

4. Вибіркове дослідження, його репрезентативність та способи проведення.

Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному дослідженню. Межі суцільного дослідження визначаються, як правило, темою дослідження. Суцільне дослідження застосовують переважно тоді, коли досліджуваних об’єктів відносно небагато. У противному разі застосування цього методу потребує значних затрат часу, сил і засобів. Якщо об’єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Застосовуючи цей метод, можна отримати достовірні наукові результати, які майже не відрізнятимуться від результатів складного і трудомісткого суцільного дослідження.

   Множину об’єктів, які необхідно охарактеризувати на основі вивчення якоїсь частини цієї множини, називають генеральною сукупністю, а частину множини, що вивчається, — вибірковою (вибіркою).

Якщо кількість  об’єктів генеральної сукупності відома, то таку сукупність називають визначеною, а якщо невідома — невизначеною. Якщо вивчається генеральна сукупність загалом, то таке дослідження є суцільним, а якщо пізнання генеральної сукупності здійснюється через вибіркове вивчення — вибірковим. Невизначену генеральну сукупність можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю.

   Застосування вибіркового методу передбачає обов’язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). А. Зелінський виокремлює три основні умови репрезентативності вибірки:

   - здійснювати вибірку необхідно  тільки з великої генеральної  сукупності. Недоцільно здійснювати  вибірку з множини, що складається  з менш як тисячі одиниць;

   - відбирати вибіркову сукупність  необхідно так, щоб кожна одиниця  генеральної сукупності мала  однакові шанси потрапити до  вибірки. Іншими словами, вибірка  не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і  нахилів дослідника;

   - обсяг вибіркової сукупності  повинен забезпечити її представницький  характер (репрезентативність).

   Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою: він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.

   Відбір вибірки є важливим  етапом дослідження. Неправильне  застосування способів відбору  призводить до суттєвого спотворення  результатів дослідження. 

Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний.

   При застосуванні випадкового способу відбору об’єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п’ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб.