Методологія та методика кримінологічних досліджень. Прогнозування та планування у профілактичної діяльності

Проте умовно вважатимемо ці поняття тотожними.

Отже, основна мета прогнозування злочинності  полягає у визначенні найзагальніших показників, що характеризують розвиток (зміну) злочинності в майбутньому, виявленні її позитивних і негативних тенденцій, а також у пошуку на цій основі способів зміни або  стабілізації цих тенденцій у  необхідному для суспільства і держави напрямі.

Особливою наукою про закони й методи прогнозування  є прогностика. Значення цієї науки в усіх галузях людської діяльності важко переоцінити. Хоча прогноз завжди є ймовірним судженням, це не суперечить його об’єктивності. Злочинність належить до явищ, розвиток яких підпорядковується тільки законам теорії ймовірності. Як масове явище злочинність становить відносно стійку імовірнісну систему, параметри і динаміка якої підпорядковуються статистичним закономірностям. Визнання злочинності імовірнісною системою зі стійкими параметрами теоретично обґрунтовує принципову можливість надійного кримінологічного прогнозування.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування є одним з найосновніших  завдань сучасної науки. Ступінь імовірності кримінологічного прогнозу залежить від урахування комплексу факторів, які використовують у прогнозуванні. У процесі прогнозування необхідно враховувати не тільки статистичні дані про злочинність і осіб, які вчинили злочини, а й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних процесів, які в будь-який спосіб впливають на злочинність. Факторів, що безпосередньо й опосередковано впливають на злочинність, дуже багато.

Прогнозуючи, зокрема, злочинність слід ураховувати  такі фактори, як появу нових форм власності, підвищення або зниження рівня достатку населення, розшарування населення на багатих і бідних, безробіття, міграцію, стан моралі, ставлення  населення до норм права, діяльності правоохоронних органів. Важливою обставиною, що впливає на прогноз злочинності, є зміни, що вносяться у кримінальне законодавство.

Прогнозування злочинності ґрунтується  на статистичних закономірностях масового соціального явища і може здійснюватися на кількох рівнях:

- злочинності загалом;

- певної категорії злочинності  (рецидивної, насильницької, неповнолітніх  та ін.);

- окремих видів злочинів (вбивство, вимагання, бандитизм та ін.).

Прогнозування може здійснюватися також в межах  різних соціальних груп, що сформовані за певними ознаками, такими як сімейний стан, вік, професія, освіта.

За територіальною ознакою розрізняють прогнозування загальнодержавне, регіональне і місцеве.

Існує також відомче кримінологічне прогнозування — у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві.

За тривалістю прогностичного періоду прогнози злочинності можуть бути короткостроковими (на один-два роки), середньостроковими (на 3-5 років) і довгостроковими, або перспективними (на 10-20 років).

Крім  загального прогнозування злочинності  самостійне значення має індивідуальне  прогнозування (передбачення індивідуальної злочинної або правомірної поведінки). На відміну від прогнозування  злочинності взагалі прогнозування  індивідуальної злочинної поведінки  теоретично розроблене ще недостатньо, а на практичному рівні зроблено тільки перші кроки.

Методологічне обґрунтування можливості прогнозування  поведінки людини пов’язане з детерміністичною концепцією поведінки, яка розглядається як результат складної взаємодії особи, середовища і конкретної життєвої ситуації. Безумовно, складна сутність людини і різні властивості її природи зумовлюють труднощі методології пізнання і прогнозування поведінки, ускладнюють їх практичне здійснення, але не роблять їх неможливими. На думку А. Зелінського, індивідуальне прогнозування повинно виходити з психології особи та її минулої діяльності.

Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної  поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили  злочини або припускалися антигромадської  поведінки. Роль індивідуального прогнозування  полягає саме в тому, щоб із зазначеного  контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальних попереджувальних (профілактичних) заходів  з метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

На  практиці досвідчені працівники органів  внутрішніх справ можуть здійснювати  чіткий прогноз щодо дій тих чи інших осіб, які скомпрометували  себе антигромадською поведінкою. Маючи інформацією про властивості таких осіб і середовище, в якому вони перебувають, працівники органів внутрішніх справ своєчасно виконують профілактичну роботу, запобігаючи тим самим вчиненню злочинів.

Кримінологічне прогнозування  повинно бути неупередженим, обґрунтованим і надійним.

Вимога неупередженості прогнозування полягає в тому, що прогноз злочинності не повинен залежати від особистих або групових інтересів і видавати бажане за істину.

Вимога обґрунтованості прогнозування полягає в тому, що воно повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних факторів в їх динаміці.

Вимога надійності полягає в тому, що високий ступінь прогнозу має здійснюватися з достовірності.

 

7. Суб`єкти, методи та види прогнозування злочинності (за термінами, обсягами).

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями.

