Людина та звір у мистецтві стародавнього сходу

ВСТУП

Актуальність  теми. У найдавніших пам'ятках  образотворчого мистецтва, тварини  є основним об'єктом зображень. Звіриний стиль — назва художнього стилю, поширеного в мистецтві кількох  стародавніх культур. Основною тематикою  зображень були тварини або ж частини їх тіла, та складних композицій з них, звідки й назва. Найдавніші зразки датуються III тисячоліттям до нашої ери, після нашої ери поступово виходить з ужитку, але його елементи часом трапляються й пізніше. Одним з найкращих зразків цього стилю є скіфіський звіриний стиль.

Звіриний  стиль давнини відрізняється  від абстрактного звіриного орнаменту VI—XIII століть, розповсюдженого в  романському і норманському мистецтві, і від тератологічних давньоруських  мотивів.

Звіриний  стиль пов'язують з шануванням тварин і тотемізмом. Первісно сакральні зображення з часом стали орнаментальним мотивом. Найдавніші зразки звіриного стилю відомі в Єгипті та Межиріччі з ІІІ тисячоліття до нашої ери. В ІІ тисячоліття до нашої ери звіриний стиль вже відомий в Передній Азії, Індії, Китаї, Середній Азії, Південному Сибіру, Поволжжі, Приураллі. Найбільшого розвитку звіриний стиль набув у мистецтві іраномовних кочівників І тисячоліття до нашої ери та перших століть нашої ери — це скіфо-сарматський звіриний стиль та мистецтво племен Південного Сибіру.

Останню статтю, в якій було здійснено широкий  аналіз зображень хижаків, було опубліковано більше 40 років тому (Ильинская, 1971). За цей час до наукового обігу  було введено велику кількість нових  археологічних знахідок, були започатковані нові методи і підходи у дослідженнях, які дозволили зробити чимало окремих спостережень і висновків. На сьогоднішній день найважливішим є узагальнення всіх опублікованих даних, тобто їх каталогізація і аналіз у межах єдиного підходу.

Мета  роботи – на підставі всебічного аналізу сукупності зображень хижака, виявити місце, яке посідав образ хижака у мистецтві та загалом культурі народів, визначити його характерні стилістичні риси, закономірності побутування цих рис в часі і в межах культурних традицій окремих регіонів, а також семантичну наповненість зображень хижаків, висвітлити обставини походження образу та намітити найважливіші етапи історії його побутування.

У відповідності  до мети роботи були поставлені наступні  завдання.

1. Використовуючи  структурно-семіотичний підхід, проаналізувати зображення і виявити їх основні стилістичні риси, закономірності побутування цих рис в часі і в межах культурних традицій окремих регіонів.

2. Висвітлити  обставини появи образу хижака.

3. Простежити  взаємозв'язки скіфського мистецтва з образотворчими традиціями стародавнього Сходу.

4. Розкрити  семантичну наповненість образу  хижака, його місце у міфо-ритуальній  традиції народів скіфського  світу.

Об’єктом  дослідження є духовна культура народів Євразії.

Предметом дослідження є один із найпоширеніших образів мистецтва – образ хижака.

1. СКІФСЬКИЙ  ЗВІРИНИЙ СТИЛЬ

1.1 Походження  та історія образу хижака

Однією з  найважливіших складових скіфської  культури і її визначальних рис є  специфічні зображення різних тварин. Їх домінування у скіфському мистецтві є настільки характерним, що вже здавна дослідниками було запропоновано умовний термін для його позначення – “звіриний стиль”. Коло тварин, що відтворювалися у скіфському “звіриному стилі”, досить широке, але все ж перевага здебільшого надавалася хижакам. Хижаки загалом складають близько 30% всіх зображень, при тому, що олені – близько 15%, інші копитні – 20%, птахи – 20%. Відтворювалися хижаки різних видів: леопарди, леви, тигри, вовки, ведмеді тощо. Зображення звірів або окремих їх частин розташовувалися скрізь: на зброї, на одязі і головних уборах, на прикрасах і символах влади, а також на кінській вузді. Семантика цього образу, яка тісно пов’язана із категоріями вищої влади, набула особливого значення за доби ранньокласових суспільств.

Рис. 1.1 - Звіриний стиль

Скіфський звіриний стиль складався під впливом  мистецтва Ірану і Передньої  Азії, а в Причорномор'ї він  зазнав значного впливу елінського мистецтва. У курганах Центральної Азії знаходять  предмети, що з'єднують у своєму стилі риси елліністичного, сасанідського і китайського мистецтва. Так, за однією з версій, на формування унікального «скіфського звіриного стилю» вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаю, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело — Лурістан на південно-заході Іранського нагір'я, перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменидів і Сасанидів. Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом. Висловлювалися версії про сибірське походження скіфського звіриного стилю і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX століттям до нашої ери, але риси оригінального стилю складаються до VII століття до нашої ери.¹

Перші зображення хижаків, які було виконано у традиції, близькій до “звіриного стилю”, з’являються  ще у VIII ст. до н.е., тобто у передскіфський час. Вони представлені у таких пам’ятках  як курган Аржан (Тува), мог-к Наньшаньгень (Північний Китай),  мог-к Кисловодської меблевої фабрики та Зубівський курган (Передкавказзя), а також пов’язані із раннім типом “оленних” каменів, що були розповсюджені у деяких східних регіонах Євразії. На той час зароджуються основні типи зображень, що згодом набули широко розповсюдження по всьому скіфському світу. Але ці зображення у іконографічному плані стоять осторонь від тих зображень, що пов’язані із пам’ятками власне скіфського часу. Саме тому можна зробити висновок, що зображення VIII ст. до н.е. скоріше позначають час зародження традиції образотворчого мистецтва, аніж відповідають на питання, звідки походить “звіриний стиль” і образ хижака зокрема.

Масова поява  зображень хижака відноситься до VII ст. до н.е. Вже в цей час основні їх типи розповсюджуються на широких теренах всього скіфського світу. Їх близька стилістична подоба свідчить про тісні зв’язки, що існували на той час поміж різними народами. Вона сформувалася у межах VII ст. до н.е. і фактично не мала нічого спільного із художніми традиціями інших народів. Архаїчні зображення відрізняються умовністю відтворення фігури звіра, яка часто складається із набору різних знаків (найчастіше це кільце), що позначають (називають) різні частини тіла. Переважна частина зображень відтворює “мирного” звіра, оскільки не позначаються ані зубаста паща, ані пазурі на лапах. Вважаємо, що практично всі регіони скіфського світу прийняли більш-менш рівноцінну участь у створенні зображень. Назвати один конкретний регіон як батьківщину “звіриного стилю” чи образу хижака, на наш погляд, поки що неможливо. Про це перш за все свідчить строкатість стилістичного втілення звірів, зображення яких походять із різних регіонів. Окрім того, вже в ранній час позначилася властивість мистецтва скіфських народів запозичувати іншокультурні зображення і включати їх до власного складу.

Видозміни у  іконографії зображень почалися вже з середини VI ст. до н.е. Вони відбуваються практично по всьому скіфському світі, але найбільш відчутні на прикладі мистецтва Причорномор’я. Саме тут починається поступовий перехід від одних стилістичних типів зображень до інших. Окрім того, з’являються нові типи виробів, з якими були пов’язані зображення хижаків. Це, перш за все, дзеркала із боковою ручкою, прикрашеною фігурками тварин, і хрестоподібні бляхи. З цього часу можна говорити про певний синтез скіфської та античної художніх традицій, одним із яскравих прикладів якого є дзеркало з Гаврилівки (Лівобережний Дніпровський Лісостеп).

Кінець VI ст. до н.е. позначився майже повною зміною архаїчних прийомів зображення, появою нових стилістичних образів та композицій. Цей процес проходив із одночасовими змінами у всьому комплексі скіфської матеріальної культури. З цього часу зображення хижаків розповсюджуються по всім регіонам скіфського світу, а у Волго-Кам’ї, Поволжі та Південному Приураллі вони навіть домінують над іншими образами. В кожному регіоні ще більше оформлюється іконографічна неповторність зображень, що виразилася у розподілі “звіриного стилю” на окремі локальні варіанти. Хоча, при цьому, у головних рисах зображення були єдині по всьому скіфському світу. Достатньо сильним стає вплив античної культури, який виразився, зокрема, у широкому розповсюдженні у західних регіонах зображень лева, а також мистецтва Ахеменідського Ірану. Під впливом останнього позначаються значні зміни у зображенні хижаків, які властиві для виробів, що походять з Центральної Азії (курган Іссик та семиріченські бронзи) та Алтаю (Башадарські та Туектинські кургани).

Загальною ж  особливістю зображень хижака кінця VI - V ст. до н.е., що виразилася в усіх регіонах, стала підкреслена агресивність звіра: практично на всіх зображеннях хижаків відтворено із трохи відкритою або роззявленою пащею, в якій позначено ікла і зуби, та із лапами з пазурами.  Відзначимо також розмаїття образів, що залучаються у цей час. Це і традиційні ще з архаїчного періоду хижаки родини котячих, і лев, і вовк, і ведмідь. Хоча видова приналежність звірів, що зображаються, далеко не завжди вгадується однозначно.

У IV ст. до н.е. продовжують розвиватися тенденції видозмін, що почалися ще у попередньому столітті. Масовими в деяких регіонах стають сюжетні зображення, з’являються нові типи зображень поодиноких фігур хижака. Досягає свого апогею скіфо-античний синтез художніх традицій, який переходить у іншу якісну стадію. Для цього часу властиве побутування виробів, виготовлених за античною технологією і у відповідності до античної манери зображень, але зміст яких є повністю скіфським (пектораль з Товстої Могили, амфора   з Чортомлика, гребінь з Солохи, предмет невідомого призначення з Братолюбського кургану тощо). В мистецтві Алтаю настільки ж відчутним є вплив ахеменідської традиції. Спостерігається і пряме копіювання іранських зображень або їх окремих стилістичних прийомів. Але це стосується тільки виробів, що походять із Пазирикських курганів, натомість зображення, що походять з інших алтайських курганів (комплекси Уландрика, Юстида, Сайлюгема та Ак-Алахи), повністю відповідають традиціям скіфського “звіриного стилю”.

Загалом же IV ст. до н.е., незважаючи на злети і згасання традиції в окремих регіонах, стало фінальним часом існування скіфського “звіриного стилю”. В нестепових регіонах образотворче мистецтво або зникає майже повністю, або переймає форми, абсолютно чужі для скіфської традиції. В степу розповсюджується особливе за подобою сарматське (або ширше – гунно-сарматське) мистецтво. Чимало в ньому було від попередньої традиції, але загалом це було зовсім інше художнє явище, яке не було наступником скіфського мистецтва. Причини цього процесу потребують спеціального дослідження, означимо тільки те, що він за часом співпадає із значними культурно-політичними подіями кінця IV ст. до н.е.

Для скіфського звіриного стилю характерні тонке  спостереження природи, реалістична  передача форм тварин і їх рухів, динамічні композиції, що змальовують боротьбу звірів. Найбільш поширені зображення травоїдних тварин, хижих звірів і птихів, а також фантастичних істот головно грифонів. Прийоми зображень різні: гравіювання по металу і литво, різьблення по дереву і кісті, аплікації з шкіри і повсті. Відоме татуювання людського тіла виконане у звіриному стилі.

Рис. 1.2 - Золота бляшка у формі оленя — класичний зразок стилю

Реалістичність  зображень поєднувалася з певною умовністю. Як правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами, очима, кігтями, рогами, вухами тощо. Фігури звірів розташовувалися з урахування форми речі, яку вони прикрашали. Тварини зображалися в канонічних позах — скачуть, борються; копитні з підігнутими ногами; хижаки — інколи згорнуті в клубок. Просліджуються умовні прийоми і в передачі окремих частин тіла тварини наприклад очі у вигляді кружків, роги — завитків тощо. Інколи зображалася частина тіла звіра, що служила його символом — голови, лапи, кігті. Зустрічаються зображення звірів або їх частин, поміщені на зображення інших тварин.

Персонажів  звіриного стилю небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три  групи відповідно трьом зонам  міфологічного Світового Дерева: небесної (птаха), земної (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. До «медіаторів» (лат. mediator — посередник) відноситься кабан, який вільно рухається з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і копитний, і м'ясоїдний (хижак).

Однією з  головних особливостей звіриного стилю  є контраст чистих поверхонь, гладких  об'ємів тіла тварини, створених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість почасти пояснюється технологією: скіфські майстри воліли не ліпити модель майбутнього виливка, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску. Звідси характер трактування форми тіла тварини — великі площини з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з різьбленими з дерева. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Наприкалд замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом зооморфних перетворень, інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії.

Деякі вчені  вважають, що в основі звіриного  стилю лежать магічні уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачатти зв'язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Фігури тварин мали охороняти іх володарів від бід. Але стиль був не тільки і навіть не стільки сакральним, як декоративним. Ці мотиви використовувались для оздоблення військової зброї, кінської збруї, ритуального посуду.