Українсько-турецькі торгово-економічні відносини

1.4 Роль і місце України в зовнішньополітичних концепціях Туреччини. Ставлення Туреччини до проекту Спільноти демократичного вибору

В цілому, потрібно констатувати велику увагу, яку приділяють турецькі дослідники та політична еліта Україні та її місцю в зовнішньополітичних пріоритетах країни. Туреччина розглядає свої взаємини з Україною з точки зору більш широкої структури безпеки, яка пов'язана із збереженням балансу сил у Східній Європі та Чорноморському регіоні.

Анкара часто підкреслює, що, завдяки спільним прагненням, а також географічній близькості та багатьох сторінок спільної історії, Туреччина і Україна повинні об'єднати зусилля у формуванні безпеки та економічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії.

На думку турецьких дослідників, демократична, стабільна, орієнтована на Захід Україна є для Туреччини союзником проти експансіоністських устремлінь Росії та в справі забезпечення стабільності в Чорноморському регіоні і на Кавказі. [8, 54]

Позитивним є те, що і Туреччина, і Україна заради стратегічних інтересів демонструють вміння не загострювати окремі проблеми, такі як конкуренцію України і Туреччини в діяльності енергетичних коридорів і випадки з затриманням турецьких рибалок прикордонними військами України.

Створення СДВ розглядається турецькими аналітиками як таке, що має чітке антиросійське та прозахідне спрямування. Це начебто є випадом проти СНД з сторони її західно орієнтованих членів. Здається, що головним лейтмотивом створення цієї організації турецькі аналітики вважають бажання країн-членів вийти зі сфери впливу Росії, якщо не протистояти їй, так хоча б зрівноважувати її вплив". Україна та Туреччина знаходяться на межі європейської та азіатської культур і володіють потенціалом, який може дозволити їм стати мостом співробітництва між Чорним, Балтійським та Середземним морями. Турецька сторона підтримує Україну у її прагненнях стати частиною євроатлантичної системи безпеки, а також архітектури безпеки Чорноморського регіону, як і її відносини з міжнародними організаціями. Завдяки спільним прагненням Туреччина і Україна повинні об'єднати зусилля у формуванні безпеки та економічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії, підкреслює Анкара. [8, 58]

Тобто Туреччина розглядає свої взаємини з Україною з точки зору більш широкої структури безпеки, яка пов'язана із збереженням балансу сил у Східній Європі та Чорноморському регіоні. Саме тому, що Україна займає центральне положення в цій структурі, її безпека так само важлива для турків, як і для народу України.

Важливою точкою дотику між Україною та Туреччиною є їх європейське зовнішньополітичне спрямування. Приємно, що Туреччина підтримує прагнення України вступити до ЄС, надає всіляку підтримку в цьому процесі.

2. Військова співпраця України  з Туреччиною та участь двох  держав у міжнародних організаціях  — як об¢єднавчий фактор

2.1 Військове партнерство між Україною і Турецькою Республікою як складова регіональної безпеки

Завдяки особливостям свого геополітичного положення Чорноморський регіон перманентно опиняється у фокусі зіткнення стратегічних інтересів різних держав. З історичного погляду він завжди був ареною економічного, політичного й культурного спілкування народів та цивілізацій і водночас складним вузлом суперечностей між блоками і країнами. Тому, безумовно, одним з найбільш ефективних шляхів подолання протиріч, а, відповідно, і покращання військово-політичного клімату не тільки в Чорноморському регіоні, але й у цілому в Європі, є створення регіональної чорноморської системи колективної безпеки.

Основними функціями системи колективної безпеки у Чорному морі можуть бути:

• об’єднання зусиль щодо збереження стабільності у Чорноморському регіоні;
• забезпечення безперешкодного функціонування існуючих та перспективних транспортно-енергетичних коридорів;
• спільна реалізація міжнародних акцій військового і гуманітарного характеру з локалізації та ізоляції зон конфліктів у басейні Чорного моря, що проводяться під егідою ООН або ОБСЄ;
• вчасне інформування про аварії морських суден (літальних апаратів), наслідки яких становлять, або можуть становити загрозу забруднення територіальних вод, економічних зон, повітряного простору та прибережної смуги однієї із сторін;
• проведення спільних пошуково-рятувальних операцій. [28, 14-15]

Присутність України в Чорноморському регіоні, безперечно, можна розглядати як одну з можливих її ідентифікацій, поряд із центрально- чи східноєвропейськими схемами ідентичності. Україна як спадкоємець частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у регіоні, може й повинна тут відігравати помітну роль в організації нової системи порядку. Для Києва життєво важливо мирне урегулювання конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров’ї, на Кавказі, формування моделей рівноправного партнерства з Туреччиною й Росією як регіональними лідерами в цій частині світу.

Головними стратегічними інтересами України в Чорноморському регіоні є:

• диверсифікація джерел енергопостачання за рахунок ресурсів Каспію;
• вихід на ринки країн Близького Сходу й Центральної Азії шляхом створення зручних і безпечних трансрегіональних транспортних комунікацій;
• ліквідація загроз власній безпеці східного походження (міжнародний тероризм, нелегальна міграція, міжнародний криміналітет, наркобізнес) за допомогою організації регіональних механізмів протистояння цим загрозам;
• підвищення геополітичного значення України через зміцнення її впливу в країнах регіону й формування регіональної системи стабільності, можливе отримання Києвом статусу регіонального лідерства. [28, 16]

Військове співробітництво між Україною й Турецькою Республікою перетворилося у важливу складову двостороннього партнерства й виступає органічним доповненням політичного діалогу на міждержавному рівні. У цій якості воно спирається на засади прагматизму і взаємної економічної вигоди, а в регіональному сенсі слугує підґрунтям і базовим елементом бажаної системи колективної безпеки в Причорномор’ї. Інтенсифікація українсько-турецької військової співпраці не лише сприяє зміцненню клімату довіри й безпеки у двосторонніх взаєминах та в Чорноморському регіоні, але й цілком узгоджується з курсом України на євроатлантичну інтеграцію, наповнює його реальним змістом і відкриває нові конструктивні перспективи.

З огляду на суттєву й багато в чому вирішальну роль турецьких військових у політичній системі „Третьої республіки”, конструктивна співпраця двох держав у воєнній сфері виступає зміцнюючим ферментом їхнього порозуміння й на міжнародній арені, передусім, у справі гарантування миру і безпеки в Чорноморському регіоні. Попри певні політичні обмеження й зобов’язання, зумовлені членством Туреччини в НАТО, Анкара зацікавлена в поглибленні військового співробітництва з Києвом, розглядаючи його в якості однієї з базових структур безпеки в регіоні. [28, 18]

2.2 Проблемні питання українсько-турецьких відносин і безпека Чорноморського регіону

Доводиться констатувати, що на сьогодні між Україною й Туреччиною існують конфліктні інтереси, і транспортні енергетичні коридори входять до їх числа. Ухваленням маршрутів нафтопроводу Баку-Тбілісі-Дхейхан і Транскаспійського газопроводу для транспортування туркменського газу завершився політичний етап оформлення енергомосту Каспій – Туреччина – Європа. Цим були створені об’єктивні передумови для посилення позицій Турецької Республіки в Чорноморському регіоні. Таким чином, Анкара — певною мірою конкурент Києва в питаннях зміцнення ГУАМ і транспортування енергоносіїв (у цьому контексті не випадкова турецька ініціатива щодо вироблення Пакту зі встановлення миру і стабільності на Кавказі).

Але час вимагає знайти спільне розв’язання проблем і співпрацювати разом. І якщо у своїй зовнішній політиці Україна тривалий час вимушена була балансувати між Сходом і Заходом, то на Півдні могла б знайти і твердий ґрунт під ногами і стати потужною регіональною силою. Для цього вона має проводити в Чорноморському регіоні активну зовнішню політику, спрямовану на розвиток економічного співробітництва, зміцнення взаємодовіри в політичній та воєнній сферах.

Водночас очевидно, що Анкара намагається отримати інформаційний вплив в Україні та створити позитивний образ Турецької Республіки в сприйнятті як пересічних громадян, так і політичної еліти нашої держави. Для цього Туреччина вдається до акцій гуманітарного характеру, одним із прикладів котрих є фінансова й моральна підтримка кримськотатарського народу в його стосунках з офіційним Києвом та на міжнародній арені. Поки що внаслідок цілої низки об’єктивних причин найбільш підтримують партнерські відносини з Україною Туреччина і Грузія. Азербайджан традиційно розвиває співробітництво з Туреччиною, яка в свою чергу проявляє себе дедалі ініціативніше і стає об’єктом притягання інших країн. [12, 23]

А загалом і Україну, і Росію, і Грузію, і Туреччину повинні об’єднати спільні інтереси щодо освоєння природних багатств регіону, реалізації перспективних економічних проектів, гарантування безпеки і стабільності в Причорномор’ї. Останнім часом тут відбувається процес переструктурування геополітичного простору, яке пов’язане зі зменшенням впливу Росії й посиленням ролі Туреччини. Своє належне місце прагне зайняти в Чорноморському регіоні й Україна, що також сприятиме формуванню нової системи міждержавних зв’язків у Європі, посиленню інтеграційних процесів.

