Шпаргалка по истории

З часом трансформувалася суть перебудови. Загальні вибори на альтернативній основі; гарантування свободи друку; розвиток багатопартійності; розширення прав трудових колективів; розмежування функцій партійних і державних органів; утвердження в суспільстві спочатку ідейного, а невдовзі і політичного плюралізму; законодавче оформлення економічної свободи; розширення прав союзних та автономних республік наближали крах тоталітарної системи.

У радянську добу загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджалися 95% усієї власності, розташованої в Україні. Тотальне одержавлення економіки призвело до того, що 75—80% продукції української промисловості вироблялося підприємствами–монополістами. Безпосереднім наслідком такого становища стала надзвичайно низька конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках.

Серйозними успадкованими  з радянських часів вадами української  економіки були панування командних форм і методів управління, надмірна централізація та екстенсивний шлях розвитку господарства. Незалежна Україна змушена була успадкувати й структурну та територіальну диспропорційність економіки. Так, частка групи «А» (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70% , а групи «Б» (галузі, що виробляють предмети споживання) — 30%, тоді як у США промислова продукція групи «Б» становить майже 70%. Це означало орієнтацію української економіки не на людину, а на виробництво заради виробництва.

Істотні диспропорції існували й у територіальному розміщенні виробничих сил. Так, рівень економічного розвитку центру і заходу України  був майже вдвічі нижчим, ніж Подніпров'я  і Донбасу. Успадкована структура  республіканської економіки базувалася на принципі незавершеності. Майже 80% усього виробництва в Україні не мало закінченого технологічного циклу, а значить, залежало від імпорту комплектуючих виробів і сировини. Саме тому ще у листопаді 1991 р. українські підприємства мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік. У цей період лише зв'язки з Росією забезпечували 67,3% виробництва кінцевого продукту промисловістю України.

Українська економіка  була надто мілітаризована. Свого  часу на воєнні цілі витрачалося майже 35% союзного бюджету. Вагома частка цих коштів вкладалася в промисловість України. Тому в республіці після розпаду СРСР залишилося майже 30% союзного воєнно–промислового комплексу (ВПК), до 80% підприємств машинобудівних галузей були втягнуті у виробництво зброї. Зосередження в Україні значного потенціалу ВПК Радянського Союзу мало суперечливі наслідки. З одного боку, це зміцнювало економічний потенціал республіки якісним обладнанням, новітніми технологіями, кваліфікованими кадрами, з іншого — суттєво ускладнювало вирішення проблеми конверсії.

Перетворення України  ще з 20–х років на одну з основних промислових баз СРСР призвело до значного погіршення екологічної ситуації в республіці. Непродумана концентрація металургійних, хімічних, енергетичних підприємств майже в усіх середніх та великих містах, шкідливі викиди в атмосферу, забруднення підземних та наземних вод, Чорнобильська аварія, невиправдана економія витрат на охорону природи поставили Україну в сфері екології на межу катастрофи.

Можливості України  в економіці значною мірою визначались і дією соціально–психологічних чинників. У радянські часи поряд з культом дисципліни та відповідальності, що став необхідною умовою функціонування командної системи, було сформовано психологічний клімат колективної пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистих.

Таке становище в  народному господарстві зумовило слабші стартові можливості України порівняно  з багатьма іншими республіками. Це засвідчує офіційна статистика за 1990 р. У цей час за розмірами валового національного продукту на душу населення наша республіка займала 7 місце, а за розмірами національного багатства на душу населення — 6 місце серед республік колишнього СРСР. За продуктивністю праці в промисловості Україна була на 9 місці, а у сільському господарстві ділила з Росією 5—6 місця.

 

42. Якими документами  було законодавчо закріплена  державна незалежність України?

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала  початок мирному процесу відродження  незалежності України.

Основні віхи конституційного процесу відображає наведена схема.

