Шпаргалка по истории

– розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Відсутність тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства;

– відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Неврегульованість питання про головний принцип престолонаслідування підривала основи Давньоруської держави;

– розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин;

– посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних;

– зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а торгівельна артерія "із варяг у греки" занепадає;

– посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

Явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне. Особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці XI — у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого — формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'янської культури.

Роздробленість, що охопила  Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння — вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона призвела до змін в державному устрої Русі, а саме — до децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів. Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну. Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

5. Охарактеризуйте  зовнішню політику Данила Романовича  Галицького

Водночас з політикою  внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кроки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

6. Які існують теорії  походження козацтва? Обгрунтуйте одну з них

Проблема появи  та формування козацької верстви  й досі є дискусійною. Жодна з  цих теорій не може пояснити всю  складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них  базується на якомусь одному чиннику  із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді. З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:

1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

7. Розкрийте зміст  поняття «Запорізька Січ». Назвіть дату і причини остаточної ліквідації Запорізької Січі

Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з'являється 1551 p. у польського історика Мартина Бєльського (1495—1575 рр). У своїй "Всесвітній хроніці" він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і  для  боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя козаки будували у різних місцях так звані "городці" та засіки або ж "січі" з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабо укріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Саме тому заснування першої Запорізької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького (Байди).

Під його керівництвом протягом 1552—1556 pp. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим.

У 1764 р. за наполяганням цариці Катерини II Розумовський склав гетьманство. Гетьманщина була поділена на Київське, Чернігівське та Новгород–Сіверське намісництва, пізніше були створені Катеринославське і Харківське, а в 1796 р. Україну перетворили в Малоросійську губернію з однотипними, як і в усій Російській імперії структурами управління та судочинства.

8. Охарактеризуйте роль Запорізької Січі в історії українського народу

У середині XV ст. осередком  згуртування українського козацтва стала Запорізька Січ (тобто укріплення за порогами), яку заснував Дмитро Вишневецький, а військо отримало назву Запорозького. У різні часи Січ розташовувалась на різних островах. Всього існувало 8 січей: Хортицька, базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька. Олешківська, Кам'янська, Нова або Підпільненська.

Війську Запорізькому низовому були притаманні риси демократичної  республіки. Січова рада була вищим  законодавчим і адміністративним органом. Вона розглядала питання внутрішньої  і зовнішньої політики, судила злочинців, обирала уряд – військову і паланкову старшину (кошового отамана, суддю, осавула, писаря, курінних отаманів, військових службовців, хорунжого та інших). На Січі не було феодальної власності на землю, кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками на землю, участь в радах, але між старшиною і рядовими козаками існувала соціальна нерівність, яка викликала незадоволення бідних козаків (сіроми).

У Речі Посполитій не склалося сталого відношення до козацтва, яке  не мало офіційного статусу. На сеймі  неодноразово приймалися рішення повернути козаків, більшість з яких були селянами, до феодалів. Однак використання поляками козаків, як сміливого, хороброго війська під час війн кожного разу "врятовувало" козаків від репресій. Незважаючи на заборону, вони продовжували свої походи і пограбування Криму і Туреччини.

Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з'явилася 1551 року у польського історика Мартина  Бельського. У своїй „Всесвітній  хроніці" він повідомляв, що у  першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися  козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. У різні часи Січ розташовувалася на різних місцях.

Перша Запорізька Січ  – Хортицька, існувала в 1553–1557 pp., створена за активної участі гетьмана запорізьких  козаків князя Дмитра Вишневецького, званого в народі Байдою.

Після Хортиці запорізька Січ знаходилася на острові Томаківка (60–ті роки XVI ст. – 1593), річці Базавлук (1593–1638), Микитиному Розі (1638–1652), річках Чортомлик (1652–1709), Кам'янець (1709–1711), в  Олешка (1711–1734), на річці Підпільна (Нова Січ, 1734–1775).

Традиції не зникли і  після зруйнування останньої  російськими військами в 1775 р. Вони виявилися в житті козацької  громади на Дунаї (Задунайська Січ) та Кубані.

Запорізька Січ як фортеця, центр козаччини, поступово  перетворювалась на своєрідну державу, що контролювала значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат.

Релігійність – одна з характерних рис духовної культури і ментальності запорозького козацтва. Між православ'ям і козацтвом  існував глибинний зв'язок і тому Запорізьку Січ називають „християнською козацькою республікою". З XVI ст. у Січі існувала своя православна церква Покрови Пресвятої Богородиці діви Марії. В межах вольностей війська Запорізького Низового Існувало понад 60 церков. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, медаль, зливок золота, срібла тощо.

Суспільно–політичній  організації козацтва були притаманні значні риси демократизму. Але демократизм Запорізької Січі – це класична охлократія (влада натовпу), небезпечна для зміцнення ідей державності. Дехто із істориків цю суперечливу систему влади й підлеглості називає агресивною без елітною демократією. Маючи основні, Запорізька Січ все ж була лише своєрідною моделлю між справжньою повноцінною і професійною общиною.

Козацтво при активній участі гетьмана виступило за відновлення  православної церкви, сприяло діяльності православних братств та освіти.

9. Переяславська Рада  та Березневі статті 1654 р.

Ще починаючи з 1648 p., Б. Хмельницький неодноразово звертався  до Москви з проханням допомогти  в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після деяких вагань «в ім'я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності в підходах до новоствореного союзу. Спочатку російські посли відмовилися принести присягу за царя, оскільки відповідно до специфіки їхнього державного устрою самодержець своїм підданим не присягає, а потім боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностей України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно. На цій підставі фахівці вважають, що події січня 1654 р. в Переяславі мали, головним чином, ритуально-символічний характер.