2.3 Україна та Туреччина на шляху до ЄС: основні проблеми євро-інтеграційного процесу та перспективи їх подолання

Мало хто в середовищі політичних еліт в Україні та Туреччині ставить під сумнів важливість інтеграції обох країн до ЄС. У Туреччині вступ до ЄС розглядається як логічне завершення тієї політики модернізації, що розпочалась ще за часів Ататюрка. В Україні курс на інтеграцію до ЄС є ключовим питанням діяльності "помаранчевої" команди, що знаходиться при владі.

Однак, незважаючи на очевидну бажаність для України та Туреччини вступу до ЄС, на значні успіхи українських і турецьких демократичних перетворень, на успішність євро-інтеграційної політики обох держав, на сьогодні існують певні труднощі на шляху прийняття України та Туреччини до ЄС. Ці труднощі викликані культурними, економічними та політичними особливостями цих країн, а також складною внутрішньополітичною ситуацією в ЄС, що виникла внаслідок розширення Євросоюзу на схід. [27, 53]

В цілому можна виділити дві великі групи проблем, що стоять на шляху євроінтеграційного процесу в Україні і Туреччині. Перша група проблем пов'язана з об'єктивними чинниками, а саме — з необхідністю модернізації економік, політичних систем та законодавства країн — кандидатів на вступ до ЄС. Друга група проблем пов'язана з суб'єктивними причинами, такими як внутрішньополітична ситуація всередині ЄС.

Отже, до першої групи проблем належать: проблеми економічного характеру, що пов'язані з доволі низьким рівнем розвитку економік України та Туреччини у порівнянні з країнами ЄС. Також, сюди слід віднести проблему адаптації законодавства до європейських стандартів. До цієї групи проблем відноситься і проблема готовності суспільної думки до вступу до ЄС, адже, якщо для політичних еліт це питання вже є вирішеним, то згідно з даними соціологічних досліджень, певна частина пересічного населення в Україні і Туреччині відносяться до євроінтеграції негативно. [27, 54]

До другої групи проблем слід віднести неготовність європейського законодавства до включення України та Туреччини до ЄС, оскільки у разі прийняття цих країн, вони отримають одні із найбільших представництв у Європарламенті, а отже — стануть його найвпливовішими членами. Сюди ж відноситься і неготовність європейської громадської думки до прийняття нових членів. На сьогодні лише 37% населення 25 країн-членів ЄС бажають бачити Туреччину у своїх рядах (щоправда щодо України, то тут європейці більш поблажливі).

Водночас незрозумілі і самі перспективи ЄС, адже європейську конституцію так і не було прийнято. Все це свідчить, що питання вступу України та Туреччини до ЄС — це питання довгострокової перспективи, яке не виглядає визначеним, навіть для Туреччини.

2.4 Співпраця України і Туреччини в рамках ОЧЕС

На сучасному етапі процеси регіональної інтеграції все активніше охоплюють транзитивні країни, і створення ОЧЕС стало реалізацією цієї тенденції. Первинними мотивами формування ОЧЕС була необхідність усунення перешкод у використанні транспортних артерій та вирішення екологічних проблем, а основною ознакою функціонування організації —превалювання двосторонніх зв'язків над багатосторонніми. Феномен ОЧЕС полягає в тому, що це перше велике інтеграційне угруповання країн постконфронтаційного етапу розвитку, яке поєднало держави, які до останнього часу розвивались, орієнтуючись на принципово різні економічні й політичні моделі.

Інтереси України в ОЧЕС полягають в адаптації цієї організації до сучасних реалій та спрямуванні її діяльності на посилення євроінтеграційних процесів, економічного розвитку та забезпечення економічної безпеки в регіоні. Перспективи діяльності нашої країни полягають у досягненні конкретних результатів в окремих сферах співробітництва (енергетика, транспорт, зв'язок, туризм, охорона навколишнього середовища) за рахунок використання можливостей Фонду розвитку проектів ОЧЕС та взаємодії з ЧБТР. Формуючи власну інтеграційну політику, Україні необхідно визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов ефективного функціонування національної економіки. [23, 56]