Ознайомлення учнів з творчістю Сальвадора Далі – засновника сюрреалізму в живописі

II. Організація навчальної  діяльності.

1. Словникова робота.

(Матеріал для вчителя.

Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, від лат. renascor — відроджуюсь) — доба в історії культури та мистецтва XIV-XVI ст., започаткована в  Італії ще в період Передвідродження (Данте Аліг'єрі, Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо). Вперше термін "Ренесанс" вжив історик мистецтва Дж. Вазарі в XVI ст. Видатними постатями Відродження були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Е. Роттердамський, Ф. Рабе, П. Ронсар, М. де Сервантес, В. Шекспір та ін. У цей час в літературах європейських країн відбулися якісні зміни: письменство замість латині звернулося до національних мов, виявило інтерес до народної творчості при одночасному зацікавленні античними, щойно відновлюваними зразками. В основу поетики Відродження покладалися принципи мімезису (наслідування як греко-римського мистецтва, так і природи), ясності естетичного мислення, простоти та конкретності.

Водночас кожне Відродження  має свої хвилі та свій напрямок. Так, перше відродження з ренесансними та бароковими рисами рухаюся від трикутника "Остріг-Краків-Львів" до Києва; друге, перейняте духом народництва, з ознаками романтизму та реалізму, мало п'ять фаз (І. Котляревський та його наступники, Харківська школа романтиків, Кирило-Мефодіїівське братство, петербурзько-київські громади, письменство Галичини); третє Відродження характерне своєю динамікою, де фіксується період національного прозріння в Галичині та Наддніпрянщині на початку XX ст., "розстріляне відродження" та "празька школа" 20-30-х, роки МУРу (Мистецького українського руху) на теренах повоєнної Німеччини, "нью-йоркська група", шістдесятництво, творчість поетів-дисидентів та постшістдесятників, хвиля вісімдесятників та ін.

Бароко (від італійського barocco — вигадливий, химерний) — художній стиль і напрям, що панував у  європейському мистецтві наприкінці XVI — у XVIII ст. Найхарактерніші ознаки барокового вияву — підкреслена урочистість, пишність, примхливість, мальовничість (контрастність світла й тіні), динамічність композиції, декоративність. Усе було розраховане на те, щоб вразити уяву, викликати здивування. Поняття з'явилося в мистецтвознавстві для означення в малярстві, архітектурі й музиці, а з 20-х pp. XX ст. цей термін було перенесено й на літературу. Складна метафоричність як основна риса стилю, алегоризм образів, прагнення вразити читача, оволодіти його почуттям і свідомістю, а звідси — схильність до пишного й барвистого декору — специфічні особливості цієї літератури. Найяскравішими представниками бароко в словесному мистецтві стали : в Іспанії — Гонгора-і-Арготе,

П. Кальдерон де ла Барка; в Італії — Т. Тассо і Д. Маріно, Д. Базіле; в Англії — Дж. Донн. В українській літературі в цьому стилі написано поезію Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди. У прозі — полеміко-богословські трактати І. Галятовського.

Риси бароко притаманні літописам  Григорія Грабянки, Самійла Величка  та іншим творам).

2. Розповідь учителя:

— Спираючись на історичне  минуле й культурні традиції Київської  Русі, наш народ і в XIV—XV ст., незважаючи на воєнні спустошення, соціальне й національне поневолення, далі розвивав свою літературу, відстоював самобутність своєї культури.

Велике значення для розвитку української культури мала діяльність братств.

(Матеріал для вчителя.

Братства — православні  релігійні і культосвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку братства носили релігійно-благодійний характер — піклувалися про церкву, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували госпіталі тощо.

У XVI ст. братства набули великого суспільно-політичного і національного  значення. Посилення національного  гноблення на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства активно виступати на захист прав українського населення — звертатися зі скаргами надії польської адміністрації до судів, відправляти посольства до польського короля.

Згодом братства все більше впливали на різні прошарки українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православну шляхту. Братства підтримувалися нечисленними українськими магнатами, такими як К. Острозький і А. Кисіль.

З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони засновували братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найстарішим і найвідомішим було Львівське братство, засноване близько 1453р. Наприкінці XVI ст. — на початку XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі та інших містах України. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відігравало Київське братство, засноване 1615 р. при Богоявленському монастирі. У число його членів, крім київських міщан і української шляхти, увійшло також і Військо Запорозьке на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою і була створена Києво-Могилянська колегія. Серед провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю. Рогатинець, І. Красновський, І. Борецький, П. Беринда та ін. Суспільно-політичний характер своєї діяльності братства зберегли до кінця XVI ст.

