Ігри в логопедичній роботі з дітьми фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення (ФФНМ)

Виконання правил дидактичної  гри спрямовується і контролюється  ігровими діями. Розвиток ігрових дій  залежить від задуму вихователя. Іноді  і діти, готуючись до гри, вносять  свої пропозиції.

Ігрові дії можуть бути дуже різноманітними, відповідно до віку дітей. У іграх малих дітей ігрові дії полягають у розкладанні картинок, у наслідувальних рухах. Ігрові дії старших дітей складніші, бо вони вимагають взаємодії одних дітей з іншими, послідовності, черговості. Це можуть бути й (інтелектуальні дії) порівняння, зіставлення, описування і т.д.

Отже, гра стає дидактичною, якщо є основні компоненти; дидактичне завдання, правила, ігрові дії. Відсутність будь-якого з названих компонентів призводить до того, що гра розвалюється і перетворюється або в дидактичну вправу або в звичайну бесіду з використанням дидактичного матеріалу (іграшок, картинок, реальних предметів), що якраз дуже часто зустрічається в практиці роботи дошкільних закладів.

К.Д.Ушинський високо оцінив ігри, створені народом для дітей. Він вказував на те, що ігри, материнські наспіви, потішки, маленькі казочки мають у собі доступні форми навчання, вони близькі дітям за змістом, ігровими діями, образами.

Передаючись з покоління  в покоління, змінюючись і виникаючи  знову, народні ігри задовольняли різноманітні дитячі інтереси: ігрові, пізнавальні, соціальні.

Є.І.Тихеєва вважала, що дидактичні ігри викликають до дії усі розумові процеси і здібності у їх єдності, і серед них першочерговими є  сенсорні процеси, але не самі по собі, а у зв’язку з мовою, найбільш наочним провідником якої є слово. Тому сенсорне виховання дитини нерозривне з лінгвістичним.

Особливого значення вона надавала навчанню рідної мови. Вчена сформувала вимоги до системи і змісту дидактичного матеіарул і дала його опис.

У педагогічній спадщині Є.М.Водовозової  значне місце посідають питання виховання правильного звуковимовляння дітей. На її думку, першочергове місце тут належить зразковому мовленню оточуючих, яке наслідує дитина. Автор зазначала: «Якщо мати неправильно розмовляє, заїкається, або має якісь недоліки загалом у вимові слів чи звуків…, здебільшого ті ж недоліки прищеплюються й дитині». Цінним методом розвитку фонематичного слуху в дітей раннього віку автор називає ігри з лялькою. З дітьми від чотирьох до шести років вона радила використовувати усну народну творчість (загадки, прислів’я, потішки, народні пісні), що також розвиває слух та правильну звуковимову. Слідом за С.Русовою, Є.М.Водовозова радить вихователям і батькам, використовуючи гру, учити дітей прислуховуватися до звуків природи, шумів, музичних звуків з метою розвитку фонематичного слуху.

Серед педагогів, які займалися розробкою методики навчання маленьких дітей з використанням ігор, слід назвати Є.І.Тихеєву, яка зуміла поєднати спадщину класичної педагогіки з новими умовами життя країни, розробити дидактичні ігри і з їх допомогою знайомити дітей з навколишнім.

Є.І.Тихеєва розробила  для іго дітей дидактичний  матеріал, що в її практиці відігравав важливу роль. Нею виділено два види дидактичного матеріалу: штучний і природний. Штучний дидактичний матеріал був наявний в настільно-друкованих іграх (парні картинки, лото, дерев’яні форми). Природний дидактичний матеріал включав у себе овочі, плоди, квіти, рослини, насіння і багато іншого, тобто все те, що могло замінити в іграх штучний матеріал.

Є.Г.Тихеєва дає визначення дидактичним іграм і заняттям: "Дидактичними ми називаємо ігри і заняття, пов'язані з певною дидактичною метою, що вимагають відповідного дидактичного матеріалу".

Розглядаючи розвиток мовлення у нерозривному зв'язку з розвитком  особистості в цілому, Є.І.Тихеєва вказувала на те, що дитина стає на шлях розумового розвитку, дякуючи притаманній їй здатності до членороздільної мови. Вона розробила методику і систему ігор-занять переважно з розвитку рідної мови. Запропоновані нею ігри сприяли формуванню таких мовних умінь, як визначення назви предмету, його властивостей, дій; опис предмету; порівняння предметів за схожістю і розбіжностями; складання і розгадування загадок про предмет, знаходження іграшок за віршами; класифікація предметів за їх ознаками і призначенням.

Особливу увагу Є.І.Тихеєва  звертала на виправлення помилок  у мовленні дошкільників, формуванні в них правильної літературної вимови. Педагог раде вихователям користуватися кожним випадком, щоб привернути увагу дітей до помилок, пропонувала давати їм вправи на запобігання мовних огріхів. Водночас, Є.І.Тихеєва попереджувала вихователів щодо необхідності усвідомлення дітьми своїх помилок, а робити зауваження радила тільки тоді, коли вихователі будуть упевнені, що зауваження буде усвідомлене дитиною.

Всередині минулого століття проводилися наукові дослідження з питань використання дидактичних ігор у процесі навчання дітей на заняттях (Р.І.Жуковська, Л.В.Артемова, В.Р.Безпалова, Є.І.Удальцова, О.П.Янківська).

Зокрема, Л.В.Артемова розглядала дидактичну гру як засіб збагачення змісту сюжетно-рольових ігор, оскільки словниковий запас мовлення дитини є важливою передумовою змістовного  спілкування дошкільників під час гри.

О.П.Янківською розроблена система  ігор для розвитку мовлення дітей. Педагог  стверджує, що кожна гра має збагачувати мовлення дітей формувати правильну звуковимову.

Питаннями використання дидактичних  ігор у процесі навчання дошкільників займалась Є.Ф.Іваницька. Вона відзначала, що навчання дітей дошкільного віку носить своєрідний, специфічний характер. У дидактичних іграх, на її думку, основними елементами є правила гри і завдання, які знаходяться в тісному взаємозв’язку; через них і відбувається основне керівництво розвитком дитини.

У практиці роботи дитячого садка отримали розповсюдження мовні  ігри, розроблені О.І.Соловйовою, Є.І.Радіною, Л.А.Пеньєвською, А.І.Максаковим, Г.А.Тумаковою, О.І.Янківською, Г.С.Швайко і ін. Так О.І.Соловйова, з метою розвитку мови дітей, запропонувала свою методику використання дидактичних ігор з лялькою. Вона рекомендувала ігри, у яких діти, виконуючи доручення ляльки, привчаються відповідати на запитання.

Починаючи з середнього дошкільного  віку, у дітей значно покращується вимова. Вони рідше допускають пропуски і заміну звуків, здатні зберігати складову структуру навіть у багатоскладових словах; укріпився і став більш рухомим їх артикуляційний апарат, більш розвинутим стало слухове сприймання, фонематичний слух. Це створює сприятливі умови для закріплення правильної вимови усіх звуків, для чистої і зрозумілої вимови слів, виправлення існуючих недоліків вимови.

Як зазначає А.І.Максаков, на шостому році життя у дітей  різко зростає інтерес до слів, що звучать. Вони уже не тільки вслуховуються у слова, але і прагнуть встановити, з яких звуків вони складаються, легко підбирають слова, близькі за звучанням. При спеціальному навчанні дитина може впізнавати знайомий звук у слові, виділяти його із слова, підбирати слова з добре відомими їй звуками. У залежності від змісту і ситуації висловлювання дитина може керувати своїм голосовим апаратом: вимовляти слова голосно і тихо, швидко і повільно.

Із шестирічними дітьми вихователь продовжує почату в молодших групах роботу з розвитку слухового сприймання, вдосконалення фонематичного слуху. Використовуючи дидактичні ігри і вправи, педагог продовжує вчити дітей  уважно слухати мову навколишніх, підбирати слова, схожі за звучанням (ложка - кішка, мишка і т.д.), виділяти з ряду слів тільки ті, в яких є заданий звук, впізнавати знайомий звук у назвах іграшок, предметів або підбирати іграшки і предмети, у назвах яких є цей звук і т.д., тобто вихователь звертає увагу дітей на те, що слова складаються із звуків, що один і той же звук може знаходитися ("жити") у різних словах.

Уся робота, спрямована на розвиток фонетичної сторони мовлення, планується і проводиться на заняттях із виховання  звукової культури мови. Деякі ігри і вправи (наприклад на закріплення  правильної вимови звуків. що діти ще недостатньо  засвоїли) вихователем можуть бути проведені і поза заняттями (в часи ігор та прогулянок).

Важливе значення для розвитку мови дошкільників мають словесні дидактичні ігри. Усі дидактичні ігри, на думку  А.К.Бондаренко, сприяють вирішенню  одного з головних завдань розумового виховання, а саме, розвитку мовлення дітей: поповнюється і активізується  словник, формується правильне звуко - вимовляння, розвивається зв'язне мовлення, уміння правильно висловлювати свої думки. У цих іграх, за словами  автора, дитина повинна вирішувати самостійно різноманітні розумові завдання, описувати предмети, відгадувати за описом, за ознаками схожості і розбіжності, групувати предмети за різними властивостями, самому придумувати розповіді. Ігри А.К.Бондаренко характеризуються оригінальними сюжетами, багатством варіантів.

У іграх і ігрових вправах  для розвитку мовлення Г.С.Швайко передбачено  ознайомлення з навколишнім, формування словника, виховання звукової культури мови. Важливим є те, що майже усі  ігри, запропоновані автором - багатоцільові. Відповідно, педагог неодноразово може звертатися до них, допомагаючи дітям  засвоїти новий матеріал, закріпити пройдений.

Подолання фонетико-фонематичного  недорозвинення досягається шляхом цілеспрямованої логопедичної роботи з корекції звукової сторони мови і фонематичного недорозвинення.

Система навчання і виховання  дітей дошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням включає корекцію мовного дефекту і підготовку до повноцінного навчання грамоті.

Діти, що надходять у групи  з фонетико-фонематичним недорозвиненням, повинні засвоїти обсяг основних знань, умінь і навичок, що необхідний для успішного навчання в загальноосвітній школі.

Передбачено спеціальні розділи  по формуванню вимови і навчанню грамоті.

Логопедична робота включає  формування навичок, розвиток фонематичного  сприйняття і навичок звукового  аналізу і синтезу.

Корекційне навчання передбачає також визначене коло знань об навколишній і відповідний обсяг  словника, мовних умінь і навичок, що повинні бути засвоєні дітьми на даному віковому етапі.

На матеріалі правильної вимови звуків здійснюється: розвиток уваги до морфологічного складу слів і зміні слів і їхніх сполучень  у реченні;

• виховання в дітей  уміння правильно складати прості розповсюджені  і складні речення, уживати різні  конструкції речень у зв’язної мови;

• розвиток зв’язної мови, робота над розповіддю, переказом  з постановкою який-небудь корекційної  задачі;

• розвиток словника дітей  шляхом залучення уваги до способів словотвору, до емоційно-оцінного значення слів;

• розвиток довільної уваги  і пам’яті.

Здійснюючи корекційне навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням, логопед враховує закономірності процесу  оволодіння звуковою стороною мови в  нормі, що складаються шляхом поступово  виробляється в сфері розрізнення  характерних ознак мовних звуків.

Складна взаємодія функцій, що беруть участь у формуванні фонематичних уявлень, вимагає розчленованого поетапного формування як повноцінного артикулювання  звуків, так і їхньої рецепції.

У першу чергу в дітей  повинна бути уточнена артикуляційна  основа для подальшого розвитку фонематичного  сприйняття і звукового аналізу. З цією метою використовуються раніше засвоєні звуки, при вимові яких діти найчастіше не випробують артикуляційних утруднень. Звуки наступні: а, о, у, е, и, м, м’, н, н’, п, п’, т, к, к’, ж, х’, ф, ф’, у, в’, л’, йот, б’, д, м, г, г’. У той  же час не можна вважати, що процес формування цих звуків закінчений повністю. Нерідко багато звуків вимовляються дітьми в мовному потоці недостатньо  чітко, із млявою артикуляцією, змішуються між собою (к — х, у — б, ф  — в, п б і т. д.) або є замісниками  яких-небудь ще що не з’явилися в  мові звуків (т — свистячі і шиплячі, л’ — р іт. п.). До другої групи  відносяться звуки, що у більшості  дітей ще не сформувалися, а при  вимові деяких закріпилася неправильна, перекручена артикуляція. Це звуки  р, р’, п, що свистять і сичать звуки. Сюди ж можна віднести звук т’, близький по артикуляції до звуків ч і ц.

Фронтальні заняття по уточненню артикуляції, по розвитку фонематичного сприйняття і по підготовці дітей до аналізу і синтезу  звукового складу слова обов’язково  проводяться на звуках, правильно  вимовних усіма дітьми.

Потім у визначеній послідовності  включаються поставлені до цього  часу звуки.

Диференціації звуків на всіх етапах навчання приділяється велика увага. Кожен звук, після того як досягнута його правильна вимова, порівнюється на слух з усіма артикуляційної або акустично близькими звуками . Пізніше, після засвоєння артикуляції  другого з пари взаємно змінних  в мові звуків, диференціація виробляється не тільки на слух, але й у вимові.

Така послідовність роботи дозволяє дуже рано включати вправи в  розрізненні звуків, що сприяє спонтанній появі в мові дітей нових звуків і значно полегшує 2-й етап роботи над диференціацією. Завдяки розвинений слуховому контролеві цей етап завершується значно швидше.

Велика увага приділяється голосним звукам, від чіткості вимови яких значною мірою залежить виразність мови. Крім того, правильна вимова голосних відіграє велику роль при аналізі  звукового складу слова.