Північна війна і Україна

Нарешті була закінчена затяжна війна зі Швецією, що тривала 21 рік. У 1721 р. був підписаний Ніштадтський мир, і Росія отримала обширні території Балтійського узбережжя. У тому ж році Петро І прийняв титул імператора, а Росія стала імперією.

Малоросійська колегія. У 1722 р. гетьман Скоропадський отримав іменний імператорський указ, який регламентував запровадження в Україні Малоросійської колегії на чолі з бригадиром Степаном Вельяміновим. До складу колегії входило 10 офіцерів, серед яких були гетьман і генеральні старшини. Колегія повинна була встановлювати і збирати податі та податки з українського населення, не дивлячись на осіб і заслуги. Фактично указ означав підпорядкування гетьмана російському намісникові в Україні та позбавлення її автономії і самоврядування. Таким чином, ліквідовувалися всі статті Переяславського договору про об'єднання України з Росією. Гетьман Скоропадський невдовзі помер. Незабаром після його смерті до України прибув бригадир Вельямінов і заснував колегію. Сама назва "Україна" офіційно не вживалася, а була замінена терміном "Малоросія".

У 1722 р. указом Сенату українським гетьманом був призначений полковник Павло Полуботок. В Україні вводилися всі побори і податки, що існували у Росії: податок з маєтку і місця проживання; податок за утримання худоби; податок із ремісничого виробництва; податок із пасіки; податок на сіль; податок на бороду; податок на тютюн; податок на лазні; податок на дубові труни.

У 1722 р. поріділе українське козацтво, згідно імператорському наказу, взяло участь у поході російських військ проти Персії. Під командуванням полковника Данила Апостола 12 тис. козаків рушили битися за розширення кордонів імперії. Приблизно половина з них загинула в горах та ущелинах Кавказу.

Використовуючи відсутність Петра І в столиці, у зв'язку з перським походом, гетьман Полуботок і генеральні старшини звернулися до Сенату з проханням про скасування частини податків і податей, встановлених в Україні бригадиром Вельяміновим. Сенат, розглянувши це прохання, вирішив звільнити від податей усіх українських козаків, поважаючи їх службу імператору. Проте Петро І, повернувшись із походу, за доносом Вельямінова, наказав негайно відновити колишнє положення про податі, а генеральних старшин і гетьмана Полуботка викликав до Петербурга.

Прибувши у 1723 р. до столиці, гетьман і старшини на колінах благали царя про милість і пощаду для українського народу, що розоряється податками. Проте цар, назвавши їх зрадниками, звелів віддати їх до суду в Таємну канцелярію. Слідство, що продовжувалося 4 місяці, засудило всіх до довічного ув'язнення з конфіскацією маєтків на користь казни.

ВИСНОВКИ:

Спостерігаючи за розвалом шведського війська, старшина, яка пішла за І. Мазепою, почала повертатися до московського царя, схиляючи голову перед його милістю. Шведи змушені були взяти старшину під варту, навіть біля самого І. Мазепи виставили «почесну варту», бо Карл XII уже не довіряв нікому. У цей час, як описують історики, у гетьмана І. Мазепи визрів новий план. Він пообіцяв захопити Карла XII і привести його до табору росіян. Петро І майже повірив гетьманові, але російська варта перехопила посланця І. Мазепи до Станіслава Лещинського, який віз лист з проханням ударити в тил російському війську. 
Намагаючись виправити ситуацію, Карл XII наказав захопити м. Полтаву, де в той час були розташовані нечисленні російські війська й українські загони. У цьому місті зберігалася значна кількість провіанту, фуражу й одягу, які були дуже потрібні шведському війську. І хоч шведський король хвалькувато заявляв, що «Полтава — нікчемна фортеця», здобути місто його піддані так і не змогли. 
 Під час шведської облоги до Полтави підійшла армія Петра І. Військо Карла XII спробувало прорватися до Польщі, але для цього потрібно було здолати росіян. 27 червня 1709 року відбувся генеральний бій під Полтавою, який вплинув не тільки на весь подальший хід Північної війни, а й на розподіл сил у Європі. 
Сили сторін були нерівними: у шведів було 16 тис. вояків і лише 4 гармати; а в росіян — 38 тис. солдатів і 72 гармати. До кількісної л. переваги росіян додавалася й моральна. Російський цар перебував у доброму здоров'ї, а отже, міг вільно керувати своїм військом, на відміну від Карла XII, який напередодні битви був поранений у ногу і міг лише спостерігати за боєм, сидячи на ношах. Українські війська в складі російської армії в цій битві очолював Семен Палій, якого Петро І звільнив із Сибіру та зробив символом вірності царю. 
   Спочатку битва йшла з перемінним успіхом, але досить швидко далася взнаки кількісна перевага російської армії, особливо в артилерії, та ліпший вишкіл військ. Під тиском російської піхоти шведи почали відступати. 
У розпалі бою від вибуху перевернулися ноші, на яких був Карл XII. Усім здалося, що король загинув, тому шведи в розпачі стали тікати. Кардові XII й І. Мазепі разом з невеликим загоном козаків удалося переправитися через Дніпро й утекти в турецькі володіння. 
   Під час Полтавської битви вбито 9 тис. шведів та 1 345 російських бійців, а також узято в полон 3 тис. підданих Карла XII. Усіх українців, які брали участь у битві на боці шведів і потрапили в московський полон, люто мордували: їх садили на палі, вішали, їм ламали руки й ноги, а покалічені тіла виставляли на привселюдний огляд для залякування народу.

  Карл XII, І. Мазепа та їхні прибічники потрапили до Бендер (Туреччина), де шведський король одержав листа від російського царя з пропозицією миру на умовах, якщо Швеція: 
• поступиться землями в Балтії на користь Росії; 
• визнає польським королем Августа; 
• видасть І. Мазепу російському цареві. 
Покровитель І. Мазепи відмовився від такої ганебної угоди. У цей самий час російська дипломатія здійснювала різноманітні ходи, щоб захопити гетьмана. Так, наприклад, туркам обіцяли 300 тис. злотих за те, що вони видадуть Івана Мазепу, але султан відмовився.

    Хворий та слабкий, гетьман не витримав усіх цих трагічних подій і 22 серпня 1709 року помер. Його тіло відвезли в м. Ясси, і там, у присутності Карла XII, поховали в церкві, що стояла над містечком. 
Поразка І. Мазепи стала для України величезною катастрофою: 
· самодержавство після всіх подій 1708 року стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини; 
· Україна зазнала величезних людських утрат та економічних збитків. Постать І. Мазепи історики висвітлюють неоднозначно. Йому дають зовсім протилежні характеристики, одні змальовують І. Мазепу тільки як «зрадника», інші характеризують його тільки як одного з найвидатніших борців за українську справу. 
Н. Полонська-Василенко побачила в І. Мазепі «одного з найвидатніших діячів України, людину виняткових адміністративних та дипломатичних здібностей, який прагнув створити з України незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя... Зла доля поставила його проти Петра І, що також прагнув піднесення своєї держави, і в цьому двобою останній вийшов переможцем». 

У результаті Північної війни Росія отримала вихід до Балтійського моря, вирішивши одну зі своїх головних історичних завдань, тоді як Швеція втратила статус великої держави.

З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава. За підсумками війни до Російської імперії були приєднані Іжорія, частина Карелії, Естляндія, Ліфляндія (Лівонія) і південна частина Фінляндії (до Виборга), заснований Санкт-Петербург. Російський вплив міцно утвердилася і в Курляндії. Проте згідно з Ніштадтським договором зазначені території не були відступлені, а були продані Швецією Росії за величезні гроші - 2 млн талерів, що лягло важким додатковим тягарем на країну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Северная война // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

2. Беспалов А.В. Северная война. Карл XII и шведская армия. Путь от Копенгагена до Переволочной. 1700-1709. — М.: Рейтар, 1998. — 49 с. — 1000 экз. 

3. Бобылёв В. С. Внешняя политика России эпохи Петра I. — М.: Изд-во Университета дружбы народов, 1990. 

4.  Галларт Л. Н. Подробное описание осады города Нарвы и сражения под сим городом в 1700 году. Отрывок из Истории Петра Великого, сочинённой генералом Аллартом. Рукопись // Северный архив, 1822. — Ч. 1. — № 1. — С. 3-28; № 2. — С. 117—143.

