Техніка «завершення
карлючок» зручна тим, що дозволяє
людям почати роботу не з
білого листа. На окремих аркушах арт-терапевт малює
різні звивисті лінії, серед яких немає
повторюваних, а потім передає зображення
учасникам групи і просить їх перетворити
лінію в образ. Потім пацієнти показують
один одному свої малюнки й обговорюють
їх.
Приступати до роботи краще з простого завдання,
наприклад, «напиши своє ім’я» - клієнтам
пропонується зобразити свої імена в довільно
обраних стилі і формі. Більшість людей
не напружується при цьому і може виявити
себе творчо вже на самому початку заняття.
Для стимуляції спілкування можна використовувати
техніку колажу з кольорового паперу і
тканини.
В індивідуальній
роботі арт-терапевт просить відобразити
на малюнку той чи інший
сюжет з їхнього життя. Можна
використовувати техніку спільного
малювання. Багато людей похилого віку мають певні труднощі
при малюванні: воно нагадує їм про дитячі
роки і здається «несерйозним заняттям».
Іноді вони думають, що таким витонченим
образом арт-терапевт перевіряє ступінь
їх «дурості» оскільки знають про слабість
своєї пам’яті. Однак, багато-хто все-таки
знаходять образотворчу роботу дуже важливою
для себе, тому що вона надає їм можливість
реалізувати те, що вони довго в собі «заглушали»,
все життя займаючись «практично значимими
справами», не даючи виходу своїм почуттям
і не надаваючи значення такому поняттю
як «особистісний ріст». Люди цієї вікової
групи мають потребу в поверненні до минулого
для того, щоб побачити зміст у власному
житті.
Деякі арт-терапевти,
що працюють зі старими, хотіли
б спостерігати очевидні прикмети
поліпшення стану своїх пацієнтів. Тобто арт-терапія
представляється їм як процес створення
красивих картинок для прикраси стін.
Якщо їхні пацієнти, займаючись арт-терапією,
не виявляють ознак наснаги і щастя, то
вони виявляють явну незадоволеність
і роздратування. Незадоволеність поступово
призводить до ворожості. Старих людей
потрібно сприймати такими, які вони є,
і не очікувати від них обов’язкового
відображення в малюнках щасливих спогадів
і почуттів. Люди похилого віку не завжди
будуть готові показувати свої роботи
іншим: вони, можливо, захочуть сховати
їх від навколишніх чи навіть знищити,
оскільки в цих роботах відбивається їхня
безпорадність.
Сентиментальне розчулення
і прагнення опікувати - ще
одна глибоко деструктивна форма
відношення до старих. Вона принижує їхню гідність і підсилює залежність
від навколишніх.
2. Арт-терапія
в роботі з правопорушниками
Насамперед важливо
підкреслити, що в реальному житті
правопорушники далеко не завжди відповідають
тому образу, що створений засобами
масової інформації; серед них багато «звичайних» людей -
чоловіків, жінок, підлітків і дорослих,
людей веселих і добродушних, роздратованих
і агресивних. Вони скоюють злочини з самих
різних причин, і часом дуже важко зрозуміти,
що ж насправді підштовхнуло їх до криміналу.
Досвід свідчить: заключення людини під
варту мало сприяє змінам у її поводженні
і не призводить до її реабілітації.
Більшість центрів
денного перебування для правопорушників
використовує різні форми роботи,
серед яких є й образотворче
мистецтво. У деяких центрах усвідомлюють, що заняття образотворчою
діяльністю може стати важливим інструментом
комунікації і роботи з особистістю правопорушника.
Використання арт-терапії
засноване на таких же принципах,
що і з іншими групами клієнтів.
Правопорушники можуть займатися арт-терапією як індивідуально,
відповідно до особистих програм, так
і в групах, що використовують теми, значимі
для всіх учасників. В таких групах образотворча
діяльність доповнюється коментарями,
на основі яких потім розвертається дискусія.
Техніка «розповіді в картинках» допомагає
людині відтворити ланцюжок обставин
і вчинків, що скінчилися злочином, представити
свій погляд на неї. Це сприяє усвідомленню
альтернативних варіантів розвитку подій,
що не мали б таких важких наслідків. Крім
того, стають очевидними деякі стереотипи
криміногенного поводження, усвідомити
які дуже складно, якщо використовувати
лише вербальні засоби комунікації. Дана
техніка має особливу цінність у роботі
з особами, що мають певні труднощі у вербальному
описі подій чи своїх почуттів.
Після отримання
згоди займатися арт-терапією, кілька
занять, як правило, використовуються
для оцінки особистості правопорушника.
Необхідно побудувати індивідуальний
план роботи і виділити пріоритетні
завдання. Оскільки правопорушення
є причиною призначення покарання, воно стає першочерговою
темою обговорення. Саме на цій стадії
необхідно використовувати образотворчі
методи. Клієнту пропонується скористатися
технікою «розповіді в картинках», щоб
розповісти арт-терапевту про те, що трапилося,
і про те, як він сам це сприймає.
На початку роботи
клієнт потребує допомоги - або
через невпевненість у своїх
художніх можливостях, або через
те, що йому важко згадати і
пояснити те, що сталося. Створення
серії малюнків припускає діалог
між арт-терапевтом і клієнтом, спрямований на отримання якомога
більше інформації про правопорушення.
Коли серія малюнків
закінчена, арт-терапевт і клієнт
разом її обговорюють. Клієнт
нерідко починає відчувати себе
діючим персонажем, що знаходиться
в центрі подій, а не тільки «жертвою обставин».
Завдання арт-терапевтичної
роботи - «розкрити» і довести
логіку тих чи інших раніше
неусвідомлених учинків. Чим краще
клієнт-правопорушник стане зрозумілим
для самого себе, зрозуміє вплив
власної особистості на навколишніх,
тим більше він буде здатний до усвідомлення своєї
соціально небезпечної поведінки.
3. Використання
арт-терапії в роботі з бездомними
Бездомність означає
відсутність у людини надійного,
постійного, приналежного їй житла. Такі
люди можуть жити в приміщеннях, що
не відповідають встановленим стандартам.
До категорії бездомних відносять також
мігрантів, а також тих, хто проживає в
притулках досить тривалий час.
Існує багато причин,
що призводять до такого життя:
розпад сім’ї, фізичне чи психічне
захворювання, тривале перебування в якій-небудь установі (наприклад,
у дитячому будинку, лікарні чи в’язниці).
Відсутність житла
- трагедія для будь-якої людини,
особливо для жінок. Серед причин,
що призводять жінок до бездомності,
можна назвати побиття і знущання
з боку батьків чи партнера, вагітність, зґвалтування.
Багато бездомних жінок мають різного
роду психічні розлади.
Бездомних розрізняють
за типом наявних у них психічних
чи особистісних розладів. Можна
виділити 5 основних категорій:
- психози (шизофренія);
- поведінкові порушення (неадекватна чи незрозуміла
для навколишніх поведінка);
- алкогольна чи наркотична
залежність;
- органічні поразки
головного мозку (травма);
- порушення психіки,
викликані бездомністю.
Суспільство вважає
бездомних марними і навіть
шкідливими своїми членами. Повна відсутність
перспектив працевлаштування і знаходження
надійного даху над головою викликає почуття
безпорадності, призводить до розпачу,
апатії і зниження мотивації.
Життя бездомних
важке не тільки в матеріальному
відношенні. Арт-терапевтичні заняття здатні допомогти
їм: в особистому плані, наприклад, завдяки
арт-терапії ці люди отримують можливість
самовираження в досить безпечних для
себе умовах, що особливо значимо, якщо
мати на увазі почуття гніву. У притулках
агресивне поводження є великою проблемою,
а його наслідки можуть бути серйозними.
Крім того, у бездомних дуже високий рівень
тривожності. Займаючись в арт-терапевтичній
групі, вони можуть відчути себе більш
вільними. Тут вони можуть розкрити свої
творчі можливості і поводитися більш
природно і спонтанно. У них формується
більше довіри до себе, підвищується самооцінка
і розвивається здатність кращого розуміння
самих себе.
У соціальному плані
завдяки арт-терапевтичній групі
бездомні вчаться краще розуміти
інших і цінувати їхні людські якості, у них розвивається здатність
до спілкування і продуктивної взаємодії.
У групі вони відчувають підтримку і довіру,
причому не тільки з боку ведучого, але
й інших учасників.
4. Використання арт-терапії
в роботі з ув’язненими .
Сьогодні на тлі соціально-економічної та політичної
кризи спостерігаємо усі ознаки кризи
духовності, занепаду суто людських, міжособистісних
стосунків. Водночас, як відомо, рівень
розвитку будь-якого суспільства визначається,
насамперед, гуманністю ставлення до соціально
незахищених верств населення, стражденних
та знедолених. І до однієї з таких категорій
належать люди, що з власної провини, чи
то волею долі опинилися у місцях позбавлення
свободи.
Заклопотані буденними
турботами, здобуттям «хліба насущного»
ми й не помічаємо як стаємо бездушними та жорстокими,
здатними без жодного співчуття чи докору
сумління пройти повз чуже горе. Забуваючи
про милосердя, ми викреслюємо зі свого
життя тих, хто схибив, оступився, зробив
фатальну помилку. Ми стаємо нездатними
протягти руку допомоги тим, хто, опинившись
на самому дні життя, так цієї допомоги
потребує. Тож, чи не є ми самі творцями
жорстокого, позбавленого людяності суспільства,
у якому живемо сьогодні і на яке так часто
нарікаємо?
Висока місія психолога,
як лікаря людських душ, полягає у тому, щоб за будь
яких обставин не втрачати надії та віри
у світле людське начало, ніколи не втомлюватися
підтримувати того, хто опинився у біді
чи скруті. Метою нашої роботи було привернення
уваги наукової спільноти до проблеми
соціально-психологічної реабілітації
ув’язнених, а також розгляд арт-терапії
як одного з ефективних методів роботи
психолога з реабілітації, ре-соціалізації
та подальшої соціальної адаптації людей,
що опинилися в місцях позбавлення волі.
Сутність пенітенціарної діяльності полягає у такій організації
тюремного режиму, яка, у сполученні з
актами милосердя, має призвести до розкаяння
арештованого - глибокого особистісного
самозасудження та покаяння, кардинального
ціннісного переорієнтування особистості,
глибокого психологічного самоочищення
- катарсису.
І.О.Мусіна вважає, що до
основних психологічних проблем
ув’язнених, з якими стикається
психолог, що працює у випраному
закладі, належать:
1) Розв’язання кризових ситуацій,
що зазвичай пов’язані з «поганими
звістками», наприклад, втрата родичів,
повідомлення про розлучення чи розрив
значущих стосунків, відхилення апеляцій
тощо.
2) Ситуаційні психологічні проблеми,
що найчастіше пов’язані зі
складнощами адаптації та взаємодії
всередині тюрми та поза нею.
Психологічні ситуативні проблеми виявляються
у зростанні рівня тривожності, депресивному
настрої, часто - у гострому почутті несправедливості
долі, у почуттях безпорадності та безнадійності;
у соціальній ізоляції, почуттях самотності,
відсутності емоційної підтримки. Часто
спостерігаються сплески агресивного
характеру.
3) Внутрішні/глибинні психологічні
проблеми, що формулюються протагоністами
у формі запитань: «Чому я це
зробив?», «Чому я знову і
знову потрапляю в одні й
ті ж самі проблемні ситуації?»
Найчастіше відповіддю на це запитання
є те, що ув’язненим властива нерозвиненість
моральної сфери особистості, запереченням
загальноприйнятих моральних принципів,
викривлення уявлень про норми людського
співіснування. Серйозною проблемою, що
потребує втручання психолога є слабкість
особистісної регулятивної системи: відсутність
здатності керування власними емоціями
і поведінковими реакціями, імпульсивність
за відсутності раціонального аналізу
обставин і можливих наслідків вчинку,
скоєного під впливом сильного емоційного
переживання.
4) Проблеми, що пов’язані з когнітивною
та соціальною депривацією ув’язнених.
Ці проблеми, насамперед, стосуються
пацієнтів, що через певні причини
були поміщені у карцер, а також
тих, хто перебуває у камерах
на особливому режимі. За таких
умов у пацієнтів підсилюються депресивні
симптоми, зростає рівень тривожності,
поглиблюються іпохондричні стани, нерідко
виникають психотичні симптоми (наприклад,
галюцинації).
5) Психологічні проблеми засуджених
на довічне ув’язнення. Основною
проблемою для такого ув’язненого з довічним
терміном формулюється ним самим як «життя
не має сенсу; для чого жити, якщо все одно
немає жодної надії на визволення». Перша
і найбільш суттєва проблема з психологічної
точки зору - це особистісне та емоційне
прийняття по життєвого терміну. Друга
проблема випливає з попередньої - це проблеми
низької структуризації життя пацієнта,
через низьку здатність до цілеутворення,
що виявляється у нездатності ставити
короткотривалі і, особливо, довготривалі
цілі, неспроможності віднайти сенс свого
існування. Усі ці проблеми виявляються
у депресивних та тривожних переживаннях,
почуттях безнадійності та безпорадності,
почутті відсутності контролю над власним
життям.
6) Психологічні проблеми пацієнтів,
пов’язані з закінченням терміну
ув’язнення і наступної соціалізації
та адаптації до суспільства. Зазвичай
формулювання проблеми самим засудженим
звучить так: «Я не хочу більше повертатися
до тюрми». Головним завданням психолога
у цьому випадку є допомога протагоністу
усвідомити, що для успішної ре-адаптації
до суспільства він мусить пройти через
процес самоперетворення, він повинний
кардинально змінити свої погляди на життя,
суспільство, себе, інших людей. Нинішньому
ув’язненому потрібно буде повністю поміняти
свій стиль життя, поведінкові стереотипи,
емоційні реакції, і, навіть, уявлення
про себе та риси характеру. Одночасно
з роботою на розвиток власне мотивації
до змін психолог має допомогти протагоністові
у виробленні та закріпленні необхідних
знань та навичок. Також одночасно психолог
має вирішувати завдання зі зниження тривожності,
подолання «вивченої безпомічності» (що
нерідко виникає в ув’язнених внаслідок
особливостей тюремного режиму та тюремного
життя), надання інформації про ресурси,
які можуть допомогти протагоністові
після виходу на свободу.