На початку XVIII ст. братства прийшли в занепад і перетворилися  у виключно церковні організації, що опікувалися переважно збереженням  церковного богослужіння.

3. Повідомлення учнів.

(Орієнтовний матеріал для повідомлень.

I. Неабияке значення для  розвитку української культури  мав Києво- Могилянський колегіум, який на початку XVIII ст. виріс в Академію. Ця перша вища школа східних слов'ян швидко стала освітнім і науковим центром України й усієї Слов'янщини. У цьому велика заслуга першого ректора академії Петра Могили. В Академії на Подолі навчалися понад 1000 студентів усіх верств українського народу, прибуваючи сюди з південнослов'янських країн, з Росії. Наприклад, в Академії вчився Михайло Ломоносов. Києво-Могилянська академія, що мала свої колегії в Кременці, Вінниці та на Волині, давала ґрунтовну освіту в галузі мов, філософії, літератури, математики та інших наук. Цьому сприяла й книгозбірня Академії чисельністю понад 10 тисяч томів. Естетичне виховання і музичну освіту студенти здобували не лише на лекціях: в академії був хор з трьохсот співаків і оркестр зі ста музикантів. Часто організовували театральні вистави, що стимулювало розвиток театру й драматургії в Україні. Київська академія дала українській і світовій культурі письменників Григорія Сковороду, Самійла Величка, Климентія Зіновіїва, композиторів Максима Березовського і Дмитра Бортнянського, архітектора Івана Григоровича-Барського, вченого Олександра Шумлянського, державних і військових діячів Івана Самойловича, Самуїла Мужиловського, Семена Палія, Івана Мазепу та інших.

Незабаром подібні навчальні  заклади виникають у Переяславі, Харкові, Чернігові. У 1661 р. у Львові відкривається університет. Пожвавленню міжнародних зв'язків перешкодило приєднання України до Росії в 1654р.

II. Острозька академія (Острозька  школа) — вища школа, заснована  близько 1576—1580 pp. у м. Острозі  коштом князя К. Острозького.  В академії викладалися церковнослов'янська, грецька і латинська мови, богослов'я  і філософія, а також граматика,  математика, астрономія, риторика, логіка  та ін. Першим ректором академії  був письменник Г. Смотрицький,  а викладачами — видатні українські  й закордонні педагоги, такі як  Д. Наливайко, X. Філарет, І. Лятос,  К. Лукарис та ін. Острозька  академія мала великий вплив  на розвиток педагогічної майстерності  й організацію національної школи  у Україні, за її зразком  були відкриті братські школи в Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському.

Вихованцем академії був  гетьман П. Сагайдачний. Після смерті князя К. Острозького (1608) Острозька академія почала занепадати, а 1640 р. припинила своє існування.

III. Федоров Іван Федорович  (? — 05(15). 12.1583) — видатний першодрукар  і видавець. У 1550-ті роки, ймовірно, працював у найстарішій московській  "анонімній" друкарні. Разом  з П. Мстиславцем курував державною друкарнею, де надрукував перші в Москві книги — "Апостол" (1564) і два видання "Часовника" (1565). У 1569—1570 pp. видав дві книги у друкарні білоруського магната Г. Хоткевича в м. Заблудові (тепер Польща). Останні роки працював в Україні: близько 1572—1575 pp. і 1583 р . — у Львові, у 1575—1576 pp. — у с. Дермані (тепер Рівненська обл.), у 1577—1582 pp. — в Острозі. Видав перші в Україні друковані книги: "Апостол" (25.02.1573-15.02.1574) і "Буквар" (1574) - найстаріший у Східній Європі друкований підручник. Заснував Острозьку друкарню, де під його керівництвом були надруковані грецько-руський буквар (1578), "Книга Нового Завіту" і покажчик до неї (1580), "Хронологія" А. Римши (1581), Острозька Біблія (1581). Брав участь у редагуванні й оформлення книг, писав післямови, був талановитим новатором у галузі поліграфічної техніки. Після смерті 1. Федорова його друкарське устаткування перейшло до львівської братської друкарні. Похований в Онуфріївському монастирі у Львові).

4. Прослуховування фонозапису  інструментального твору Д. Бортнянського.

5. Розповідь учителя.

— Славною і водночас трагічною сторінкою музичної історії України є діяльність геніальних композиторів XVIII ст. Артема Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, музику якого ви щойно прослухали.

Успішно розвивалося й  образотворче мистецтво України  — живопис і гравюра. Іван Руткович — майстер церковного живопису, Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський — портретисти, Г. Левицький — гравер. (Вчитель демонструє роботу Д. Левицького).

Культура міцніла, взаємодіючи з сусідніми культурами, зокрема з польською. Польські митці використовували мотиви, образи українського фольклору, лексику й фразеологію української мови.

Запровадження Брестської унії зумовило появу великої кількості  полемічних творів католицьких і  православних авторів. (Полеміка — суперечка з приводу якогось важливого питання). Перший значний твір української полемічної літератури — "Ключ царства небесного", який вийшов 1587 р. Це була відповідь українців на випади католиків проти православної церкви. Найвидатнішими українськими полемістами були Милетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Петро Могила, Іван Галятовський і чернець з душею борця — Іван Вишенський.

6. "Мозаїка".

(Вчитель роздає учням  порізаний на частини текст  про І. Вишенського, на зворотній  стороні якого — портрет письменника. Учні по частинках збирають та скріплюють портрет І. Вишенського, на зворотній стороні якого отримують текст. Один із учнів його зачитує).

(Матеріал для вчителя.

У біографії Івана Вишенського дуже багато не вияснено. Не знаємо, чи Вишенський — справжнє прізвище письменника, чи літературний псевдонім. "Іоанмніх з Вишні"— так підписував він свої твори. Тому його походження пов'язують з містечком Судова Вишня (Львівська область). Час народження "датують приблизно 1545—1550 pp. Відомо, що перебував у Луцьку й, вірогідно, в Острозі при дворі українського князя Василя-Костянтина Острозького, який піклувався про розвиток освіти в Україні й був поборником православ'я.

У розквіті своїх фізичних і духовних сил письменник здійснює далекий шлях у Грецію на Афон (або  так звану Святу гору), змінює світський одяг на чернечу рясу, стає аскетом. І до кінця життя  вже не зрадить чернечого стану, майже сорок років він проведе на Афоні й там помре.

Його писання, які він  надсилатиме з чужини на батьківщину, творилися в складних обставинах посилення релігійної боротьби наприкінці XVI ст. Письменник включився в полеміку між православними, з одного боку, і єзуїтами та уніатами — з другого. Безпосереднім поштовхом до появи численних полемічних творів була політична Люблінська унія 1569 року та Берестейська церковна унія 1596 року (унія — союз, угода, об'єднання). Основою полеміки були релігійні розходження, але учасники її у своїх творах порушували й важливі суспільні питання. Перший значний український твір полемічної літератури "Ключ царства небесного" Герасима Смотрицького. Антиунійна боротьба почалася в травні 1596 року маніфестом К. Острозького проти єпископів-уніатів. Невдовзі відбувся розкол українського суспільства навпіл: Берестейський уніатський собор і православний синод прокляли один одного: прийняли унію зразу майже самі єпископи-змовники. Чи була унія добром, чи злом, писав історик С. Рудницький, залишиться"спірним, доки католики католиками, а православні православними".

Проте той факт, що унія, новоутворена греко-католицька конфесія, упродовж наступних  століть за несприятливих умов довела рацію існування і свою животворчу силу, уже свідчить на її користь. У сучасній історіографії переважає думка, що зайняти в цій полеміці об'єктивну позицію завадив релігійний фанатизм її учасників. Події 1596 року активізували обмін сторін полемічними посланнями. У творах апологетів православ'я східна церква й вітчизна вподібнюються зганьбленій матері, що оплакує дітей своїх.

Полемічне письменство, "не блискуче з літературного погляду" (Д. Чижевський), знайшло в І. Вишенському  натхненного творця, який зумів надати своїм писанням про релігійні незгоди непроминального значення. Відомо 17 його рукописів (Д. Чижевський їх знав 19). Після "Книжиці" 1858 року деякі твори І. Вишенського видрукував М. Костомарову 1865 році. Дослідники спадщини І. Вишенського відзначають людинолюбство й громадянську мужність видатного полеміста, який різко критикував увесь державний устрій Польщі, особисто — короля та католицтво як агресивну конфесію. "Викриваючи католицизм, — пише В. Харитонов, — він користується соціальними критеріями й створює нову, зовсім не богословську публіцистику. Вона позначена реальним розумінням стану речей у земному, повсякденному житті й відповідає на питання, поставлені цим життям перед народом у цілому і кожною людиною зокрема". Наприклад, діалог "Обличеніє диявола..." є символічним і до певної міри автобіографічним образом "голяка-странника", що вбивчою логікою підрядних питальних речень твердо відкидає всі спокуси диявола, — навчає "простоти Ісусової", вказує шлях духовного очищення. Надзвичайно цікава й емоційно насичена характеристика вельможі з "Поради", що містить влучні неологізми: "Єіце єси кровоїд, м'ясоїд, волоїд, скотоід, звіроід, свиноїд, птахоїд").