Еволюція громадської думки про феномен соціального сирітства

Проблема  соціального сирітства що на фоні постійно знижується в цілому по країні, рівень народжуваності придбав загрозливі масштаби і був позначений урядом серед першочергових завдань.

Проте вирішення проблеми сирітства залежить не лише від держави. Щоб впоратися  з соціальною бідою, її повинно розуміти, розділяти і прагнути допомогти  усе наше суспільство.

Яке відношення суспільства до проблеми соціального сирітства? Які причини  сирітства виділяє суспільство? Чи готові люди узяти на себе відповідальність за долі дітей? Вивченню цих питань і присвячено дослідження.

Мета дослідження - виявити динаміку соціального сирітства, вивчити ставлення до проблеми соціального сирітства та визначити шляхи вирішення даної проблеми.

Завдання:

1. Виявити  ставлення до проблеми соціального  сирітства.

2. Визначити  основні шляхи вирішення проблеми  соціального сирітства.

Об'єкт дослідження - соціальне сирітство як проблема сучасного суспільства.

Предмет дослідження - ставлення суспільства до проблеми соціального сирітства.

Гіпотезою дослідження було визначено наступне положення - вирішення проблеми соціального сирітства залежить від активності всього суспільства і кожної людини зокрема.

Основні поняття:

Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав – або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

Соціальне сирітство – це соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню  до неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти – це особлива соціально – демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально – психологічних причин зосталися сиротами при живих батьках.

Прийомна сім’я -  це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб .

Дитячий будинок сімейного типу – це альтернативна і, на сьогодні, найбільш  перспективна форма державних закладів опіки. Вона дає змогу дітям-сиротам компенсувати втрату рідних батьків, отримавши натомість нову сім`ю з її традиціями, правилами, законами, отримавши основне втрачене ними - відчуття  рідного дому та сімейного тепла.(Положення про дит буд).

З метою виявлення  ставлення населення до проблеми соціального сирітства було проведено  соціологічне дослідження. Дослідження  проводилося методом анкетування (Додаток 1), в якому взяли участь 62 людини: 59% жінок і 41% чоловіків. Вік респондентів 18 - 55 років.

Щоб визначити  точку зору опитаних про причини  соціального сирітства, респондентам було запропоновано виділити кілька варіантів відповіді. Головними  причинами соціального сирітства 55% опитаних вважають поширення пияцтва  та наркоманії, 49% - падіння моральності  в сім’ї та суспільстві. Значущих розбіжностей думок у чоловіків  і жінок не спостерігається. На третє  місце в рейтингу респонденти  поставили зростання розлучень, збільшення кількості неповних сімей. А от зростання соціального сирітства  в даний час пов’язали з  економічною ситуацією в країні 31% жінок і 10% чоловіків. Для виявлення  особистих позицій з проблеми сирітства респондентам було поставлене запитання: «Чи турбують вас долі дітей-сиріт?»(Додаток 2).Загальний рівень стурбованості високий - 80%. Необхідно  відзначити, що найбільшою мірою занепокоєність даною проблемою характерна для  жінок (86%), що пояснюється їх емоційно-психологічними якостями, чуйністю, 5% опитаних чоловіків обрали серед запропонованих відповідь «ні, це не мої проблеми».

Але можна  припустити, що занепокоєння носить швидше абстрактний характер і не пов’язується з особистою готовністю до реального  дії. Про це свідчать відповіді на подальше питання: «Чи могли б  Ви взяти у свою сім"ю дитину, що залишився без піклування батьків» (Додаток 3). Число людей, згодних  взяти дитину на виховання, досить велика - 70% з урахуванням всіх варіантів  згоди, але домінуючою є позиція "Так, але в тому випадку, якщо це мій родич" (40% респондентів). Кількість  опитаних, які обрали відповідь «так, звичайно» невелика - 12%. Не згодних  ні при яких умовах взяти на себе турботу про дитину - 4% опитаних. Люди у віці старше 50 років проявляють меншу готовність до прийняття дитини в сім"ю, пояснюючи це тим, що не дозволяє вік. Інша проблема, яка знижує кількість кандидатів  заміщають  батьки - це роздуми наступного характеру:

«Я відчуваю, що можу дати догляд та турботу, але  чи зможу я полюбити чужу дитину?». У варіанті "Інше" фігурували такі відповіді: "не дозволяють житлові  умови», "не можу вирішитися", "не дозволяє матеріальне становище". 24% респондентів взагалі не змогли відповісти на запитання.

Ставлення до сімей, які виховують прийомних  дітей, носить виражений позитивний характер (Додаток 4). Більшість респондентів (85%) позитивно ставляться до сімей, які виховують прийомних дітей, при чому значущих розбіжностей між  чоловіками і жінками немає. 6% респондентів вважають, що сім’ї приречені на труднощі й розчарування, а 5% зробили  висновок, що ці люди керуються корисливими  цілями. У варіанті "Інше" були і такі відповіді: «якщо дитина потрапила  в гарну сім’ю, то позитивно», «позитивно, якщо будуть любити, як власну дитину».

На запитання  анкети про «підтримку сімей, які  беруть до себе дітей», респонденти  могли вибрати кілька варіантів  відповіді (Додаток 5). Рівна кількість, 48% респондентів, вважає, що родини, які  беруть на себе турботу про дітей-сиріт, потребують грошової допомоги та поліпшення житлових умов. Серед тих, хто вибрав ці варіанти відповіді, переважають жінки (62% і 60% відповідно), 36% жінок так само наголошують на необхідності надання пільг. 49% опитаних жінок звертають увагу на те, що сім’ям, котрі беруть дітей, необхідна кваліфікована педагогічна, психологічна, правова допомога, серед чоловіків цей показник майже в два рази нижче, 9% респондентів впевнені, що взагалі ніяка підтримка не потрібна, тому що люди знають, на що йдуть.

На питання  про наявність чи відсутність  власних дітей у прийомних  батьків (Додаток 6) були отримані такі відповіді: для 28% респондентів наявність  власних дітей у прийомних  батьків (вихователів), бажано, при чому серед чоловіків ця відповідь  зустрічається в два рази частіше. Наявність власних дітей у  прийомних батьків не має значення для 54% опитаних, 11% вважають, що власних  дітей мати небажано, так як прийомним  дітям дістанеться менше любові, турботи і уваги.

Що стосується вимог до наявності власного житла, то переважна більшість респондентів (72%) наполягає на його необхідності (Додаток 7).

На запитання  «Як ви ставитеся до того щоб помістити  дітей в державні виховні установи?»  Відповіді розподілилися наступним  чином: значне число респондентів (43%) виходить з того, що приміщення дитини в дитячий будинок можливо  тільки в крайньому випадку, коли немає іншого виходу. Таку точку  зору висловили більшість жінок - 54%, а ось 49% чоловіків вважають, що це необхідний захід. Варіант «Негативно, це губить дитини, ламає її долю»  вибрали лише 8% респондентів.  У  варіанті «Інше» висловлюється думка  про те, що дитячий будинок - це реальна  допомога, засіб порятунку дітей, але вказується необхідність поліпшення умов життя в дитячих будинках (Додаток 8).

Аналізуючи  отримані відповіді на питання про  форми влаштування соціальних сиріт, відомих респондентам (Додаток 9), можна  зробити висновок про недостатню інформованість громадян: більшості  опитаних відомі не всі форми влаштування  соціальних сиріт, особливо, такі як патронат, наставництво:  «Десь чув, що щось читав, дивився по телевізору» і т.п. Крім того, респондентів хвилювали питання: чи можна всиновлювати дітей, батьки яких живі, чим відрізняється патронат від прийомної сім"ї або від наставництва, скільки дітей може бути в прийомній сім"ї, які вимоги пред"являються потенційним вихователям і т.п.

 

Висновок

Відповідно до основної мети данної роботи соціальне сирітство розглянуте у широкому соціокультурному контексті, який складає собою цілісну єдність соціально-економічних та ціннісно-культурних факторів, а також характеризує становище у суспільстві не тільки „неблагополучних" дітей (сиріт, жебраків, дітей з вулиці і т.д.), але й тих, які традиційно визначаються як „благополучні". Поняття „соціальне сирітство" стосується тих дітей, які залишились без належної опіки й виховання при живих батьках, поза залежністю від їхнього офіційно визнаного статусу. Показано, що виявлення суті соціального сирітства неможливе без розуміння місця дитинства в цілісній системі ціннісних уявлень і практичної діяльності суспільства.

Важливий  висновок, який було зроблено в результаті данної роботи, полягає в тому, що діти, які належать до різних категорій, займають відносно однакову критичну позицію у ставленні до своїх батьків. Це дає можливість зробити висновок про те, що має місце факт зміни значення самого батьківства для дітей, його змісту і ролі. Створюються нові установки і норми, які негативно впливають на процес формування дитини, її розвиток і характер взаємодії з батьками.

Однією з  причин невисокої ефективності профілактики соціального сирітства є пізнє  виявлення сімейного і дитячого неблагополуччя, відсутність комплексної  роботи з сім'єю на ранній стадії кризи, включаючи роботу з вагітними  матерями групи "ризику".

Серед тих, хто  потрапляє в дитячі будинки і  школи-інтернати, близько 50% дітей підліткового віку, що пережили усі знегоди сімейного  неблагополуччя і вимагають тривалої соціальної і психологічної реабілітації. Відомо, що цих дітей практично  неможливо влаштувати на сімейні  форми виховання.

Дитяче і сімейне неблагополуччя призводить до позбавлення або обмеження батьків у батьківських правах, і напряму дітей на виховання на повне державне забезпечення. На жаль, останні роки кількість батьків, позбавлених батьківських прав, збільшується.

В цілому, очевидно, що проблема подолання соціального  сирітства і розвиток сімейних форм облаштування дітей, що залишилися без  піклування батьків, вимагає системних  змін у сфері захисту прав дітей, що потребують державного захисту.

Основний  висновок полягає у тому, що для  подолання соціального сирітства  необхідним є створення єдиної стратегії  виховання, в якій би різні виховні  інститути не протидіяли, а доповнювали  один одного, та діяльність яких була б  спрямована на успішну соціалізацію всіх категорій дітей. Централізованість  дій у поєднанні з комплексним  підходом, спрямованим на створення  умов для нормального виховання  наступного покоління, як в родині, так і за її межами, дадуть реальний шанс виростити повноцінних громадян суспільства, які на належному рівні  зможуть нести відповідальність за його нормальний розвиток і процвітання.

 

1.На підставі проведеного дослідження у ІІІ розділі були зроблені наступні висновки:

Проблема  соціального сирітства придбала в нашій країні загрозливі масштаби. Проблеми влаштування дітей-сиріт  є одним з пріоритетів соціальної політики держави. Головним завданням  стає перехід від виховання дітей  у закладах інтернатного типу до сімейних форм влаштування дітей-сиріт.

2.Ніякі заходи не зможуть змінити ситуацію, якщо до проблеми влаштування дітей-сиріт не буде привернуто увагу громадськості.

3. Результати анкетування показують, що більшість опитаних  турбують долі дітей, які залишилися без піклування батьків. Ставлення до сімей, які виховують прийомних дітей, носить позитивний характер, але взяти на виховання дитину в свою сім'ю готовий не кожен.

4. Точку зору про те, що відрядження дитини в дитячий будинок можливо тільки в крайньому випадку висловлюють більшість опитаних жінок, а чоловіки відзначають, що це необхідний захід.

5. Більшість опитаних вважає, що родини, які беруть на себе турботу про дітей-сиріт, потребують грошової допомоги, поліпшення житлових умов, меншу увагу приділяючи кваліфікованої педагогічної, психологічної, правової допомоги.

Які ж методи подолання соціального  сирітства?

  Для вирішення проблеми передбачається комплексне здійснення реформ. У профілактиці сирітства в країні пріоритетною є підтримка і зміцнення статусу соціально-здорової сім'ї. Як показало дослідження, особлива роль відводиться інформуванню громадян про можливості прийому дітей в родину.  Інформацію доцільно розміщувати там, де вона доступна практично кожному: на телебаченні і радіо (відеоролики, соціальна реклама, спеціалізовані програми), в друкарських засобах масової інформації, в буклетах, брошурах і тому подібне. Також необхідно організувати педагогічну підготовку громадян, що бажають прийняти дитяти в свою сім'ю. Я вважаю, що подібні заходи сприятимуть вирішенню проблеми соціального сирітства.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Комарова Н.М. Діти, які перебувають у стані бродяжництва: стан здоров’я, ризики захворювань, соціальна поведінка // Соціальний працівник. – 2008. − № 8. – С. 2-24.

2. Краснова Н.П., Харченко Л.П. Методика роботи соціального педагога: Навчальний посібник для студентів педагогічного університету. Частина ІІІ. – Луганськ: Альма-матер,2003. 292-302 с.

3. Макаренко А.С. Избранные произведения в 3-х томах. – Т.3. – К: Рад.шк.,

1985. – 590-614 с.

4.Панов А.М. Центры социальной реабилитации детей с ограниченными возможностями - эффективная форма социального обслуживания семьи и детей // Реабилитационные центры для детей с ограниченными возможностями: опыт и проблемы. М.,2007.