Прояв авторського задуму в тележурналістиці

Важливе значення має  вибір правильного тону звернення, яке лежить в основі формування необхідної атмосфери. Діапазон тональності надзвичайно  широкий. Наприклад, він може бути жорстким і сухим, або ж м’яким і довірливим, дружнім, іронічним, патетичним і зверхнім. Журналіст інформаційно-аналітичних програм залежно від обстановки обирає необхідний йому тон, проте ми переконані – ні в якому разі не застосовувати саме зверхній, оскільки оціночні судження неприпустимі під час інтерв’ю, адже воно може просто провалитися, і необхідної інформації журналіст так і не отримає.

2.3. Авторський задум  у роботі телерепортера

Професія телевізійного  репортера популярна, поширена і стабільно затребувана в різних типах та форматах сучасного телевізійного мовлення. Вибірковий моніторинг програмного продукту вітчизняного телебачення зокрема, інформаційних програм «Факти», «Подробиці», «Новини Першого національного», «Час новин», інформаційно-аналітичні «Факти тижня», «Подробиці тижня», підсумковий випуск ТСН) дав можливість виявити низку закономірностей і тенденцій щодо безпосередньо творчої та фахової діяльності професіонального репортера в сучасному телевізійному ефірі. По-перше, професія телерепортер виробила стійкі критерії творчо-професійної діяльності журналіста в різних типах і форматах телевізійного мовлення, підтвердивши свою актуальність для інформаційного, інформаційно-аналітичного та аналітичного типів мовлення. Звісно, переважна більшість репортерів телебачення працюють в інформаційних програмах, щоденно (а, буває, і щогодинно) передаючи оперативну інформацію для новинних випусків. Однак є й такі репортери, які обрали творчий шлях телевізійного публіциста, готуючи до телеефіру аналітичні матеріали, журналістські розслідування.

У репортерській праці особливо цінується вміння оперативно передавати інформацію (прямі ввімкнення з епіцентру події стали звичним явищем, нормою репортерської роботи на сучасному телебаченні). Це добре вдавалося Андрію Жигуліну, Ользі Кошеленко, Катерині Лебедєвій, Ользі Снісарчук, Наталці Тугузовій в інформаційних програмах «Новини», «Час» підтримувати діалог із ведучим у студії, що додавати до вже сказаного. Однак є приклади, коли саме репортер вирівнював чи буквально рятував ситуацію завдяки глибокому знанню теми, власній підготовці, ерудиції, майстерному володінню словами. А це вказує на оперативно-аналітичну специфіку професії, параметри якої вивчаються сучасною наукою.

Медіадослідники переконані у тому, що для таких багатокомпонентних форм репортерського телебачення, як, наприклад, пряме ввімкнення, двобічний зв'язок зі студією чи з іншими знімальними майданчиками, коли організовується діалог із ведучими та учасниками прямого ефіру, «необхідна не тільки спеціальна підготовка, а й узагалі інший професійний рівень, ніж уміння все робити «із коліс»», отже, сучасний телерепортер має залучити оперативний фактаж і додаткові знання, максимально використати інформаційно-аналітичний ресурс. У даному випадку не варто покладатися на власну пам’ять: складні для вимови прізвища та імена, багатозначні цифри, порівняння у відсотках чи інші дані потребують безпомилкової точності, і відтворити їх перед камерою без текстової основи непросто, особливо, коли йдеться про оперативну роботу. Краще скористатися звичайним блокнотом – тримати його в кадрі – тоді глядач побачить, що телерепортер у цей момент справді мислить, уточнює інформацію у своїх записах, ділиться самотужки здобутими ним важливими подробицями.  Репортер повинен миттєво мислити, повинен уміти відокремити себе від загального, що вирує, що відбувається. Уміти побачити найголовніше, найсуттєвіше і миттєво відтворити в додатковому слові. Бо найперше на телебаченні – це зображення, а потім уже інформаційний ряд. Репортер – це аналітичне мислення, уміння правильно «телевізійно» викласти інформацію. Ці слова до певної міри пояснюють один із секретів репортерського успіху на телебаченні – блискавичне мислення в кадрі.

Як правило, репортери-оперативники не мають попередньо написаного тексту для свого стендапу (standup) – повідомлення в кадрі з місця події, журналіст може «на ходу» продумати буквально кілька перших фраз чи план того, що і як він говоритиме перед камерою, щоби спільно з оператором визначити місце запису стендапу, масштаб зображення, ракурси зйомки тощо. Прагнення телерепортерів стати візуальним сегментом екранного повідомлення продиктоване сучасними вимогами до цієї професії. Репортерська робота – це проникнення телебачення в реальне життя. Без репортерства тележурналістика звелася б до показу в студії голів, які говорять. Репортер – це безпристрасний і точний посередник між глядачем та реальністю. Сутність професійної майстерності репортерства полягає в трьох позиціях: 1) опинитися разом зі знімальною технікою там і тоді, де і коли відбувається щось цікаве та важливе для загалу; 2) разом з оператором вибрати, зафіксувати, вибудувати ряд кадрів, який дав би чітке уявлення про те, що відбувається, і, нарешті, 3) виконати супровід кадрів лаконічною розповіддю, яка вичерпно розкриє зміст екранних подій, — таке обґрунтування професії пропонують сучасні теоретики. Однак, запропонована теза лише частково характеризує цю унікальну професію, залишаючи поза увагою підготовчий етап роботи, який багато в чому є творчим, оскільки дає можливість журналістові дібрати, виокремити, визначити основу драматургії телевізійного сюжету. Безумовно, в оперативній тележурналістиці авторам доводиться часто діяти, виходячи з реальних можливостей та конкретних ситуацій, які, часом змінюють заздалегідь продуманий сценарій. Та справжня майстерність журналіста полягає в здатності передбачити розвиток події, спрогнозувати її хід, визначити її екранний статус, а, отже, виявити творчу інтуїцію та максимально точно втілити свій задум.

Загалом подіями для репортера (в широкому розумінні слова) можуть бути й стають самі мотиви, які визначають діяльність людей. Розуміючи дійсність як безупинний причинно-наслідковий процес, можна трохи умовно розглядати як подію суспільно-значущу причину, що її зовнішній вияв треба шукати в наслідку. У кожному разі певна причина, безсумнівно, відчутно впливає на сам характер процесу одних і тих же дій. Щодо конкретних людей, то вона виступає як подія в їхньому житті, яка, відповідно, може бути відображена засобами телерепортажу. Участь журналіста в такому подієвому зніманні особливо активна. Бо він має чітко розібратись у процесі причинно-наслідкового характеру життя; збагнути, в якій фазі безконечного суспільного ланцюга застав він об'єкт відображення (бо його не можна розглядати відірвано від загальної картини дійсності), отже, визначити наявність і суть події. Саме це, на нашу думку, називається мистецтвом публіциста на першому етапі роботи над телерепортажем. Саме це визначає успіх у реалізації матеріалу. Однак існує специфіка бачення журналістом власне події та вміння передати її екранними засобами, звертає увагу на поетапну схему роботи над журналістським твором і, безумовно, має рацію. Такий ракурс дослідження вказує на потребу визначення чітких організаційних, виробничих, технологічних та творчих параметрів професіональної діяльності тележурналіста, зокрема репортера аудіовізуальних засобів масової комунікації.

Бурхливий розвиток телебачення сприяв народженню нових екранних форм, переосмисленню традиційних жанрів, становленню нових типів телевізійного мовлення, а водночас, суттєво позначився на творчо-професійних стандартах журналістської праці. Слід підкреслити, що телерепортерство як професія існує із часу організації регулярного мовлення. І хоча в штатному розписі колишнього Держтелерадіо такої посади не було, (журналістів телебачення зараховували здебільшого на посаду редактора телепрограм), усе ж поступово певні спеціалізації набували професійного статусу.

Телехронікер, телеінформаційник, телерепортер. Еволюція цієї особливої журналістської професії зафіксована часом: репортер створював тематичну картину дня в перших випусках новин, готував оперативну інформацію, брав інтерв’ю, записував коментарі фахівців, збирав необхідний для аналітичних програм фактаж, редагував тексти та монтував сюжети, писав підводки для дикторів. Роздобута телерепортером інформація могла стати поштовхом для актуальної аналітичної розвідки, герой подієвого репортажу – учасником тематичної програми, а сам телевізійний репортаж – вийти за межі інформаційних жанрів. Це ставало можливим завдяки вмінню репортера правильно оцінити подію, відчуваючи її екранну перспективу.

Трансформації репортажної тележурналістики в жанровій площині вплинули і на розвиток самої професії. Репортер телебачення сьогодні – це універсальний журналіст, який виборов право на власне слово в телевізійному ефірі. Сьогодні більшість українських редакцій покладається на світові стандарти виробництва новин, застосовуючи у своїй практиці подібні правила професіональної діяльності репортерів, настанови для операторів, що працюють разом із журналістами на місці події, поради для режисерів монтажу тощо (за прикладом можуть бути відомі рекомендації телевиробникам від BBC, CNN та інших світових лідерів телевізійної індустрії). Важливо, щоб такі редакційні нотатки та вимоги базувалися на реальних можливостях конкретної телекомпанії, студії, знімальної групи й не могли стати інструментом тиску на журналіста.

Розмірковуючи про специфіку екранної інтерпретації події, зокрема журналістського слова в кадрі, можна виділити ряд ситуацій, за яких репортерський стендап має чіткі прерогативи, несе певну інформаційну цінність, а саме: коли бракує відповідного ілюстративного матеріалу; такими є вимоги драматургії та структурної побудови сюжету; стендап підкреслює географію та обставини; є потреба візуально підтвердити щось, підкреслити якусь деталь, показати якийсь предмет тощо; коли треба налагодити особливий зв'язок довіри, комунікативний контакт із глядачем; сам репортер стає безпосереднім свідком події та може передати свої відчуття, що допоможе глядачеві глибше відчути емоції того, що діється.

Із точки зору композиції кадру, при зйомці стендапу є майже необмежені можливості. Репортер може йти назустріч  камері, розповідати стоячи, сидячи і навіть лежачи. Його можна відзняти в дії. Він може з’явитися в кадрі зовсім несподівано, бути відзнятим «наїздом» чи за допомогою панорамування. Від'їзд камери від репортера, який відкриває незвичне оточення на задньому плані, може бути сприйняте глядачем як своєрідний сюрприз. Справді, у такій ситуації репортера сприймають як частинку самої події, він стає своєрідним провідником, комунікативним ланцюжком між екранною та живою реальністю. І чим природніший вигляд матиме репортер, тим більше шансів, що глядач повірить йому, зреагує на його інформацію, оцінить та збагне суть повідомлення, зробить належні висновки.

У наш час телевізійний репортаж здобув статус особливого жанру тележурналістики, насамперед, завдяки творчому пошуку телерепортерів, їхній креативності, високій професіональній майстерності. Яскравим прикладом успішної творчої реалізації репортера в цьому жанрі є досвід журналістів українського каналу «1+1»: Костянтина Грубича, Ольги Кашпор, Лесі Сакади-Островської, Наталки Мацюцької, Артема Петренка, Ігоря Федоріва та інших (деякі з цих журналістів за кілька років устигли змінити репортерське амплуа чи навіть телеканал). Талановиті репортери своїм нетрафаретним мисленням, оригінальною манерою подавання матеріалу, зокрема і резюме в кадрі, зуміли створити особливий репортерський стиль інформаційної програми ТСН, яка традиційно посідає високі рейтинги, здобуває авторитетні нагороди, з-поміж інших такі, як національна премія «Телетріумф» (у 2005 році серед найкращих ведучих новин експерти визнали ведучу ТСН Ірину Ваннікову, серед найкращих репортерів – ТСН Костянтина Грубича, серед найкращих інформаційних програм – «ТСН. Підсумки»).

Сьогодні більшість вітчизняних  телеканалів у своїй кадровій політиці орієнтуються на творчих, амбітних молодих тележурналістів, які впевнено тримають у своїй руці мікрофон і сміливо ведуть глядача до епіцентру події. Так, у репортажі про рятувальні роботи в районі повені на Закарпатті репортер каналу ICTV Сергій Швець, одягнутий у захисний комбінезон, стоячи по пояс у холодній воді, розповідав про наслідки стихії. Журналіст ризикував застудитися, оскільки технічного зв’язку зі студією в Києві довго не було, однак він терпляче ждав прямого ввімкнення. Глядача особливо вразив саме цей епізод у сюжеті, який очевидно, викликав не менше емоцій, ніж ретельно відібрані під час монтажу інтерв'ю зі свідками, рятувальниками МНС, синхронні відеофрагменти з місця трагедії. Репортер, оперуючи фактами, зумів максимально наблизитися до дійсності, показати масштаб лиха, передати реальну атмосферу того вечора. Він так само, як інші очевидці, став частиною екранного повідомлення; був щирим, мав переконливий вигляд і, безумовно, своїм екранним словом «допоміг відтворити настрій та відчуття події, оживив відеоісторію».

Такі кадри – класичний приклад новітньої вітчизняної репортажної тележурналістики – правдивої, достовірної, оперативної та інтерактивної. Журналістики реальної миті, адже саме прямі ввімкнення з місця події стали важливою складовою сучасних програм інформаційного телемовлення. Оперативно підготувати інформацію про подію до ефірного висвітлення в момент її звершення – завдання непросте у творчому сенсі і технічно. Утім, інформаційники як державних, так і недержавних телепрограм відзначаються вмінням налагодити взаємозв'язок основних складових трансляції – технічної передачі сигналу і, власне, професійної передачі інформації журналістом. Дослідники телерепортерства справедливо вважають репортаж із місця події тим мистецтвом, яке засвідчує естетичну унікальність телебачення, його аудіовізуальну природу та видовищну сутність. Саме тому журналіст-репортер прагне якомога точніше відтворити емоційну картину події, добираючи відповідні вербальні та візуальні образи.

Репортери сучасного телебачення  показують аудіовізуальний відбиток подій дня, тижня, передають настрій, емоційне забарвлення, фокусують увагу на окремих деталях, відтворюють реальність рівно настільки, наскільки їм це дозволяє жанр, формат програми, редакційний статут, морально-етичні норми. В умовах глобалізації, у світі, що його окремій людині важко охопити в усій його повноті, за умов, коли ця дійсність може доноситися до свідомості людей здебільшого лише через мас-медіа, на журналістів покладається функція надання інформативних послуг. Вони, можливо, навіть більшою мірою, аніж перекладачі, виконують функцію посередника у висвітленні складних за змістом подій, тобто, в їхньому тлумаченні, вони коментують ходу часу, формують плюралізм думок і волевиявлення.

У цілому на сучасному українському телебаченні стає помітною тенденція наближення репортерства до аналітики, публіцистики, що підтверджує низка телевізійних проектів. Такі програми, як правило, перебувають на межі оперативної та аналітичної журналістики, а тому їхня, до певної міри, маргінальна, синтетична конструкція складно піддається стандартній класифікації. На часі – вивчення асимілятивних процесів телебачення, причому не лише в контексті жанрово-типологічної перспективи, а й структурування та форматизації сучасного ефіру (і тут телебачення знову-таки може переглянути досвід радіомовлення, пристосувавши його до своєї специфіки). Важливо також розробляти концепт авторської тележурналістики, яка суттєво змінилася за останні роки. Скажімо, авторський репортаж (репортаж-дослідження, репортаж-розвідка, репортаж-фільм) вивів на авансцену нового екранного лідера – автора-репортера, котрий сміливо заглиблюється в реальність, прагне створити її точний екранний відбиток і передати цю копію в ефір. Репортер переходить від драматургії епізоду до драматургії тривалого за часом, різноманітного за засобами, втім єдиного за стилем екранного твору, де сам він, репортер, слугує сполучною ланкою; як людина, яка добуває цікаві відомості й факти, та не надто претендує на їхнє узагальнення. Отже, зміцнився авторитет телевізійного репортера, його фаховий статус.