Жовтень 1990 p. Верховна Рада, спираючись на Декларацію про державний суверенітет, створила Конституційну комісію для розробки проекту концепції Конституції. Комісію очолив Л.Кравчук

Червень 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції

24 серпня 1991 р. Проголошення Акта про незалежність України внесло принципові корективи в концепцію Конституції

1992, 1993 pp. Два варіанти проекту Конституції виносилися на всенародне обговорення, але не були затверджені (виникла дискусія з проблеми механізму прийняття Конституції. Достроковий розпуск Верховної Ради у 1994 р. спричинив розпуск Конституційної комісії)

1994 р. Після виборів Верховної ради і Президента співголовами нової Конституційної комісії стали Л.Кучма та О.Мороз. Відбувається загострення конституційного процесу (висуваються різні пропозиції щодо форм державного управління, власності, принципів побудови парламенту, виборчої системи, державної мови та символіки)

8 червня 1995 р. Між Верховною Радою і Президентом підписано Конституційний договір, який регулював основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоуправління до прийняття нової Конституції. Договір значно прискорив конституційний процес

Лютий 1996 р. Верховна Рада почала обговорення проекту Конституції

Початок червня  1996 р. Проект Конституції прийнято Верховною Радою у першому читанні. Однак, депутати не могли дійти згоди з ряду принципових питань. Президент підписав Указ про винесення Конституції на всенародне обговорення. Мова йшла про прийняття Конституції, обминувши парламент

28 червня 1996 р. Після тривалого і напруженого обговорення Верховна Рада прийняла нову Конституцію.

Прийняття Конституції  завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. Наша країна реально стала невід'ємною частиною європейського і світового співтовариства.

В Конституції Україна  визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова  держава. За формою правління Україна є республікою, за державним устроєм — унітарною, тобто єдиною, соборною державою.

Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідають загальновизнаним демократичним стандартам, закріпленим  міжнародно–правовими актами. Відповідно до Основного закону, утвердження і забезпечення прав і свобод є пріоритетним напрямом діяльності держави.

З прийняттям Конституції  завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової  влади в Україні. Главою держави  є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами держави строком на 5 років. Єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада, яка обирається громадянами держави один раз у 4 роки у кількості 450 депутатів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Органами державної влади на місцях є обласні, районні, а також у містах Києві та Севастополі відповідні державні адміністрації, їх голови призначаються Президентом України, а оперативне керівництво місцевими державними адміністраціями здійснює Кабінет міністрів.

Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування, яке здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

 

43. Якими були результати  загальносоюзного референдуму 17 березня 19991 року?

Важливою віхою в  суспільному житті став березневий референдум. Намагаючись обмежитися косметичними змінами, противники реформ добилися того, щоб на референдум питання  про майбутню долю країни було винесене в такому формулюванні: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?» Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів додаткове питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше питання «так» відповіли 70,2%, на друге — 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі.

 

44. Обгрунтуйте історичне значення Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала  початок мирному процесу відродження  незалежності України.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19–21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце–президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".

Із усіх політичних сил  України лише керівництво КПУ  стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.

Провал перевороту обернувся  поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і  тоталітарний політичний режим у  ньому.

У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ — "Акт проголошення незалежності України". Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава — Україна. 30 серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90,3% громадян, які взяли участь у референдумі, підтвердили Акт проголошення незалежності України. Вибори президента проходили на альтернативній основі (претенденти — М.Гриньов, Л.Лук'яненко, В.Чорновіл, Л.Табурянський, І.Юхновський, Л.Кравчук). Президентом України став кандидат держапарату, колишній ідеолог КПУ Л.М.Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,6% виборців, що прийшли на виборці дільниці.

Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо–історичного значення. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України.

 

45. Опишіть основні  державні символи України

Символіка, як і мова держави, має відбивати особливості корінного  народу його історію, сьогодення та майбутнє. Символіка – це своєрідне виявлення  характерних особливостей, ідей з  допомогою умовних знаків-символів: графічних, звукових, предметних, кольорових.

Державний Прапор України  був затверджений Постановою Верховної  Ради 28 січня 1992 року і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення сторін 2:3 (висота:ширина). Офіційним днем державного прапору є 23 серпня.

Великий Державний Герб України, згідно із статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

19 лютого 1992 р. Верховною Радою України ухвалена постанова "Про Державний Герб України", якою було затверджено «Тризуб, як малий герб України» i, відповідно, головний елемент великого герба. 

Державний Гімн України  — національний гімн на музику Михайла  Вербицького із словами Павла  Чубинського.

 

46. Остаточне завершення  формування території сучасної  України

Для обґрунтування власної  лінії на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньополітична діяльність.

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.

У цьому документі  вказувалося, що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва  з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе.