Природний інтелект у дзеркалі англійської мови

 

1.3. Структура інтелекту

 

Структура (від лат. structura - будова, розташування, порядок) - сукупність стійких зв'язків і відносин об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Основоположник факторної теорії інтелекту Чарльз Спірмен сформулював наступні постулати:  

• інтелект не залежить від інших особистісних рис людини;   

• інтелект не включає  в свою структуру неінтелектуальні якості,   (інтереси, мотивація досягнень, тривожність і т. д.).  

Ч. Спірмен займався проблемами професійних здібностей (математичних, літературних та інших). При обробці даних тестування він виявив, що результати виконання багатьох тестів, спрямованих на діагностику особливостей мислення, пам'яті, уваги, сприйняття, тісно пов'язані, як правило, особи, які успішно виконують тести на мислення, так само успішно справляються і з тестами на інші пізнавальні здібності , і навпаки, малоуспішні, які погано справляються з більшістю тестів. Ч. Спірмен припустив, що успіх будь-якої інтелектуальної роботи визначають:  

• якийсь загальний чинник, загальна здатність;  

• чинник, специфічний для даної діяльності.  

При цьому він вважав чинник загальної розумової енергії  реально існуючим, що володіє рядом  гіпотетичних властивостей, а саме кількісною характеристикою, ступенем інерції енергії (швидкість переходу від одного виду активності до іншого), ступінь коливання енергії (легкість її відновлення після роботи). Пізніше він все ж виділив 4 типи інтелектуальності:

- перший тип інтелекту характеризується швидкістю розуміння нового;          -другий - повнотою пізнання;

- третій тип відрізняється здоровим глуздом;

-четвертий - оригінальністю рішень.

В даний час переважна  більшість вчених співвідносить  загальний інтелект зі швидкістю  виконання розумових операцій. Використовуючи загальний ієрархічний підхід, різні вчені запропонували різні структуриі інтелекту, де об'єднуються фактори різного рівня узагальненості розумових здібностей.

Структура інтелекту  по Ч. Спирмену - факторно-аналітична теорія генерального фактора, в якій інтелект розглядається як певна розумова енергія, рівень якої визначає успішність вирішення тестових завдань будь-якого характеру. Відповідно до цієї теорії генеральний G-фактор інтелекту має найбільшу вагу при виконанні завдань на абстрактні відносини, а найменший при виконанні сенсорних задач. Крім генерального існують також і групові фактори інтелекту, до яких можна віднести:

• механічну;

• лінгвістичну;

• математичну компетентність, а також спеціальні S- фактори, які роблять свій внесок лише в окремі інтелектуальні тести [9].

Структура  інтелекту  по Р. Кеттеллу.

Кеттелл запропонував інше структурування інтелекту:   

• вільний (текучий) інтелект, який визначається загальним рівнем розвитку кори великих півкуль, тобто  успішністю рішення задач на сприйняття і знаходження відносин елементів. Цей фактор не залежить від прилучення до культури, але істотно залежить від спадковості і важливий в задачах, в яких вимагається пристосування до нових ситуацій. Є думка, що цей фактор ідентичний загальному інтелекту;  

• пов'язаний (кристалізований) інтелект, який набувається в процесі оволодіння культурою (вербальний і арифметичний фактори, інші тести, що вимагають навченості);  

• окремі фактори, обумовлені роботою окремих аналізаторів, як наприклад фактор візуалізації, а  також фактори-операції, які відповідають спеціальним факторам Спірмена. Сам Р. Кеттелл виділив лише одне парціальний чинник - візуалізації, який сприяє маніпулюванню зоровими образами.  Як показали дослідження, з віком відбувається зниження показників текучого інтелекту, але не кристалізованого [9]. 

Структура інтелекту по Г. Айзенку - (від лат. structura - взаєморозташування і лат. intellectus - розум) - модель інтелекту,яка включає такі елементи,як:

• швидкість інтелектуальних операцій;

• наполегливість;

• схильність до перевірки помилок,на основі вираженості яких визначається рівень IQ. 

Для розрізнення інтелекту  як фундаментальної властивості  і його поведінкових проявів як наслідків  його природи Айзенк розрізняє в  структурі інтелекту біологічний, психометричний і соціальний рівні. Фундаментальним для психології є генетично детермінований біологічний інтелект, який пов'язаний з протіканням нервових процесів. Сутність інтелекту зводиться до швидкісних характеристик процесу переробки інформації, обумовленим нейрофізіологічними факторами. Основним параметром, що відображає рівень інтелектуального розвитку, Айзенк вважає індивідуальну швидкість переробки інформації («ментальна швидкість»). Психометричний інтелект, який вимірюється рівнем IQ, на думку Айзенка, залежить як від середовищних факторів, так і від генотипу, вплив якого є переважним. Соціальний рівень інтелекту визначається здатністю індивіда використовувати психометричний інтелект в цілях адаптації до вимог суспільства [1].

 Структура інтелекту по Г. Гарднеру - модель інтелекту,яка складається з незалежних один від одного модулів:

• формально-лінгвістичний;

• просторовий;

• логіко-математичний;

• музичний;

• руховий;

• міжособистісний;

• внутрішньоособистісний.

 В різних культурах робиться акцент на формуванні різних модулів, кожен з них представлений вертикально розташованими рівнями:

• сприйняття;

• запам'ятовування;

• вчення.

Говард Гарднер - автор  класичної теорії множинного інтелекту. Він прийшов до висновку, що замість єдиної базової інтелектуальної здатності, або «фактора G», існує безліч різних інтелектуальних здібностей, що зустрічаються в різних поєднаннях. Гарднер вважає, що інтелект являє собою не якийсь пристрій, що знаходиться в голові, а «потенціал, наявність якого дозволяє індивідууму використовувати форми мислення, адекватні конкретним типам контексту»[ 7].  

Структура інтелекту  по Р. Стернбергу.

Роберт Стернберг у своїй ієрархічній моделі інтелекту виділяє три категорії компонентів інтелекту, відповідальних за переробку інформації:  

• метакомпонент - процеси  управління, що регулюють конкретні процеси переробки інформації. До цієї категорії відносяться визнання існування проблеми; усвідомлення проблеми і відбір процесів придатних для її вирішення; вибір стратегії; вибір ментальної репрезентації; розподіл «розумових ресурсів»; контроль прогресу вирішення проблем; оцінка ефективності рішення;  

• виконавчі компоненти - процеси більш низького рівня  ієрархії, куди входять кодування, виявлення  відносин, приведення у відповідність, застосування порівняння, обгрунтування, відповідь;  

• компоненти набуття знань, необхідних для того, щоб суб'єкт навчився робити те, що роблять метакомпонент і виконавчі компоненти. До їх числа відносяться виборче кодування; виборче комбінування; виборче порівняння.   

У ході рішення задачі всі три групи компонентів  працюють злагоджено. Метакомпонент регулюють функціонування виконавчих компонентів і компонентів придбання знань, а ті, в свою чергу, забезпечують зворотний зв'язок для мета компонент [16:32].

Структура інтелекту  по Е.П. Торренсу - модель інтелекту; виділяють  такі елементи:      

•вербальне розуміння;

• просторові уявлення;

• індуктивні міркування;

• лічильна здатність;

• пам'ять;

• перцептивна швидкість;

• мовна побіжність.  

Концепція інтелекту М.А. Холодної.

Інтелект, на думку М.А. Холодної - «форма організації індивідуального ментального досвіду у вигляді готівки ментальних структур, породжуваного ними ментального простору відображення та будуються в рамках цього простору ментальних репрезентацій що відбувається». Ментальний досвід представлений в трьох формах: ментальні структури, ментальний простір і ментальні репрезентації. У свою чергу, ментальний досвід також має три рівні:  

• когнітивний досвід - структури, що забезпечують оперативну переробку поточної інформації;  

• метакогнітивні досвід - ментальні структури, що здійснюють регуляцію процесу переробки інформації;  

• інтенціональний досвід - ментальні структури, що зумовлюють суб'єктивні критерії вибору напрямку пошуку рішення.

Структура творчої обдарованості А.М. Матюшкіна – виділяються наступні компоненти:

• домінуюча роль пізнавальної мотивації;

• дослідницька творча активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і вирішенні проблем;

• можливість досягнення оригінальних рішень;

• можливість прогнозування та передбачення;

• здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Отже, відсутність однозначності у визначеннях моделі інтелекту пов'язано з різноманіттям його проявів. Проте всім їм властиво те загальне, що дозволяє відрізняти їх від інших особливостей поведінки, а саме активізація в будь-якому інтелектуальному акті мислення, пам'яті, уяви - всіх тих психічних функцій, які забезпечують пізнання навколишнього світу.

