Підвищення мовної культури і грамотності учнів на уроках української мови

Також іноді можна використовувати такі тестові завдання, де учень повинен завершити визначення. У самому запитанні вже запропоновано назву поняття і частково визначено його ознаки. Наприклад:

Продовжіть речення: «Порядкові числівники змінюються...»

а) Тільки за відмінками.

б) За числами, родами, відмінками.

в) Тільки за родами.

У процесі  практичного оволодіння українською  мовою виховуємо і культуру мови. Потрібно постійно звертати увагу на неправильно поставлені наголоси в словах, уживання діалектизмів, стилістичні невправності, виховувати в дітей почуття любові й поваги до рідного слова, практикувати написання рефератів на теми: «Яких слів у нашій мові слід уникати», «Для чого потрібно знати правила граматики», «Живи, рідна мово» та ін.

Моральні поняття —  добро і зло, справедливість і несправедливість — формуються у свідомості учнів з погляду інтересів свого народу. У серцях більшості дітей пробуджуються і зміцнюються прагнення до високої моральності. Зміст запропонованих текстів переказів, диктантів, теми творів сприяють вихованню в учнів доброти, людяності, сердечності, співчутливості. Не сльозливу сентиментальність, а саме людську доброту і порядність потрібно виховувати у старшокласників, яким незабаром доведеться самостійно робити свій життєвий вибір.

У 10-11 класах запропоновані програмою творчі роботи на суспільні та морально-етичні теми дуже цікавлять учнів. Випускники пишуть творчі роботи на такі теми: «Добро і зло — моральні категорії», «Поспішайте робити добро!», «Чи може бути щасливою нечесна людина», «Що я можу зробити для рідної мови, свого народу», «Проблеми сучасній сім’ї», «Чим багатий мій народ» та ін. Є чудові учнівські твори, в яких діти висловлюють своє ставлення до оточуючих, дають правильну оцінку їхнім і своїм вчинкам, а також висловлюють власну позицію щодо поставленої проблеми.

Вчитель може розробити систему уроків  з  культури мовлення для старших класів (див. Додаток Б, В). На таких уроках проводитиметься систематична робота над підвищенням рівня мовної культури та грамотності учнів.

Особливого значення потрібно надавати формуванню в кожного учня почуття людської гідності, поваги до самого себе, вміння дорожити своєю честю, своїм ім’ям, об’єктивно оцінювати власну поведінку, свій духовний світ.

Формування культури мовлення учнів становить безперервний процес, що ґрунтується на вміннях: спостерігати, сприймати, аналізувати, відтворювати, конструювати, редагувати речення, тексти різних стилів мовлення. Необхідно додатково розглядати такі питання з культури мовлення як вимова м'яких приголосних перед м'якими приголосними, злита вимова африкатів, вимова сполучень шиплячих та свистячих приголосних звуків, правильне слововживання, правильне наголошення слів, безпосередньо пов'язаних з предметом навчання (читання, ознака, предмет та ін.), творення числівникових форм, змішування форм, що диференціюються за значенням та ін. (див. Додаток В). Поза увагою в шкільному курсі залишаються питання щодо уникнення тавтології, плеоназму, порушення лексичної сполучуваності, калькування російських фразеологізмів та ін. Успіхів у розвитку зв'язного мовлення на основі переказу домагається той учитель, який уміє забезпечити поступовість у наростанні труднощів, посилення ролі самостійності учнів, а також урізноманітнення видів перекладів. У 5-9 класах застосовують різні види усних і письмових переказів. Розвиток культуромовної компетенції учнів повинен проводитись в три етапи: I - підготовчий – формування умінь і навичок передбачає засвоєння поняття “культури мовлення” та його структурних одиниць, II етап - репродуктивної діяльності – відтворення здобутих знань, застосування їх на практиці, III етап – продуктивної діяльності учнів – передбачає завдання спрямовані на вироблення умінь і навичок складати словосполучення, редагувати речення і тексти, писати перекази, твори та ін. Кожний етап навчання мовлення в школі має свої завдання і передбачає використання різних видів робіт, зокрема переказів. Таких етапів можна виділити три: підготовчий (1-4 класи), систематичний (5-9 класи) і завершальний (10-11 класи). Під час роботи над переказами провідними є поняття про текст, його тематичну, смислову, стилістичну, структурну цілісність. На етапі ознайомлення з мовними поняттями, активізації виучуваних форм доцільно застосовувати фронтальну форму організації навчальної діяльності учнів, яка передбачає такі інтерактивні методи, як: обговорення проблеми в загальному колі, мікрофон, мозковий штурм, навчаючи-вчуся, кейс-метод, незакінчене речення вчать спостерігати, порівнювати, зіставляти певні мовні явища, сприяють взаєморозумінню, надихають на співпрацю. На етапі закріплення, корекції, контролю, узагальнення за допомогою таких методів, як: робота в парах, два чотири всі разом, змінні трійки, карусель, акваріум – розширюється уявлення учнів про лексичне значення слова, його сполучуваність, функціональну роль, розвивається вміння добирати мовні засоби з огляду на ситуацію. Парна та групова робота допомагає розв'язати певну проблему, дійти спільного висновку, обґрунтувати рішення, надає можливість учням не тільки вчитися самостійно, а й навчати інших. Використання інтерактивних методів навчання сприяють розвитку культуромовної компетенції учнів.

 

 

2.2. Засоби підвищення  грамотності учнів

Грамотність – слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної літературної мови.

Одна із складових  загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати – життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуте або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, а словесникам передовсім, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в цій справі – вироблення системи навчання грамотного письма.

Дуже важко українській  мові в сучасному зрусифікованому суспільстві стати загальновживаною в усіх сферах життя. Проїжджаючи у транспорті чи проходячи вулицями міста, звертаєш увагу на вивіски, реклами, афіші, назви магазинів. Місто рясніє чужомовними назвами. І (мабуть, це вже професійне) часто-густо впадають в око слова, у написанні яких допущені помилки: «діскотека» (дискотека), «евріка» (еврика), «білярд» (більярд), «товари по самих низьких цінах» (товари за найнижчими цінами), «зобовязаний» (зобов'язаний) та ін. Мимоволі думаєш, що писав цю афішу чи рекламу колишній учень, якого словесникові не вдалося навчити грамотного письма. Проте кожен випускник загальноосвітньої школи, а тим паче ліцею чи гімназії, має бути грамотною людиною. Це безсумнівно. А ось досягти цього не так то й легко. Звичайно, багато залежить від самого учня, однак майстерність учителя відіграє чи не вирішальну роль, тому що він не тільки вчить, а й повсякденно спонукає учня підвищувати мовну грамотність.

Вивчаючи зі школярами  правопис, ми зустрічаємося з великими труднощами. Словесник насамперед вимагає знання теорії мови – так диктує програма. Та щоб забезпечити грамотність, самого лише знання правил не досить, потрібна також різноманітна й ефективна практика письма, виконання навчально-тренувальних вправ, які мають виробити навички безпомилково і швидко застосовувати вивчені правила, працювати свідомо, адже правописна практика взаємопов’язана з постійним мисленням.

Передумовою правильного  виконання різних видів завдань є стійка увага. Розсіяність – характерна психологічна особливість підлітків. Тому-то учнів насамперед слід привчати слухати, систематично й наполегливо виробляти вміння зосереджуватися під час будь-якої письмової роботи. Проте одних словесних спонукань не досить. Для цього потрібні різноманітні, добре підготовлені навчальні завдання, які активізували б думку учня. Крім того, кілька робіт учитель має перевірити, на оцінку під час уроку, чим стимулюватиме дітей виконувати завдання уважно, з почуттям відповідальності.

Серед різноманітних  засобів, що застосовуються у школі для досягнення глибоких знань учнів з мови, дуже важливе місце відводиться роботі вчителя над виправленням помилок. Про порядок ведення й перевірку шкільних зошитів говориться у програмі з української мови: від учителя вимагається перевіряти зошити, в яких виконуються навчальні класні й домашні роботи у 5-му класі – після кожного уроку в усіх учнів протягом першої чверті, з другої ж чверті у 5-9-х классах – після кожного уроку тільки в слабких учнів, у решти – не всі роботи, а найважливіші, але з таким розрахунком, щоб раз на тиждень перевірялися зошити всіх. Практика переконує: словесник має регулярно забирати для перевірки зошити як з класними, так і домашніми роботами. Така систематична фронтальна перевірка спонукає школярів завжди пам’ятати, що кожна робота може бути перевірена й оцінена вчителем.

Також можна використовувати самоперевірку та взаємоперевірку, привчаючи таким чином школярів критично ставитися до своїх помилок і помилок товаришів.

Серед багатьох прийомів виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок найефективнішими є ті, які допомагають дітям усвідомити допущені ними помилки в письмових роботах різного виду й позбутися їх. Так, у зошиті слабкого учня закреслити написане неправильно і зверху подати правильний варіант, у роботі сильного учня – просто підкреслити, а виправляти лише помилки на ще не вивчені правила. Підкреслювати помилки за встановленим принципом, а саме: орфографічні – двічі (на полях ставлячи (І), пунктуаційні – один раз (на полях - V), стилістичні – хвилястою лінією (в окремих випадках на полях писати пояснення). Пропущені розділові знаки ставити самостійно, зайві – закреслювати. При неправильному розташуванні слів у реченні над словами ставити цифри, визначаючи ними послідовність.

Не кожне порушення  орфографічних чи пунктуаційних правил слід вважати помилкою. Адже й орфографічні, й пунктуаційні помилки бувають грубі та негрубі. Не врахувавши це, ми не зможемо об’єктивно оцінити рівень грамотності учнів, правильно організовувати їхню подальшу роботу.

Велике значення має  для учня оцінка за виконане завдання, адже це важливий стимул у вивченні мови. Тому, виправляючи помилки, беремо до уваги, в якій роботі вони допущені: у тренувальній, письмовій з розвитку зв’язного мовлення чи в контрольній. Окрім того, до кожного учня застосовуємо індивідуальний підхід, зважаючи на його здібності, ставлення до навчання взагалі й до вивчення мови зокрема. Це допомагає нам підвищувати грамотність навіть у найслабших учнів. Вважаємо за доцільне зазначити, що як би не було важко вчителеві, виконані учнями письмові роботи будь-якого типу мають перевірятися до наступного уроку, поки у свідомості учня «свіжі» спогади про те, що він писав і як писав.

Програмою передбачено  спеціальні уроки аналізу письмових робіт та роботи над помилками. Вони дають бажаний ефект лише тоді, коли така робота проводиться в певній системі, коли увесь матеріал згрупований, а послідовність уроку та методичні прийоми добре продумані.

Робота над помилками  проводиться в зошитах, де виконувалися завдання.

Найповнішу картину  успішності учнів дають написані ними перекази і твори, бо саме вони потребують активного творчого застосування у мовній практиці здобутих знань, умінь, навичок. У таких роботах мовні помилки поділяються на: орфографічні, пунктуаційні, граматичні (словотворчі – будова і творення слів; морфологічні – зміна форм слів; синтаксичні – будова словосполучень і речень), лексичні і стилістичні.

У боротьбі за високу грамотність  важливо, щоб робота вчителів-словесників  була підтримана всіма педагогами школи, щоб усі вчителі-предметники виробляли  в учнів навички логічно, послідовно, чітко й грамотно висловлювати свої думки усно й на письмі, збагачували мову учнів науковими термінами зі свого фаху. Для досягнення цієї мети вчитель повинен передовсім стежити за власною як усною, так і писемною мовою, багато читати, частіше звертатися до словника.

Ефективним засобом  підвищення мовної грамотності учнів, а також їхнього мовленнєвого розвитку є факультативні заняття (див. Додаток А), позакласні заходи і уроки з позакласного читання. Шкільні програми з літератури передбачають також твори для самостійного читання. Важливе не тільки саме прочитання рекомендованого твору, а й думки та почуття, які він викликає. Тому періодично потрібно проводити письмові роботи за творами з позакласного читання.

Слід зазначити й  таке: грамотність учнів відчутно зросте, якщо адміністрація школи постійно контролюватиме роботу з учнівськими зошитами з усіх дисциплін, ведення школярами щоденників, класними керівниками – класних журналів, особових справ, якщо проводитимуться декади української мови у школі, виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт учнів, активно працюватиме шкільна преса, діти відвідуватимуть театри, музеї з наступним їх обговоренням. Усі ці заходи разом збагатять лексичний запас учнів, зроблять їхню мову багатшою і яскравішою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

У всі часи у різних народів цінувалися люди з високою  культурою, здатні відстоювати свою точку зору, говорити просто, логічно, доступно, лаконічно, але в той  же час впевнено. Сьогодні вміння вести  діалог, дискусію, презентацію, викликати певні емоції, бажання висловлюватися цінується високо і є необхідною якістю культурної сучасної особистості. У нових соціально-економічних умовах розвитку державності зростає значення і вимоги до формування соціально-активної, культурної та духовно багатої особистості. Однією із основних умов цього процесу є набуття школярами умінь і навичок вільно і грамотно володіти рідною мовою. Не володіючи досконало багатством рідної мови, громадянин буде не спроможним розвинути свою думку, оформити діловий документ, грамотно і переконливо представити виробничі інтереси, а від цього будуть гальмуватись функції, що покладені на нього суспільством. Тому одним із найголовніших завдань школи, і педагогів зокрема, є навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати свої думки. Під культурою мовлення ми розуміємо оволодіння літературними нормами на усіх мовних рівнях, в усній і письмовій формах мовлення, уміння користуватися стилістичними засобами і прийомами з врахуванням мети і умов комунікації. Мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі. Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно – чуттєвого до постійно – абстрактного пізнання світу, як “канал зв’язку” для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття – є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання української мови не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба. Мова має виховувати духовно-емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв’язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально-естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання молодої людини. Престиж мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. На жаль, не всі українці усвідомлюють це. Тому українська мова в нашій державі стане престижною тоді, коли ми не будемо її соромитися, коли оволодіємо усім багатством її, навчимося гарно, виразно, правильно говорити по-українськи і будемо пишатися, що ми, українці, маємо таку чудову мову. А неукраїнці будуть відчувати задоволення від того, що володіють цією мовою, будуть шанувати її і тих, хто її створив.

Формування культури мовлення учнів становить безперервний процес, що ґрунтується на вміннях: спостерігати, сприймати, аналізувати, відтворювати, конструювати, редагувати речення, тексти різних стилів мовлення. Необхідно додатково розглядати такі питання з культури мовлення як вимова м'яких приголосних перед м'якими приголосними, злита вимова африкатів, вимова сполучень шиплячих та свистячих приголосних звуків, правильне слововживання, правильне наголошення слів, безпосередньо пов'язаних з предметом навчання (читання, ознака, предмет та ін.), творення числівникових форм, змішування форм, що диференціюються за значенням та ін. Поза увагою в шкільному курсі залишаються питання щодо уникнення тавтології, плеоназму, порушення лексичної сполучуваності, калькування російських фразеологізмів та ін.

Для підвищення мовної культури та грамотності учнів слід використовувати  такі прийоми: лексичний розбір слова, словниково-орфографічна робота, різні види диктантів (розподільний, вибірковий, зоровий), вправи на вживання паронімів, вправи з розвитку мовлення, тестові завдання, перекази, творчі роботи, написання рефератів та повідомлень. Ефективним засобом підвищення мовної грамотності учнів, а також їхнього мовленнєвого розвитку є факультативні заняття, уроки з культури мовлення, позакласні заходи і уроки позакласного читання.

Усі ці заходи разом збагатять  лексичний запас учнів, зроблять їхню мову багатшою, грамотнішою, правильнішою і яскравішою.

                                                                    

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.
2. Бєляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. – 1995. – № . – С. 37-44.
3. Волох О. Т., Чемерисов М. Т., Чернов Є. І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – Київ, 1989.
4. Гамрецький І. К. Мовленнєво-публіцистична культура учнів: один з аспектів//Диво слово. – 1999. - №12. – С. 14 – 15.
5. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М.: Высшая школа, 1980. – 335 c.
6. Гуйванюк Н. В. Українська мова. Тестові завдання. Посібник для 5 – 11 класів. – Київ, 1999.
7. Демиденко Л.П. Речевые ошибки. – М.: Высшая школа, 1986. –    240 с.
8. Захарова О. І. Підвищення мовної культури та грамотності учнів на уроках української мови//Українська мова і література в школі. – 2007. - №3. – С. 30 – 32.
9. Капська А. М. Мистецтво живого слова. – Київ, 1997.
10. Климова К.Я. Психологічні особливості формування культури мовлення майбутніх учителів початкових класів // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 3. – С. 179-184.
11. Коваль А П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування. – 2-е вид., перероб. і допов. – К., 1977.
12. Коваль А. П. Культура української мови. – К., 1966.
13. Кочан І.М., Токарська А.С. Культура рідної мови. – Львів: Світ, 1996.
14. Мацько Л. та ін. Стилістика української мови. – К., 2003. – С. 411.
15. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М. І. Пентилюк: М. І. Пентилюк, С. О. Караман, О. В. Караман, О. М. Горюшкіна, З. П. Бакум, М. М. Барахтян та ін. – К.: Ленвіт, 2004. – 400 с.
16. Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення. – К.: Вища школа, 1995.
17. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гуманіст. профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.
18. Симоненко Т.В. Формування національно-мовної особистості на уроках української мови в 5-7 класах: Автореф. дис. … канд. пед. наук. – К., 2000. – 18 с.
19. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. – К.: Радянська школа, 1976-1977. – Т. 1. – 654 с.
20. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. – Київ, 1969.
21. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ,                               С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред.. М. Я. Плющ. – К.: Вища школа, 1994. – 414 с.
22. Українська мова. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів.      5 – 12 класів. – К.: Перун,  2005.
23. Федоренко В., Скуратівський Л. Методичні рекомендації щодо вивчення української (рідної) мови у 2006-2007 навчальному році // Дивослово. – 2006. – № 8. – С. 29-40.
24. Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки. – К.: Радянська школа, 1961. – 542 с.
25. Шапошникова І.В. Ділова риторика: Навчальний посібник. – Херсон: видавництво ХДУ, 2004. – 78 с.
26. Ющук І. Роздум про мету викладання рідної мови в школі // Дивослово. – 2004. – № 9. – С. 11.
27. Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. – Київ, 1994.