Прояв авторського задуму в тележурналістиці

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні засади творчості журналіста……………………………..5

1.1. Основи творчості журналіста……………………………………………….5

1.2. Творче мислення журналіста………………………………………………..9

Розділ 2. Прояв авторського задуму в тележурналістиці…………………….12

2.1. Авторський задум  у структурі новин……………………………………..12

2.2. Творчість ведучого інформаційно-аналітичних програм…………….….18

2.3. Авторський задум  у роботі телерепортера………………………………..27

Висновки…………………………………………………………………………36

Список використаної літератури……………………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. Сучасний світ надзвичайно динамічний і швидкоплинний, з великими соціальними, економічними, політичними та іншими потрясіннями і напруженнями. Прискорення, яким він позначається, охопило усі сторони життя. Саме тому для того, щоб вижити, реалізувати свої здібності і розкритися як особистість, потрібно увесь час змінюватися, знаходити щось нове і творити. Потреба у творчих особистостях з високим рівнем духовності, морально-етичних цінностей, внутрішньої культури у поєднанні з професійною майстерністю, – це вимога нашого часу.

Становлення людини як особистості  найчастіше відбувається на тлі професійного зростання. Професія і особистість  як феномен – це надзвичайно взаємопов’язані і взаємозалежні поняття, які неможливо розглядати окремо одне від одного. Творча особистість у системі профорієнтації – питання, яке останнім часом усе частіше постає перед вченими: психологами, філософами, педагогами. Якщо ознайомитися з переліком професійних якостей, якими має володіти претендент на вакантну посаду багатьох професій, то серед найуживаніших: «креативність» або «творчий підхід». Сама творчість сьогодні вийшла за рамки фаху людей мистецтва і проникла ледь не у всі професії: менеджера, програміста, торгівця, педагога, бібліотекаря. Не стоїть осторонь у даному випадку і журналістська діяльність, оскільки здатність до творчості – одна з основних рис, яка притаманна самій суті цієї професії. Без творчого підходу до підготовки майбутніх фахівців неможливо очікувати, що  серед них з’явиться справжній професіонал.

Над питанням авторського  задуму у журналістиці у свій час  працювало чимало авторів. Зокрема  такі видатні дослідники та науковці, як В. Різун, В. Шкляр, М. Феллер, В. Здоровега, В. Аграновський, Д. Прилюк та ін.

Об’єктом дослідження є авторський задум як образна достовірність документального матеріалу. Предметом дослідження є вплив авторського задуму на створення журналістського твору.

Мета дослідження – визначити специфіку авторського задуму як образної достовірності у журналістиці.

Завдання дослідження:

1) узагальнення теоретичних засад творчості журналіста;

2) аналіз специфіки прояву авторського задуму в тележурналістиці.

Структура дослідження. Воно включає вступ, два основних розділи із підрозділами, висновки та список використаних джерел, що нараховує 33 найменування. Загальний обсяг курсової роботи становить 39 сторінок друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади творчості журналіста

 

1.1. Основи творчості журналіста

 

У цілому масово-комунікативна творчість як вид діяльності має мотиви, цілі, функції і результати. Окремо є три мотиви творчості:

1. Потреба виразити в слові будь яке явище життя і пов’язана з цим потреба виразити самого себе. Всі люди за своєю природою балакучі, вони розмовляють про роботу, політику, друзів, коханих, дозвілля і багато що інше. Говорять і про себе, тому що хочуть «вибратися» з самих себе, розібратися в собі, «розірвати» хоч би на мить пута лише індивідуального існування, позбавитися від самотності. Багато хто довіряється друзям, деякі – психотерапевтам. І лише одиниці обирають інший шлях: довіряють свої думки, відчуття паперу або ще ширшій аудиторії – телеглядачам, радіослухачам, допомагаючи тим самим розкритися собі і тим, хто читає, дивиться, слухає їх твори. Аудиторія впізнає в героях журналістських творів себе, свої проблеми і шукає вихід з важких життєвих ситуацій за допомогою ЗМІ. Іноді потрібні дуже сильні потрясіння, болісні або радісні, щоб викликати слова одкровень. Прикладом може слугувати, наприклад, військова та післявоєнна публіцистика радянської пори або журналістські твори, присвячені якимось трагічним ситуаціям: землетрусам, повеням, нападам терористів, на зразок тих, що трапилися 11 вересня 2001 року в США. Журналіст, який  володіє даром слова, утілює загальне прагнення виразити свій світ і себе, і в цьому він підкоряється природному імпульсу людської натури, а разом з тим стає виразником тих людей, хто не вміє і не може висловитися. У такої людини схильність до самовираження знаходить особливу силу, здається, що вона є необхідним додатком до його життя і як би підсилює її. Прагнення увічнити явище в якусь мить може бути увінчане небувалим творчим тріумфом: автором створюються  нові масово-комунікаційні цінності [13, c. 34].

2. Нездійснені прагнення.  У XVIII–XIX століттях, в публіцистиці і  особливо в літературі, творчість  повинна була в якійсь мірі  компенсувати незнатне походження  особи автора, удари долі, матеріальну  незабезпеченість. Їм нерідко створювався якийсь вигаданий світ, оскільки реальний світ часто перетворював публіциста на розчаровану людину. У своїх творах він як би наділяв себе ідеальними якостями, створював інше життя, таку, яку йому хотілося б прожити. Це близько до функції компенсації. Тут же слід згадати і про такі мотиви творчої діяльності, у тому числі і в масово-комунікаційній сфері, як мода на журналістику. Або такий мотив, як комерційний інтерес, жадання влади. Словом, деякі люди бачать в даному виді творчості шлях до «вершини», можливо тому, що їм він здається найбільш легкою. На мою думку, мотив нездійснених бажань, як назвав його дослідник В. Олешко не мотивує людину до справжньої журналістської професійної діяльності, а лише вводить в оману і з такою мотивацією журналіст навряд виявить себе творчо у процесі роботи  над матеріалами у редакції чи студії, він буде шукати легких шляхів, а таким чином справжнього успіху досягти у професійній діяльності навіть важче ніж тернистим шляхом проб та помилок, але з натхненням, жагою до пізнання та розкриття себе в улюбленій роботі [14, c. 66].

3. Захоплення самим процесом  творчості. Той, хто хоч раз  випробував стан творчого підйому, втілював свій авторський задум, намагається знову і знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники творчості називають цей стан прозрінням, натхненням. Тут, ми вважаємо, журналістові необхідно бути вдвічі уважним, адже захоплення самою творчістю може призвести до неоперативності та необ’єктивності матеріалу, а для журналістської практики це недопустимо не при яких обставинах, адже на першому місці є правдивість, оперативність та об’єктивність. Також обережніше треба бути зі словом, адже воно повинне бути чіткім, зрозумілим і гострим. Таким чином літературні «метаморфози» зі словом, ускладнення конструкцій речення – не є показником високого рівня професіоналізму журналіста.

Зазначимо функції творчості:

1. Пізнавальна функція. З погляду діяльності, пов’язаної з пізнанням і віддзеркаленням природи суспільства, творча людина відображає об’єктивний світ через свій суб’єктивний.

2. Художньо-образна. Творчий твір  має ідейний зміст, але на  відміну від наукового трактату  воно виражене в конкретно-образній  формі. Особлива сила художньої  уяви публіциста полягає перш  за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, – показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші. 

3. Творча діяльність як вираз емоцій. Ситуації, герої, образи, суб’єктивно відібрані і представлені журналістом аудиторії, є передумовою, стимулом і обґрунтуванням діяльності для якогось соціуму або суспільства в цілому. Стимулюючи до дії, наприклад мрія, виступаюча метою однієї людини, або якась нестандартна дія можуть опосередковано стати мрією або потенційними вчинками інших людей. Опосередковано означає завдяки засобам масової інформації. Отже, споглядаючи світ ЗМІ, люди в своєму реальному житті роблять дії, які продиктовані новими цілями, відображеними в цьому новому для них світі [24, c. 77].

Очевидним є те, що сучасний журналіст повинен володіти цілим комплексом професійних якостей і умінь, які сприяли б успішній реалізації завдань, що стояли перед співробітником редакції. При цьому до найбільш важливих журналістських якостей можна віднести: компетентність, ерудованість, володіння методологічним інструментарієм при зборі і аналізі первинної інформації, володіння індивідуальним стилем письма та ін. Всі ці якості в сукупності створюють поняття «професійна майстерність».

Водночас уміти відчувати слово, шліфувати фразу, точно виражати свою і не  свою думку – це необхідні якості для журналіста. Але журналістові необхідно мати талант іншого роду. Він повинен володіти жвавістю темпераменту, прагненням активно втручатися в життя суспільства, готовністю до постійного пошуку нового, до подолання інерції поглядів. Таке відношення обов’язково повинне передувати  «мукам слова», хоча зовсім не замінює, не усуває їх. Кращі з журналістів не раз і не два відзначали неминучість саме такого відліку за шкалою професійних достоїнств.  Бути журналістом означає не тільки їздити, дивитися, відбирати, писати – це означає особливим чином жити, вбирати із цього всього головне – ідею. Проаналізувавши досвід вчених, можна зробити висновок, що ані техніки писання матеріалу, ані таких рис як комунікабельність та швидкість мислення – не достатньо для формування цілісної особи журналіста. Ми думаємо, що є ще деякі особливі риси, які навіть на рівні підсвідомості керують творчим процесом, спрямовуючи журналіста до створення не просто матеріалу, а матеріалу, який чітко віддзеркалює сучасність, процеси життя суспільства, який представляє собою цінність для читача чи глядача (слухача).  На нашу думку, це особливе бачення реальності, цілісне бачення картини буття сьогочасності [24, c. 57].

Таким чином, творчій задум журналіста спрямована на аудиторію і без неї існувати не може, але в ньому присутні як і в іншій творчості такі фактори, як емоційність, образність. Важко однозначно сказати, що саме керує творчим журналістом при написанні матеріалу, на нашу думку найточнішим й найоб’єктивнішим мотивом саме журналістської творчості є потреба виразити у слові будь яке явище життя і пов’язана з цим потреба виразити самого себе, інші ми вважаємо другорядними. Творчість є необхідним компонентом у «приготуванні» професіонального журналіста. Це багатогранне явище, яке не може бути розглянутим лише з однієї точки зору. Адже творчість є ще невід’ємним ідентифікатором особистості взагалі, проявом її сутності.

 

1.2. Творче мислення журналіста

 

Обізнаність – це окрема риса творчого журналіста. Процес пізнання триває все життя і  пізнавальній діяльності журналіста велику роль грають інтелектуальні здібності, а точніше  – розвиненість мислення. На думку психологів, «мислення є формою творчого віддзеркалення людиною дійсності, що породжує такий результат, якого в самій дійсності або у суб’єкта на даний момент часу не існує. Відмінність мислення від решти психологічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди пов’язане з активною зміною умов, в яких людина  знаходиться. Мислення завжди направлене на рішення якої-небудь задачі. Таким чином, мислення  – це особливого роду розумова і практична діяльність, що припускає систему включених в неї дій і операцій перетворюючого і пізнавального характеру».

У психології виділяють різні типи мислення:

1) наочно-дієве (що здійснюється  шляхом маніпулювання об'єктом);

2) наочно-образне (засноване на  перетворенні образу предмету);

3) словесно-логічне (має на увазі опосередковане використання понять, логічних конструкцій, мовних засобів) [14, c. 99].

З-поміж розумових здібностей творчої особи виділяють наступні: легкість генерування ідей, здібність до перенесення, «зчеплення», згортання, зближення понять тощо. Так журналіст відшукує причиново-наслідкові зв’язки там, де звичайна людина їх би не побачила, виносячи з цього власну позицію, яка головним чином впливае на глядача, даючи йому нагоду відстежити те, що при звичайних умовах він би не помітив. В особисті особові чинники журналістського потенціалу входять і інші здібності, і серед них можна назвати уміння спостерігати, дивуватися, знаходити в навколишньому світі  цікаві подробиці і використовувати їх в своїй роботі.  

Можна додати, що журналіст –  це яскрава особистість, життєрадісна, яка володіє об’єктивною чуттєвістю, адже навіть у сьогочасному жорсткому світі, де побутує прагматичний стиль життя журналіст не є машиною, яка «штампує» новини, це людина яка має серце, співчуття, милосердя. Також журналіст – це людина, яка є громадянином своєї держави. Ці риси здавалося б не несуть в собі якогось професіонального відтінку, але, як не дивно теж мають не аби яку роль саме у професійній діяльності журналіста.

Важливо, щоб людина, яка обрала для себе роботу у засобах масової інформації, на психологічному рівні відчувала себе вільною, неповторною та цільною особистістю. Журналіст –  це не просто якийсь «літератор», що «пописував» для абстрактного «почитуючого» читача (глядача, слухача) або безпристрасний реєстратор подій, а відповідальний суб’єкт суспільних процесів. Значення всієї журналістики припускає формування у окремого журналіста неприйняття позицій «маленької людини», «стороннього спостерігача», від якого, –   пиши  не  пиши – нічого не залежить [14, c. 69].