Безробіття молоді як соціально-педагогічна проблема

Постановою уряду СРСР у грудні 1990 р. створена Державна служба зайнятості (ДСЗ) для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування   і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Розгорнута ж система ДСЗ була протягом 1991 р. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики, а також місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Система ДСЗ складається з таких підрозділів:

-

Державного центру зайнятості;

-

центру зайнятості АР Крим, обласних (24 одиниці), Київського та Сева-

стопольського міських центрів зайнятості;

-

місцевих (648 одиниць): районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості;

-

центрів організації фахового навчання незайнятого населення і центрів фахової орієнтації;

-інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість

населення.

До складу ДСЗ входять також інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Державна служба зайнятості має виконувати такі завдання та обов'язки: допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу; допомога керівникам підприємств, що шукають працівників певного

рівня кваліфікації; збирання інформації про попит на робочу силу та його задоволення; реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу; здійснення  фахової  підготовки,  підвищення  кваліфікації  та  перепідготовки вивільнених працівників і безробітних; організація оплачуваних громадських робіт; сприяння  створенню  додаткових  робочих  місць  для  громадян, неспроможних на різних умовах конкурувати на ринку праці; надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей тощо.

Послуги  щодо  забезпечення  зайнятості  населення,  його  соціального захисту надаються установами ДСЗ безкоштовно. ДСЗ бере також активну участь у підготовці та реалізації державних та територіальних програм зайнятості.

 

 

Висновок до І розділу

Підводячи загальні підсумки можна сказати, що безробіття – це соціальні явища, суть якого полягає у невикористанні суспільством активної працездатності частини населення.

Можна стверджувати, що відбувається інтенсивне зростання кількості безробітних серед молоді. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних,   організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики тощо.

Таким чином, можна зробити висновок - факторами, що сприяють виникненню безробіття серед молоді, є такі:

- нині молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот;

- головною озна-кою становища молоді на ринку праці залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї;

- продовжує зростати вимушена  незайнятість у вигляді зареєстрованого  і прихованого безробіття, скорочення  попиту на робочу силу в  усіх сферах господарювання, залишається  значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо про-фесійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільни-ми темпами розвивається підприємництво;

- очастина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили ;

- неможливість знайти  роботу після закінчення середньої  школи, ПТУ чи вищого навчального  закладу (17,5 % безробітних). [6., с150]

Молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

Також важливою є необхідність реалізації дер-жавної молодіжної політики у сфері зайнятості молоді.Основними причинами можна назва-ти такі: необхідність створення нової системи навчання та про-фесійної підготовки молодих громадян в умовах струк-турних і технологічних виробничих змін, відмирання тра-диційних галузей виробництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційни-ми системами, зростання безробіття, зниження зайнятості молоді; криза інститутів соціалізації особистості (сім'ї, ніколи, закладів культури, відпочинку і т.ін.). В основному такі інститути не встигають сьогодні за   реальними потребами молодої людини, оскільки використовують старі прийоми впливу на особистість; реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів; наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходяться поза межами правового регулювання.

 

 

РОЗДІЛ ІІ

Теорія і практика роботи соціального педагога з безробітною молоддю

2.1. Завдання соціально-педагогічної  роботи у вирішенні проблеми  безробіття серед молоді

Сьогодні фахівці вирішують питання: як соціально-педагогічна система може допомогти молоді у вирішенні соціальних проблем, зокрема і такої проблеми як безробіття. На нашу думку, важливе завдання соціальних служб, різних соціально-педагогічних інсти-тутів у вирішенні проблеми  безробіття серед молоді полягає у розв'язанні проблем соціалізації мододі.

Зважаючи на те, що соціалізація особистості потребує певних педагогічних умов, фахівці називають найважливіші з них: гуманізація процесу соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності можливостям, умовам даного соціуму; розумне роз-міщення в часі і просторі всіх цілеспрямованих взаємодій. При цьому основним завданням соціально-педагогічних інститутів є: соціалізація особистості, з урахуванням особливостей її жит-тєдіяльності в середовищі, в діяльності, в ситуації, де відбуваєть-ся пізнання і оволодіння цією особистістю суспільними норма-ми і цінностями [ 27,с.48 ].

В ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода людина прагне керувати власним розвитком як процесом. Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, яка включає такі види діяльності: самоосвіта; самовиховання (праця над характером, емоційними й моральним розвитком, філософією життя тощо); вибір напряму (галузі) освіти і професії; вибір конкретного місця роботи; вибір групи друзів, товаришів, колег; участь у певних громадських і політичних організаціях; пошуки шляхів досягнення поставленої мети.

Бажано, щоб молода людина сформувала в собі вміння здійснювати відповідний вибір з різних альтернатив. А соціалі-зуючі інститути працюють заради того, щоб у подальшому вони переставали бути потрібними, їх головне завдання - "запусти-ти механізм самоорганізації і саморозвитку".

Найбільш повноц-інно цей механізм може спрацювати у   різних видах діяльності. Слід вести мову про те, що суспільство може і повинне до-помогти молодому поколінню включатися в активну діяльність, створюючи для цього умови для становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте, не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, доцільно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді навички аналізу свого стано-вища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення в групі, здійснювати реаль-ну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяль-ності навички і вміння.

Звичайно, цілком зрозуміло, що основою стабільності таких умов і такої діяльності є систематична допомога всіх інфраст-руктур соціалізації, наявність механізму взаємодії державних і недержавних соціальних інститутів, суть діяльності яких має бути спрямованою на оптимізацію соціалізуючого процесу.