 

1.4. Діяльність інтелекту

 

 Кожна людина в  повсякденному житті діє по-своєму, і її інтелект при цьому проявляється в її перцептивних, мнемічних, мовних, лічильних та інших здібностях.

Так, наприклад, основне завдання в вивченні англійської мови полягає в тому, щоб перенести акцент з усякого роду вправ на творчу розумову діяльність учнів, що вимагає для свого оформлення володіння певними мовними засобами.

Якість оволодіння учнем  іншомовною діяльністю значною мірою  зумовлена впливом окремих психологічних  процесів. На сучасному етапі розвитку методики вчені вважають необхідним усвідомлене оволодіння іншомовними навичками та уміннями з опорою на мисленнєві процеси аналізу та синтезу. Набуті таким шляхом навички та уміння є більш гнучкими та сталими. Мислення учнів характеризується різними особливостями такими, як самостійність, глибина розуміння, швидкість. Мислення функціонує в єдності з мовленням. Наявність індивідуальних відмінностей мислення вимагає застосування різних прийомів навчання.

Важливу роль в оволодінні іноземною  мовою відіграє також пам'ять. Участь в комунікативній діяльності можлива лише у тому випадку, коли у довгочасній пам'яті ( свідомості ) людини міцно зберігаються мовні засоби. Існують різні типи пам'яті; одні учні краще запам'ятовують предмети ( образна пам'ять ), інші - слова ( вербальна пам'ять ). Існує також поділ пам’яті за джерелом надходження інформації ( слухова, дотикова, зорова, рухова і комбінована ). У більшості людей наявні всі типи пам'яті , але рівень розвитку кожного з них неоднаковий. Рівень розвитку пам'яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності. Розвинути пам'ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів.         

Оволодіння учнями іншомовною діяльністю значною мірою зумовлено  і мотивацією, яка викликає і стимулює цілеспрямовану активність для досягнення мети. Психологи називають мотивацію "запускним механізмом" діяльності, у тому числі й мовленнєвої.

Для того, щоб реалізувати  взаємодію та співпрацю вчителя  з учнем, а також розвиток інтересу учня до вивчення мови, важливо продумувати  стимули для мовлення, заохочувати учнів до активних мовленнєвих дій у певній ситуації. За наявності в учнів інтересу до мови, вивчена мова не забувається , навіть якщо знання цієї мови не буде використовуватись протягом тривалого часу. Одним з основних стимулів є творча діяльність.

Отже, специфічне поєднання різних властивостей розуму, їх стійкий вияв у процесі розв’язування різних задач характеризують стиль інтелектуальної діяльності, той самий "єдиний інтелект" особистості, за допомогою якого людина не тільки пізнає, а й перетворює навколишній світ, активно впливає на нього, будує стратегію свого життя і реалізує її упродовж багатьох років. Найвищим рівнем розвитку інтелекту є така його структура, яка забезпечує творче перетворення дійсності, творчість у її різноманітних видах і виявах.

 

1.5. Інтелект  і особистість

 

Особистість із її неповторним  духовним світом завжди була і продовжує  залишатись однією з найскладніших  проблем пізнання людини. У наш час потреба у науково достовірних і придатних для практичних завдань даних про психологію особистості помітно загострилася. Без цих знань неможливий прогрес науки і техніки, економіки й освіти, культури і мистецтва, розвитку людського суспільства. Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це ставлення реалізується в діяльності людини. Завдяки їй люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можна відокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті. Однак значущість особистості зумовлена не лише самими її властивостями, а й значущістю тих суспільно-історичних сил, які вона представляє.  
 Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому таке велике значення для розуміння особистості має діяльність. Зумовлені зовнішніми впливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність, залежність суб´єкта від об´єктивних умов. Відомий російський психолог Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість – це суспільний індивід, об´єкт і суб´єкт історичного процесу [3]. Важливо вивчати зв´язок між інтеріндивідуальною структурою того соціальною цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Саме різноманітність зв´язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. І навпаки, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку. Структура особистості поступово складається в процесі її соціального поступу. Особистість є продуктом життєвого шляху людини. 
Можна виокремити різні види залежностей між психічними властивостями особистості – генетичні, функціональні, каузальні тощо. У структурі особистості наявні взаємозв´язки між соціальними, соціально-психологічними та психофізіологічними характеристиками людини. Структура особистості будується за двома основними типами взаємозв´язків – субординаційним та координаційним. Вони забезпечують збереження цілісності особистості при її взаємодії з соціальним і природним середовищем.