   За територіальною ознакою розрізняють прогнозування:

   - загальнодержавне;

   - регіональне;

   - місцеве;

   - у відповідній галузі  народного господарства;

   - на конкретному підприємстві.

   Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють:

   - поточні (оперативні);

   - короткострокові (один-два  роки);

   - середньострокові (три-п'ять  років);

   - довгострокові(понад п'ять  років).

   У практичній діяльності  застосовують надкороткострокові прогнози, що охоплюють досить незначні часові проміжки (доба, тиждень, місяць або квартал). Вони одержали назву оперативних прогнозів. Такий прогноз зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особливо у зв'язку з проведенням масових заходів (наприклад, мітинги, свята, спортивні заходи тощо).

   Мета короткострокового  прогнозування полягає в науковому  передбаченні тенденцій, закономірностей  і конкретних варіантів змін  злочинності в найближчому майбутньому  за основними показниками. На  цій основі розробляються короткострокові  прогнози, що визначають спрямованість  запобігання злочинності.

   Середньострокове прогнозування передбачає період від двох до п'ти років. На відміну від короткострокових прогнозів, воно спрямоване на більш віддалену перспективу та визначає стратегію боротьби зі злочинністю.

   Середньострокові  прогнози дають змогу:

   - інформувати суб'єктів  боротьби зі злочинністю про  можливий уплив програмних великомасштабних  економічних і соціальних заходів  на злочинність;

   - максимально використовувати  профілактичний потенціал таких  заходів і водночас обмежити  небажаний з кримінологічного  погляду можливий уплив негативних  процесів;

   - визначити, зважаючи на  розвиток соціальних процесів, мету  та завдання профілактики, її  пріоритетні напрямки, оцінити в  комплексі її можливості й  резерви на прогнозований період;

   - завчасно підготувати достатнє  ресурсне забезпечення профілактики  та інших напрямків боротьби  зі злочинністю.

   Довгострокове прогнозування зорієнтоване на термін понад п'ять років і базується на аналізі загальних закономірностей розвитку суспільства загалом, зв'язку рівня та структури злочинності з рівнем соціально-економічного й культурного розвитку суспільства. Перспективні кримінологічні прогнози сьогодні можуть давати оцінки лише загалом деяких основних тенденцій у розвитку злочинності, її причин й умов залежно від змін у суспільстві. Такі прогнози переважно залежать від ступеня точності відображення в загальних соціальних прогнозах тенденцій тих процесів і явищ, які найбільш інтенсивно впливають на злочинність.

 

8. Особливості прогнозування індивідуальної поведінки, його практичне значення.

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психології особи та її попередньої діяльності. Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальних запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

Що  стосується кримінологічного прогнозування, то, природно, суспільство не зацікавлене  в реалізації негативних прогнозів  і вживає запобіжних заходів. І якщо в їх результаті рівень злочинності виявиться нижчим від очікуваного, то така “помилка” не суперечить прогнозові, не знижує його надійності.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяльності. Людські стосунки завжди засновуються на передбаченні вчинків, а характеристика особи кінець-кінцем полягає в судженні про ймовірну поведінку за певних умов.

Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності  поведінки в багатьох випадках, а  типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності та отримані на їх основі прогнози поширюються  й на конкретних осіб, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірнішим. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й запобігти злочину.

Імовірні  судження про майбутню поведінку  підсудного є підставою для прийняття  судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування певних запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні досудового слідства.

Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:

- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

- прогнозування на основі аналізу  внутрішнього духовного життя  індивіда, його установок і мотивів (індивідуальний підхід).

Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли  злочини та були засуджені, можна  отримати з офіційних документів (зокрема, вироків і довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, ефективніше застосовувати метод моделювання, чи кібернетичний метод розпізнавання образу.

Отже, прогноз індивідуальної поведінки  має важливе значення для програмування  профілактичної роботи, впливу на засуджених і способів їхньої реадаптації після  відбування покарання. Важливий він  і для індивідуалізації міри покарання, рішення питань дострокового звільнення, помилування тощо.

Одночасно сучасні методики ще недостатньо  розроблені (надійність прогнозу не більш за 65-75 %) і можуть поки розглядатися лише як експериментальні.

  Становить інтерес розроблена  А. Закалюком методика індивідуального  прогнозування, що бере до уваги  не тільки криміногенні фактори,  а також ефективність індивідуальної  профілактики.

 

 

 

 

9. Кримінологічне планування: поняття, види, суб`єкти. 

Кримінологічне  планування (програмування) – це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни “планування” та “програмування” використовують як тотожні. Однак у сфері кримінологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв’язок з іншою метою спеціального управління, систему суб’єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспільство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб’єктів боротьби зі злочинністю, організацією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців. Планування є однією з форм координації запобіжної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають  на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності  й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.

До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:

- планування має бути колективним  як за колом учасників складання  плану, так і за колом його  виконавців;