Безробіття молоді як соціально-педагогічна проблема

Ввиділяють ще добровільне та   виму-шене, приховане, нормальне і оптимальне безробіття [ 23, с.91 ].

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільня-ється за власним бажанням в зв'язку з незадоволенням рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат в ко-лективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (підвищу-ється під час буму і знижується під час спаду в економіці краї-ни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність дано-го виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.

В класичній теорії ринку праці існує інше визначення доб-ровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці, або гнучкої заробітної плати.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Таким чином тільки частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними в результаті перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією небажаного працівника.[23,с.78]

Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити не-можливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотне. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайня-тість, при якій оплачувану   роботу мають менше ніж 10% пра-цездатних. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень беробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним або природним.

У визначенні Міжнародної організації праці — економічне безробіття розраховують за матеріала-ми вибіркових обстежень домогосподарств. Міжнародна організація праці вважає безробітними осіб віком 15—70 років (зареєстрованих та незареєстрованих у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом ознакам: не мали роботи (прибуткового заняття); шукали роботу або намагались організувати власну справу на тиж-день обстежень; готові взятися до роботи впродовж наступних двох тижнів [37,c.43]

 

Соціологи зазначають, що молодь - це специфічна соціально-демографічна група сус-пільства, яка за своїм складом дуже неоднорідна, має внутрішню диференціацію, визначається особливостями діяльності, спосо-бом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом [ 28, с.104]. Як спе-цифічна соціально-демографічна група суспільства молодь виз-начається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостя-ми соціального становлення та розвитку, що дає їй змогу об'єктив-но посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життє-діяльності конкретного суспільства.

Взагалі, поняття "молодь" досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки - філософії, соціології, політології, пе-дагогіці, психології тощо. Зокрема, М.П. Перепелиця зазначає, що: "Молодь - це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливос-тей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умо-вах певного суспільства" [22,с.45].

Закон "Про сприяння соціальному становленню та розвит-ку молоді в Україні" (1993 р.) визначав молодь як групу насе-лення віком від 15 до 28 років, з 1999 р. молодими людьми вва-жалися особи від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. - від 14 до 35 років.

Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь – це одна з найбільш уражених   в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

За даними багатьох соціологічних досліджень, у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами [25,с.31]. Проведені опитування молоді в травні 2005 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60 % юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них — незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання — більше третини. Але найбільше (62%) молодих гро-мадян непокоять проблеми працевлаштування.

Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчаються, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. [38,с.78]

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, приско-реного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівча-та, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідно-го профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звер-тає увагу на місце розташування навчального закладу, матері-альні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко зму-шена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, зале-жить від працелюбства, настанов у батьківській сім'ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім'ї, віддаленістю на-селених пунктів у сільській місцевості   від середніх шкіл, про-блемами сільської школи і т.д.

Як зазначають фахівці, протягом довшого часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили [38, с.184 ] .

Загалом для процесу професійного самовизначення молоді нині характерні такі особливості: зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер; посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі; розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних можливостей її здобуття; низький престиж освіти взагалі; масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфери приватного бізнесу, пов'язані насамперед з комерційною діяльністю невиробничого напрямку; використання молоді  передусім на тимчасово  вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'язаний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає трудову діяльність; загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних

категорій молоді у виборі професійної освіти та місця праці.

Науковці зазначають, що проблема економічного самовизначення молоді складається з декількох підпорядкованих проблем, таких, як: необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді; можливість соціального просування; досягнення економічної самостійності.

Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці.

Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність   сильної державної соціальної політики тощо.

Наприклад, у порівнянні з міською молоддю у сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це сприяє помітному зменшенню питомої ваги молоді у складі сільського населення, її масовому переміщенню у міста і перетворенню сільської молоді в них на маргінальний (від лат. тагдіпаїіз — той, що на краю, на узбіччі) прошарок.

Відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного стану молоді. Це стосується виконання нею фізично важких, шкідливих і непривабливих робіт, постійної загрози безробіття, отримання мінімальної за робітної платні. [25,с.95]

Так, наприклад, середня заробітня платня молодих робітників складає нині лише 60 % від середньоукраїнського рівня і є вдвічі нижчою від величини мінімального споживчого бюджету для юнаків і дівчат. Наслідком цього є падіння рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної роботи чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї правилом. Але з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об'єктом визиску та посиленої експлуатації. Сьогодні у тіньовому секторі економіки працює 21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей відсоток зростає до 25.3. Найбільш поширеним в усіх групах молоді великих міст є надання послуг приватним особам; цим займається нині від 40 до 47 відсотків молоді.

Таким чином, можна зробити висновок - факторами, що сприяють виникненню безробіття серед молоді, є такі:

- нині молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот;

- головною озна-кою становища молоді на ринку праці залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї;

- продовжує зростати вимушена  незайнятість у вигляді зареєстрованого  і прихованого безробіття, скорочення  попиту   на робочу силу в  усіх сферах господарювання, залишається  значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо про-фесійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільни-ми темпами розвивається підприємництво;

- очастина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили ;

- неможливість знайти  роботу після закінчення середньої  школи, ПТУ чи вищого навчального  закладу (17,5 % безробітних). [6,с.150]

Молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

 

 

1.2. Державна політика соціального  захисту молоді

Молодь у цілому являє собою таку групу населення, у якій, з одного боку, виникає найбільше нових соціальних проблем, а з іншого боку, саме проблеми молоді мають особливе значення для майбутнього всього суспільного розвитку. Головним у соціальній роботі з молоддю е її соціальний захист. Мета молодіжної політики у цій сфері - вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат.

Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватись через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки [34,с.45-48]

Розв'язанню молодіжних   проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них відносяться Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про введення його в дію.

Пріоритетними  цілями державної молодіжної політики України з вирішення проблем безробіття є:

- Створення відповідної  системи освіти, професійної орієн-тації підготовки молодого покоління до праці.

- Запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді.

- Встановлення для випускників  шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених  у запас, певних гарантій та  можливостей для працевлаштування (це може бути, наприклад, право  на перше робоче місце чи  бронювання певної кількості  робочих місць на виробництві).

- Стимулювання підприємств  і організацій, які спроможні

спрямувати матеріальні і грошові ресурси на спеціальні мо-лодіжні програми й проекти, на забезпечення зайнятості мо-лоді, випуск товарів і надання послуг для молоді; створення й організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям. [32,с.89]

- Розвиток нових форм  трудової участі молоді у вироб-ництві (створення економічних центрів, кооперативних, орен-дних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо).

- Стимулювання молоді, її  організацій на самостійне вирі-шення власних проблем (розвиток МЖК, Центрів науки, твор-чості, дозвілля і відпочинку і т. ін.).

- Вирішення житлових проблем  молоді (зокрема створен-ня системи пільгового кредитування для молодих сімей).

- Вивчення та формування  розумних потреб молодого по-

коління, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді.

- Державне стимулювання  і фінансування молодіжного

обміну з представниками інших держав з метою підвищення

професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей.