Духовна культура української молоді початку ХХІ сторіччя

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО  УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. І.І.МЕЧНИКОВА

 

 

 

Інститут соціальних наук

 

 

Кафедра соціології

 

 

 

 

Реферат

з культурології

на тему: «Духовна культура української 

молоді початку ХХІ сторіччя»

 

 

 

  

 

                                                                                    виконала:студентка 3 курсу,       

                                                                                     групи С-31

                                                                                    Корческо Дар’я Володмирівна

 

 

 

 

Одеса-2007 р.

План:

1. Определение понятия «духовная культура»………………………..3
2. Элементы духовной культуры- искусство………………………….4
3. Модернизм как художественный метод………………………........5
4. Постмодернизм в контексте мировой культуры…………………..10
5. Проблема кризиса европейской культуры ХХ в. В трудах

          Н.Данилевского, О.Шпенглера, И. Хейзинга, П.Сорокина.

          Культура и цивилизация…………………………………………….13

а) основные черты культуры эпохи цивилизации…………….......16

б) технизация культуры и  проблемы «отчуждения».          

    Массовая и   Элитарная культура………………………………..18

          в) Контркультура как антипод массовой культуры……………….19

6. Украинская культура второй половины XX века………………...21
7. Ситуация постмодерна в современной культуре…………………23
8. Заключение………………………………………………………….31
9. Список литературы…………………………………………………32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        ДУХОВНОСТЬ — термин, употребляемый в гуманитарных областях знания. Д. — важнейший фактор развития цивилизации, открытия новых форм общественной жизни, соответствующих изменившимся условиям существования; преобладание в человеке духовных, нравственных, интеллектуальных качеств (ценностей) над материальными запросами. Складывается обычно в результате влияния материальной и духовной культуры.[1,с.140]

 

    КУЛЬТУРА ДУХОВНАЯ -  термин употребляется в культурологи для обозначения сферы человеческой деятельности, охватывающей различные стороны духовной жизни человека и общества. Культура духовная включает в себя формы общественного сознания (политическое, правовое, моральное, эстетическое, религиозное, науку и философию) и воплощение их в литературные, архитектурные и другие памятники человеческой деятельности. Сфера культуры духовной включает просвещение, образование, язык и письмо, фольклор, народное искусство.[1,с.232]

     КУЛЬТУРА ДУХОВНАЯ - одна из сторон обшей культуры человечества, противопоставляемая и корреспондируемая с культурой материальной. Если под материальной культурой понимается предметно-физический  мир культуры (средства труда, жилище, одежда, обработанные руками человека природные вещества и объекты), то в качестве Культурой духовной  выступают те явления, которые связаны с сознанием, с интеллектуальной, а также с эмоционально-психологической деятельностью человека — язык, обычаи и нравы, верования, знания, искусство.[3,346]

 

Духовная культура – прагматическая незаинтересованная деятельностная способность человека к созиданию и приобщению к высоким общечеловеческим ценностям. [8,с.353]

 

    Данные  три определения понятия  духовной культуры  дают нам возможность понять явление духовной культуры, я считаю, что невозможно одно определение  осудить, а другое считать за верное, но тем не менее я склоняюсь ко второму определению духовной культуры, потому что считаю духовную культуру как психологическое состояние каждого человека, на которого влияет окружающая среда, а также индивидуальное воспитание.

  

 

 

 

 

 

 

 

      Культура  включает в себя такие детерминанты  как религия, мораль, наука,  образование, политика, искусство. В своем реферате я буду рассматривать одну из детерминант– искусство.

 

         Мистецтво – 1) художня творчість у цілому: література, живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, архітектура, музика, танці, театр, кіно ; 2)у вузькому розумінні – образотворче мистецтво; 3 ) високий ступінь майстерності в будь-якій сфері діяльності.[2,с.163]

        Социология искусства – область социологического анализа, направленного на объекты визуального искусства и иногда на  музыку, театр, кино, литературу.[4,с.262]

   

     Искусство – эстетическая, художественно-образная форма духовной деятельности, результат  субъективного, чувственно-эмоционального отношения человека к миру. [5,с.356]

 

            ИСКУССТВО — это сфера духовно-практической деятельности людей, которая направлена на художественное постижение и освоение мира. И. призвано удовлетворять универсальную потребность человека — воссоздавать окружающую действительность в развитых формах человеческой чувственности.

Выделяются различные значения понятия искусство, тесно связанные между собой. В самом широком смысле понятие «искусство» отождествляется с мастерством, умением, искусными навыками людей. Именно это содержание вкладывали древние греки в слово «техне». С разделением труда под искусством стали понимать творческую деятельность, направленную на преобразование окружающего мира и человека по законам красоты. Особым видом социальной практики является собственно художественное творчество, в процессе функционирования которого создаются произведения искусство, имеющие общественно значимый смысл и отличающиеся оригинальностью и новизной.

Как всякая развивающаяся  система, искусство отличается гибкостью и подвижностью, что позволяет ему реализовывать себя в различных видах, жанрах, направлениях, стилях. Создание и функционирование произведений искусство происходит в рамках художественной культуры, которая объединяет в исторически изменяющееся целое художественное творчество, искусствознание, художественную критику и эстетику.[6,с.164]

 

 

 

 

 

 

Модернізм як художній метод

       Модернізм  виник в кінці XIX — на початку XX ст. Ідеологічне обґрунтування йому дав символізм. Очевидно, що модернізм — це вчення про модерн як стиль у мистецтві і літературі. Слово модерн - означає модерний, новітній, сучасний.

     У  філософії початку XX ст. став переважати песимізм, ірраціоналізм та індивідуалізм. Традиції художньої культури, побудовані на класичних зразках реалізму, коли дія відбувається в певний час, в конкретному місці, а сюжет твору є стрижнем, навколо якого обертаються всі герої і події, були зруйновані.

     Новий погляд на  світ, як завжди, встановили вчені.  Цього разу це були філософи  і психологи. Французький філософ,  викладач університету А.Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, «життєвий порив», якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції. Тобто для розуміння особливостей художньої творчості і пізнання більше значення мала інтуїція, а не інтелект.

         З.Фрейд  показав, що не все в людині  підкоряється раціональному, і відкрив таємні сфери людської психіки. Так би мовити, переклав унікальну таїну душі на мову універсальних психоаналітичних схем. Проте його колега і соратник К.Юнг пішов ще далі і ввів у психологію поняття «колективного несвідомого» — глибинного шару психіки. Особливістю колективного несвідомого є його універсальність — спільність для всіх людей. За Юнгом, психіка не є похідною від чогось, навпаки, вона первинна і визначає буття людини. Колективне несвідоме — це початковий стан психіки. Його особливістю є всезагальна тотожність. Тобто для колективної психіки характерне відчуття тотожності всього живого. В такому стані знаходилися первісні люди, які не відокремлювали себе від природи. А тепер це відкрили для нас австрійські вчені-психологи.

         Отже, людина, яка вивчає світ, мусить включати  в об'єкт вивчення і свою  свідомість. Зміщення інтересу з  вивчення об'єкта на межу взаємодії суб'єкта і об'єкта є однією з особливостей нового наукового світогляду, що формується.

         Хоч як це дивно, але саме люди мистецтва, а не науковці першими відчули зміну нових світоглядних установок. К.Юнг вважав, що люди мистецтва не так відірвані від колективного несвідомого, як решта представників західного суспільства. Вони чутливо вловлюють найменші зміни в його потоці. А потім це відображається в їхніх творах. Через те нові віяння XX ст. знайшли відображення в мистецтві раніше, ніж в науковому і суспільному житті. Митці, літератори стали засобом відтворення духу своєї епохи. У своїх творах вони показали світ не тільки таким, яким він існує сам по собі, а й таким, яким він нам здається.

           Багатьом  основним напрямкам культури  XX ст.: експресіонізму, сюрреалізму, неоміфологічній манері письма в цілому, новому роману, плину свідомості, театрові абсурду тощо — притаманне шизофренічне начало.

  Прорив несвідомого відбувся  в сфері мистецтва. Утверджувалась  культура, витоки якої знаходилися  в глибинах індивідуальної психології. Художнім методом цієї культури  був модернізм як сукупність різних течій. Йому притаманні деякі  основні риси.

    Модернізм  допускає деформацію реальності або й взагалі відмовляється від очевидної дійсності, створюючи  нову реальність, що ґрунтувалась на естетизації брутального та ірраціонального. Модернізм проголошував самоцінність творів  мистецтва поза всяким зв'язком з життям. Це було мистецтво заради мистецтва. Крім того, виразники цього стилю пародіювали інші твори мистецтва, передовсім традиційного. І як вже   було зазначено, суттю модернізму було звернення до колективного несвідомого.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

    Модернізм як художня система зобов'язаний своєю появою декадансу (втечі від реального життя, відторгненню соціальних проблем), а також авангарду, який закликав розпрощатися зі спадком минулого і створити щось не схоже на традиційне мистецтво.

    Авангард виник на фундаменті європейської естетичної думки. Первинною його спрямованістю було існування поза музеєм, поза історією мистецтва, суцільна провокація й іншість, несхожість стосовно до всіх традиційних культурних норм.

     Поява декадансу визначила важливий період в історії культури всієї Європи. Це був час, коли процеси суспільного занепаду перетнули центр людської душі, формуючи відповідне сприйняття сучасності. Відбулися великі зміни в умонастроях і самопочутті людей. Ці зміни були надзвичайно глибокими. Недарма їх зафіксували великі поети, які відрізнялися інтуїтивною чутливістю до того, що Гегель називав «станом світу». Вони першими передали занепад, що насувався, мовою лірики. Саме вони виявили в тайниках власної свідомості його ознаки. Ці поети стали художніми виразниками занепаду і разом з тим його жертвами. Хоча певною мірою кокетувала з декадансом Зинаїда Гіппіус, Федір Сологуб, який прожив молодість, яку важко навіть уявити, писав багато своїх декадентських віршів з силою безпосереднього переживання.

      Аналіз декадентства  можна знайти в реалістичних  романах початку          XX ст. «Доктор Фаустус» Томаса Манна, «Життя Кайма Самгіна» Максима Горького, «Жан-Крістоф», «Зачарована душа», Ромена Роллана відобразили цілі культурні формації і не могли залишити поза увагою такий характерний прояв духовного життя, як декадентство.

        Модернізм — це множинність художніх напрямків із спільним світоглядом.

       Модернізм роздробив звичний художній образ, виділивши його окремі якості. Так, перебільшена увага митців до змісту образу отримала назву натуралізму, його виразність переросла в абстракціонізм, емоційна насиченість стала експресіонізмом, а багатозначність, надзвичайність і сьогодні відома як сюрреалізм.

     . Модерністи вважали, що хаос сучасного життя сприяє загостренню почуття самотності людини, тому що ворожа дійсність лякає її своєю непереборністю.

     Модерн  як стиль прагнув до прикрашування  дійсності, яка оточувала людину, підкресленої активності впливу на життєві процеси, видовищності і декоративності навіть у дрібницях. Модернізм — це мистецтво дрібниць.    

      Однією з причин цього був конфлікт між високими ідеалами і буденністю життя людини на Заході. Тому модерн намагався компенсувати останнє художніми засобами. Цікаво, що стиль «модерн» з'явився саме на Заході. Багато західноєвропейських країн мали на той час свої колонії на Сході. Задоволений меркантильний інтерес рано чи пізно мусив трансформуватись в естетичний. Що й сталось в кінці XIX — на початку  XX ст. А результатом цього інтересу було поєднання в стилі «модерн» європейських та східних традицій культури. Від західного мистецтва модерну дістались романтизм, чутливість і тверда лінійно-структурна основа. А від східного — площинність, декоративність і орнаментальність.