5. Гельмс И. А. Достоверное описание замечательных событий при осаде города Риги и того, что случилось со дня её блокады, а также во время жестокой бомбардировки и обстреливания её в 1709 г., до сдачи её в 1710 г., изо дня в день замечено и oпиcaнo Иоакимом Андреем Гельмсом, который лично выдержал эту тяжкую осаду и из одиннадцати лиц своего дома один остался в живых // Сборник материалов и статей по истории Прибалтийского края. — Т. 2. — Рига, 1879. — С. 405—440.

6. Гилленкрок А. Сказание о выступлении его величества короля Карла XII из Саксонии и о том, что во время похода к Полтаве, при осаде её и после случилось / Пер. с нем., введ. и примеч. Я. Турунова // Военный журнал, 1844. — № 6. — С. 1-105.

7. Гротиан И. Г. Выселение жителей Дерпта в 1708 году (Статья, составленная по запискам дерптского пастора Иоанна Генриха Гротиана и напечатанная в «Dorptsche Zeitung» 1873 года в ном. 162—163) // Сборник материалов и статей по истории Прибалтийского края. — Т. 2. — Рига, 1879. — С. 478—490.

8. Записка о войне шведской, в царствование Петра Великаго ведённой, и о сражении с Левенгауптом, найденная в делах того времени // Военный журнал, 1833. — № 3. — С. 41-53.

9. История Северной войны, 1700—1721 гг. / АН СССР. Ин-т воен. истории МО СССР. — М.: Наука, 1987. — 214 с. — Указ. геогр. назв.: с. 209—213. — Библиография: с. 188—201.

10. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. — Т. Выпуск шестой: XVII столетие.

11. Крман Даниел. Малоизвестный источник по истории северной войны = Itinerprium (Cestovny dennik z rokov 1708—1709)

12. Кротов П. А. Битва при Полтаве (К 300-летней годовщине). — М.: Историческая иллюстрация, 2009. 

13. Куракин Б. И. Военная хитрость царя Петра Алексеевича под Нарвою 8-го июня 1704 г. Рассказ очевидца князя Б. И. Куракина // Архив кн. Ф. А. Куракина. — Кн. 3. — СПб., 1892. — С. 152—153.

14. Куракин Б. И. Русско-шведская война. Записки. 1700—1710 // Архив кн. Ф. А. Куракина. — Кн. 1. — СПб., 1890. — С. 291—328.

15. Лебедев А. А. К походу и бою готовы? Боевые возможности корабельных эскадр русского парусного флота XVIII — середины XIX вв. с точки зрения состояния их личного состава. — СПб., 2015. 

16. Неплюев С. П. Бой со шведами у местечка Клецка, журнал С. П. Неплюева, 19-го апреля 1706 г. / Публ. и извлеч. Н. Н. Оглоблина // Русская старина, 1891. — Т. 72. — № 10. — С. 25-32.

17. Оборона Петербурга и Кроншлота в 1704—1705 гг. // Российская государственность: история и современность. — СПб., 2003. — С. 195—205.

18. Описание сражения, происходившего 8-го июня 1704 года, между русским и шведами под Нарвою // Походный журнал 1704 года, СПб., 1854. — С. 121—126.

19. Павленко Н. И.. Пётр Великий. — М.: Мысль, 1990. 

20.  Пипер Г. А. Извлечение из записок прапорщика Густава Абрама Пипера впоследствии генерал-майора и губернатора // Грот Я. К. Труды Я. К. Грота из русской истории. — СПб., 1901. — С. 122—156. — В ст.: Грот Я. К. О пребывании пленных шведов в России при Петре Великом.

21. Подмётное воззвание Левенгаупта. 1708 г. / Сообщ. Н. Н. Мурзакевич // Русская старина, 1876. — Т. 16. — № 5. — С. 172—173.

22. Ростунов И. И., Авдеев В. А., Осипова М. Н., Соколов Ю. Ф. История Северной войны 1700—1721 гг. — Наука. — М., 1987. — 214 с. — 147 000 экз.

23. Северная война 1700—1721 гг.: Сборник документов. Т. 1 (1700—1709). — М.: ОР МВД РФ; Кучково поле, 2009. — 528 с.