Прояв авторського задуму в тележурналістиці

2.2. Творчість ведучого  інформаційно-аналітичних програм 

Ведучий телевізійної програми, безумовно, є представником певної соціальної групи, і його взаємодію із аудиторією можна розглядати як «представницьке спілкування», маючи на увазі інтереси, цінності, ідеали і настанови цієї соціальної групи.  У підході до питання взаємодії в моделі «ведучий – аудиторія»  (і діаді «ведучий – глядач») акцентується проблема самовираження особистості ведучого в комунікації. На відміну від безпосередньої взаємодії між людьми, коли контекст спілкування формується досвідом знайомства, спільною діяльністю, міжособистісними відносинами, ведучий повинен сам представляти себе глядачеві як партнера по спілкуванню. Під взаємодією ведучого з аудиторією слід розуміти створення можливості наблизитися до ситуації реального спілкування з глядачем.

Створення ефекту участі глядача в діалозі є головною комунікативною метою ведучого інформаційно-аналітичних програм, де основний обов’язок комунікатора – говорити зрозуміло і правильно, тонко розбиратися у практичних питаннях і не менш цінніше вміння – розуміти людей і події. Більшість глядачів відрізнять зрілого і вдумливого ведучого від «телевізійної зірки». Вони відразу повірять людині, яка «знає, про що говорить». Ведучий не просто читає текст, а й вносить у передачу багато свого особистісного. Тематика  сюжетів – найрізноманітніша. У програмі поєднуються кілька жанрів – студійна бесіда з фахівцями та відеоповідомлення, які в журналістській практиці називаються сюжетами. Використовуються такі сюжети: прості (текстова інформація за кадром) і комбіновані (текстова інформація журналіста в кадрі, використання інтерв'ю, коментарі фахівців); оперативні (термінове висвітлення події без підготовленого сценарного плану) і авторські (журналіст вибирає тему, заздалегідь готується до знімання, вивчає об'єкт, пише сценарний план, працює в кадрі).

Одним із пріоритетних напрямів роботи автора та ведучої (вона ж і  журналіст-репортер) інформаційно-аналітичних  програм  є репортажі – телевізійний жанр, який дозволяє проникнути в реальне  життя. Без репортажів навряд чи програма завоювала б таку велику аудиторію глядачів. Телеглядачі бачать події очима репортера й оператора. Ведуча-репортер у програмі намагається опинитися зі знімальною групою там, де відбувається дещо загальноцікаве, про що дізнається ведуча із глядацької пошти, яка надходить до програми постійно. Сотні листів у рік, тисячі дзвінків – і головним критерієм вибору теми є її актуальність для більшості глядачів та конкретність факту, який потребує вивчення, розгляду та втручання для вирішення конфлікту.

Завдання ведучої як репортера разом із режисером та оператором вибрати, відзняти і потім вибудувати ряд кадрів, які дадуть яскраве уявлення про подію. Готуючись до знімання, тележурналіст інформаційно-аналітичних програм   бачить подію з кількох різних точок.

За роки виходу інформаційно-аналітичних програм  в ефір окреслилися ознаки якісної публіцистичної програми:

1) новизна і оригінальність  не тільки фактів, а й ідей, авторського підходу до дійсності; 

2) бажання реально  допомогти населенню знати свої  законні права та вміти ними  користуватися;

3) пошук істини: конфлікти,  які виникають у глядачів на  споживчому ринку, перевести у  план конструктивного обговорення; 

4) витриманість стилю,  чіткість композиції, логіка викладення, дотримання у текстах літературних  і граматичних норм;

5) образність відеоряду, культура знімання, звукозапису та монтажу.

Оскільки позиція ведучого інформаційно-аналітичних програм, де стикаються дві позиції – хто має рацію і хто винен, він повинен усвідомлювати постійну відповідальність перед:

1) суспільством у цілому;

2) аудиторією телеглядачів;

3) героями передач; 

4) колегами-журналістами;

5) телекомпанією, від імені якої  звертається до глядачів;

6) самим собою. 

Щодо телевізійної інформації визначені  вихідні етичні принципи журналіста: достовірність кожного повідомлення, повнота поданих фактів і неупередженість позиції автора-ведучої.  Сприйняття телепередачі масовою аудиторією часто визначається емоційно-оцінювальним ставленням до ведучого. У буденній свідомості це виявляється у феномені «популярність ведучого»: глядача захоплює (або відштовхує) не стільки інформаційний бік повідомлення, скільки особистість телекомунікатора.

Знайома людина в кадрі виступає для глядача, насамперед, орієнтиром у багатому світі телевізійних програм, завдяки чому щоразу її поява супроводжується цікавою для глядача інформацією. Найбільш високий рівень персоніфікації тоді, коли ведучий, він же журналіст, виступає як учасник екранізованої дії – бере інтерв’ю, організовує дискусію між двома сторонами, проводить репортаж-розслідування, тим самим стає об’єктом співчутливої ідентифікації. І тут ведучий має бути вельми підготовлений до інтерв’ю, адже інтерв’ю – це заздалегідь прорахована тактична схема. І вдале інтерв’ю неможливе без заздалегідь прогнозованих для себе «несподіваних» поворотів розмови. Інакше кажучи, ведучий повинен змусити глядача співпереживати, довіряти. Тому має бути готовим прийняти на себе відповідальність за розвиток бажаних стосунків. Головне - вдало обрати жанр спілкування: «побутовий» діалог, ділове спілкування, міжособистісне спілкування.  Діалог, який веде ведучий із гостем у студії, починається перед телекамерою тільки для співбесідника, ведучий же веде його відтоді, як почав вивчати документальний матеріал від імені глядача. Екранний етап –  це лише остання фраза в цій заочно розпочатій розмові, якій передує збирання й опрацювання листів із редакційної пошти, дзвінків від глядачів, які визначають тематику програми, особливо в останні роки, коли глядачі виявляють активність щодо участі в програмі. Окремо слід сказати про мовну підготовку ведучого до проведення контактної частини програми з гостем у студії. Особливий психологічний клімат значною мірою формується за допомогою мовних засобів. Завдання ведучого –  не лише визначитися щодо запитань, формулюючи їх так, аби досягти несподіваного ефекту , а й спрогнозувати емоційний тон майбутньої бесіди.

Телеведучий – це людина, яка завойовує аудиторію масштабністю своєї особистості. Найвищий професіоналізм ведучого – це його інтелігентність, телевізійний талант, ерудиція, вміння зберегти «обличчя» за будь-яких обставин, переконання глядачів у тому, що вони отримують найдостовірнішу, найоб’єктивнішу інформацію. Аудиторія сприймає телеведучого як транслятора інформації, якщо він і не сам проводив розслідування і не сам добував факти, то його обов’язок – вміло і тактовно їх подати. Ведучий – впевнений, але не самовпевнений. Особистість телеведучого накладає свій відбиток на характер мовлення програми. Кожен сюжет інформаційно-аналітичних програм  наближений до життя, гарячі сенсаційні факти не просто нанизуються, а й обов’язково перевіряються, осмислюються, а також вивчається думка опонентів. Закадрові тексти мають відповідати загальноприйнятим нормам світового інформаційного мовлення: стислість, лаконічність, конкретність, інформативність насиченість – і тоді глядач їх сприйматиме, вони формуватимуть його світогляд і ставлення до суспільних подій.

Один із сюжетів програми, який викликав двосторонній резонанс, тема якого – невчасна виплата  страхового відшкодування страховою  компанією за відремонтований сервісним  центром автомобіль. Шквал дзвінків від глядачів (у них подібні проблеми) – порушені права страхувальника; дзвінки від страховиків, які визнають, що проблеми є і їх потрібно разом вирішувати. Це приклад того, як ведуча контактної програми зуміла проблемну тему донести до глядачів так, щоб вони сприйняли її і відреагували.

Телевізійна аудиторія  як кількісно, так і якісно відрізняється  від театральної. У театрі зовсім інша атмосфера, ніж та, у якій глядач живе; різний емоційний стан душі у  глядачів театру, і тих, хто дивиться телевізор вдома. Телеведучий має це враховувати. Телеглядача можна порівняти хіба що з читачем – він перебуває один на один із предметом своєї уваги і надто прискіпливий до всього, що бачить на екрані, тим паче до образу телеведучого.  Телевізійна комунікація вимагає встановлювати особистісні контакти аудиторії з комунікатором, щоб скласти судження про нього і про цінності його повідомлення. Саме цим і пояснюється значення її  привабливості для аудиторії телевізійної інформації, персоніфікованої (тобто уособленої) її автором і учасниками подій. Цим пояснюється прагнення найбільших телекомпаній мати таких постійних телеведучих і репортерів, особистість яких привертала б симпатії та довіру глядачів.

Персоніфікація телевізійного  мовлення утвердилася в усьому світі  як принцип мовлення, як істотна відмінність телевізійної журналістики від інших її видів.  Не менш важливим є грамотне використання принципу персоніфікації – він можливий навіть у невеликих сюжетах, з яких складається програма. А головний герой – учасник події – обов’язковий. Найчастіше у інформаційно-аналітичних програмах герої сюжетів – це глядачі, які звернулися по допомогу, а в сюжеті вони розповідають свою ситуацію, ведуча залучає фахівців, які коментують. Такими героями бувають люди різних професій з різними фінансовими можливостями. Всі вони несуть з екрана не лише «прикладну» інформацію з теми сюжету, а дещо більше: вони є свідками тих проблем, які виникають у повсякденному житті.

Варто виділити чинники, важливі у персоніфікації повідомлення:

1) головний герой інформації у кадрі;

2) грамотне використання  прийому «репортер у кадрі».

Особистість героя і  особистість автора, які включені у зміст телевізійного повідомлення, дозволяють зробити сюжет яскравим і таким, що запам’ятовується, оскільки людина була і є найбільш цікавим явищем для іншої людини. Є ще один найвищий рівень персоніфікації – коли журналіста чекають на екрані заради нього самого, чекають як лідера, який вміє пояснити складні проблеми, як особистість значну в моральному, духовному плані.

Професійна діяльність висуває ряд специфічних вимог до психічних і особистісних якостей телеведучого, визначає його когнітивно-комунікативний стиль. За роки існування телебачення створено образ «ідеального ведучого»: співчутливий, аналітичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюрист, аскет, принциповий, працює для інших, відчуває настрій інших. Мета ведучого – встановити контакт, але зробити це дуже тонко. Особистість ведучого, його фахові якості та вміння разом із усвідомленням поставлених перед ним завдань часто бувають визначальними для успіху інформаційно-аналітичної програми, яка характеризується оперативністю і лаконічністю викладу актуального повідомлення, наприклад, споживацької тематики.

Ведучий інформаційно-аналітичних  програм   намагається передати глядачеві відчуття, що він знає і розуміє інформацію, яку повідомляє. Очі – це вікна, через які глядач бачить думки та емоції ведучого. По очах видно, що ведучий разом із своїм глядачем переживає за події, що відбуваються. Телеглядачі не стільки слухають мову телеведучого, скільки читають на його обличчі народження думок, вони стежать за емоціями, жестами, за інтонацією його голосу. Невербальні знакові системи іноді називають «мовою» тіла. Різноманітна, але вдало підібрана жестикуляція не відволікає увагу глядача, не заважає сприймати текст. Навпаки, вона, як надійний сигнал внутрішніх процесів, допомагає викладати думки. Використання вказівних, описово-зображувальних жестів демонструє зацікавленість ведучого. За допомогою жестів він підтримує контакт з аудиторією. Таким чином, жест – це один із способів підвищення інтересу глядачів до передачі.

Зазначимо основні якості, якими має володіти телеведучий: привітна зовнішність – хоча варто  пам’ятати про те, що красиво  для одного глядача, іншому неприємно; голос і мова – ведучому потрібен хороший, поставлений голос, і говорити він повинен правильно; освіта і життєвий досвід – здобуті знання від досвіду такі ж важливі, як і спеціальні; уява – ведучий має чітко уявляти – начебто бачити аудиторію, яка перебуває поза межами студії; скромність, що ґрунтується на вірі в себе – істинна довіра глядачів виникає тоді, коли ведучий наділений талантом, досвідом і знаннями, а талановиті люди, як правило, скромні; щирість і почуття гумору, розум і винахідливість; хороша реакція тощо. Робота телеведучого, та ще коли той поєднує роботу журналіста в програмі – дуже й дуже нелегка. Вона, безперечно, більш складна, відповідальна і трудомістка, ніж, наприклад, робота найбільш серйозного, відомого актора театру чи кіно. Цій праці людина повинна віддавати себе повністю, всі сили, всю енергію.

Що стосується комунікативної культури тележурналістів, слід зазначити  таке. Оратор вміє читати питання на обличчях своїх слухачів. Зал, як правило, – мовчазний співрозмовник. Але, якщо на обличчях слухачів не прочитати питань, реплік, заперечень, схвалення або втрати інтересу – виступ приречений на неуспіх, а то й на повний провал.

Культура спілкування  тележурналістів – це  вміння встановлювати зворотний зв’язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини. Це стосується всіх рівнів спілкування. Культура спілкування оратора включає ще й повагу до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, відповідальність за своє слово тощо. Форми спілкування – змінні, сутність – незмінна. Для того, щоб взаємини з аудиторією стали успішними, потрібна неабияка вправність, знання «техніки» спілкування, тобто майстерне володіння низкою засобів і тактовне використання їх у процесі спілкування. До словесної техніки спілкування тележурналістів належать засоби організації повідомлення, його форма й риторичні прийоми. У свою чергу несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), контакт очима, тон, темп та інтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі. Несловесна техніка, уміле й тактовне її застосування вкрай важливе для досягнення успіху. Порівняно з писемним мовленням, усне є своєрідною творчістю, до певної міри імпровізацією; в ньому значно сильніша емоційно-експресивна безпосередність, більше варіантів нормативних правил, ніж у писемному мовленні.  Ораторський виступ тележурналістів часто проходить в умовах, далеких від ідеальних. Оратору доводиться боротися не лише за схвалення, але навіть за елементарну увагу до своєї промови.

Окрему увагу звернемо на наступний аспект. Вербальна комунікація за допомогою слова – це головна і найбільш досконала форма людського спілкування, а тому журналіст інформаційно-аналітичних програм  є, в першу чергу, начитаним, більше того – орієнтуватися у всіх поточних подіях, аби вміти підтримати розмову. Втім, не меншу роль має й невербальне спілкування. Це особлива мова – «мова почуттів». Вона – продукт суспільного розвитку людей, що значно посилює ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її змінювати. Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. Журналіст, на нашу думку, готуючись до інтерв'ю, повинен враховувати статус, вік і навіть смаки респондента, аби не викликати у нього негативних емоцій до своєї персони. Однак до зовнішнього вигляду слід віднести не лише одяг, але й вираз обличчя, зачіску, аксесуари, оскільки це є елементи оціночних суджень про людину. Важливу роль в ефективності спілкування відіграє просторове перебування співрозмовників один стосовно одного, дистанція та комунікативна спрямованість. Наприклад, більшість столів у телевізійних чи радійних студіях еліптичної форми, без загострених кутів, що сприяє комфортному розташуванню гостя. Якщо інтерв’ю відбувається не в студії, журналіст має зробити усе залежне, щоб обстановка була якомога комфортнішою для респондента.