Діяльність соціально-педагогічних інститутів щодо соціалі-зації є найбільш ефективною тоді, коли вона орієнтована на досвід перебудови особистості у "позитивному" соціумі і міжособовому спілкуванні. Можна сказати, що для діяльності соціально-педагогічих інфраструктур важлива не сама дія дітей і молоді, не їх зовнішні результати (щоб все розгорталося і здійснювалося красиво, яскраво, гладко), а набутий у спільній діяльності, разом обговорений і усвідомлений досвід, який засвоює молоде покоління і зможе ним керуватися у своєму по-дальшому житті. [6,с.34]

Проте, не можна не звернути увагу на особливість впливу конкретного соціуму на молоду людину чи дитину, в якому можуть проявлятися як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, в соціумі можна спостерігати за активізацією са-мостійності, ініціативності, творчої співпраці, саморегуляції та самоконтролю, з іншого — за проявом завищеної самооцінки, агресивної незалежності, утвердження власного "Я" над інши-ми, безмірної амбітності тощо. І всі ці якості суб'єкта проявля-ються, безперечно, в діяльності.

Мета соціально-педагогічного впливу диктує обов'язковість створення умов для розгортання як об'єктивно-соціалогічної діяльності, так і соціально-психологічної, коли молодь понадає в реальні ситуації, де активно проявляється суб'єктна позиція особистості. Це   дозволяє їй утверджуватися у певних видах діяльності, а, отже, і в соціумі в цілому. Характер діяльності визначається не стільки позитивною чи негативною установ-ками суб'єктів, скільки "мірою суб'єктності", наявністю актив-ності, самостійності, ініціативи, самодіяльності. Це, безперечно, передбачає зміну позицій, ролі, статусу суб'єкта діяльності в нових соціумних умовах.

Реалізація в дії різних напрямів, змісту і програм щодо соціа-лізації особистості потребує реалізації відповідних функцій соц-іально-педагогічної системи. Визначені функції можуть бути уточнені, розширені залежно від суб'єктів соціалізації, регіону, соціальних умов і життєдіяльності особистості. У визначенні функцій загалом можна спиратися на положення білоруського вченого В.Г. Литвиновича [ 13,с.37 ]:

I. Діагностико-прогностична  функція є своєрідним підґрун-тям, яке дозволяє  вивчати проблеми і потреби дітей та молоді

і визначати методики соціально-педагогічної діяльності у соціумі

та мікросоціумі.

Реалізація цієї функції передбачає визначення реальних умов роботи з різними категоріями дітей, підлітків і молоді; забезпечення наукового підходу до організації соціалізуючого процесу. Крім того, діагностико-прогностична функція може класифікуватися як інформаційна, оцінювальна, формуюча.

II. Функція забезпечення  соціальних гарантій розвитку  молодої людини як особистості, її нахилів, здібностей, можливостей.

Реалізація цих функцій передбачає наявність можливостей у соціально-педагогічних інститутах створення оптимальних умов для використання права: навчатися, працювати, відпочи-вати і розважатися; користуватися досягненнями освіти, куль-тури; мати гарантію життєдіяльності і безпеки (включаючи забезпечення охорони здоров'я, соціального забезпечення, пра-цевлаштування, захист прав і гідності особистості тощо).

III. Функція соціального  захисту дитини, підлітка, молодої

людини і надання їй допомоги у кризових та конфліктних си-туаціях.

Реалізація цієї функції передбачає здійснення соціальними службами допомоги і захисту суб'єкта при життєвих і психо-логічних негараздах, у конфліктній ситуації, від одинокості, бездомності, голоду; при відновленні соціальної та економічної справедливості, а також соціальних прав дітей і підлітків. І саме захист - прояв особливості соціалізуючого процесу з урахуванням індивідуальності на відміну від виховного про-цесу у школі.

IV. Функція соціальної  адаптації суб'єкта у   соціумі  в ситу-ації різкої зміни соціальних умов та соціального середовища.

Реалізація даної функції передбачає надання допомоги суб'єкту для безболісного входження в систему міжособистісних, групо-вих, сімейних, суспільних відносин; надання допомоги щодо по-долання труднощів, з якими зустрічається суб'єкт у процесі соц-іального становлення, в реалізації життєвих планів.

Ця функція досить об'ємна за своїм призначенням, оскіль-ки вона передбачає: формування здатності до самореалізації шляхом надання суб'єкту права на самоствердження своєї осо-бистості, на повагу власної гідності; допомога суб'єкту такими засобами самоствердження, які б не наносили шкоди і не об-межували інтереси інших, тобто діяти, але в межах моральних норм, притаманних даному суспільству.

V. Функція забезпечення  соціальних зв'язків суб'єкта  в соціумі

з різними соціально-педагогічними інститутами шляхом включення конкретного суб'єкта в суспільний процес у соціумі.

Реалізація даної функції передбачає координацію, взаємодію і співробітництво соціальних інститутів, діяльність яких спря-мована на соціальне становлення суб'єкта як особистості, раціо-нальне і ефективне використання їх можливостей; пошук но-вих форм соціальних зв'язків особистості і суспільства. [15, с.32]

Визначення функцій соціально-педагогічної системи у структурі соціалізуючого процесу допомагає здійснювати про-гнозування якісних і кількісних змін у життєдіяльності дітей і молоді, виявлення резервів удосконалення процесу соціалізації, шляхів вирішення соціально-педагогічних проблем, активності включення соціальних інститутів у діяльність з метою покра-щання соціально-педагогічних умов соціуму.

Це потребує вивчення і апробації певних напрямів, форм і методів, що сприяють соціальному становленню особистості, і виявленню змін у ставленні дітей і молоді до базових соціаль-них цінностей.

Виходячи із загальної мети створення соціально-педагогіч-них інститутів і тих завдань, які вони мають виконувати, мож-на передбачити розробку, уточнення, продовження щорічних основних напрямків і змісту діяльності соціально-педагогічних інститутів: