Курс лекций по "Прикладні методики в соціальній роботі"

 Арт-терапевтичний  кабінет для групової інтерактивної  роботи розрахований як на  самостійну роботу учасників  групи, так і на їхню вербальну  взаємодію на етапі обговорення продуктів образотворчої діяльності. Відповідно до цього кабінет або має бути зручним для швидкої перестановки меблів, наприклад для посадки пацієнтів у коло, або мати дві по-різному обладнані зони - «робочу» - для образотворчої діяльності, і «чисту» - для групового обговорення. Від кабінету-студії дане приміщення відрізняється ще і тим, що в ньому мається велика розмаїтість різних місць для роботи, наприклад кілька варіантів стільців і столів.

 Арт-терапевтичне  відділення і кабінет універсального  призначення є спеціалізованим комплексом приміщень, призначених для різних форм арт-терапевтичної роботи паралельно з декількома клієнтами чи групами. Поряд з декількома приміщеннями для групових і індивідуальних сесій, в арт-терапевтичному відділенні маються адміністративні приміщення, кімната для тривалого збереження робіт клієнтів, кухня чи кафе, місце очікування для прибуваючих на заняття клієнтів.

 Арт-терапевтична  робота припускає широкий вибір  різних образотворчих матеріалів (фарби, олівці, крейди, журнали, фольга, кольоровий папір, текстиль для створення композицій, глина, пластилін, пісок з фігурками і т.п.). Варто враховувати, що вибір матеріалу може бути пов’язаний з особливостями стану клієнта, якому повинна бути надана можливість вибирати матеріал і засоби для образотворчої діяльності.

5. Способи реєстрації  й оцінки арт-терапевтичної діяльності

 

Існує кілька способів реєстрації арт-терапевтичної діяльності:

- формалізований бланк;

- розгорнутий опис  за схемою (в основному для  тематично орієнтованих аналітичних груп);

- хронограма групової  арт-терапевтичної діяльності.

 Формалізований бланк  заповнюється на кожній сесії  як при проведені індивідуальної, так і групової арт-терапії.  Він містить наступні пункти:

- П.І.Б. клієнта (чи  учасників групи);

- дата і час сесії;

- тема;

- матеріали, які використовували  учасники групи;

- висловлювання клієнта  чи учасників групи в ході  роботи;

- особливості невербальної  експресії («мова тіла») у ході  роботи;

- взаємодія між учасниками  групи (для групових форм роботи);

- відношення до роботи;

- процес образотворчої  діяльності (етапи створення образу);

- опис образотворчого  продукту, його передбачуваний зміст  (з погляду арт-терапевта);

- усвідомлення змісту  образотворчого продукту самим  клієнтом (формальне пояснення).

 Розгорнутий опис  за схемою використовується переважно  при групових формах роботи  і містить:

- П.І.Б. учасників,  що були відсутні;

- ведучі (арт-терапевт, асистент);

- дата і час сесії,  яка сесія по рахунку;

- ціль заняття;

- тема, вправи, завдання;

- загальна атмосфера  в групі на початку, в середині, наприкінці сесії, загальний характер  взаємодії (відчуття ведучого);

- що відбувалося в  групі, як поводилися окремі  учасники (що робили, як брали  участь в обговоренні);

- яка була участь  арт-терапевта й асистента в роботі групи, їхня взаємодія;

- підсумки сесії, план  подальшої роботи.

 Хронограма групової  роботи пов’язана з використанням  заздалегідь підготовленого бланка, який заповнюється на кожній  сесії. На бланку мається кілька  кіл, що розходяться від центра, їхнє число відповідає кількості учасників групи, включаючи арт-терапевта й асистента. Кожне коло розділене на 3 сектори, що позначає етапи сесії. Сектор № 1 - початок сесії (введення і «розігрів»); сектор № 2 - основна частина сесії; сектор № 3 - її завершальний етап. Арт-терапевт позначає кола іменами учасників групи і коротко записує у відповідних секторах те, що кожен з учасників робив чи говорив на певному етапі сесії. Приводиться і короткий опис образотворчого продукту. Взаємодія між учасниками групи й арт-терапевтом відображається системою умовних позначок у просторі між колами: «плюс» позначає позитивну комунікацію (прояв симпатії, підтримки), «мінус» - негативну комунікацію (прояв агресії, антипатії, спроби перешкодити роботі). Комунікація може бути як однобічною, так і двосторонньою.

 Кому нікації між  окремими учасниками може зовсім  і не бути.

 

 У більшості випадків  способи реєстрації доповнюються  невеличкими малюнками, які виконує  арт-терапевт. Усі малюнки зберігаються  протягом декількох років.

 Крім реєстрації  арт-терапевтичної роботи існують  також різні методи її оцінки, зокрема: разом з асистентом; разом  із групою; разом з іншими фахівцями.

 Оцінка арт-терапевтичної  роботи разом з асистентом  припускає обговорення низки  питань:

- Чи був прояв позитивних  емоцій в учасників групи, який  був ступінь їхнього захоплення  роботою, а також ступінь їхньої  кооперації і відвертості?

- Чи були негативні  почуття, виявлені в ході роботи, і наскільки адекватно вони  були прийняті лідерами (арт-терапевтом та асистентом), учасниками групи?

- Чи були прояви  «незавершених переживань» в  окремих учасників групи і  який спосіб їхнього «завершення»  був використаний?

- Наскільки успішною  була взаємодія арт-терапевта  й асистента?

- Що отримали учасники групи від роботи?

- Чи був результат  роботи позитивним, тобто чи мав  він розвиваючий ефект?

- Чи були вирішені  основні завдання арт-терапевтичної  роботи з даною групою?

 Аналіз арт-терапевтичної  роботи разом із групою припускає  періодичне опитування кожного учасника для з’ясування:

- оцінки загальної  атмосфери в групі, характеру  взаємодії між учасниками, ступеня  їхнього захоплення роботою;

- оцінки ступеня власного  інтересу до того, що відбувається, основних почуттів, пов’язаних із  роботою, досягнутих результатів чи відзначених змін у власному стані;

- припущень чи побажань  щодо подальшої роботи.

 Іноді арт-терапевт  використовує для опитування  анкету, що заповнюється учасниками  для статистичного аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція№3

Тема : Арт-терапевтична робота з дітьми і підлітками

 

1. Арт-терапія  для дітей і підлітків.

2. Структура  проведення арт-терапевтичного заняття  з дітьми.

3. Методика  обговорення дитячих малюнків  Вайолет Оклендер.

4. Арт-терапія  в роботі з дітьми, які перенесли  сексуальне насильство.

5. Корекція страхів методами арт-терапії.

*****

 

Література

1. Аллан Д. Ландшафт  детской души. – СПб.: Минск, 1997.- 256 с.

2. Захаров А.И. Дневные  и ночные страхи у детей.  – СПб.: Гиппократ, 2000.- 180 с.

3. Захаров А.И. Как  помочь нашим детям избавиться от страха. – СПб.: Гиппократ, 1995. – 128 с.

4. Копытин А.И. Основы  арт-терапии. – СПб.: Гиппократ, 1999.- 360 с.

5. Оклендер В. Окна  в мир ребенка. – М, 1997.- 89 с.

6. Осипова А.А. Общая  психокоррекция. – М., 2000.- 289 с.

7. Островская Л. Детские страхи// Дошк. воспитание. – 1997. - № 10. – С. 17-19.

8. Практикум по арт-терапии// Под ред. А.И.Копытина. – СПб:  Питер, 2000.– 448 с.

9. Психотерапия. Под ред.  Б.Д. Карвасарского; СПб, 2000. –  294 с.

10. Рудестам К. Групповая  психотерапия. – СПб.: Минск, 1998.- 456 с.

 

1. Арт-терапія  для дітей і підлітків

Арт-терапія покликана  допомогти дитині справитися зі своїми психологічними проблемами, відновити  емоційну рівновагу чи усунути порушення  поведінки.

 Одна з особливостей  дитини полягає в тому, що вона у більшості випадків має труднощі у вербалізації своїх проблем і переживань. Для неї природна невербальна експресія, у тому числі й образотворча. Це виявляється особливо значимо, якщо дитина має мовні порушення. Переживання і почуття дітей безпосередніше і жвавіше «звучать» в образотворчій продукції, ніж у словах. Відбиті в ній, вони доступні для сприйняття й аналізу.

 Варто враховувати  дитячу фантазію і схильність  до ігрової діяльності. В арт-терапевтичному  кабінеті необхідно створювати  особливу атмосферу для гри і творчості, підбираючи разом з дітьми відповідні сюжети і теми як основу індивідуальної і групової арт-терапії.

 Істотно і те, що  образотворчі матеріали і предмети  ігрової діяльності є для дитини  більш важливими «партнерами»  комунікації, ніж арт-терапевт.

 Варто враховувати  і те, що ігровий простір, образотворчий  матеріал і образ є для дитини  засобами психічного захисту  і саморегуляції, до яких вона  прибігає у важких для себе  обставинах. Це, зокрема, пов’язано  з можливістю образотворчого  образа досить тривалий час «утримувати» афекти, не даючи їм «виплеснутися» назовні. Тому образ може виступати для дитини своєрідним «контейнером» («нагромаджувачем»), усередині якого складні почуття зберігаються до тих пір, поки дитяча свідомість не зможе їх «побачити» чи «прийняти».

 Арт-терапевтичні  методи успішні також у роботі  з аутичними дітьми. Вербальний  контакт із ними вкрай утруднений. Вони “занурюються в себе”,  а їхня діяльність носить ритуальний, стереотипний характер. Спроби змінити  ці стереотипи, як правило, викликають сильну тривогу і навіть агресивну реакцію. Арт-терапія дозволяє якоюсь мірою отримати доступ до переживань таких дітей, активізувати їх, а в деяких випадках і сприяти розвитку практичних навичок. Варто враховувати і те, що в деяких випадках аутичні діти виявляють особливі здібності до малювання.

 

 

 

2. Структура  проведення арт-терапевтичного заняття  з дітьми

Перший етап - налаштування

 Початок заняття  — це “налаштування на творчість”. Завдання цього етапу — підготовка  учасників до спонтанної художньої діяльності і внутрішньогрупової комунікації. При цьому можна використовувати ігри, рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. Наприклад, різні варіанти техніки «карлючки» («карлючки тіла», «каляки»), техніка «закритих очей», «автографи», «естафета ліній» (див.). При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація.

 Другий етап - актуалізація  візуальних, аудіальних, кінестетичних  відчуттів

 На цьому етапі  можна використовувати малюнок  у сполученні з елементами музичної і танцювальної терапії. Музика як терапевтичний засіб, на думку багатьох вітчизняних і закордонних учених (С.С. Корсаків, В.М. Бехтерев, К. Швабі та ін.) впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття, стимулює її волю до одужання, допомагає активно брати участь у лікувальному процесі. Для занять краще підбирати мелодійні композиції без тексту, які не викликають протесту в учасників. Голосність звучання також установлюється з загальної згоди. Необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна сполучати арт- і танцювально-рухову терапію.

 Третій етап - індивідуальна  образотворча діяльність

 Цей етап припускає  індивідуальну творчість для  дослідження власних проблем  і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Більше того, заняття візуальним мистецтвом, на думку англійського арт-терапевта С. Скейфі, сприяють розкриттю внутрішніх сил людини. Таким чином, людина невербальною мовою повідомляє про свої проблеми і почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. За твердженням Е. Крамер, продукт образотворчої діяльності сублімує руйнівні, агресивні тенденції автора і попереджає тим самим їхній безпосередній прояв у вчинках.

 Учасники занять, як  правило, розрізняються за ступенем  готовності до експресії, до  контакту з арт-терапевтом, до  відкритості у вербалізації своїх  переживань. Деякі діти і дорослі намагаються створювати реалістичні, красиві малюнки, тому необхідно пояснити учасникам заняття, що їхні роботи не будуть оцінюватися. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження.

 Даний етап заняття  передбачає непряму діагностику.  Так, деякі додаткові відомості  про автора можна одержати  при інтерпретації малюнків відповідно  до критеріїв відомих проективних  методик (див.). Однак варто уникати  прямолінійних аналогій і поспішних висновків. При виборі образотворчих засобів потрібно враховувати стан особистості, її потребу в приховуванні травматичних переживань, бажання контролювати емоції. На перших заняттях учасники прагнуть працювати знайомими і звичними засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починають експериментувати, стають більш експресивними. Як правило, діти з високою особистісною чи ситуативною тривожністю спочатку малюють простим олівцем, багаторазово виправляючи зображення, а тільки потім розфарбовують його. Коли переборені захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, стимулювати уяву і прагнення творчості. Поліфонія кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан.